Тема 12. Валютні курси і платіжний баланс країни

План

 

1. Фінансування міжнародної торгівлі. Платіжний баланс країни.

2. Валютні курси і коректування платіжного балансу.

 

ФІНАНСУВАННЯ МІЖНАРОДНОЇ ТОРГІВЛІ. ПЛАТІЖНИЙ БАЛАНС КРАЇНИ

Розглядувана тема є продовженням попередньої. Нас цікавить, як здійснюються валютні або фінансові аспекти міжнародної торгівлі?

Основна риса, яка відрізняє міжнародні платежі від внутрішніх, є використання двох різних національних валют. Проблема платежів між країнами вирішується з допомогою валютних ринків, де одна валюта може використовуватись для купівлі іншої. Ці ринки підтримуються провідними банками світу і сприяють міжнародному експорту й імпорту.

Механізм проведення міжнародних торгових розрахунків виглядає наступним чином. Наприклад, американська фірма вирішила продати комп'ютери британській фірмі на 60 тис. дол. Припустимо, що обмінний курс, тобто курс або ціна, за якою фунт обмінюється на долари, і навпаки, складає 2 дол. за 1 фунт стерлінгів. Це означає, що британський імпортер повинен заплатити 30 тис. фунтів стерлінгів американському експортеру. Британський покупець знімає з поточного рахунку, наприклад, лондонського банку 30 тис.ф.ст. і висилає чек на цю суму американському експортеру. Однак складність полягає в тому, що американська експортна фірма повинна заплатити своїм службовцям і постачальникам матеріалів, а також податки в доларах, а не фунтах. Тому експортер продає чек на 30 тис.ф.ст. (або грошовий переказ лондонського банку) якому-небудь великому американському банку, який є ділером з іноземної валюти. Американській фірмі, наприклад, в нью-йоркському банку відкривається рахунок на 60 тис.дол. у обмін на чек на суму в 30 тис.фунтів стерлінгів. Потім нью-йоркський банк 30 тис.ф.ст. депонує в лондонському банку-кореспонденті для подальшого продажу.

Але виникає питання: чому американські банки поступаються доларами в обмін на фунти стерлінгів? Як видно з наведеного вище прикладу, нью-йоркський банк є ділером з операцій із іноземною валютою; він займається скуповуваннням – за комісійні – і, навпаки, продажем – теж за комісійні – фунтів за долари.

Таким чином, міжнародні торгові операції породжують необхідність використання в обміні різних іноземних валют, які обслуговують експортно-імпортні операції. Експортні операції породжують попит на валюту даної країни за рубежем, а необхідність задоволення цього попиту викликає, у свою чергу, пропозицію іноземної валюти. Експорт збільшує величину пропозиції іноземної валюти у даній країні. Імпортні операції створюють попит на іноземну валюту. Задоволення цього попиту скорочує запаси іноземної валюти у комерційних банках країни-імпортера і збільшує її в банках країни-експортера. У широкому розумінні експорт будь-якої країни фінансує, або «оплачує» її імпорт.

Хоч сам аналіз має відношення до експорту й імпорту товарів, у реальному житті постійно виникає потреба в попиті і пропозиції іноземної валюти. В кожній країні юридичним і фізичним особам потрібна іноземна валюта не тільки для фінансування імпорту, але і для купівлі страхових і транспортних послуг в інших країнах, для проведення відпусток за кордоном, для виплати дивідендів і відсотків з іноземних інвестицій, для здійснення фінансових інвестицій і капіталовкладень у інших країнах і т.ін.

Усі міжнародні торгові і фінансові операції знаходять відображення у платіжному балансі країни. Платіжний баланс – це співвідношення суми платежів, здійснених країною за кордон за певний період часу (рік, квартал, місяць). Якщо країна отримала із-за кордону платежів на більшу суму, ніж виплатила, платіжний баланс є активним, якщо навпаки – пасивним.

Термін «платіжний баланс» вперше був застосований у 1767 році шотландським економістом-меркантилістом Джеймсом Стюартом у роботі «Дослідження з принципів політичної економії». Зовнішня торгівля в ті часи опосередковувалась рухом золота, тому меркантилісти ототожнювали платіжний баланс із сальдо зовнішньої торгівлі. Зміст поняття «платіжний баланс» зазнав еволюційних змін.

