ЮРИДИЧНА ПРИРОДА ТА НОРМАТИВНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ФУНКЦІОНУВАННЯ ТРУБОПРОВІДНОГО ТРАНСПОРТУ В УКРАЇНІ



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

ЮРИДИЧНА ПРИРОДА ТА НОРМАТИВНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ФУНКЦІОНУВАННЯ ТРУБОПРОВІДНОГО ТРАНСПОРТУ В УКРАЇНІ



Магістерська робота

на тему:

«АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ТРУБОПРОВІДНОГО ТРАНСПОРТУ В УКРАЇНІ»

 

 

Науковий керівник:   Гіжевський Володимир Казімірович Кандидат юридичних наук, професор Студента ОКР МАГІСТР   Олексенка Владислава Анатолійовича

 

Київ – 2016


ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………………..3

РОЗДІЛ 1. ЮРИДИЧНА ПРИРОДА ТА НОРМАТИВНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ФУНКЦІОНУВАННЯ ТРУБОПРОВІДНОГО ТРАНСПОРТУ В УКРАЇНІ

1.1. Нормативно-правове забезпечення функціонування трубопровідного транспорту в історичній ретроспективі…………………………………………8

1.2. Сучасне правове регулювання діяльності трубопровідного транспорту: світовий досвід та можливості його використання в Україні…..21

Висновки до першого розділу……………………………………………..40

РОЗДІЛ 2.АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВИЙ СТАТУС ПІДПРИЄМСТВ ТРУБОПРОВІДНОГО ТРАНСПОРТУ

2.1. Адміністративно-правове регулювання діяльності підприємств трубопровідного транспорту……………………………………………………42

2.2. Правовий статус підприємств трубопровідного транспорту……….59

Висновки до другого розділу……………………………………………..68

РОЗДІЛ 3. ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ВДОСКОНАЛЕННЯ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВИХ ЗАСАД ФУНКЦІОНУВАННЯ ТРУБОПРОВІДНОГО ТРАНСПОРТУ В УКРАЇНІ

3.1. Адміністративно-правова відповідальність у сфері діяльності трубопровідного транспорту……………………………………………………70

3.2. Шляхи вирішення проблемних питань адміністративно-правового регулювання функціонування трубопровідного транспорту в Україні……...95

Висновки до третього розділу………..…………………………………..103

ВИСНОВКИ……………………...………………………………………..105

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………110


ВСТУП

Актуальність теми дослідження.Ураховуючи безперечно вигідне геополітичне розташування України, нерідко постає питання стосовно якомога ефективнішої реалізації Україною функції транзитера, зокрема, енергоносіїв, що неможливо без технічно розвинутої та належно врегульованої з точку зору права діяльності трубопровідного транспорту. Впродовж останніх десяти років зростала його частка у загальному обсязі транспортування й на сьогодні вона перевищує 23 %. Такі наявні показники дозволили трубопровідному транспорту вийти на перше місце в нашій країні і випередити залізничний транспорт – постійного лідера [49, с. 16].

У процесі діяльності трубопровідного транспорту виникає багато теоретичних і практичних питань, більшість яких для господарської практики є абсолютно новими, які вимагають узгодженого вирішення їх з боку виробничників, економістів, політиків і юристів. У зв'язку з переходом національної економіки України до ринкових відносин, виникла необхідність у створенні правової бази, достатньої для здійснення діяльності трубопровідного транспорту. Так, перехід від планової економіки до ринкових відносин зробив істотний вплив на систему трубопровідного транспорту нафти, газу та нафтопродуктів. Кожен з учасників трубопровідного транспортування здобув не тільки цивільно-правову самостійність як юридична особа, а й продовжує діяти як єдиний суб'єкт права, який бере участь у відносинах по горизонталі і вертикалі. Крім того, в умовах очевидної необхідності державного регулювання трубопровідного транспорту, виникають корпоративні підприємства з державною участю у формі акціонерних товариств, державний вплив на які забезпечується, в основному, за допомогою належних державі пакетів акцій. Можливість їх створення та існування вимагає встановлення у законодавстві спеціальних правил управління такими товариствами. Складні питання підприємницької правосуб'єктності виникають у зв'язку з організацією холдингів - виробничо-господарських комплексів, у регулюванні діяльності яких тісно переплітаються приватноправові і публічно-правові норми.

