Грошово-кредитна політика: завдання, інструменти, різновиди.

Грошово-кредитна політика, або монетарна політика полягає в регулюванні макроекономічної рівноваги за допомогою монетарних засобів. Змінюючи грошову пропозицію Центральний Банк впливає на:

процентну ставку грошового ринку ®;

вона, у свою чергу, — на обсяг інвестиційних витрат підприємницького сектора (I);

ті, далі, на сукупні витрати (AE) та сукупний попит (AD);

останні, зрештою, на реальний обсяг виробництва (Y).

Таким є передавальний механізм монетарної політики згідно з кейнсіанською теорією.

Об’єктами регулювання Центрального Банку стають:

Грошова база як сума готівки поза банками та резервів, у вигляді депозитів у Центральному Банку:

MB = C + TR,

де MB – грошова база; C - готівка поза банками; TR – загальні резерви банківської системи.

Грошова маса:

M1 = C + D,

де D – депозити до запитання.

Мультиплікатор грошей M1 як відношення грошової маси M1 до грошової бази MB.

MULTm = M1 / MB,

де MULTm - мультиплікатор грошової маси, що показує, на скільки одиниць зросте M1 при зростанні бази на 1. Підставивши значення формул 4 та 5 і поділивши чисельник та знаменник на ∆D отримуємо:

MULTm = (C + D) / (C + TR) = (c + 1) / (c +tr),

де c – коефіцієнт депонування готівки як відношення C/D;

tr – коефіцієнт резервування як відношення TR/D.

Перший коефіцієнт відбиває структуру грошової маси М1; другий коефіцієнт показує, яка частина додаткових депозитів перетворюється у резерви банківської системи.

 

Види грошово-кредитної політики.

Грошово-кредитна політика, як засіб стабілізації економіки залежить від макроекономічної ситуації:

1. При рецесії Ц.Б. використовує експансионисську монетарну політику (політику дешевих грошей). При рецесії цілями ГКП є зростання ВВП та зайнятості, при цьому діють інструменти:

а) знижується норма обов’язкових резервів.

б) зменшується облікова ставка процента.

в) Ц.Б. скуповує ОВДП у комерційних банків, поповнюючи резерви банківської системи.

г) Ц.Б. скуповує іноземну валюту на міжбанківській валютній біржі. Все це дозволяє збільшити грошову пропозицію і знизити процентну ставку. При стрімкому піднесенні економіки та зростанні інфляції використовується рестрикцій на грошова політика, її мета – стримання цін. Названі інструменти діють у протилежному напрямі, скорочуючи грошову пропозицію.

Дію грошово-кредитної політики в моделі IS, LM можна розглянути на графіку:

 

Переваги та недоліки грошово-кредитної політики.

Грошово-кредитна політика відзначається наступними перевагами:

Оперативність та гнучкість заходів монетарного впливу на економіку, оскільки лаг монетарної політики становить від половини до півтора роки.

Автономність Ц.Б. та значний політичний тиск на монетарну владу з боку парламенту та уряду.

Недоліки грошово-кредитної політики:

В умовах глибокої депрессії і соціального песимізму зниження норми обов’язкових резервів може не привезти до розширення грошової пропозиції, оскільки банки прагнуть підтримувати високу ліквідність (циклічна асиметрія).

Збільшення грошової пропозиції при експансії веде до уповільнення швидкості обігу грошей, чим послаблюється ефект політики дешевих грошей, і, навпаки, при рестрикцій ній політиці.

Залежність між процентною ставкою та інвестиційними витратами не лінійна, тому для впливу на інвестиції монетарних заходів процентна ставка повинна змінюватися в широких межах.

 

Сутність та види інфляції.

Інфляція означає зростання загального рівня цін (або, іншими словами, це є падіння купівельної спроможності грошей, підвищення грошової вартості життя).
Від інфляції слід відрізняти інфляційний шок — одноразове підвищення рівня цін, котре може стати імпульсом для прискорення процесу інфляції, а може і не стати.
Рівень інфляції показує, як змінилися ціни в економіці, і вимірюється за допомогою індексів цін.
Індекс споживчих цін являє собою співвідношення ціни кошика в поточному році до ціни аналогічного кошика в базовому році, він включає товари, вироблені не тільки всередині держави, але також і імпортні. Враховує тільки товари і послуги, що спожиті індивідуальними споживачами.

Індекс споживчих цін розраховується щомісячно, є оперативним і найпоширенішим показником рівня інфляції.

