Дохід від неформальної (тіньової) економіки

 

Поряд із господарською діяльністю, яка протікає в легальних умовах, у країнах із ринковою економікою і постсоціалістичних країнах існує достатньо великий сектор неформальної (тіньової) економіки. Значення цього сектору, як правило, вище у країнах із нерозвинутими ринковими механізмами. Характерним прикладом є Україна.

Через відсутність загальноприйнятого поняття “тіньова економіка” у працях вчених цей термін має різний зміст. Найбільш часто використовується таке визначення неформальної (тіньової) економіки: тіньова економіка являє собою сукупність неврахованих і протиправних видів економічної діяльності. Від легального тіньовий дохід відрізняється перш за все тим, що його власник не платить податків. Зайняті в неформальній (тіньовій) економіці підприємці й працівники найманої праці не надають ніяких обов'язкових відомостей офіційним органам – податковим, соціального забезпечення, статистичним з обліку зайнятості, а також уникають контактів із профспілками.

У науковій літературі більшість вчених-економістів виділяють дві основні складові тіньової економіки:

1) економічна діяльність, яка є легальною, неприхованою, але не підлягає оподаткуванню і не враховується офіційною статистикою;

2) протизаконна, навмисно приховувана економічна діяльність.

До першої складової найчастіше відносять дрібне виробництво в домашніх господарствах, надання послуг на непостійній основі, невеликі приробітки, прибуток з присадибних ділянок тощо, а до другої – одержання навмисно приховуваних доходів і прибутків, нелегальне виробництво товарів і надання послуг, розкрадання, шахрайство, наркобізнес та інші види кримінальної діяльності. За оцінками західних спеціалістів основна частина обороту тіньової економіки припадає на несплату податків від незабороненої економічної діяльності.

Для оцінки масштабів тіньової економіки в економічній теорії розроблено декілька підходів. Монетарний підхід виходить із припущення, що в неформальній економіці оплата і розрахунки ведуться готівкою. Тому головна увага приділяється співвідношенню між обсягами готівкових грошей і банківськими вкладами до запитання, питомій вазі банкнот із високим номіналом у загальному обсязі грошового обігу, а також зрушеннями в частці готівкових грошей в обігу, що повинно свідчити про зростання оплати праці “із рук в руки”.

Підхід “Палермо” заснований на міжрегіональних порівняннях фактичного споживання з величиною заявленого доходу. Порівнюючи величину розриву між цими показниками в “Палермо” (будь-яке місце з найбільшим розповсюдженням тіньової економіки) з його величиною в більш “чесних” районах, отримують приблизну оцінку доходу від тіньової економіки.

Галузевий підхід вихoдить із гіпотези, що вклад деяких галузей в тіньову економіку (будівництво, ремонт, підпільне виробництво алкогольних напоїв тощо) значно вищий, ніж у всіх інших. Пропонується оцінювати тільки їх і, додавши приблизний залишок, який приходиться на інші галузі, визначити розмір “чорного” прибутку.

На початку 2000-х років, за деякими оцінками, у промислово розвинутих країнах на частку неформальної економіки приходилось 2-4% ВВП. Однак, в деяких країнах цей показник був значно вищим – Греція – 29%, Італія – 27%, Іспанія – 23,4%, Бельгія - 23,4%. В індустріальних країнах Заходу частка зайнятих у цьому секторі економіки досягла 3-5% економічно активного населення. У США на частку неврахованої господарської діяльності приходилось 14% ВВП, у тому числі неформальної економіки некримінального характеру – 10%, а нелегальної діяльності – 4%.

У країнах із ринковою економікою обсяг спекулятивних угод порівняно невеликий, оскільки нема механізму формування товарного дефіциту, притаманного адміністративно-командній економіці. У цих країнах у неформальній економіці широко розповсюджено виробництво різних товарів і послуг на дрібних підприємствах, часто кустарного типу, або на дому, коли виготовлені підпільно вироби низької якості видаються за продукцію всесвітньо відомих фірм. У тіньовій економіці значне число людей зайняте будівельними і ремонтними роботами, здаванням у найм приміщень, комерційним виробництвом продуктів харчування у домашньому господарстві.

У “другій” економіці зайняті різні професійні групи робітників і службовців, які поєднують офіційну роботу з діяльністю у неформальній економіці, причому значна частина отриманих ними доходів приховується від оподаткування.

“Друга” економіка отримала широке поширення в постсоціалістичних країнах, які переходять до ринку. В Угорщині і Польщі на початку 90-х років ХХ ст. доходи від неформальної економіки отримували від 50 до 70 % зайнятих у державному секторі. Для соціалістичного періоду розвитку України найхарактернішими були такі форми і методи одержання тіньових доходів:

1) приписки, тобто оплата роботи, яка фактично не була виконана. Особливо великих розмірів цей вид тіньових доходів набрав у будівництві;

2) дрібні розкрадання на виробництвах (“несуни”), що набули масового характеру. На цей вид тіньових доходів значний вплив справляв існуючий дефіцит товарів і послуг в соціалістичній економіці;

3) значні розкрадання державних матеріальних, технічних і фінансових ресурсів;

4) підпільна підприємницька і виробнича діяльність (“цеховики”). На деяких підприємствах функціонували виробничі цехи, які виготовляли необліковану продукцію;

5) порушення в роздрібній торгівлі та громадському харчуванні;

6) перепродаж дефіцитних побутових товарів і продуктів харчування (спекуляція). В економіці тотального дефіциту спекуляція – об'єктивно зумовлене явище;

7) неофіційне надання побутових послуг. За питомою вагою лідером тіньової економіки була сфера послуг (близько 1/3 від їх загального обсягу). У побутовому обслуговуванні частка тіньової економіки сягала приблизно половини загального обсягу реалізації послуг населенню;

8) корупція (використання посади з метою збагачення);

9) кримінальний промисел.

