Механизм виникнення Інфляційної спіралі.

В основі цієї моделі лежить таке положення – коли виникає інф.,як результат збільшення попиту, то уряд починає стримувати інф.,через стримання сук.попиту.

В моделі врахована інерція виробників, щодо їх ставлення до цін.

Нехай ЦБ збільшує пропозицію грошей,що призведе до збільшення сук.попиту.

Але в цей час ставка з/п залишається на попередньому рівні, що відповідає загальному рівню цін,тобто реальні доходи зменшуються. Робітники вимагають підвищення з/п від W₁ до W₂,зі збільшенням W адекватно збільшуються витрати виробництва,тобто ресурси стають дорожчими(),збільшення з/п і незмінність цін стимулюють AD в деякий час і .Відбувається збільшення цін,з/п залишається незмінною,тому вони знову вимагають підвищення W .

Наслідки інфляції

1) зниження реальних доходів населення;2) знецінення фін. активів (зменш. реальної вартості фін. активів з реальними дох.);3) порушення відношень між позичальниками і позикодавцями;4) зменш. мотивація до інвестування;5) перерозподіл дох. між приватним сектором і державою;6) поява «витрат меню»: продавці змушені часто змінюв. цінники, каталоги, що призводить до додатк. витрат;7) поява «витрат зношеного звуття»: спричинених тим, що люди, запобіг. втраті купів. спроможності грошей тримають цю готівку на депозитах і змушені часто ходити в банк, щоб зняти гроші на поточні витрати;8) вводиться фіскальн. податок, спричинений тим, що в умовах інфл. зростання дох. має номінальн. хар-тер, супроводж. зниженням реальн. дох. Якщо норма оподаткув. протягом первного часу залиш. незмінною, то сплатник податків несе певний тягар, змінюються надходження від оподаткув.;9) перерозподільчий ефект (втрачають всі, хто має фіксов. дох.);10) ціни втрач. свою регул. ф-ю (через скороч. обсягів вир-ва і спожив.);11) дезорганізація держави;12) диспропорції між галузями ек-ки;13) затруднює проведення ефективн. макроек. політики;14) ускладн. міжнародн. валютні відносини;15) перехід до натуралізації обміну, спекулятивних тенденцій на ринку, до соц. і політ. Потрясінь

29. Взаємозв'язок інфляції та безробіття. Крива Філліпса у трактуваннях сучасних шкіл макроекономіки.

Інфляція – це безперервний ріст загального рівня цін.

В залежності від різноманітних критеріїв розрізняють наступні види інфляції та причини, що їх породжують:

за критерієм першопричини інфляційних процесів розрізняють інфляцію попиту та інфляцію витрат.

Інфляція попиту означає випереджаюче зростання сукупного попиту порівняно із сукупною пропозицією.

Причинами інфляції попиту є позитивні шоки сукупного попиту, спричинені неціновими факторами.

Інфляція витрат має своїм витоком негативні шоки сукупної пропозиції.

за ступенем адміністративної регульованості розрізняють приховану та відкриту інфляцію. В командній економіці, де переважна більшість цін фіксовані, панує прихована інфляція, що виражається у розриві між грошовою і товарною масою та утворенні товарного дефіциту.У ринковій економіці, де регулюється від 5 до 20 % цін, вона носить відкритий характер і проявляється у їх зростанні.

за характером цінової динаміки виділяють збалансовану і незбалансовану інфляцію. Збалансована протікає при рівномірному зростані цін на ринках різних товарів і послуг.

Незбалансована характеризується різношвидкісною динамікою цін окремих товарів і послуг.

У перехідній економіці відзначають монетарну та структурну інфляцію.

Монетарна інфляція – спричиняється незваженою грошовою експансією Центрального банку. Зростання цін відбувається в її процесі.

Структурна інфляція відбувається за рахунок скасування бюджетних субсидій, підвищення податків та інших джерел, пов’язаних з реформуванням економіки.

інфляція може виникнути також з причини надмірної активності держави при регулюванні економіки, яка перебуває у стані природної рівноваги; скорочуючи безробіття нижче природного рівня, держава сама провокує інфляцію. Це відбувається відповідно до закономірності, яка описується кривою Філліпса.

 

Крива Філліпса показує, що намагання держави скоротити безробіття нижче природного рівня (U) приводить до підвищення темпів інфляції. (вище точки U_n інфляція зростає).

На фазі спаду економіки темпи інфляції знижуються, праворуч від точки U_n, а безробіття зростає.

В умовах глибокої депресії і високого безробіття можлива дефляція (відрізок нижче осі абсцис).

Оскільки інфляція означає макроекономічне зростання цін, то вона вимірюється за допомогою цінових індексів (дефлятора ВВП та індекса споживчих цін). При цьому індекс інфляції визначається за допомогою IРС взятого у %.

Темп або рівень інфляції – це приріст IРС чи дефлятора за певний період.

Для визначення періоду подвоєння загального рівня цін використовується формула приблизного розрахунку (правило величини сімдесят).

Т=t⁷⁰, де Т - період, за який рівень цін зросте удвічі.

t - середні темпи інфляції за одиницю часу протягом цього періоду.

Наслідки інфляційних процесів.

непрогнозована галопуюча інфляція знецінює фінансові активи населення і підприємств (негативний вплив ефекту багатства).

З-поміж фінансових активів більше знецінюються облігації з фіксованим доходом

Меншою мірою страждають при цьому власники акцій.

Зниження поточних реальних доходів більшості населення

І_г = І_н/ЯРС

І_н – фактичний грошові доходи населення або їх зміна;

IРС – індекс інфляції споживчого ринку (в частках одиниці);

І_г – реальні доходи населення або їх зміна.