Темп інфляції показує, як змінилася сама інфляція за певний період (прискорилась чи сповільнилась), і визначається за формулою: Іц1-Іц0/Іц0

Так зване «правило величини 70» дає можливість кількісно прогнозувати інфляцію. Точніше кажучи, воно дозволяє швидко підраховувати кількість років, необхідних для подвоєння рівня цін. Потрібно тільки розділити число 70 на щорічний рівень інфляції. Наприклад, при щорічному рівні інфляції в 3 % рівень цін подвоїться приблизно через 23 роки. При 8 %- ній інфляції рівень подвоїться приблизно через дев'ять років.

Протилежним до інфляції поняттям є дефляція, яка має місце, коли загальний рівень цін падає і купівельна спроможність грошей підвищується.
Дезінфляція означає вилучення з обігу частини надлишкової грошової маси, випущеної в період інфляції, що супроводжується зниженням темпу зростання цін.
В економіці немає якогось одного виду інфляції, оскільки вона виникає під впливом багатьох факторів.
За критерієм проявлення існує два типи інфляції:
– відкрита;

– пригнічена (прихована).

Відкрита інфляція проявляється у тривалому зростанні рівня цін. Вона розгортається на ринках, де діють вільні ціни. Рівень інфляції при відкритій формі визначається темпом приросту рівня цін.
Прихована інфляція проявляється через посилення товарного дефіциту. Розгортається в умовах жорсткого державного контролю за цінами.
За критерієм причинності розрізняють два види інфляції:

– інфляція попиту;

– інфляція пропозиції (витрат).

Також інфляція може бути збалансованою і незбалансованою.
При збалансованій інфляції ціни піднімаються відносно помірно і одночасно на більшість товарів і послуг. В цьому випадку по результатах середньорічного росту цін піднімається відсоткова ставка державного банку і таким чином ситуація стає рівносильна стабільним цінам.
У випадку незбалансованої інфляції ціни на різні товари і послуги піднімаються неодночасно і по-різному на кожний тип товару.
Існує також очікувана і неочікувана інфляція. Очікувану інфляцію можна спрогнозувати на який-небудь період часу і вона, як правило, є прямим результатом діянь влади.

Існує три категорії інфляції кількісного характеру: помірна, галопуюча, гіперінфляція.

Ситуація в економіці, коли одночасно відбувається підвищення рівнів інфляції та безробіття на фоні загального спаду виробництва, називається стагфляція.

Розрізняють декілька причин інфляції.
По-перше, це диспропорційність, або незбалансованість державних витрат і доходів, що проявляється в дефіциті держбюджету. Якщо цей дефіцит фінансується за рахунок активного використання «друкарського верстату», це призводить до збільшення маси грошей в обігу, а відповідно і до інфляції.
По-друге, інфляційне зростання цін може відбуватись, якщо фінансування інвестицій проводиться за рахунок бюджетного дефіциту.
По-третє, зі зростанням «відкритості» економіки тієї чи іншої країни все більше втягування її в світогосподарські зв'язки збільшує небезпечність «імпортованої» інфляції.
По-четверте, інфляція набуває само підтримуючий характер в результаті інфляційних очікувань.

Подолання інфляційних очікувань населення і виробників — найважливіше (якщо не головне) завдання антиінфляційної політики.
Взагалі існує дві теоретичні концепції визначення першопричини інфляції: структурна і монетарна.
Структурна концепція: інфляція виникає через наявність структурних «вузьких місць» в економіці: диспропорції суспільного відтворення; дефіцит держбюджету; підвищення попиту тощо.
За цією концепцією збільшення грошової маси дає можливість інфляції проявитися і стати зростаючим процесом.
Монетаристи розглядають інфляцію як чисто грошовий феномен, обумовлений м'якою грошовою і бюджетною політикою держави (дефіцитне фінансування, надлишкове розширення внутрішнього кредиту, помилкова грошова політика Національного банку відносно емісії грошей, експортно-імпортних операцій тощо).
Вони вважають вузькі місця наслідком спотворених внутрішніх цін і валютних курсів, а це, в свою чергу, викликано інфляційними процесами і спробами уряду стримати підвищення цін.
Соціально-економічними наслідками інфляції є наступні процеси:
1. Знижуються реальні доходи населення.
Це стосується осіб, які отримують фіксовані номінальні доходи (бюджетники, пенсіонери та інші). При зростанні цін їх реальні доходи падають. Реальні доходи зростають у тих осіб, заробітна плата котрих зростає швидше, ніж рівень інфляції. Перші обкладаються інфляційним податком, другі отримують інфляційну субсидію.
2. Знецінюються фінансові активи з постійним доходом. їх реальна вартість знижується. Реальні доходи власників таких активів знижується.
3. Порушується нормальний розподіл доходів між дебіторами і кредиторами. Від інфляції виграють дебітори, тобто позичальники кредиту, а програють кредитори (ті, хто надають кредит).
4. Знижується мотивація до інвестування довгострокових програм.
5. Прискорюється матеріалізація грошей. Підвищуються ціни на товарно-матеріальні ресурси і нерухомість. Через це домашні господарства і підприємства позбавляються від грошей і вкладають їх в запаси товарно-матеріальних цінностей і нерухомість. Гроші стають «гарячими».
6. Здійснюється вплив на зайнятість і безробіття.
7. Знижується мотивація до праці.
8. Підривається управлінський механізм економіки.
А. Філліпс, аналізуючи дані англійської статистики за 1861—1957 pp., довів, що в короткостроковому періоді високі темпи інфляції мають супроводжуватися низьким рівнем безробіття, і навпаки. Обернену залежність між рівнем інфляції та рівнем безробіття демонструє крива Філліпса (рис. 3. 3.).