Також, змінилася економічна сутність відносин, що складаються з приводу експлуатації трубопровідного транспорту, стали іншими економічні функції і режим їх використання. Система відносин будується тепер не на підставі послідовних договорів поставки, які укладались раніше, а на основі договорів транспортування, відповідно до яких підприємства трубопровідного транспорту зобов'язуються здійснювати лише переміщення нафти, газу та нафтопродуктів, що належить відправнику.

Таким чином, характер розвитку правовідносин у сфері транспортування нафти, газу та нафтопродуктів магістральними трубопроводами на сучасному етапі доводить, що ці проблеми не можуть бути вирішені без належного втручання держави. З метою ефективного функціонування даної галузі промисловості, потрібне проведення чіткого державного регулювання щодо її розвитку і вдосконалення правового регулювання суспільних відносин.

Як наголошує Е. Онацький, недостатня ефективність державного управління в галузі трубопровідного транспорту – одним негативних чинників, що перешкоджають реформуванню трубопровідного транспорту відповідно до європейських стандартів. Сьогодні вкрай нагальною є потреба у розробці та запровадженні нових, більш дієвих підходів до державного управління діяльністю трубопровідного транспорту та створення відповідного адміністративно-правового регулювання в даній галузі [71, с.8].

Ступінь узгодженості правових приписів, а, отже, і їх ефективність може бути виявлена лише при комплексному науковому дослідженні зазначених правовідносин. Власне правовідносини у сфері трубопровідного транспорту з різних причин рідко перебувають у сфері інтересів правознавців. Детально тематика засад урегулювання трубопровідного транспорту розглядалась у працях таких учених, як В. Богоненко, Б. Гладцинов, С. Дудніков, Е. Онацький, О. Перчик, Е. Плієв, О. Садіков, Ю. Слюсаренко, М Тарасов та ін., але більшість названих досліджень системи державного управління діяльністю підприємств трубопровідного транспорту здійснювались ще в радянський період. Окрім того, слід зазначити, що в більшості публікацій, присвячених правовому регулюванню трубопровідного транспорту, газопостачання, енергопостачання, питання адміністративно-правової специфіки функціонування трубопровідного транспорту зачіпаються фрагментарно. Відтак, велика актуальність та недостатня наукова розробленість даної проблеми спонукала нас до вибору теми магістерської роботи у формулюванні «Адміністративно-правові засади функціонування трубопровідного транспорту в Україні».

Мета дослідження полягає у теоретичному обґрунтуванні та розробленні практичних рекомендацій щодо вдосконалення адміністративно-правових засад функціонування трубопровідного транспорту в Україні.

Для досягнення поставленої мети потрібно вирішити наступні завдання:

1. З’ясувати юридичну природу та нормативно-правове забезпечення функціонування трубопровідного транспорту в Україні.

2. Проаналізувати особливості адміністративно-правового регулювання діяльності підприємств трубопровідного транспорту.

3. Визначити правовий статус підприємств трубопровідного транспорту.

4. Розробити конкретні пропозиції удосконалення адміністративно-правових засад функціонування трубопровідного транспорту в Україні.

Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у зв’язку з діяльністю підприємств трубопровідного транспорту.

Предметом дослідження є адміністративно-правові засади функціонування трубопровідного транспорту в Україні.

Методи дослідження.

Науково-теоретичною основою виконання дослідженняпослужили наукові праці таких учених-правознавців, як С. Алексєєв, Г. Атаманчук, О. Бандурка, В. Грохольський, В. Кампо, В. Костицький, Е. Онацький, О. Остапенко, Л. Попов, Н. Ярмиш та ін. Однак, незважаючи на отримані ними вагомі здобутки, слід наголосити, що в Україні немає жодної комплексної наукової роботи, присвяченої адміністративно-правові засади функціонування трубопровідного транспорту в Україні.

Нормативно-правова база дослідження – Конституція України, нормативно-правові акти України та зарубіжних країн, матеріали Національної комісії з регулювання електроенергетики України, органів Антимонопольного комітету України.

Наукова новизна отриманих результатів полягає в тому, що визначено етапізацію розвитку вітчизняного законодавства про трубопровідний транспорт: початковий (кінець XVIII ст. – 1917 р.); радянський (1939 р. – 1991 р.); новітній (1992 р. – теперішній час); обґрунтовано необхідність дотримання принципів європейського адміністративного права до організації діяльністю установ та організацій трубопровідного транспорту – юридична визначеність (передбачуваність і надійність), прозорість і відкритість, відповідальне ставлення, результативність та ефективність; обґрунтовано необхідність у удосконаленні структури функціонування вітчизняного трубопровідного транспорту через створення у структурі Міністерства інфраструктури України Державної адміністрації магістрального трубопровідного транспорту, що здійснюватиме керівництво даною галуззю та координуватиме діяльність організацій та установ трубопровідного транспорту в Україні.

Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що викладені у магістерській роботі висновки та пропозиції з удосконалення законодавства України у адміністративно-правових засад функціонування вітчизняного трубопровідного транспорту можуть застосовуватись у законотворчому процесі, практичній діяльності державних органів влади та установ, організацій вітчизняного трубопровідного транспорту.

Апробація результатів дослідження. Висновки магістерської роботи обговорювалися на засіданнях кафедри державно-правових дисциплін Університету економіки та права «КРОК» та доповідалися на Міжнародній науково-практичній конференції «Права людини – сучасні тенденції в контексті розвитку держави, права та економіки», що відбулась 4 грудня 2015 р., у результаті проведеної конференції було надруковано тези на тему: «Адміністративно-правові засади функціонування трубопровідного транспорту в Україні».

Структура роботи. Мета дослідження визначила структуру і зміст магістерської роботи, яка складається зі вступу, трьох розділів, шести підрозділів, висновків до розділів, загальних висновків, списку використаних джерел та додатків. Повний обсяг роботи становить 123 сторінку. Кількість використаних у роботі джерел становить 114 найменувань.


РОЗДІЛ 1

Рис. 1. Предмет діяльності НАК «Нафтогаз України» у галузі трубопровідного транспорту

 

Створення НАК «Нафтогаз України» мало завдання ефективно сприяти у здійсненні структурної перебудови нафтової, газової та нафтопереробної галузі економіки України, підвищити рівень енергетичної безпеки держави, забезпечити ефективне функціонування та розвиток нафтогазового комплексу, повного та якісного задоволення потреб побутових та промислових споживачів у паливно-енергетичних ресурсах та сировині й отримання прибутку від здійснення підприємницької діяльності. Здійснює керівництво газо- та нафтопроводами дочірня компанія НАК «Нафтогаз України» «Укртрансгаз», ВАТ «Укртранснафта» шляхом виконання функцій оперативно-технологічного управління Єдиною газотранспортною системою України. У той же час, на праві повного господарського відання ДК «Укртрансгаз», ВАТ «Укртранснафта» реалізують господарську діяльність з транспортування газу, нафти, нафтопродуктів трубопровідним транспортом.

Цим суб'єктам передано в управління окрім самих об'єктів трубопровідного транспорту, ще залізниці, автомобільні дороги електропередач, лінії зв'язку та інші комунікації, що перетинаються чи проходять в одному технічному коридорі. Взаємовідносини даних суб'єктів реалізуються на підставі договорів, у яких регламентуються права й обов'язки сторін на здійснення спільних заходів з підвищення рівня раціональної та надійної експлуатації об'єктів і споруд трубопровідного транспорту.

Здійснення діяльності з транспортування нафти, газу, нафтопродуктів і речовин трубопроводами як галузі природної монополії врегульовується Національною комісією з регулювання електроенергетики (далі – НКРЕ) шляхом контролю за цінами, ліцензування тощо. НКРЕ є центральним органом виконавчої влади, якому надано спеціальний статус з реалізації державного регулювання природних монополій в нафтогазовому комплексі та електроенергетиці, і контролюється особисто Президентом України. Зауважимо, що необхідність створення такого органу зумовлюється доцільністю розмежування управління нафтогазовою галуззю та регулювання її діяльності як суб’єкта природної монополії.

Таким чином, законодавство у галузі функціонування трубопровідного транспорту у своєму розвитку пройшло три етапи: початковий (перший) етап охоплюється періодом кін. XVIII ст. – поч. 1917 р., на якому суспільні відносини у сфері магістрального трубопровідного транспорту врегульовувались окремим розділом Статуту Гірничого Російської імперії; другий період розвитку законодавства про трубопровідний транспорт - радянський - діяв з 1939 р. до 1991 р.), що відзначавався нестабільністю системи управління трубопровідним транспортом та правовим регулюванням на основі тільки адміністративних актів міністерств та відомств; новітній період (з 1991 р. по теперішній час) позначається суттєвими позитивними змінами у розвитку законодавства про трубопровідний транспорт, зокрема у зв’язку з прийняттям Закону України «Про трубопровідний транспорт».

