Валютні курси коректування платіжного балансу

 

На стійкість дефіциту або активу платіжного балансу впливає система валютних курсів. Існують два полярно протилежні варіанти систем валютних курсів: 1) система гнучких або плаваючих валютних курсів, при якій курси обміну національних валют визначаються попитом і пропозицією; 2) система жорстко фіксованих валютних курсів, при якій змінам валютних курсів у результаті коливання попиту і пропозиції перешкоджають державне втручання у функціонування ринків іноземних валют або інші механізми.

Валютний курс, який встановлюється вільними ринковими силами, може змінюватись і дійсно часто змінюється. Якщо ціна фунта ст. у доларах збільшується, наприклад, піднімається з 2 дол. за 1 ф.ст. до 3 дол., то вважається, що вартість долара понизилась, або долар знецінився по відношенню до фунта. І навпаки, ф.ст. по відношенню до долара став більш дорогим.

На зміну валютних курсів впливають різноманітні фактори.

1. Зміни у смаках споживачів. Будь-які зміни в смаках або уподобаннях споживачів до виробів іншої країни змінюють попит або пропозицію на валюту цієї країни, а також змінюють її валютний курс. Наприклад, якщо технологічні досягнення американців у виробництві комп'ютерів роблять їх техніку привабливішою для британських споживачів і промисловості, то вони, купуючи більше американських комп'ютерів, поставляють більше фунтів ст.на валютні ринки, і курс долара підвищиться.

2. Відносні зміни в доходах. Якщо зростання національного доходу однієї країни випереджує зростання цього показника в інших країнах, то курс її валюти, очевидно, знизиться. Імпорт країни знаходиться у прямій залежності від рівня її доходу. Наприклад, у міру підвищення доходів в Україні українські споживачі будуть купувати більше вітчизняних і іноземних товарів. Якщо економіка України швидко розширюється, а російська економіка стагнує, то український імпорт російських товарів, а отже, попит в Україні на рублі буде зростати. Ціна рубля в грн. буде підвищуватись, що означає знецінення гривні.

3. Відносна зміна цін. Якщо рівень внутрішніх цін в Україні швидко зростає, а в Росії залишається незмінним, то український споживач буде шукати відносно дешеві російські товари (ефект імпортних закупок), тим самим збільшуючи попит на рублі. І навпаки, російські споживачі будуть схильні купувати українські товари, знижуючи пропозицію рублів. Це сполучення зростання попиту і падіння пропозиції рублів викликає знецінення гривні.

4. Відносні реальні відсоткові ставки. Наприклад, якщо в США реальні відсоткові ставки піднімаються вище, ніж в інших країнах, то це призводить до вкладень фінансових засобів у кредитно-фінансові установи США. Це збільшення попиту на американські фінансові активи означає розширення пропозиції інших валют, і тому вартість (курс) долара зростає.

5. Спекуляція, яка пов'язана з очікуванням зміни курсів валют. Припустимо, що відбудуться певні зміни в економіці США і Англії. Очікується, що американська економіка: а) буде розвиватися швидше, ніж англійська; б) стикається з більш сильною інфляцією, ніж в Англії; в) буде мати більш нижчі реальні відсоткові ставки, ніж в Англії. Ці прогнози дозволяють передбачити, що у майбутньому курс долара понизиться, а курс фунта ст., навпаки, підвищиться. Отже, власники доларів будуть переводити їх у фунти ст., тим самим збільшуючи попит на фунти. Цей обмін, безумовно, викликає пониження курсу долара і підвищення курсу фунтів ст.

Прихильники системи гнучких валютних курсів вважають, що вільне коливання валютних курсів, реагуючи на зрушення в попиті і пропозиції іноземної валюти, автоматично корегує дефіцити і активи платіжних балансів. Валютний курс є специфічною ціною, яка пов'язує всі внутрішні ціни з цінами інших країн. Наприклад, якщо в США платіжний баланс –дефіцитний, то зміна валютного курсу може позитивно вплинути на покращення цієї ситуації. Зміна валютного курсу США змінює ціни на всі іноземні товари для американців і на всі американські товари для потенційних іноземних покупців. Ці зміни валютного курсу вплинуть на відносну привабливість американського імпорту і експорту таким чином, що буде встановлена рівновага у платіжному балансі США.