U — природний рівень безробіття;
Р — темп росту цін за природного рівня безробіття)
Лівіше точки N спостерігається інфляція попиту, яка може виникнути в результаті спроб держави встановити високу зайнятість. Правіше точки N— падіння цін в період кризи перевиробництва.
Слід зазначити, що:
– в короткостроковому періоді, до 2 років, обернений зв'язок між інфляцією та безробіттям має нестійкий характер і порушується зі зміною очікуваної інфляції;
– в довгостроковому періоді альтернативи не існує. Безробіття залежить від інфляції.
В короткостроковому періоді в економіці виникає інфляційна спіраль «заробітна плата — ціни», за умов якої підвищення заробітної плати породжує підвищення цін, що веде до подальшого зростання цін і ставки заробітної плати.
У короткостроковому періоді економічна політика, спрямована на швидке зниження рівня безробіття, призводитиме до прискорення інфляції. При розробці державної політики необхідно вибрати між:
– політикою, спрямованою на економічне пожвавлення, з високими темпами приросту ВВП, що швидко знизить безробіття, і
– політикою пожвавлення, з повільним приростом ВВП, що дає змогу сповільнити інфляцію, але за рахунок тривалого безробіття.
Цей вибір залежить від очікуваного рівня інфляції: чим більшим буде цей рівень, тим вище розміщуватиметься крива Філіпса. А це значить, що фактичний рівень інфляції буде вищим для будь-якого рівня безробіття.
При стагфляції (одночасному зростанні безробіття та інфляції) дана альтернатива не дотримується.

25.. Інфляція попиту.

AD=C+I+G+X_n

Інфляція попиту грунрується на правостороннюму переміщенні AD,як відбиття зміни сукупного попиту.

Початкове збільшення AD, перехід із точки А в точку В, ще не є інфляцією,тому що таке збільшення цін відбувається на короткостроковому проміжку часу. Крім того, таке збільшення цін супроводжується збільшенням обсягу від У_A до У_B. Але з часом збільшення цін на засоби виробництва починає наздогоняти збільшення цін на продукцію кінцевого виробництва,тобто вкл.реакція сукупної пропозиції,вона зменшується.

Чинники інф.попиту:

1)Чинники,що викликають надмірний споживчий попит.

2)Чинники,що викликають різке збільшення інвестиційного попиту.

3)Чинники,що викликають надмірний урядовий попит(бюджетний дефіцит).

4)Чинники,що викликають надмірний іноземний попит на відчизняний товар,як наслідок єкспорт перевищує імпорт.

Інфляція витрат.

Значну роль в переміщенні AS₁ до AS₂ відіграють передбачення виробників. Раптове збільшення цін на певний елемент виробничих ресурсів збільшує передбачувальні ціни на засоби виробництва. Якщо AD залишається на попередньому рівні, то виробництво у попередніх обсягах стає не рентабельним. Економіка не може залишатись в такому стані, тому що У_B не відповідає У_A.

Після того,як рівновага досягає точки В,то існує 2 виходи:

1-повернення в т.А,

2-перехід до т.С.

1-передбачає,що зниження виробництва і небезпека безробіття змусять виробників погодитись на зниження з/п,цьому ж сприятиме структурна перебудова виробництва,крива AS₂ почне рухатись до AS₁.

2-можливий тоді,коли в результаті фіскальної або монетарної політики лінія AD₁ переміститься в стан AD₂. Нова рівновага –С, при У_A-потенційне,бо відповідає L_A, а ця кількість зайнятих встановиться за умов природнього безробіття.