Суспільні відносини щодо постачання трубопровідним транспортом енергоресурсів отримали правову форму у кінці XIX ст. у зв’язку з видобуванням газу та нафти, а також потребою у постачанні даних ресурсів до кінцевого споживача. Правове врегулювання діяльності трубопровідного транспорту за часів СРСР реалізувалося на підзаконному рівні (норми у своїй більшості мали техніко-юридичний характер і торкались здебільшого правового статусу установ та організацій магістрального трубопроводу). Технологічно система трубопроводів України пов’язана з трубопроводами інших держав колишнього СРСР, тому істотна роль у правовому режимі трубопроводів повинна бути відведена міждержавним договорам держав-учасниць СНД щодо порядку їх використання.

 

Висновки до першого розділу

Нами встановлено, що становлення законодавчої бази в галузі трубопровідного транспорту складалось у три етапи: початковий (перший) етап – період з кінця XVIII ст. до 1917 р. На цьому етапі суспільні відносини у сфері трубопровідного транспорту врегульовувались окремим розділом Статуту Гірничого Російської імперії; радянський (другий) – період з 1939 р. по 1991 р.) – відзначався чинністю тільки адміністративних актів міністерств та відомств, нестабільною системою управління магістральними трубопроводами; новітній (третій) період – з 1991 р. по теперішній час – відзначається істотними позитивними зрушеннями у розвитку законодавчої бази функціонування трубопровідного транспорту, зокрема в зв’язку з набуттям чинності Закону України «Про трубопровідний транспорт».

Система трубопроводів України технологічно пов’язана з трубопроводами інших держав колишнього СРСР, тому істотна роль у правовому режимі трубопроводів повинна бути відводиться міждержавним договорам держав-учасниць СНД щодо порядку їх використання.

Закон України «Про трубопровідний транспорт» визначає як обов’язковий тільки технічний критерій трубопровідного транспорту (проектування та будівництво згідно з державними будівельними вимогами щодо трубопроводів), а це створює загрозу у небезпечному будівництві суб’єктами господарювання комунальних та приватних трубопроводів за умов необов’язкового дотримання ліцензійних вимог щодо транспортування енергоносіїв трубопроводами, так як вони можуть обслуговувати внутрішні потреби окремого суб’єкта господарювання і не бути технологічно пов’язаними з функціонуючою системою державного трубопровідного транспорту. Відтак доцільно в Законі України «Про трубопровідний транспорт» закріпити наступне формулювання трубопровідного транспорту: трубопровідним транспортом України є технологічний комплекс, що діє як єдина система і до якого входить кожний окремий трубопровід з усіма об'єктами і спорудами, пов'язаними з ним єдиним технологічним процесом, або кілька трубопроводів, спроектованих та збудованих відповідно до державних будівельних вимог щодо магістральних трубопроводів, якими реалізуються міжрегіональні, міждержавні і транзитні поставки продуктів транспортування споживачам, підготовлених згідно до вимог для транспортування від комерційного вузла обліку, пункту приймання продукції до пункту її передачі, технологічного зберігання або перевалки на інший вид транспорту.

Окрім того, у зв’язку із специфікою експлуатації магістральних трубопроводів, що пролягають через території декількох країн і через які реалізується транзит продукції, доцільно на законодавчому рівні виокремити у окремий різновид такі магістральні трубопроводи. За аналогією з Модельним законом СНД «Про трубопровідний транспорт» їх доцільно визначити як транскордонні магістральні трубопроводи, тобто магістральні трубопроводи, які проходять територією двох та більше держав та порядок експлуатації яких визначається на рівні міжнародних міждержавних угод та договорів.


РОЗДІЛ 2

Висновки до другого розділу

У сфері управління діяльністю магістральним трубопровідним транспортом є доцільним застосування принципів європейського адміністративного права, а саме: юридичну визначеність (надійність і передбачуваність), відкритість і прозорість, відповідальність, ефективність і результативність.