Першу офіційну публікацію платіжного балансу було здійснено в США. У 1923 р. Міністерство торгівлі США підготувало платіжний баланс за 1922 рік. Сьогодні розробка методології складання платіжного балансу належить до компетенції Міжнародного валютного фонду і визначається міжнародним стандартом – «Рекомендації зі складання платіжного балансу», який час від часу оновлюється, переробляється і періодично публікується у виданнях МВФ. Останнє п'яте видання Рекомендацій опубліковане у 1993 році.

Повна схема складання платіжного балансу, яка рекомендована МВФ, містить 112 статей (так зване детальне надання відомостей про операції, detailed presentation: transaction data). Укрупнена схема (так зване агреговане надання відомостей про операції, aggregated presentation: transaction data) зводить ці статті в укрупнені, об'єднуючи їх, у сім блоків (груп). Навіть укрупнена схема складання платіжного балансу достатньо складна. Вона стане для нас більш зрозумілою, якщо розбити її на три частини: 1) рахунки поточних операцій; 2) рахунки руху капіталів; 3) офіційні резерви.

Розглянено роль цих складових на прикладі платіжного балансу США за 1987 р. (млрд.дол.). Рік у даному випадку значення не має. Нас цікавить форма складання платіжного балансу.

Рахунки поточних операцій

1. Товарний експорт США …+ 251

2. Товарний імпорт США …– 410

3. Сальдо балансу зовнішньої

торгівлі …– 159

4. Експорт послуг із США … + 70

5. Імпорт послуг в США … – 72

6. Сальдо балансу товарів і

послуг …–161

7. Чисті доходи від інвестицій … +14

8. Чисті грошові перекази …– 14

9. Сальдо балансу поточних

операцій …–161

 

Рахунки руху капіталів

10. Приплив капіталу в США …+ 180

11. Відплив капіталу із США …– 74

12. Баланс руху капіталів … + 106

13. Баланс поточних операцій

і руху капіталів …– 55

14. Офіційні резерви …+ 55

 

Офіційний зведений підсумок -------------

При аналізі платіжного балансу країні в першу чергу розглядається баланс по поточних операцій. Адже саме цей блок охоплює зовнішню торгівлю товарами і послугами, яка продовжує залишатись головною формою зовнішньоекономічних зв'язків у світі. Торговий баланс показує різницю між товарним експортом країни і її товарним імпортом. Якщо імпорт перевищує експорт, то утворюється зовнішньоторговий дефіцит або від'ємне сальдо до торгового балансу (159 млрд.дол.), і навпаки.

Експорт послуг (п.4) включає надання транспортних, страхових, туристичних і брокерських послуг резидентам іноземних держав. Зараз понад 30% зайнятих у світі припадає на сферу послуг. У промислово розвинутих країнах – 50-70%. Найбільшими статтями залишаються транспортні послуги (насамперед морські перевезення) та іноземний туризм. На ці статті припадає 50-60% платежів за всі міжнародні послуги.

Пункт 7 – чисті доходи від інвестицій – являє собою надлишок платежів по процентах і дивідендах, здійснених іноземцями на вкладений за кордоном американський капітал, над тим, що американці виплатили по процентах і дивідендах на іноземний капітал, інвестований у США. Чисті доходи від інвестицій склали 14 млрд. дол. у іноземній валюті.

Пункт 8 відображає чисті перекази як приватних, так і державних коштів із США в інші країни світу. Сюди входить американська іноземна допомога, пенсії американських громадян, проживаючих за кордоном, грошові перекази емігрантів родичам, які проживають за кордоном. Ці перекази зменшують запас іноземної валюти в країні.

Сумуючи всі операції поточних рахунків, ми бачимо, що імпортні операції (п.2,5 і 8) створили попит на більший обсяг іноземної валюти, ніж змогли забезпечити експортні операції (п.1,4 і 7) на 161 млрд.дол.

