Податки я інструмент фіскальної політики

Фіскальну політику Кейнс визначив серед основних факторів впливу на сукупний попит та сукупні витрати. Фіскальна або податково-бюджетна політика – це варіювання доходами та видатками бюджету держави з метою досягнення макроекономічної стабілізації.

Така стабілізація означає подолання спаду виробництва та безробіття при рецесії, а також стримування інфляції в умовах економічного буму. Регуляторами фіскальної політики виступають податки та інші надходження до бюджету, державні закупівлі і трансферти, як видатки бюджету держави.

Податки – це закріплені законодавчо платежі до державного чи місцевого бюджету.

Для будь-якого виду податку характерні наступні властивості:

1. Суб’єкти оподаткування – домашні господарства, підприємства або організації, щодо яких застосовується податок. Конкретними суб’єктами з правової точки зору виступають фізичні та юридичні особи даної країни, а також нерезиденти, які здійснюють певні операції на території даної країни.

2. Об’єкти оподаткування – це товари, послуги, виконані роботи, щодо яких встановлюється податок. Об’єктами стягнення податків можуть також бути доходи підприємств і домашніх господарств (зарплата, прибуток, процент, трансферти), а також вартість продукту.

3. Джерело стягнення податку – дохід з якого віднімається сума податку, іноді об’єкт та джерело оподаткування співпадають. Наприклад: податок на прибуток підприємств, де об’єктом та джерелом сплати податку виступає прибуток підприємства, це характерно для прямих податків. Неспівпадіння об’єкту та джерела стягнення податку найчастіше притаманне непрямим податкам. Наприклад: ПДВ об’єктом має оборот підприємства у вигляді доданої вартості, а джерелом – додатковий прибуток отриманий за рахунок підвищення цін на оподатковувану продукцію. Якщо один і той же об’єкт підпадає під дію двох різних податків, то виникає подвійне оподаткування. Наприклад: прибуток акціонерного товариства оподатковується податком на прибуток підприємств, а отримані з чистого прибутку дивіденди оподатковуються ще й податком з фізичних осіб.

4. Пільги з оподаткування – це послаблення податкового тягаря шляхом зниження ставки податку, відстрочки або розстрочки податкового платежу.

5. Податкові ставки – відношення суми податку до оподатковуваного доходу. Розрізняють середні та граничні ставки податку:

- середня ставка характеризує процентну частку податкового платежу у сумі доходу:

(1) t = %

t – cередня ставка податку;

Т – сума податку у грошових одиницях;

Y – сума оподатковуваного доходу у грошових одиницях;

 

Наприклад: t = % = 10 %

гранична ставка податку – обчислюється по відношенню до приросту доходу і показує, яка частка цього приросту повинна надходити до бюджету у вигляді податку:

(2) mt = %

mt – гранична ставка податку у відсотках;

∆T – сума приросту податкового платежу;

∆Y – сума приросту оподатковуваного доходу.

Наприклад: mt = % = 10 %

Така ставка використовується при оподаткуванні доходів фізичних осіб. Наприклад новий податок на доходи фізичних осіб передбачає стягнення 13% від доходу, що перевищує 520 грн. на місяць.

Форми оподаткування

Залежно від динаміки середньої податкової ставки зі зміною доходу розрізняють такі форми оподаткування:

1) Пропорційне оподаткування – зі збільшенням доходу середня ставка податку залишається незмінною.

2) Прогресивне оподаткування – коли зі зростанням доходу збільшується також податкова ставка. Прогресивним був діючий до 2004 року прибутковий податок з громадян, де граничні ставки становили 10, 15, 20, 30, 40 %.

3) Регресивне оподаткування – коли середня податкова ставка знижується зі зростанням оподатковуваного доходу. Регресивний характер носять непрямі податки, податки з фіксованою твердою ставкою, а також подушні податки.

Типи податків

Залежно від характеру стягнення розрізняють: прямі та непрямі податки.

Прямі встановлюються відносно доходів, їх джерелом також виступає зазначений доход, фактично і юридично вони сплачуються одним і тим же суб’єктом.

Непрямі податки визначаються відносно вартості товару чи обороту підприємств, включаються до складу ціни, юридично вносяться до бюджету продавцями або виробниками, а фактично покупцями. Наприклад: ПДВ, акцизний збір, мито.