Перерозподіл доходів між кредиторами і позичальниками при непрогнозованій інфляції на користь позичальника.

гіперінфляція безмірно посилює всі негативні наслідки, веде до бартеризації обміну, спекулятивних тенденцій на ринку, виробництво продукції стає невигідним і спостерігається розквіт посередництва.

 

Боротьба з інфляцією

Світова практика знає цілий арсенал боротьби з інфляцією. Справа полягає лише в тому, щоб уміло його використати. Цей арсенал з певною умовністю можна поділити на дві частини. Відома антиінфляційна стратегія, що об'єднує цілі і методи тривалого характеру. Існує антиінфляційна тактика, від якої можна чекати результатів у межах порівняно невеликого відрізку часу.

Гасіння інфляційних очікувань. Одним із найважливіших завдань антиінфляційної стратегії є гасіння інфляційних очікувань, насамперед адаптивних цінових. Для подолання психології суб'єктів економічної системи, позбавлення їх страху перед знеціненням заощаджень, відвернення нагнітання поточного попиту, який зумовлений безперервним подорожчанням товарів і послуг, необхідно зупинити інфляцію

Ефективна монетарна політика - Другим невід'ємним компонентом антиінфляційної стратегії є тривала грошова політика. її відмінна особливість — введення жорстких лімітів на щорічні прирости грошової маси.

Скорочення бюджетного дефіциту - Важливим заходом антиінфляційної політики є скорочення бюджетного дефіциту з перспективою його повної ліквідації.

Раціоналізація зовнішньоекономічної політики - Ефективна антиінфляційна стратегія має бути побудована так, щоб звести до мінімуму вплив на національну економіку зовнішніх інфляційних імпульсів, особливо тих, що пов'язані з переміщеннями через кордони спекулятивних капіталів. Оскільки рух капіталів отримує концентроване вираження в сальдо платіжного балансу, необхідно зняти його інфляційний ефект.

Тактичні антиінфляційні заходи - При виникненні нестерпної ситуації, коли одними тривалими механізмами не обійтися, необхідно мобілізувати тактичний, швидкодіючий потенціал антиінфляційного регулювання. Таким першим шляхом антиінфляційної тактики необхідно виділити державну підтримку підвищення ступеня товарності народного господарства. Мається на увазі, зокрема, пільгове оподаткування підприємств» що організують вільний продаж побічних продуктів виробництва і послуг, або таке ж доброзичливе ставлення до банків, які зайнялися обробкою наявних у них запасів комерційної інформації і торгівлею товарними банками даних.

 

Доходи домогосподарств

За суб’єктами привласнення доходи поділяють на:

-доходи домогосподарств;

-доходи фірм;

-доходи держави;

-доходи нації.

Доходи домогосподарств визначають споживчі витрати. На макрорівні індивідуальний або особистий розподіл означає розподіл НД серед окремих осіб, що розмежовує джерела особистих доходів окремих осіб чи домогосподарств. Економічною та статистичною одиницею формування і розподілу доходів у суспільстві є домашні господарства, бюджет яких показує рівень добробуту в суспільстві. Доход домашнього господарства слід розуміти як суму товарів та послуг, яку отримує господарююча одиниця за певний час на основі трудової діяльності чи власності на майно. Домашні господарства, виконуючи функції споживача, активно беруть участь також у сфері виробництва, праці, капіталу, землі. Валовий дохід домогосподарств включає:

1)Чисту з/п, субсидії та інші виплати по соц.забезпеченню

2)підприємницький дохід;

3)доходи від особистого підсобного гос-ва чи оренди житла;

4)компенсації і страхові відшкодування збитків.

Крім цих постійних доходів домашні господарства отримують так звані трансферти:

-державні(пенсії);

-соціальні(виплата соц..страх, допомоги дітям);

-міжфірмові;

-некомерційні(спонсор допом).

Всі ці доходи становлять бюджет домашнього господарства, який можна використовувати:

-для придбання товарів та послуг;

-для нагромадження (у формі майна або грошових вкладів).

Якщо особистий дохід пов'язувати з джерелами формування, то його величину можна визначити за такою формулою:

ОД= з/п+ Змішаний дохід ₊ дохід від активів+соціальні трансферти

Перші два елементи особистого доходу називаються доходами від трудової діяльності, або трудовими доходами. Доходи від ак­тивів — це дохід від власності. До таких доходів можна віднести дивіденди, проценти, ренту. Соціальні трансферти охоплюють доходи не зароблені, а отримані внаслідок перерозподілу сукуп­ного доходу. До них належать пенсії, стипендії, виплати по без­робіттю, субсидії тощо. Здебільшого вони надаються державою, а також рештою світу, що виходить за межі спрощеної економіки,

П роте реально витрати на приватне споживання менші за дохід домогосподарств. Це пояснюється перш за все тим, що не весь дохід домогоспо­дарств надходить в їхнє розпорядження. Тому крім особистого доходу слід розрізняти особистий наявний дохід (дохід у розпорядженні).

У загальному контексті наявний дохід — це та частина сукуп­ного доходу, яка залишається у розпорядженні суб'єктів приват­ної економіки після сплати податків і може бути використана для приватного споживання і заощадження

Особистий наявний = ВВП - Амортизація – нерозподілений прибуток

Особистий наявний дохід є безпосереднім джерелом спожи­вання домогосподарств. Але в кожному поточному періоді домо­господарства спрямовують на споживання не весь свій наявний дохід. Це пояснюється бажанням людей заощаджувати певну част­ку свого наявного доходу. Оскільки споживання є пріоритетним напрямом використання особистого наявного доходу, то заощаджен­ня є тією частиною цього доходу, яка не витрачається на спожи­вання. Іншими словами, особистий наявний дохід розподіляється на дві частини: споживання та заощадження домогосподарств.