Роль і особливості міжнародної торгівлі

 

Ця лекція, як і наступна, присвячена основним проблемам, що розглядаються у курсі міжнародної економіки. Зауважимо, що міжнародна економіка – це частина економічної теорії, яка вивчає операції між країнами в галузі купівлі товарів і послуг, фінансових потоків і переміщення факторів виробництва.

Протягом вивчення нашого курсу ми розглядали переважно закриту економіку. Але зовсім закрита економіка – це теоретична абстракція. В дійсності переважна більшість країн сучасного світу – це країни з відкритою економікою. Відкрита економіка – це країни, де всі фізичні й юридичні особи можуть без обмежень здійснювати операції на міжнародному ринку товарів і послуг.

В економічній теорії розрізняють велику і малу відкриту економіку. Велика відкрита економіка на відміну від малої характеризується тим, що зміни в ній впливають на економіку інших країн (наприклад, економіка США, Китаю, Японії й інших великих країн). Ці зміни можуть впливати на рівень світових цін якого-небудь товару, на світову відсоткову ставку і т.ін. Мала відкрита економіка приймає основні зміни світової економічної кон'юнктури як даність, на яку вплинути неможливо.

Як виміряти відкритість економіки? Зазвичай вона вимірюється співвідношенням суми експорту й імпорту країн (зовнішньоторговим оборотом) до ВВП (у відсотках). Чим більша ця величина, тим більш відкритою є економіка. Показник відкритості економіки різних країн може значно відрізнятись: від 18-20% у США до 70% у Швейцарії. В Україні відкритість економіки в 2006 році складала біля 50%.

Чому існує міжнародний обмін, тобто світова торгівля товарами і послугами? Відповідь на це запитання ми знаємо з курсу політекономії. Вивчаючи тему «Товарне виробництво. Гроші» ми вели про це мову. Класики економічної теорії А.Сміт і Д.Рікардо ще в ХVІІІ – ХІХ ст. вивчали проблему переваг у витратах виробництва. А.Сміт розглядав теорію абсолютних переваг (абсолютних витрат). Так, якщо в країні А витрати на виробництво зерна менші, ніж у країні В, то країна В буде імпортувати зерно, у виробництві якого вона має більші витрати, а експортувати, наприклад, тканини, у виробництві яких вона володіє меншими витратами у порівнянні з країною А.

Д.Рікардо є основоположником теорії порівняльних витрат, або порівняльних переваг. П.Самуельсон зазначав, що якщо б теорії подібно дівчатам, могли отримувати перемогу на конкурсах краси, теорія порівняльних переваг отримала б високу оцінку, бо вона є гармонійною і логічною. Головне, на думку Д. Рікардо, не абсолютні, а відносні витрати у виробництві товарів. У його прикладах розглядаються дві країни – Португалія і Англія, в яких виробляються два товари – вино і сукно. Крім цього, у моделі Д. Рікардо існує лише один фактор виробництва – праця, тому витрати виробництва товарів вимірюються трудомісткістю (людино-годинами). Розглянемо на умовному цифровому прикладі принцип порівняльних переваг (табл.1).

Таблиця 1.

Порівняльні переваги у виробництві товарів,

(витрати виробництва – в людино-годинах праці)

 

Країна	Вино	Сукно
Португалія
Англія

 

Як видно з табл.1, Португалія у порівнянні з Англією має абсолютні переваги у виробництві обох товарів – трудомісткість виявляється меншою і у виробництві одиниці вина, і у виробництві одиниці сукна. Якщо виходити із принципу абсолютних переваг, здавалось би, Португалія не повинна торгувати з Англією. Але за порівняльними витратами в цих країнах складається інша картина. У Португалії відносно дешевше вино, а в Англії сукно. Тому і виникає спеціалізація, або міжнародний поділ праці: країна спеціалізується на виробництві товарів, з меншими альтернативними витратами. Португалія повністю відмовляється від виробництва сукна, і всі людино-години витрачаються на виробництво вина. Англія повністю спеціалізується на виробництві сукна, а вино буде імпортувати з Португалії.

Таблиця 2.

Взаємовигідність обміну у відкритій економіці

Країна	Закриті ринки	Відкриті ринки
вино	сукно	всього	вино	сукно	всього
Португалія					-
Англія				-
Разом

 

Як видно з табл.2, спеціалізація і вступ обидвох країн у міжнародний обмін вигідні обом країнам. Португалія тепер виробляє дві одиниці вина, сукно вона отримує по імпорту. Англія ж виробляє дві одиниці сукна, імпортуючи вино із Португалії. У цілому це скорочує витрати виробництва в умовах відкритої економіки: 360 людино-годин, затрачених у відкритій економіці після спеціалізації, менше, ніж 390.

