Вплив грошей на обсяг виробництва. Модель «is – lm»

Теоретичні дискусії між неокейнсіанцями і монетаристами фокусуються в основному не на питаннях ціноутворення чи попиту на гроші, а на проблемах впливу грошей на розвиток ринкового господарства. Ці школи по-різному уявляють механізм функціонування ринкової економіки. Монетаристи, як і неокласики, стверджують, що ринкове господарство в умовах повного використання всіх ресурсів автоматично прагне до підтримання зрівноваженого стану, у якому безвідмовно діють певні вбудовані «пружини» і «стабілізатори» економічного розвитку. Звідси рецепт для державної політики: менше втручання в процеси відтворення, так як це тільки приносить шкоду і руйнує особисту свободу. В той же час неокейнсіанці заявляють, що внутрішні механізми ринкового господарства не в силах вивести економіку з тривалих періодів кризових явищ. Тому вони пропагандують активну політику державного регулювання ринкового господарства.

Макроекономічна модель монетаристів відводить приорітетну роль у регулюванні сукупного попиту грошовій або монетарній політиці держави. Неокейнсіанці підкреслюють важливість, поряд із грошовою, також фіскальної політики. Грошова (монетарна) політика являє собою комплекс взаємопов'язаних заходів, здійснюваних центральним банком із метою регулювання сукупного попиту шляхом запланованого впливу на стан кредиту і грошового обігу. Фіскальна політика полягає в державному регулюванні сукупного попиту шляхом запланованих змін державних витрат і податків.

Відмінності в позиції монетаристів і неокейнсіанців з даного питання витікають із їх теоретичних передумов. Якщо вважати, що попит на гроші стабільний і передбачуваний, а пропозиція грошей – екзогенна, то центральний банк може шляхом грошової політики збільшувати або, навпаки, скорочувати витрати господарських агентів, тобто може проводити ефективне регулювання економічного розвитку. Якщо ж вважати, що попит на гроші нестійкий, а пропозиція грошей має ендогенний характер, то грошова політика центрального банку буде досить неефективна і більш надійно можна регулювати господарство шляхом фіскальної політики.

Більшість економістів вважають, що центральний банк відіграє ключову роль і займає монопольне положення не тільки в сфері емісії грошей, але і в сфері проведення монетарної політики держави, яка розрахована на короткострокові періоди і ведеться непрямими методами. Проводячи монетарну політику, центральний банк прагне забезпечити сприятливі умови економічного зростання і переслідує цілком конкретні цілі: регулювання темпів економічного зростання, пом'якшення циклічних коливань на ринках товарів, капіталу і робочої сили, стримування інфляції, досягнення збалансованості платіжного балансу.

Грошову політику центральний банк може здійснювати за допомогою таких економічних інструментів:

1. Ставка міжбанківського кредиту – відсоток за кредит, який центральний банк надає всім іншим банкам.

2. Норма обов'язкових резервів.

3. Операції з державними борговими зобов'язаннями на ринку цінних паперів. Центральний банк скуповує або продає цінні папери.

У 80-і роки ХХ ст. західні країни внесли серйозні зміни в кредитно-грошову політику центрального банку. Як відомо, відбувся перегляд теоретичних основ економічної політики держав, який виразився у відході від кейнсіанських постулатів і поверненні до неокласичних ідей (зокрема, до концепції монетаризму). На практиці це привело до переносу центру ваги в економічній політиці з традиційного орієнтиру – динаміки відсоткової ставки – на зміну величини і темпів зростання грошової маси. У ряді західних країн в 70-і роки ХХ ст. було введено таргетування грошової маси (англ. target - мета), що мало на меті встановлення верхньої і нижньої меж зростання грошової маси на наступний період. Подібний підхід до розмірів майбутньої грошової маси встановлений в США, ФРН, Англії, Канаді, Японії і ряді інших країн.

Який механізм проведення монетарної політики центральним банком? Деякі аспекти цієї політики нами проаналізовані у попередніх темах. Впливаючи різними методами, розглянутими вище (інструменти центрального банку), на обсяг грошової маси і кредиту, центральний банк впливає на кінцевий сукупний попит через ряд послідовних ланок: грошова маса, норма відсотка, капіталовкладення, сукупний попит, національний дохід.

Якщо поетапно розглянути механізм реалізації прийнятих центральним банком рішень, то він зводиться в загальних рисах до наступного. На І етапі центральний банк своїми діями (наприклад, купуючи облігації у комерційних банків або знижуючи мінімальну ставку резервних вимог) збільшує грошову масу. На ІІ етапі відбувається мультиплікаційне розширення банківських депозитів, пропозиція грошей зростає. На ІІІ етапі зростання пропозиції грошей веде до їх здешевлення, тобто до зниження відсоткової ставки, що розширює попит на інвестиції. На ІV етапі результатом зниження відсоткової ставки буде збільшення приватних і державних інвестицій. І, нарешті, на V етапі зростання капіталовкладень викличе підвищення доходів, розширення виробництва, збільшення зайнятості й прискорення темпів інфляції.