Правовий статус ДК «Укртрансгаз», яка здійснює оперативно-технічне управління газотранспортною системою, не відповідає вимогам ЄС, оскільки не діє незалежно від інших учасників газового ринку та окремо від інших напрямів діяльності. Правовий статус дочірньої компанії передбачає залежність від головного підприємства. Головне підприємство фактично здійснює управління діяльністю дочірнього підприємства. Тому правовий статус ДК «Укртрансгаз» потребує удосконалення шляхом вибору іншої організаційно-правової форми діяльності. З метою удосконалення системи управління магістральними трубопроводами доцільним є створення у системі Міністерства транспорту та зв’язку Державної адміністрації магістрального трубопровідного транспорту для загального керівництва цією галуззю та координації його діяльності. Доцільність створення такого органу обумовлена складною системою магістральних трубопроводів, які транспортують не тільки анфту і газ, але й інші речовини. Магістральні трубопроводи по суті є однією з галузей транспортної промисловості. Тому підпорядкованість магістральних трубопроводів різним органам державної влади сприяє зруйнуванню такої системи, позбавляє магістральні трубопроводи їх основного призначення як транспортних підприємств, не сприяє їх розвитку, у значній мірі обумовлює відставання щодо впровадження нової техніки та автоматики у трубопровідному господарстві, призводить до відсутності координації роботи магістральних трубопроводів з іншими видами транспорту. Є доцільною розробка та прийняття статуту трубопровідного транспорта. За основу можна взяти існуючи статуту у галузі залізничного, автомобільного транспорту тощо, оскільки для всіх видів транспорту існують певні загальні риси щодо планування перевозок, обов’язків трансопртних організацій, необхідності забезпечення повного збереження вантажів, правовий режим земель, відведених транспорту тощо. Але при розробці статуту трубопровідного транспорту слід враховувати його специфіку та не допускати механічного перенесення статутних правил інших видів транспорту.


РОЗДІЛ 3

ВИСНОВКИ

Проведене дослідження адміністративно-правових засад функціонування трубопровідного транспорту в Україні та отримані на його основі результати спрямовані на удосконалення вітчизняного адміністративного законодавства і сприяють вирішенню наукової задачі, що полягає в обґрунтуванні напрямків удосконалення загальних засад функціонування трубопровідного транспорту, його адміністративно-правового статусу, організаційно-процедурної діяльності у цій сфері.

На основі дослідження сформульовано такі висновки:

1. Законодавство у сфері діяльності магістрального трубопровідного транспорту пройшло три етапи розвитку: І - початковий етап включає період кінця XVIII ст. до 1917 р., на якому відносини у сфері трубопровідного транспорту врегульовувались розділом Статуту Гірничого Російської імперії; радянський період (1939 р. – 1991 р.) становлення законодавства про трубопровідний транспорт – визначався наявністю певних окремих адміністративних актів міністерств і відомств, а також нестабільністю системи організації трубопровідним транспортом; новітній період (1992 р. – теперішній час) можна охарактеризувати здійсненням ефективних кроків у розвитку та вдосконаленні вітчизняного законодавства про трубопровідний транспорт.

2. Закон України «Про трубопровідний транспорт» визначає як обов’язковий тільки технічний критерій трубопровідного транспорту (проектування, будівництво у відповідності з державними будівельними вимогами до магістральних трубопроводів), що несе в собі певну небезпеку при спорудженні суб’єктами господарювання комунальних та приватних трубопроводів за умов необов’язкового дотримання ліцензійних вимог до транспортування окремих визначених речовин, газів трубопровідним транспортом. Відтак, варто у Законі України «Про трубопровідний транспорт» запропонував наступне формулювання магістрального трубопровідного транспорту: магістральний трубопровідний транспорт – технологічний комплекс, функціонуючий як єдина система, до складу якого входить окремий трубопровід з усіма спорудами та об’єктами, пов’язаними з ним єдиним технологічним процесом, або кілька трубопроводів, спроектованих та збудованих згідно з державними будівельними вимогами щодо магістральних трубопроводів, якими здійснюються транзитні, міждержавні, міжрегіональні поставки продуктів транспортування споживачам, відповідно до вимог для транспортування від комерційного вузла обліку, пункту приймання продукції до пункту її передачі, технологічного зберігання або перевалки на інший вид транспорту.

