Язичницька релігія, міфологія і мистецтво давніх слов’ян.



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Язичницька релігія, міфологія і мистецтво давніх слов’ян.



Корінням своїм українська міфологія вона сягає у сиву давнину, в далекі дохристиянські часи. Слов’янські племена створили свою багату міфологію, яка ґрунтувалася на народних віруваннях анімістично-магічного характеру.На початкових етапах своєї історії праукраїнці спиралися на міфологічну картину світу, обожнюючи сили природи, вірячи у духів, які супроводжували людину від її народження до смерті. Це, власне, і стало основою релігії, яка отримала назву «язичництво».

Поступово народ створює генерації богів з повними родами, цілий світ духів, який оточував людину у повсякденному житті.

Джерелом і головним двигуном усього живого на землі людина вважала сонце. Тому майже в усіх народів сонце з найдавнішого часу обожнюється, а пізніше перетворюється в окремого бога. Слов’яни теж були сонцепоклонниками. Є відомості, що в давнину сонцю приносили пожертви.

Дуже рано люди пізнали силу вогню і обожнили його. Домове вогнище зберігає щастя в домі. Людивірили, що невинний не згорить у вогні. Блискавку вважали небесним вогнем, який посилається на кару людям, тому не можна було нічим загасити пожежі від неї.

У великий пошані у слов’ян завжди була земля. Слов’яни вважали землю найвірнішим свідком, тому на доказ правди годилося їсти або цілувати землю.

Як свідчать пам’ятки, у слов’ян відоме було поклоніння воді, вони приносили жертви річкам, озерам, болотам, колодязям тощо. Воду вони вважали сонцевою сестрою і вірили, що вода буває жива і мертва, цілюща і безсила, може додавати сил, або, навпаки, відбирати їх.За народними віруваннями сльози теж мають очищувальну і цілющу силу. Вода у слов’ян була символом розмноження, тому шлюби вони часто брали над водою.

Значне місце у язичницькому світогляді належало рослинному та тваринному світові.Важливу роль у календарних святах та сімейно-побутових обрядах відігравали рослини-символи, які мали допомогти людині зміцнити здоров’я, добробут сім’ї, посилити плодючість землі й худоби, вберегтися від нечистої сили.

В українських казках, піснях, поговірках дуже поширена персоніфікація дерев. У давніх слов’ян такі дерева, як дуб, бук, липа вважалися незвичайними, бо їх любили боги й жили на них.У весільних приповідках і побажаннях дуб виступає символом подружнього життя, міцного здоров’я й довголіття молодих.

Калина біля хати — здавна найперша ознака оселі українця. Як дуб — символ міцності, надійності, так і калина — символ вірності.Звідси здавна широке використання калини у народній звичаєвості, зокрема весільній: нею прикрашали весільні столи, коровай, ставили калинові букети перед молодими, бажаючи їм вічної краси, міцного кохання.

Нерідко верба символізувала повноту життя, довголіття.Давні слов’яни вважали вербу священним деревом. У них вона уособлювала бога сонця Ярила, що дав людям вогонь. Як символ увійшло дерево пізніше і в християнські вірування. Тиждень перед Великоднем називається Вербним. Вірили, що верба відганяє від оселі злі сили і хвороби.

З глибокої давнини відоме вшанування різноманітного зілля. Вірили, що зібране у певні дні, особливо в купальську ніч, зілля має велику силу: розрив-трава дає доступ до всьогозамкненого, любисток привертає любов.Барвінок — символ молодості, кохання та чистого шлюбу, тому він частий у весільному ритуалі. Часник відігравав важливу роль як оберіг від злих сил. У день весілля його вплітали у вінок молодої або зав’язували між її волоссям.

Гарбуз — символ відмови, і дівчина, відмовляючи парубкові, за якого її сватають, дає йому гарбуза.Хміль слугує символом родючості. Перед вінчанням молоду завжди обсипали хмелем, тому ця рослина асоціюється з весільною традиційністю.

Хліб з глибокої давнини у великій повазі. Він – основа життя. Культ хліба в українців ще й тепер сильний. Він присутній при сватанні, весіллі. Хлібом зустрічають гостя, з хлібом ходять у свята до поважних людей. Коровай — це ритуальний священний жертовний хліб.

За народними повір’ями крик півня, що віщує наближення дня, відганяє від хати нечисту силу і злих духів.

Слов’янські вірування особливо тісно були пов’язані із землею. Божества населяли ліси, поля, води. Кожне урочище мало своїх богів, життя наших пращурів було оповите повір’ями про русалок, водяників, лісовиків. У воді жили водянки, які любили перевертати човни, а тому рибалки мусять добре знатися з ними й задобрювати їх. У болотах живуть болотяники, в очеретах порядкують очеретяники. Навіть у криниці живе криничний дід.

Русалок у глибоку давнину називали берегинями. Русалки можуть залоскотати кожного, хто попадається в їх руки, зваблений красою.Подругами і сестрами русалок водяних вважалися лісові мавки.