Д.Рікардо виходив із наступних передумов, або припущень, які ми повинні відмітити при розгляді цієї достатньо абстрактної моделі:

1) наявність лише двох країн і двох товарів;

2) постійні альтернативні витрати у виробництві двох товарів;

3) відсутність транспортних витрат;

4) досконала мобільність такого фактора, як праця всередині країни, і відсутність її мобільності між країнами;

5) наявність вільної торгівлі, тобто відсутність імпортних або експортних мит й інших обмежень у зовнішній торгівлі;

6) незмінність технології у виробництві товарів;

7) повна взаємозамінюваність ресурсів.

У реальній дійсності, припущення, якими скористався Д.Рікардо при аналізі теорії порівняльних переваг, не спрацьовують. Наприклад, припущення про відсутність транспортних витрат. Транспортні витрати – один із найважливіших факторів, який впливає на попит на товар. Чим менша частка транспортних витрат в обсязі витрат виробництва, тим більша ймовірність, що даний товар буде проданий. В дійсності ці витрати дуже різні в загальному обсязі витрат виробництва різних товарних груп.

Розширення виробництва у багатьох галузях пов'язане зі зростанням альтернативних витрат, тому випуск, наприклад, додаткової одиниці вина вимагає зростаючої відмови від виробництва сукна. Зростаючі альтернативні витрати ставлять певні межі спеціалізації у виробництві того або іншого товару, що знаходить свій прояв у дії закону зростаючих затрат. Суть закону полягає у тому, що якщо нам потрібно мати лише певний товар, то ми використовуємо все більше і більше ресурсів, які неефективні для його виробництва. А це неминуче веде до зростання витрат на одиницю продукції. Наприклад, якщо Бразилія має порівняльні переваги у виробництві кави, а США у виробництві пшениці, то їм і потрібно спеціалізуватись на цих виробництвах, а не слід намагатись вирощувати і пшеницю, і каву. Адже для розширення виробництва пшениці, США приходиться використовувати все менш і менш придатні для цього ресурси. А це призводить до зростання витрат на одиницю продукції. Ефект зростаючих витрат встановлює межі міжнародної спеціалізації. По цій причині нерідко продукція, вироблена всередині країни, конкурує з аналогічною або такою ж імпортною продукцією.

І все ж при всіх припущеннях модель порівняльних переваг Д.Рікардо і сьогодні залишається одним із найважливіших досягнень класичної економічної теорії, яка увійшла в її золотий фонд. Численні емпіричні перевірки моделі Рікардо показали, що світова торгівля дійсно заснована на порівняльних (а не абсолютних) перевагах у продуктивності праці при створенні того або іншого товару.

У нашій спрощеній моделі порівняльних переваг ми виходили лише із відмінностей у продуктивності одного фактора – праці. Але в дійсності для виробництва різних товарів використовуються й інші ресурси, причому в найрізноманітних комбінаціях. Дослідження економістів більш пізнього часу дозволили розвинути теорію порівняльних переваг Д.Рікардо при уточненні і розширенні її передумов.

У найзагальніших рисах економічну основу міжнародної торгівлі складають дві обставини:

1) економічні ресурси – природні, людські, інвестиційні товари – розподілені між країнами вкрай нерівномірно, країни суттєво відрізняються забезпеченостістю економічними ресурсами;

2) ефективне виробництво різних товарів вимагає різних технологій чи комбінацій ресурсів.

Багато держав, які мають обмежену ресурсну базу і вузький внутрішній ринок, просто не в змозі виробляти з достатньою ефективністю всі товари, необхідні для внутрішнього споживання. Але виникає запитання: як відмінності в забезпеченні країн тими або іншими ресурсами будуть позначатися на зовнішньоторгових потоках і розподілі доходів? Дослідження шведських економістів Е.Хекшера (1919 р.) і Б.Оліна (1933 р.) і були присвячені факторній теорії зовнішньої торгівлі. Проблема полягає в тому, що, по-перше, країни по-різному наділені факторами виробництва – не тільки працею, але і капіталом й землею, і, по-друге, у виробництві різних товарів використовується відносно більше того або іншого фактора.

Якщо країни забезпечені різними факторами виробництва відносно нерівномірно, то будуть спостерігатися відмінності у відносних цінах на фактори виробництва. Наприклад, у країні А, де існує відносно велика кількість такого фактора, як праця, заробітна плата (ціна цього фактора виробництва) виявляється відносно нижчою. У країні В, яка відносно більше наділена капіталом, виявиться нижчим відсоток (ціна) капіталу. Країни будуть спеціалізуватися в тих галузях, у структурі витрат яких відносно більше дешевого фактора і відносно менше дорогого. Таким чином, різна забезпеченність факторами виробництва викликає і відмінності в порівняльних перевагах, а напрям торгових потоків залежить від забезпеченості факторами виробництва різних країн – у цьому суть теорії Хекшера – Оліна.