Рахунки руху капіталів відображають потоки капіталу, які пов'язані з купівлею або продажем матеріальних і фінансових активів, що мали місце у певному році. Наприклад, японські «Хонда» або «Нісан» купують підприємства в США або інших країн, арабські шейхи та олігархи з Росії і України купують акції американських компаній. Такі операції, пов'язані з продажем активів, збільшують запаси іноземної валюти у країни-продавця. Тому вони є статтями приходу і помічаються знаком плюс. США експортують акції й облігації і таким чином добувають собі іноземну валюту (п.10=180 млрд.дол.). І навпаки, купівля закордонних матеріальних і фінансових активів зменшує запаси іноземної валюти даної країни і позначається знаком мінус.

Баланс поточних операцій і баланс руху капіталів взаємопов'язані. Дефіцит балансу поточних операцій вказує на те, що експорт товарів і послуг даної країни недостатній для оплати імпорту товарів і послуг. Як здійснити фінансування цього дефіциту? У такому випадку країна або бере кошти у борг за кордоном або продає іноземцям частину своїх активів. Тут держава діє на рівні логіки окремої людини. Якщо ваші витрати перевищують доходи, то ви берете кошти у борг (у банку, друзів, знайомих) або продаєте деякі особисті активи – машину, квартиру, або фінансові – акції, облігації.

Держава, яка продає активи або отримує позики збільшує свої борги. Актив балансу руху капіталів і кредитів, які склали 106 млрд. дол. (п.12), вказує на те, що США «продали»нерухомість (будівлі, сільськогосподарські землі) і отримали по всьому світу позики у тому обсязі, який необхідний для фінансування дефіциту поточного платіжного балансу, рівного 161 млрд. дол.

Дефіцит платіжного балансу поточних операцій фінансується в основному чистим притоком капіталу на рахунки руху капіталів. І навпаки, актив поточного платіжного балансу країни супроводжується чистим відтоком капіталу по балансу руху капіталів і кредитів. В останньому випадку надлишкові засоби поточного платіжного балансу будуть використані для купівлі нерухомості або наданні позики іншим країнам світу.

Центральні банки різних країн тримають велику кількість іноземної валюти, яка називається офіційними резервами, і які використовуються для врегулювання незбалансованості платіжного балансу поточних операцій і руху капіталів. У нашому прикладі, США на міжнародній торгівлі і фінансових операціях мали чистий дефіцит у розмірі 55 млрд. дол., який покривається валютою, що знаходиться у розпорядженні центрального банку.

Всі три складові частини платіжного балансу – рахунки поточних операцій, руху капіталів і офіційні резерви – повинні у сумі скласти 0. Якщо дефіцит балансу поточних операцій менше активу балансу руху капіталів, то запаси іноземної валюти у центральному банку збільшуються. Скорочення офіційних резервів показує масштаби дефіциту платіжного балансу країни (сальдо поточних операцій і руху капіталів). Зростання офіційних резервів показує величину активного сальдо платіжного балансу.

Міжнародна статистика свідчить, що платіжні баланси країн світу постійно знаходяться в нерівновазі, тобто сальдо поточних операцій і сальдо підсумкового балансу не рівні нулю і тому балансуються рухом капіталів і державними валютними резервами. Нерівновага платіжних балансів стала характерною рисою сучасного економічного життя. У другій половині ХХ – початку ХХІ ст. темпи зростання світової економіки були, напевне, рекордними за всю історію людства. На цьому фоні нерівномірність економічного розвитку окремих країн стала проявлятись більш чітко. Так, посилення позицій Японії і Німеччини в світовій економіці супроводжується позитивним сальдо поточного платіжного балансу цих країн. Інакше кажучи, різке порушення рівноваги в світовій економіці викликає різку нерівновагу в платіжних балансах.

Нерівновага платіжного балансу країни викликає ряд наслідків для її економіки. Стабільно позитивне сальдо балансу поточних операцій зміцнює позиції національної валюти і одночасно дозволяє мати стійку фінансову базу для вивозу капіталу із країни. Стабільний дефіцит платіжного балансу послаблює позиції національної економіки і підштовхує країну до все більшого залучення іноземного капіталу. Якщо подібний приплив капіталу здійснюється не через довгострокові підприємницькі інвестиції (прямі й портфельні), а через довгострокові державні й приватні банківські позики, то це веде до швидкого збільшення зовнішнього боргу країни і виплат по ньому. Країна починає жити в кредит.