Механізм коректування розглянемо на прикладі двох країн – США і Англії. Для американців зміна ціни фунта ст. у доларах, наприклад, з 2 дол. до 3 дол. означає, що автомобіль вартістю 9 тис. ф.ст., виробництво якого раніше коштувало у 18 тис. дол., тепер буде коштувати 27 тис. дол. Інші британські товари також подорожчають для американців. Отже, американський імпорт британських товарів і послуг буде знижуватись. І навпаки, американські товари подешевшають для британців і це призведе до зростання американського експорту в Великобританію. Ці зміни – зниження американського імпорту з Англії і збільшення американського експорту в Англію – є чинником, необхідним для вирівнювання дефіциту платіжного балансу США.

Система гнучких валютних курсів може викликати деякі серйозні проблеми.

1. Невизначеність і скорочення торгівлі. Невизначеність і ризик, пов'язані з використанням гнучких валютних курсів, можуть внести порушення у торгові потоки. Наприклад, американський дилер уклав контракт на купівлю 10 автомобілей на суму 90 тис.ф.ст. При поточному валютному курсу 2 дол. за 1 ф.ст., американський імпортер розраховує заплатити за ці автомобілі 180 тис. дол. Але протягом певного строку доставки валютний курс зміниться з 2 до 3 дол. за 1 ф.ст., і обумовлені контрактом платежі у розмірі 90 тис. ф.ст. складуть 270 тис. дол. Замість прибутку можна отримати збитки.

2. Умови торгівлі країни будуть погіршуватись при падінні інтернаціональної вартості її валюти. Наприклад, збільшення ціни долара в гривнях буде означати, що Україна повинна експортувати більший обсяг товарів і послуг для фінансування певного рівня імпорту із США й інших країн.

3. Вільне коливання валютних курсів може справляти дестабілізуючий вплив на внутрішню економіку. Значні коливання курсів спочатку стимулюють, а потім чинять депресивний вплив на галузі, які виробляють товари на експорт. У даному випадку зростання експорту здійснюється не через підвищення конкурентних (порівняльних) переваг, а стимулюється, по суті, штучно. Якщо, наприклад, українська економіка функціонує в умовах повної зайнятості («природного» рівня безробіття) й інтернаціональна вартість її грошей понижується, то провляються інфляційні тенденції. Це пояснюється двома причинами. По-перше, підвищиться попит на українські товари, тобто збільшиться частка чистого експорту у сукупних витратах, що викличе породжену попитом інфляцію. По-друге, ціни на увесь український імпорт зростуть. І навпаки, подорожчання гривні скоротить експорт і збільшить імпорт, що може викликати безробіття.

 

Фіксовані валютні курси

Оскільки попит і пропозиція з часом змінюються, держава для стабілізації валютного курсу повинна прямо або опосередковано втручатись у функціонування валютного ринку. Існує декілька способів вирішення цього завдання.

1. Використання золото-валютних резервів. В якості резервів часто використовується золото (не нижче 955 проби). Уряд може отримати іноземну валюту, продаючи деяку кількість золота, яким він володіє. Дуже важливо, щоб величина резервів була достатньою для досягнення необхідного збільшення пропозиції іноземної валюти під час торгів на міжбанківській валютній біржі (на початку 2007 року валютні резерви Національного банку України становили 22,3 млрд.дол.). Якщо необхідні резерви відсутні, то країна може відмовитись від системи фіксованих валютних курсів. Якщо ж, не маючи достатніх резервів, країна хоче зберегти стабільність валютних курсів, то вона повинна погодитись на менш привабливі альтернативні варіанти вибору. Проаналізуємо їх.