Згідно з формулюванням Б.Оліна міжнародний обмін – це обмін численних факторів на рідкісні. Країна експортує товари, виробництво яких вимагає більшої кількості факторів, які є у надлишку, й імпортує товари, у виробництві яких беруть участь дефіцитні для даної країни ресурси. Але обмін факторами виробництва відбувається не безпосередньо, шляхом їх переміщення, а в непрямій формі – через обмін експортованих і імпортованих товарів, у виробництві яких використовувались ті або інші ресурси.

Теорія Хекшера – Оліна неодноразово зазнавала численних емпіричних перевірок, у результаті яких у ній відбулись певні зміни. Найбільш відомою її модифікацією є парадокс В.Леонтьєва. Американський учений російського походження В.Леонтьєв (1906-1999) на основі розробленого ним методу міжгалузевих балансів дослідив структуру експорту й імпорту США в кінці 1940-х рр. і прийшов до парадоксального висновку: США експортували відносно більш трудомісткі, а імпортували відносно капіталоємні товари. Це і є парадокс Леонтьєва, так як традиційно вважалось, що в США у вказаний період відносно надлишковим фактором є капітал, а не праця.

Як же вирішився цей парадокс? Річ у тім, що капітал і праця являють собою високоагреговані фактори виробництва. При аналізі структури виробництва доцільно було б їх дезагрегувати, тобто розукрупнити, на що звертав увагу і сам В. Леонтьєв. У такому випадку ми будемо мати справу з більшою кількістю специфічних факторів. Такими факторами можуть бути висококваліфікована праця, яка вбирає в себе затрати «людського капіталу», менеджмент й ін. При новому підході до трактування факторів виробництва виходить, що США експортували наукомістку продукцію, тобто товари, у виробництві яких потрібна більш кваліфікована робоча сила. У такому випадку США справді – праценадлишкова країна, якщо під працею ми розуміємо висококваліфіковану працю американських робітників, якими США наділені відносно більше, ніж інші країни.

Подальшим розвитком факторної теорії зовнішньої торгівлі є теорема Т. Рибчинського. Англійський економіст польського походження Т.М.Рибчинський у середині минулого століття (1955р.) дослідив вплив економічного зростання на зовнішню торгівлю і звернув увагу на те, що швидкий розвиток одних галузей промисловості нерідко негативно впливає на інші.

Згідно з теоремою Т. Рибчинського збільшення пропозиції одного з факторів виробництва приводить до непропорційно більшого відсоткового зростання виробництва і доходів у тій галузі, для якої цей фактор використовується відносно більш інтенсивно, і до скорочення виробництва і доходів у галузі, (у якій цей фактор використовується менш інтенсивно). Таким чином, активне розширення виробництва і експорту в одних галузях може привести до депресії або навіть падіння виробництва в інших галузях. У окремих галузях таке падіння виробництва може бути розорюючим (перевищувати вимоги від розширення виробництва і зростання в експортних галузях) і привести до деіндустріалізації.

Особливої уваги заслуговує випадок теореми Т. Рибчинського – «голландська хвороба». Цим терміном називається ситуація, коли відбувається суттєва зміна багатства країни із-за зрушень у ціні природних ресурсів, якими вона наділена. Свою назву – «голландська хвороба» - описувана ситуація отримала із-за відкриття в 1960-х рр. у Голландії великих запасів природного газу в Північному морі. Розробка газових родовищ і різке зростання експорту цього виду енергоресурсів супроводжувалось падінням виробництва інших експортних товарів промисловості. Таким чином, зростання газодобувної галузі супроводжується депресією і занепадом в інших секторах економіки.

Пояснення «голландської хвороби» безпосередньо пов'язане з теоремою Т. Рибчинського. Адже розробка нових родовищ і зростання експорту природного газу відбувалися при незмінності обсягу інших факторів виробництва. Відволікання робочої сили і капіталу із інших галузей економіки привело їх до занепаду і падіння доходів зайнятих у них працівників. Однак є ще один наслідок різкого зростання пропозиції продукції добувних галузей – зміна обмінного курсу національної валюти. Річ у тім, що різке зростання експорту сировинних ресурсів (газу, нафти і т.ін.) веде до більших надходжень іноземної валюти і при інших рівних умовах до зростання обмінного курсу національної валюти. А це, в свою чергу, викликає зниження ефективності експорту інших видів товарів, особливо промислових. «Голландською хворобою» перехворіли багато країн, наприклад, Колумбія, Бразилія, Мексика, Великобританія.

На думку деяких українських і російських економістів, «голландська хвороба» прогресує і в Росії у зв'язку зі зростанням світових цін на нафту і природний газ (із 2001 р. і до сьогодні). Високий обмінний курс рубля стає перепоною для експорту продукції промислових підприємств і перш за все машинобудування. У зв'язку з впливом зрушень у пропозиції ресурсів на обмінний курс валюти «голландська хвороба» визначається як завищений в країнах-експортерах сировини обмінний курс, який підриває можливості несировинного експорту і економічного зростання.