Оформлення художньої літератури без ілюстрацій.

Багато мільйонів людей читають твори художньої літератури у виданнях без ілюстрацій і не тільки розуміють їх зміст, а й бувають глибоко захоплені ними. Не завдяки ілюстраціям живуть у віках «Одіссея» і «Слово о полку Ігоревім», «Пісня пісень» і «Дон Кіхот». Ілюстрації не є невід'ємною частиною літературного твору, і не можна вважати, що вони необхідні для його сприйняття. Що ж можуть дати ілюстрації читачеві художньої літератури? «... Ілюстрація, - пише А. А. Сидоров, - це виявлення засобами образотворчого мистецтва того образного змісту, яке за допомогою слова проявляється в літературі. <...>. Письменник, що описує в книзі людини, організовує в словесних образах весь досвід своєї творчості; ілюстратор, до кінця повіривши в правду, висловлену в художньому літературному образі, малює вигляд героя на підставі тексту, підкріплюючи свої уявлення всім багатством свого особистого досвіду. <...>. Вона (іллюстрація. - С. Д.) доповнює образ, що створився у читача на основі тексту, чеканить його, втілює в плоть чіткого бачення, неясним зоровим уявленням дає форму повної наочності»4.
У цьому визначенні характеризуються дві сторони питання. Ілюстратор до кінця вірить у правду, висловлену у створених письменником образах. Разом з тим художник підкріплює уявлення, що склалися у нього в результаті вивчення літературного твору, всім багатством свого особистого досвіду, тобто вносить до ілюстрації і своє розуміння цього твору.
Але чи завжди вдається художникові не спотворити первісний задум? Звідси - негативне ставлення багатьох письменників до ілюстрування їх творів.
На пропозицію видати «Мертві душі» з ілюстраціями, причому ілюстратором мав бути талановитий графік А. А. Агін, Гоголь відповів: «Я - ворог всяких політіпажей і модних вигадок. Товар повинен продаватися особою, і нічого його підсолоджувати цим кондітерством»6.
Не менш різко писав Флобер: «Я терпіти не можу ілюстрацій, особливо коли справа стосується моїх творів, і поки я живий, їх не буде. <...> Не варто було з таким трудом давати туманні образи, для того щоб з'явився який-небудь швець і зруйнував мою мрію безглуздою точністю»7.
У передмові до одного з видань «Жана-Крістофа» Роллан говорив: «Досі я відповідав відмовою на всі пропозиції передати" Жана-Крістофа "в зорових образах. Я вважав майже неможливим, щоб художник міг повторити думки письменника...»
Особливо глибоко ставить питання Тинянов. «Конкретність твори словесного мистецтва не відповідає його конкретності в плані живопису, - читаємо ми в його статті" Ілюстрації ". - <...>. Конкретність поетичного слова не в зоровому образі, що стоїть за ним, - ця сторона в слові вкрай розірвана і смутна... вона - у своєрідному процесі зміни значення слова, яке робить його живим і новим. Основний прийом конкретизації слова-порівняння, метафора - безглуздий для живопису. <...>... Половина російських читачів знає не з Гоголя, а Боклевского або в кращому випадку Агина»9, - підсумовує Тинянов.
Якщо вдуматися в ці висловлювання великих письменників, стає очевидним основне джерело таких суджень: побоювання, що ілюстрації спотворять ідейний зміст твору, відведуть читача від нього, заслонять літературні образи. Такі побоювання не позбавлені підстави. Адже з'являлися ілюстрації, лишавшие всякого чарівності пушкінську Тетяну, зводили основний зміст «Анни Кареніної» до хроніки великосвітської життя, а «Тараса Бульби» - до зображення безтурботної хвацькості запорожців. Але це означає, що заперечення викликають не всякі ілюстрації, а такі, які суперечать авторському задуму. Дуже багато авторів хочуть, щоб їхні твори вийшли з ілюстраціями, але з такими, які їх задовольняють. Той же Роллан, який у пору створення «Жана-Крістофа» з такою недовірою ставився до ілюстрування, був захоплений ілюстраціями Кибріка до «Кола Брюньйон». Ось що він писав про них: «Це - створення сильного і своєрідного художника, що може накладати свій відбиток на все, що він бачить. Він зробив добре, і я його вітаю. Я милуюся його кремезними типами і тим відчуттям спекотної життя, променистого і м'якого повітря, яке огортає його фігури.
Серед створених ним типів образ ласочка буде особливо переконливий для всіх прийдешніх читачів, як він переконливий і для самого автора»10.
Кибрик зумів перемогти недовіру і іншого супротивника ілюстрацій: Тинянов анітрохи не заперечував проти його малюнків до «Підпоручик Кіже».
Звернемо увагу: Роллану ясно, що художник не повторює автора, а неминуче накладає «свою печатку на все, що він бачить». Він прийняв творчість художника, тому що той зумів перейнятися духом літературного твору, створити образи переконливі «і для самого автора».