Найпопулярнішим образом української демонології є чорт.До того ж в українських легендах чорт виступає суперником і антиподом бога і робить свій внесок у творення світу. В українському фольклорі він є постійним об’єктом для жартів та анекдотів. У боротьбі з чортом людина завжди виходить переможцем. Звідси й відоме українське прислів’я «Не такий страшний чорт, як його малюють».

З давніх часів родина у слов’ян була міцною, бо її скріплював родинний культ.Культ домового божества надзвичайно старий і відомий у всіх індоєвропейських народів. Домове вогнище було головною святинею дому. Богом домового вогнища у нас став домовик або домовий. Він — постійний вартовий дому, охоронець родини.

Боги, як і люди, розмовляють, радіють, гніваються, люблять, веселяться. Українському, як і будь-якому іншому, політеїзму притаманні уявлення про ієрархію надприродних сил. Численні боги, які опікували певне родоплемінне об’єднання, відтіснялися на другий план володарями природи і суспільності — богами неба, землі, ремесел війни тощо. Такими й були Перун, Стрибог, Даждьбог.

Сварог вважався богом неба, вогню, заліза, ковальства і шлюбу. За легендою саме він викував першого плуга і золоту обручку. Його можна порівняти з давньогрецьким Гефестом, який також був богом вогню і ковальства.

Із зміцненням князівської влади головні функції дедалі більше перебирає Перун і, зрештою, виходить на перше місце серед богів. Перуна вважали богом дощу, вогню, грому і блискавки, а, водночас, і богом війни та воїнів. Перун багато в чому нагадував Зевса.

Даждьбогавважали сином Сварога, богом сонця, який на зиму ховає живильні промені, а весною знову посилає їх на землю.

Особливе місце у пантеоні посідали Купало і Коляда. Слов’яни поділяли календарний рік на Коляду і Купало, тобто на зиму і літо. Коляду вважали богинею неба, дружиною Даждьбога, матір’ю Сонця. Свято Коляди язичники відзначали з 24 грудня по 6 січня. Протягом цього періоду Коляда народжувала нового божича, нове Сонце. Їй намагалася перешкодити зла Мара, і щоб уберегтися від неї, Коляда набирала вигляду кози. Звідси й колядування та водіння кози під час християнського Різдва.

Купало був давньослов’янським богом родючості, врожайного літа, лікарських рослин та добробуту. Свято Купала з масовими ігрищами, поклонінням вогню й воді відзначалося в ніч з 23 на 24 червня.

Мистецтво. Розрізняють дві форми прояву мистецтва у стародавніх слов’ян: ужиткове мистецтво — художнє оформлення одягу, знарядь праці, домашніх речей тощо і культове мистецтво — предмети, пов’язані з релігійними віруваннями і призначені для сакральних ритуалів.

Часто прикрашання предметів повсякденного вжитку було пов’язане з язичницьким світоглядом. Лінійний і хвилястий орнаменти символізували воду, річку. У давніх вишивках зустрічаємо символіку рослинного і тваринного світу. Давньослов’янські зображення богів були здебільшого дерев’яними і тому майже не збереглися до наших днів.

У середині XIX ст. з подільської ріки Збруч витягли слов’янського ідола, відомого під назвою Збруцького ідола, або Святовида. Збруцький ідол являє собою чотиригранний стовп висотою понад два метри, увінчаний головою з чотирма обличчями. Руки мають чітко окреслені пальці. В одному випадку в правій руці зображено ритуальний ріг, в іншому — маленьку постать коня біля ніг, а на поясі — шаблю з трохи вигнутим лезом.Три яруси зображень — це тривимірність світу: небо — місце, де живуть боги; земля, заселена людьми і царство злих духів під землею. Художник прагне за допомогою скромних засобів передати спокій небожителів у верхньому ярусі, безпорадність людей — у середньому і гнів та злість на обличчях — у нижньому.

Рушник здавна мав не тільки утилітарне, практичне призначення. Це був культовий предмет. Він був важливим елементом декоративного оздоблення давньослов’янських каплиць, храмів, культових місць. Традиція ця виявилася надзвичайно стійкою: в Україні ікони прикрашають рушниками, хліб-сіль підносятьна рушнику.

Ювелірне мистецтво східних слов’ян мало досить високий рівень розвитку. Про це свідчать предмети, які складають так званий комплекс пальчастих фібул. Крім звіриного, антропоморфного вживався і геометричний стиль. До нього належать речі, прикрашені кільцями, рисочками, ромбиками тощо.

Різьбленням оздоблювали металеві вироби, зокрема предмети зброї. Зображення на них складали різні фігури — півмісяці, кільця, гребінці, значки у формі двозубця і тризубця.

Відгуками скіфського звіриного стилю можна вважати зображенняконей, змій, лосів на давньослов’янських пластинах, фібулах, бляшках.



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-18; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.232.129.123 (0.008 с.)