У сучасних умовах з'явилося багато нових напрямів масштабної тіньової економічної діяльності (втратили актуальність спекуляція, “цеховики”, меншою мірою “несуни”, зросли корупція і кримінальний промисел). Великого розмаху набули операції, здійснювані на кримінальній основі при проведенні приватизації. Головними з них стали розкрадання державної власності, незаконне передання майна комерційним структурам, заниження балансової вартості приватизованих об'єктів, порушення порядку проведення конкурсів і аукціонів тощо. За оцінками спеціалістів кріміногенною стала фінансово-кредитна система. Це проявилось у кінцевому використанні банківських кредитів, хабарництві пов'язаному з наданням кредитів, фіктивних трастових операціях, консультаціях щодо ухилення від податків і т.ін.

За розрахунками Світового банку на початку 2000-х років частка неофіційної (тіньової) економіки сягала в Україні 48,1% сукупного обсягу ВВП. Експерти Світового банку вважають, що такі обсяги неофіційної економіки дозволили економіці України на початку 1990-х років ХХ ст. триматися “на плаву”. Річ у тім, що темпи падіння виробництва в нашій країні були настільки глибокими і процеси збіднення населення досягли таких величин, що деякі експерти прогнозували масове фізіологічне виснаження населення України наприкінці 1993 року. На щастя цей жахливий прогноз не виправдався, багато в чому завдяки швидкому зростанню “другої” економіки.

До основних причин, які сприяли посиленню і зростанню тіньового сектора економіки в Україні на сучасному етапі, можна віднести:

1. Зміни в економіці – як інституційні так і структурні. З'являється велика кількість як малих підприємств, так і суб'єктів підприємницької діяльності, які не реєструються як юридичні особи.

2. Відбувається швидкий процес диференціації доходів фізичних осіб, зменшення платоспроможності значної кількості людей, що спонукає працездатне населення шукати додаткових доходів.

3. Недосконалість податкової системи, через яку суб'єкти господарювання можуть приховувати свої доходи.

4. Недосконалість інших інституцій, які мають створювати нормальні умови для існування та регулювання ринкових відносин. Це виражається у правовій незахищеності суб'єктів економічної діяльності від зловживань, утисків, протидії та вимагань із боку чиновників державного апарату на всіх його рівнях.

5. Відсутність стабільного і збалансованого законодавства, яке б регламентувало економічну діяльність. Перуанський економіст Ернандо де Соно з цього приводу висловився так: “У країнах третього світу правові інститути є більшою мірою не інструментом розвитку суспільства, а принциповою перепоною такому розвиткові”.

В останні роки в Україні та інших державах СНД розростання тіньової економічної діяльності досягло таких маштабів, що її неврахування призводить до значного перекручення макроекономічних показників і, як наслідок, до серйозних помилок в аналізі, прогнозі та моделюванні соціально-економічних ситуацій. До тіньового сектора залучена велика кількість населення України – через позабанківський обіг готівки, вуличну і базарну торгівлю, приховане безробіття, “дику” приватизацію, ухилення від сплати податків і зборів, корупцію тощо.

Для протидії тіньовій економічній діяльності та її локалізації, у країнах із перехідною економікою необхідно вжити таких заходів:

1) здійснення комплексної податкової реформи, що передбачала б розширення оподатковуваної бази, з одночасним скороченням номінальних величин податкових ставок;

2) реформування національної системи бухгалтерської звітності з метою її спрощення та уніфікації. В Україні цей процес по суті завершено;

3) створення привабливіших, ніж в інших державах, умов для інвестування й залучення фінансових ресурсів;

4) прийняття пакета законодавчих актів, які б посилювали захист приватної власності, комерційної та банківської таємниці, забезпечували правову захищеність підприємств;

5) прийняття і реалізація програми легалізації тіньових капіталів, які не мають кримінального походження (включаючи гарантії амністії для капіталів, повернутих з-за кордону);

6) зосередження роботи репресивного і правоохоронного апарату на локалізації організованої злочинності та кримінальних промислів, а також на захисті власності, економічних прав і життя громадян;

7) створення і державне фінансування мобільних науково-практичних груп для дослідження тіньової економіки в усіх її проявах.

У боротьбі з тіньовою економікою треба виходити з об'єктивної реальності та світового досвіду, який показує, що в реальних політичних, економічних і соціальних умовах повністю подолати тіньову економіку практично неможливо. Орієнтиром може бути лише її обмеження до рівня розвинутих країн світу, досягти якого можна тільки за умов ефективного розвитку економіки, істотного піднесення рівня життя більшої частини населення України.