3. Пропонується визначення державного управління діяльністю магістрального трубопровідного транспорту як свідомого, цілеспрямованого, впорядкованого впливу через відповідні органи державної влади на соціально-економічний розвиток підприємств магістрального трубопровідного транспорту, їх мотивацію до ефективної реалізації економічних та соціальних функцій з урахуванням характерних для них об’єктивних закономірностей і тенденцій досягнення найоптимальнішого функціонування і розвитку цієї системи та поставлених цілей, контроль за їх діяльністю.Державне управління у сфері трубопровідного транспорту здійснюють центральні та місцеві органи державної виконавчої влади, представницькі органи та органи місцевою самоврядування в межах їх компетенції відповідно до чинного законодавства України. На введений особливий період безпосереднє керівництво підприємствами трубопровідного транспорту і контроль за їх діяльністю забезпечують органи Міністерства оборони України. Місцеві органи державної виконавчої влади, представницькі органи та органи місцевого самоврядування у межах своїх повноважень: а) погоджують розміщення споруд та інших об'єктів трубопровідного транспорту на землях, наданих у користування підприємствам трубопровідного транспорту згідно з Земельним кодексом України; б) вживають заходів щодо безпеки експлуатації підприємствами, установами та організаціями об'єктів трубопровідного транспорту; в) беруть участь у складанні та узгодженні планів захисту персоналу і населення, спільних заходів щодо виконання робіт в умовах надзвичайного стану; г) забезпечують оповіщення та інформування населення про заходи захисту і правила поведінки в умовах надзвичайною стану, а також під час експлуатації об'єктів трубопровідною транспорту із залученням до цієї роботи спеціалістів підприємств трубопровідного транспорту; д) приймають від підприємств, установ та організацій трубопровідного транспорту матеріали виконавчої зйомки і віддають їх іншим підприємствам, установам та організаціям в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Виявлено, що правовий статус ДК «Укртрансгаз», здійснююча оперативно-технічне управління газотранспортною системою, не функціонує самостійно відносно інших учасників ринку газу й відокремлено від інших аспектів діяльності, а тому не відповідає поставленим вимогам ЄС. Фактично головне підприємство здійснює управління діяльністю дочірньої компанії. Тому у відповідності до принципів та вимог ЄС необхідно на нормативно-правовому рівні забезпечити самостійність організаційно-правової форми оператора газотранспортної системи, незалежність порядку прийняття рішень та складання бухгалтерської звітності тощо. Відтак, правовий статус ДК «Укртрансгаз», на нашу думку, вимагає удосконалення, що, в першу чергу, стосується обрання іншої організаційно-правової форми функціонування.

4. Основними напрямами модернізації законодавства про магістральний трубопровідний транспорт у зв’язку з підписанням асоціації з ЄС є зміна правового статусу НАК «Нафтогаз України», побудова національного енергетичного сектору відповідно до принципів ЄС: безперервне постачання енергоресурсів за розумними цінами, охорона навколишнього середовища, тобто задоволення потреб сьогоденного покоління без завдання шкоди майбутнім поколінням, прозорість енергетичного ринку. Також не менш важливим є вирішення питання усунення зловживань з боку ПАТ "Укртрансгаз" як суб’єкта природної монополії. Підприємства магістрального трубопровідного транспорту завжди тяжіли до монополізму. Це є об’єктивним процесом. Маючи велику кількість відокремлених підрозділів, спираючись на акціонерну організаційно-правову форму діяльності, на систему участі із іншими промисловими підприємствами та фінансовими установами, суб’єкти господарювання трубопровідного транспорту підвищували свої конкурентні можливості, прагнули утворити промислово-фінансові групи чи стати холдинговими компаніями. Не випадково зарубіжні конкуренти намагалися заважати інтеграційним процесам у видобувній та транспортній сферах. Але, на нашу думку, основним вектором змін є не боротьба з природною монополією, а забезпечення прозорості її діяльності та формування тарифів за послуги.

З метою удосконалення системи управління функціонуванням трубопроводним транспортом є створення у системі Міністерства транспорту та зв’язку Державної адміністрації магістрального трубопровідного транспорту для загального керівництва цією галуззю та координації його діяльності. Доцільність створення такого органу обумовлена складною інфраструктурою трубопровного транспорту, яким транспортується нафта, газ, нафтопродукти й інші речовини. З’ясовано, що ситуація, коли трубопроводи підпорядковуються різним державним органам влади поступово призводить до зруйнування трубопроводу як єдиної системи, позбавляючи трубопровідний транспорт його провідного призначення, гальмує розвиток труборовідних підприємств, значною мірою зумовлює відставання у модернізації трубопровідного господарства вцілому, порушує координацію співпраці трубопровідного транспорту з іншими видами транспорту.