2. Торгова політика. Мова йде про заходи, пов'язані з введенням прямого контролю над торговими і фінансовими операціями. В умовах нестачі валюти країна може піти на підтримання валютного курсу шляхом стримування імпорту (знижуючи попит на валюту) і заохочення експорту (збільшуючи пропозицію вітчизняних грошей). Зокрема, імпорт можна скоротити шляхом введення митних тарифів, імпортних квот, ліцензій і т.ін. Такі заходи, як відомо, скорочують обсяг світової торгівлі, деформують її структуру і торгові зв'язки.

3. Валютний контроль: раціонування. В умовах валютного контролю уряд висуває вимогу про продаж йому всієї іноземної валюти отриманої експортерами. Потім валюта розподіляється, або раціонується між різними імпортерами. Держава ліквідовує дефіцит платіжного балансу за рахунок обмеження імпорту межами вартості експорту. Така політика проводилась українською державою в 1994-1996 рр.

Система валютного контролю має багато недоліків. По-перше, як і торгові обмеження (тарифи, квоти, експортні субсидії), валютний контроль порушує зв'язки міжнародної торгівлі, яка базується на порівняльних перевагах. По-друге, процес раціонування валютних ресурсів пов'язаний із дискримінацією окремих імпортерів. Тут виникають проблеми справедливості і фаворитизму. По-третє, заходи контролю зазіхають на свободу споживчого вибору. В українському уряді, в середині 90-х років ХХ ст., відбувались дискусії, які імпортні товари відносити до критичного імпорту, а які ні. Споживачі (населення) участі в цих дискусіях не брали.

4. Внутрішнє макроекономічне регулювання. Останнім засобом підтримки стабільності валютного курсу є таке використання внутрішньої податкової або грошової політики при якій ліквідується нестача іноземної валюти. Зокрема, обмежувальні податкові і грошові заходи знизять національний дохід країни відносно національних доходів інших країн. Оскільки масштаби імпорту безпосередньо залежать від рівня національного доходу, це призведе до обмеження попиту на імпортні товари, і отже, на іноземну валюту. Нарешті, рестрективна грошова політика, або політика «дорогих грошей», приведе до підвищення відсоткових ставок у даній країні і зменшить попит на інвалюту.

Такі засоби підтримання фіксованого валютного курсу не є привабливими. «Ціна» стабільності валютного курсу є падіння обсягів виробництва, безробіття, іншими словами, спад. Досягнення збалансованості платіжного балансу і реалізація внутрішньої стабільності – два важливих економічних завдання, але жертвувати останнім ради першого значить проводити не раціональну економічну політику.

Прихильники системи фіксованих валютних курсів стверджують, що її використання зменшує ризик і невпевненість, які пов'язані з міжнародною торгівлею і фінансами. Вважається, що використання фіксованих валютних курсів приводить до розширення обсягів взаємовигідної торгівлі і фінансових операцій. Однак життєздатність систем із фіксованими валютними курсами залежить від двох взаємопов'язаних умов: 1) наявності достатніх золотовалютних резервів; 2) існування незначних за розмірами дефіцитів або активів платіжного балансу. Великі й постійні дефіцити можуть призвести до вичерпання резервів країни. Наприклад, у 1998 р. валютні резерви України становили всього 1,8 млрд. дол. Країна з недостатніми валютними резервами стикається з менш бажаними варіантами вибору. З одного боку, вона повинна буде зважитися на політично непопулярні макроекономічні заходи адаптації у вигляді інфляції або спаду. З іншого боку, цій країні, можливо, прийдеться проводити протекціоністську торгову політику, або здійснювати валютний контроль, які обмежують обсяги міжнародної торгівлі.

Державне регулювання платіжного балансу спирається на економічні теорії, у яких досліджувалась дана проблема. Ці теорії пройшли довгий час розвитку. В ХІХ і початку ХХ ст. в умовах золотого стандарту панувала теорія автоматичної рівноваги шотландця Д.Юма (1711-1776). Із падінням системи золотого стандарту (30-ті роки ХХ ст.) закономірно втратила свою актуальність і теорія Д.Юма. Однак в останні два-три десятиріччя інтерес до цієї теорії знову зріс. Якщо в попередніх умовах роль автоматичного регулятора брав на себе блок «Підсумкові зміни резервів», то тепер, в умовах плаваючих валютних курсів, таким автоматичним регулятором може виступати плаваючий обмінний курс національної валюти, який падає при погіршенні стану платіжного балансу і зростає при його покращенні, що автоматично веде до змін у багатьох поточних операціях і, зокрема, у русі капіталу.