У буквеному зображені ці зв'язки такі: М^S→r→Y→І. У графічній формі механізм впливу монетарної політики на обсяг ВВП наступний (рис.6):

 

 

 

 

Рис.6. Функціональний зв'язок монетарної політики і обсягу ВВП

 

М –обсяг грошової маси; І – величина інвестицій; Y – величина ВВП; М^DМ^D – крива попиту на гроші; М^SМ^S – крива пропозиції грошей; ІІ – крива попиту на інвестиції; SS – крива пропозиції інвестицій, тобто збереження.

На графіках прослідковується тісний взаємозв'язок грошового ринку і ринку інвестицій. Кейнсіанський рецепт заохочення ділової активності й економічного зростання полягає у тому, що уряд повинен поставити метою своєї монетарної політики збільшення грошової маси (пропозиції грошей), що приведе до зрушення кривої пропозиції грошей (М^SМ^S) вправо в положення М^S¹М^S¹. Новій точці рівноваги грошового ринку буде відповідати більш низька ставка відсотка r^B. Скорочення відсоткової ставки полегшує доступ приватного бізнесу до кредитних ресурсів і викликає зростання інвестицій до рівня І^B. Нові капіталовкладення викличуть розширення обсягу виробництва і примножать ВВП на величину Y^B- Y^A.

Таким бачать кейнсіанці загальний хід впливу грошової політики держави на зміну капіталовкладень, зайнятості і ВВП. Однак, у реальному житті грошова політика іноді призводить до непередбачених результатів, її ефективність знижується як результат розвитку побічних, супутніх процесів. Наприклад, центральний банк збільшив пропозицію грошей, надіючись понизити відсоткову ставку. Але зростання грошової маси викликає інфляційні процеси. Це зростання цін заставляє банки підвищити номінальну ставку відсотка до рівня реальної (яка враховує відсоток інфляції). Позичальники готові платити реальний відсоток, бо віддавати борг вони будуть все рівно знеціненими грошима. Таким чином, дії центрального банку призвели не до пониження, а до підвищення відсоткової ставки, що не дозволяє досягнути кінцевої мети грошової політики – зростання ВВП.

У зв'язку з вищезазначеним необхідно розрізняти короткострокові й довгострокові результати грошової політики. У цьому питанні позиції неокейнсіанців і монетаристів не збігаються. Неокейнсіанці виходять з критично важливого для них посилання, що заробітна плата і ціни – це негнучкі інструменти, відносно загальмовані. Тому в короткостроковому плані, уряд може добитися шляхом збільшення грошової маси зростання ВВП згідно з розглянутою схемою. У довгостроковому періоді ця грошова політика вже не приведе до значного зростання ВВП, а викличе лише інфляцію. У цьому суть концепції нейтральності грошей.

Монетаристи вважають інакше. В їх уявленні ціни і заробітна плата – це гнучкі інструменти. Тому політика контролю над грошовою масою і в короткостроковому і в довгостроковому періодах здатна, на їх думку, контролювати лише темп інфляції. Ці теоретичні положення отримали назву концепції супернейтральності грошей.

Відомий англійський вчений Дж.Хікс розробив на базі кейнсіанської теорії стандартну зрівноважену модель ринку. Загальна рівновага на реальному і грошовому ринку досліджується з допомогою апарату кривих «ІS-LM» (рис.7).

 

 

 

Рис. 7. Модель «ІS-LM»

 

Крива «ІS» характеризує рівновагу в товарному (реальному) секторі господарства. Чим менше рівень реального доходу, тим вищою повинна бути ставка відсотка, щоб досягнути точки рівноваги. Крива «LM» (ліквідні гроші) характеризує рівновагу в грошовому секторі економіки і проходить через точки, які представляють комбінації ставки відсотка і рівня реального доходу, при яких грошовий ринок знаходиться у рівновазі, тобто існує рівновага попиту на гроші й їх пропозиція. Алгебраїчно крива «LM» була виведена із рівнянь, які характеризують кейнсіанську модель грошового ринку. Вирішивши ці рівняння, Дж.Хікс показав, що графічно крива «LM» повинна бути нахилена з північного сходу на південний захід. Це свідчить, що ринок грошей буде у рівновазі, якщо збільшенню реального доходу буде відповідати більш висока ставка відсотка. Крива «ІS» може пересікати криву «LM» у будь-якій її частині. У цьому зв'язку виникають різні варіанти рівноваги.

Грошова політика як пріоритетний метод регулювання за останні роки набула прихильників не тільки серед монетаристів, але і серед неокейнсіанців. Вони визнають, що методи грошової політики здійснюються дуже оперативно і гнучко на відміну від заходів фіскальної політики, які вимагають довгих узгоджень між законодавчими і адміністративними органами, що понижує їх ефективність. Із допомогою грошової політики, як визнає більшість економістів, можна успішно боротися з інфляцією і подолати невеликі спади.