Беручи до уваги сучасний стан криміногенної ситуації у вітчизняному нафтогазовому комплексі видається раціональним утворення спільної робочої групи для розробки та затвердження інструкції (положення) щодо принципів та організації співпраці у справі охорони підприємств трубопровідного транспорту, визначивши обов'язки й алгоритм взаємодії службових осіб, структурних підрозділів НАК «Нафтогаз України» з органами внутрішніх справ щодо: попередження та виявлення незаконного привласнення товарної продукції, устаткування, ушкоджень газо-, нафтоконденсатопроводів.

Окрім того, вдосконалення правового та нормативного регулювання промислової безпеки на основі розвитку законодавства України про технічне регулювання у сфері трубопровідного транспорту; є однією з основних завдань, спрямованих на досягнення прийнятного ризику аварій на небезпечних виробничих об'єктах вітчизняних трубопроводів в інтересах захищеності життєво важливих інтересів особистості і суспільства, забезпечення економічної безпеки України за рахунок раціонального використання її енергосировинного потенціалу.


СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України: Закон України від 28 червня 1996 року № 254к/96-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1996. ‑ № 30. – Ст. 141.

2. Водний кодекс України: Закон України від 6 червня 1995 року № 213/95-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1995. ‑ № 24. – Ст. 189.

3. Господарський кодекс України: Закон України від 16.01.2003 № 436-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2003. ‑ № 18-22. – Ст. 144.

4. Земельний кодекс України: Закон України від 25 жовтня 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2002. ‑ №3. – Ст. 27.

5. Кодекс України про адміністративні правопорушення від 7 грудня 1984 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – Додаток до № 51. – Ст. 1122.

6. Кодекс України про надра: Закон України від 27 липня 1994 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1994. ‑ №36. – Ст. 340.

7. Лісовий кодекс: Закон України від 21 січня 1994 року №3852 –XII // Відомості Верховної Ради України. – 1994. ‑ № 17. – Ст. 99.

8. Цивільний кодекс України: Закон України від 16 січня 2003 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2003. ‑ № 40-44. – Ст. 356.

9. Про екологічну експертизу: Закон України від 9.02.1995 року № 45/95-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1995. ‑ № 8. – Ст. 54.

10. Про засади функціонування ринку природного газу: Закон від 08.07.2010 № 2467-VI // Верховна Рада України. – 2010. – № 48. – Ст. 566.

11. Про захист від недобросовісної конкуренції: Закон України від 7.06.1996 № 236/96-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 2003. ‑ № 30. – Ст. 247.

12. Про захист економічної конкуренції: Закон України від 11.01.2001 № 2210-Ш// Відомості Верховної Ради України. – 2001. ‑ № 12. – Ст. 6.

13. Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу: Закон України від 23.06.2005 № 2711-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2005. ‑ № 33. – Ст. 430.

14. Про ліцензування певних видів господарської діяльності: Закон України від 1.06.2000 № 1775-Ш // Відомості Верховної Ради України. – 2005. ‑ № 42. – Ст. 465.

15. Про міжнародне приватне право: Закон України від 23.06.2005 № 2709-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2005. ‑ № 32. – Ст. 422.

16. Про міжнародні договори: Закон України від 29.06.2004 № 1906-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2004. ‑ № 47. – Ст. 259.

17. Про нафту і газ: Закон від 12.07.2001 № 2665-III // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 50. – Ст. 262.

18. Про об’єкти підвищеної небезпеки: Закон України від 18.01.2001 №2245-Ш // Відомості Верховної Ради України. – 2001. ‑ № 15. – Ст. 73.

19. Про охорону атмосферного повітря: Закон України від 16.10.1992 року № 2707-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1992. ‑ № 50. – Ст. 678.

20. Про охорону навколишнього природного середовища: Закон України від 25.06.991 № 1264-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 41. – Ст. 546.

21. Про правовий режим земель охоронних зон об’єктів магістральних трубопроводів: Закон України від 17.02.2011 № 3041-VІ // Відомості Верховної Ради України. – 2011. – № 37. – Ст. 371.

22. Про природні монополії: Закон від 20.04.2000 № 1682-III // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 30. – Ст. 238.

23. Про ратифікацію Протоколу про приєднання України до Договору про заснування Енергетичного Співтовариства: Закон України від 15 грудня 2010 року № 2787-VI // Відомості Верховної Ради України. – 2011. – № 24. – Ст. 170.