Потім сформувався неокласичний еластиційний підхід, розроблений Дж.Робінсон, А.Лернером, Л.Мецлером. Еластичний підхід передбачає, що основною платіжного балансу є зовнішня торгівля і сальдо торгового балансу визначається перш за все відношенням рівня цін на експортовані товари (Ре) до рівня цін на імпортовані товари (Рі), яке помножене на валютний курс (r), тобто . Звідси робиться висновок: для забезпечення рівноваги платіжного балансу найбільш ефективним засобом є зміна валютного курсу. Адже девальвація національної валюти знижує експортні ціни в іноземній валюті, а ревальвація – здорожує для іноземних покупців придбання товарів зазначеної країни і здешевлює для її власних резидентів увезення іноземних товарів. Така політика в цілому позитивно впливає на стабілізацію платіжного балансу країни.

Наукові праці С.Олександера на основі ідей Дж.Міда і Я.Тінбергена лягли в основу абсорбційного підходу, який в цілому базується на кейнсіанській теорії. Цей підхід прагне пов'язати платіжний баланс (перш за все торговий баланс) з основними елементами ВВП, у першу чергу із сукупним внутрішнім споживчим і інвестиційним попитом (для його позначення і використовується термін «абсорбція»), який є сумою приватного споживання, державного споживання й інвестицій. Абсорбційний підхід вказує на те, що покращення стану платіжного балансу (в тому числі через девальвацію національної валюти) збільшує дохід країни і внаслідок цього абсорбцію в цілому, тобто і споживання, і капіталовкладення. Звідси кейнсіанці роблять висновок: потрібно стимулювати експорт, стримувати імпорт, і перш за все через підвищення конкурентоспроможності вітчизняних товарів і послуг у цілому (а не тільки шляхом девальвації національної валюти).

Монетаристський підхід до платіжного балансу був закладений у працях багатьох авторів, особливо Х.Джонсона і Дж.Поллака. Головна увага тут, природньо, приділяється грошовим факторам, особливо впливу сальдо підсумкового платіжного балансу на грошовий обіг у країні. Монетаристи вважають, що саме нерівновага на грошовому ринку країни визначає нерівновагу платіжного балансу в цілому. Монетаристи рекомендують уряду не втручатися радикально не тільки в грошовий обіг, але і в міжнародні розрахунки країни. Адже, якщо в обігу знаходиться більше грошей, ніж потрібно, то від них стараються позбутися, в тому числі і купуючи більше іноземних товарів, послуг, майна й інших активів. Щоб ліквідувати дефіцит платіжного балансу, потрібен лише жорсткий контроль над грошовою масою. І взагалі, до цієї проблеми слід відноситись як до другорядної, вважають монетаристи, тому що дефіцит платіжного балансу допомагає економіці швидше позбутися від надлишкових в обігу грошей.

Світова історія економічних відносин знає декілька систем міжнародних валютних курсів. Враховуючи загальні принципи функціонування гнучких і фіксованих валютних курсів, можна виділити три різні системи валютних курсів, які використовувались країнами світу. В період із 1879 по 1934 рр. – за виключенням тих років, які прийшлись на першу світову війну – переважала грошова система, відома як золотий стандарт. Із кінця другої світової війни, в середині 40-х років, і по 1971 р. переважала так звана Бреттон-Вудська система. Ці дві системи базувалися на фіксованих валютних курсах, хоча остання допускала періодичні корективи валютних курсів. Із 1971 р. діє система вільно плаваючих курсів. Ця система, однак, отримала назву керованих плаваючих валютних курсів, оскільки держави часто втручаються в функціонування валютних ринків для зміни міжнародної вартості своїх валют. Більш детально це питання буде розглядатись у курсі «міжнародні економічні відносини».