Сильні коливання сальдо балансу поточних операцій (у той чи інший бік) викликають несприятливі для країни наслідки. Так, різке збільшення позитивного сальдо створює базу для швидкого зростання грошової маси і, отже, стимулює інфляцію, а різке збільшення негативного сальдо викликає «обвальне» падіння обмінного курсу, що вносить хаос у зовнішньоекономічні операції країни. Тому коли мова йде про рівновагу платіжного балансу, то в центрі уваги опиняється перш за все дефіцит поточного платіжного балансу і сильні коливання його сальдо.

Таким чином, не можна однозначно стверджувати, що дефіцит це завжди негативне явище для економіки, а активний платіжний баланс – позитивне. Наприклад, великий дефіцит у товарній торгівлі можна розглядати як негативне явище – виробники, можливо, втрачають конкурентноздатність на світових ринках, виникають труднощі з реалізацією товарів за кордоном і т.ін. З іншого боку, торговий дефіцит не є несприятливим із точки зору споживачів, які отримують більше товарів за рахунок імпорту.

Бажаність активу або дефіциту платіжного балансу залежить від: 1) обставин, які викликають їх; 2) стійкості протягом певного часу. Офіційні резерви будь-якої країни обмежені. Тому стійкі або тривалі дефіцити платіжних балансів, які повинні фінансуватися за рахунок цих резервів, неминуче призведуть до їх вичерпання. У цьому випадку країні прийдеться здійснювати заходи для коректування платіжного балансу (перебудова народного господарства на макрорівні, використання торгових бар'єрів і т.ін.).

Існує декілька основних методів державного впливу на стан платіжного балансу. Перший – це прямий контроль, включаючи регламентацію імпорту (через кількісні обмеження, наприклад), митні й інші збори, заборона або обмеження на переказ за кордон доходів з іноземних інвестицій і грошових трансфертів приватних осіб, різке скорочення безоплатної допомоги, вивозу короткострокового і довгострокового капіталу й ін. Подібні заходи прямого контролю часто викликають труднощі для багатьох фірм країни і, відповідно, сприймаються вороже.

У короткостроковому плані прямий контроль дає позитивний ефект. У довгостроковому періоді ефект від цих заходів суперечливий, так як створюються «тепличні умови» для місцевих виробників, понижується інтерес іноземних інвесторів до країни із-за заборони на переказ їх доходів, виникають труднощі з залученням іноземних спеціалістів, створюються перешкоди для розширення за кордоном бізнесових структур вітчизняних експортерів.

Але ж не викликає ворожості, а навпаки вітається вітчизняними фірмами такий прямий захід, як субсидування експорту. Однак цей захід дорогий, і тому його використання часто пов'язане зі станом бюджету країни. Так, навряд чи стан державного бюджету України дозволить їй у найближчому майбутньому субсидувати експорт (щонайменше – активний).

Другий метод державного впливу – дефляція (тобто боротьба з інфляцією), яка націлена на вирішення внутрішньоекономічних завдань, але в якості ефекту покращує і стан платіжного балансу. Вважається, що традиційні для дефляційної політики наслідки – зниження обсягу виробництва, інвестицій і доходів – ведуть до скорочення імпорту і зростання резервних можливостей для нарощування експорту. Звичайне для дефляції підвищення облікової ставки стимулює залучення в країну короткострокового капіталу, що покращує показники платіжного балансу.

Однак є й інша точка зору: дефляція зменшує експорт і веде до зростання імпорту. При дефляції підвищується обмінний курс національної валюти, що збільшує можливості імпортерів. Для експортерів високий курс їх національної валюти означає, що вони при обміні експортної виручки отримують менше національної валюти, а це аж ніяк не стимулює налагодження експорту.

Третій важіль впливу держави на платіжний баланс – зміни валютного курсу. Але про це буде йти мова у наступному питанні.