24. Про ратифікацію Угоди про проведення узгодженої політики в галузі транзиту нафти і нафтопродуктів магістральними трубопроводами: Закон України від 11.06.1997 № 329/97-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1997. ‑ № 31. ‑ Ст. 197.

25. Про ратифікацію Угоди про проведення узгодженої політики в галузі транзиту природного газу: Закон України від 18.12.1996 № 615/96-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1997. ‑ № 9. ‑ Ст. 68.

26. Про ринок природного газу: Закон від 09.04.2015 № 329-VIII // Верховна Рада України. – 2015. – № 27. – Ст. 234.

27. Про транспорт: Закон України від 10.11.1994 № 232/94-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 45. – Ст. 446.

28. Про трубопровідний транспорт: Закон України від 15.05.1996 № 192/96-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 29. – Ст. 139.

29. Про функціонування єдиної транспортної системи України в особливий період: Закон України від 20.10.1998 № 194-ХІV // Відомості Верховної Ради України. – 1998. ‑ № 52. – Ст. 318.

30. Агафонов В. Б. Правовое регулирование предупреждения и ликвидации аварийных разливов нефти и нефтепродуктов, а также иных чрезвычайных ситуаций техногенного характера при пользовании недрами / В. Б. Агафонов // Бизнес в законе. Экономико-юридический журнал. – 2012. – С. 192 – 196.

31. Алексеев С. С. Собрание сочинений: в 10 т. Т. 9 / С. С. Алексеев. –М.: Статут, 2010. – 504 с.

32. Базылев Б. Т. Юридическая ответственность: (Теор.вопр.) / Б. Т. Базылев. – Красноярск: Изд-во Красноярск. ун-та, 2009. – 120 с.

33. Бахрах Д. Н. Административное право: учеб. для вузов / Д.Н. Бахрах. –3-е изд., пересмотр, и доп. – М.: Норма, 2007. – 816 с.

34. Богоненко В. А. Законодательство о трубопроводном транспорте зарубежных стран (на примере Закона провинции Альберта (Канада) «О трубопроводах») / В.А. Богоненко // Транспортное право. – 2004. ‑ № 2. – С. 33-35.

35. Богоненко В. А. Правовое регулирование доставки газа магистральными трубопроводами: Монографія / В. А. Богоненко. – Мн.: УП «Технопринт», 2004. – 216 с.

36. Борденюк О. В. Правова охорона земель трубопровідного транспорту в Україні / О. В. Борденюк // Актуальні проблеми держави і права. – 2013. – Вип. 70. – С. 455 – 460.

37. Борденюк О. В. Правові ознаки земель трубопроводного транспорту / О. В. Борденюк // Вісник Запорізького національного університету. Юридичні науки. – 2013. – № 1(2). – С. 124-129.

38. Борденюк О. В. Проблеми притягнення до адміністративної та кримінальної відповідальності за порушення правового режиму земель трубопровідного транспорту / О. В. Борденюк // Вісник Чернівецького факультету Національного університету "Одеська юридична академія. – 2015. – Вип. 2. – С. 106-116.

39. Гіжевський В. К. Інтеграція транспортного законодавства України до європейських правових стандартів / В. К. Гіжевський // Матеріали Міжнар. наук.-практ. конф. «Інформаційне суспільство в Україні: інформаційно-правова культура, освіта, наука», присвяченої Всесвітньому дню інформаційного суспільства (16 – 17 травня 2008 р., Суми, Україна). – Суми: Видавництво «Довкілля», 2008. – С.23-29.

40. Гіжевський В. К. Транспортне право України: підручник / В. К. Гіжевський, Е. Ф. Демський, А. В. Мілашевич. – К.: Атіка, 2012. – 332 с.

41. Гіжевський В. К. Сучасний стан і можливості діяльності транспортної системи України / В. К. Гіжевський // Правничий вісник Університету «КРОК». – 2012. – Вип. 13. – 268 с.

42. Грудницька С. Розвиток теорії правосуб’єктності: господарсько-правове дослідження / С. Грудницька // Юридична Україна. – 2009. – № 6. – С.103-109.

43. Гудков И. В. Правовое измерение политики ЕС в газовом секторе: итоги 2005 года и перспективы дальнейшего развития / И. В. Гудков // Нефть, газ и право. – 2006. ‑ № 1. – С. 53-60.



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-18; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.238.186.43 (0.025 с.)