Всесвітня декларація місцевого самоврядування

Всесвітня декларація місцевого самоврядування з'явилася всього через два місяці після відкриття для підписання Європейської хартії місцевого самоврядування. Вона була прийнята Конгресом Міжнародної Спілки місцевої влади (МСМ В) 26 вересня 1985 р. у м. Ріо-де-Жанейро (Бразилія) і значною мірою збігається з положеннями Європейської хартії1.

Документ складається з Преамбули і 11 статей. Преамбула містить положення про те, що проголошення даної Декларації здійснюється з тим, "щоб вона стала для всіх націй стандартом, до якого необхідно прагнути, з метою досягнення демократичного процесу, поліпшуючи, таким чином, добробут свого населення".

Стаття 2 Декларації дещо інакше, у ширшому ракурсі, порівняно зі ст. З Європейської хартії, трактує концепцію місцевого самоврядування. Під ним тут слід розуміти "право й обов'язок місцевих органів влади регулювати і вести державні справи (а не значну частину місцевих справ. — Авт.) під свою особисту відповідальність і в інтересах місцевого населення".

Особливістю цього документа є також виділення питання про міжнародні зв'язки місцевої влади в окрему ст. 10, що, трактуючи в розширювальному аспекті передбачене ст. 9 їхнє право на утворення спілок, включає в нього і право на утворення міжнародної спілки місцевих органів влади. Крім того, передбачається право місцевих влад на підтримку зв'язків з їхніми колегами в інших країнах світу з метою взаємного обміну, співробітництва і сприяння міжнаціональній згоді.

_______________________________________________________________________________

Європейська Хартія місцевого самоврядування була прийнята під егідою Конгресу Місцевих та Регіональних Влад Європи і була відкрита для підписання державами-членами Ради Європи 15 жовтня 1985 та набрала чинності в 1 вересня 1988 року. Майже всі держави-члени Ради Європи є учасниками Статуту — виняток становлять три мікро-держави: Монако, Андорра та Сан-Марино. Хартія зобов'язує держави закріпити у внутрішньому законодавстві і застосовувати на практиці сукупність юридичних норм, що гарантують політичну, адміністративну та фінансову незалежність муніципальних утворень. Вона також встановлює необхідність конституційного регулювання автономії місцевого самоврядування.

Крім того, Хартія є першим юридичним документом, що гарантує дотримання принципу субсидіарності державами — членами Ради Європи. Таким чином, місцева влада повинна здійснювати управління і контролювати значну частину публічних зобов'язань в інтересах місцевого населення і під своєю відповідальністю

Хартія складається з Преамбули та трьох частин.

· Преамбула закріплює фундаментальні принципи Хартії, якими є: роль місцевого самоврядування в забезпеченні демократії, ефективного управління та децентралізації влади; рольмуніципальних утворень в розвитку Європи; необхідність для муніципалітетів мати широку автономію.

Перша частина містить основні положення щодо місцевої автономії.

· Друга частина містить різні положення щодо зобов'язань держав, що підписали і ратифікували Хартію, виходячи з наміру забезпечити баланс між нормами Хартії та інституційно-юридичними особливостями держав.

· Третя частина регулює процедурні питання, зміст яких, як правило, стандартно і є в наявності у всіх конвенціях Ради Європи: підписання, ратифікація та набрання чинності (ст. 15), територіальна сфера дії (ст.16), тощо

 

Відтворення в Конституції та законодавстві України основних принципів Європейської хартії місцевого самоврядування.

Європейська хартія місцевого самоврядування (1985 р.) (далі – Хартія місцевого самоврядування) на сьогодні є основним міжнародно-правовим документом з питань місцевого самоврядування для країн-членів Ради Європи. Метою цього документу є встановлення загальноєвропейських стандартів щодо організації місцевого управління на засадах самоврядності, які є обов’язковими для вказаних країн. Хартія місцевого самоврядування зобов'язала держави, які її підписали, застосовувати основні правові норми, що гарантують правову, адмiнiстративну й фінансову самостійність територіальних громад та їх органів.

Як відомо, Україна є членом Ради Європи з 1995 р. і на виконання своїх зобов’язань перед цією європейською інституцією наша держава ратифікувала Хартію місцевого самоврядування.

Нині в Україні триває процес імплементації Хартії місцевого самоврядування. Проте темпи й обсяги цієї імплементації не повною мірою задовольняють Конгрес місцевих і регіональних влад Європи (далі – КМРВЄ), яким здійснюється моніторинг дотримання положень вказаного документу з боку країн-членів Ради Європи.

З огляду на викладене вище, виокремлюються три основоположні проблеми, пов’язані з імплементаційним процесом Хартії місцевого самоврядування у правове поле держави.

Проблема перша (головна): проблема форми моделі влади, що має закріпитися під час сучасних конституційних реформ.

Проблема друга: відображення у Конституції України та Законі України від 21 травня 1997 р. № 280/98-ВР „Про місцеве самоврядування в Україні” принципів місцевої самоврядності, визначених Хартією місцевого самоврядування.

Проведене дослідження стану правової реалізації положень Хартії місцевого самоврядування свідчить про їх неповне відтворення в Конституції України та чинних законах України. Якщо конституційне і законодавче визнання місцевого самоврядування, визначення його підзаконності знайшли своє відображення у правовому полі держави, то стан реалізації інших правових вимог європейської спільноти щодо місцевої демократії залишається недостатнім і частково незадовільним.

 

 

Види муніципальних систем в зарубіжних країнах.

Види муніципальних систем в зарубіжних країнах

Система м/с кожної окремо взятої країни обумовлюється чинниками:

1. Формою територіальної організації держави;

2. Багаторівневість адміністративно-територіального поділу; (локальне, місцеве, обласне місцеве самоврядування)

3. Муніципальна система, яка характеризує відносини місцевих органів з органами державної влади

МУНІЦИПАЛЬНІ СИСТЕМИ ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН:

I. Максимально централізована система центрального управління (у монархічних країнах):

органи самоврядування фактично не створюються, а місцеві справи вирішуються представниками держави, спеціально призначеними монархом чиновниками.

II. Іберійська система (Іспанія, Португалія, країни латинської Америки):

функції місцевого управління на всіх територіальних рівнях здійснюють обрані представницькі органи, а також обрані радою або населенням одноособові виконавчі органи, які за посадою очолюють відповідні ради і водночас затверджуються центральною владою у якості її представників у відповідній адміністративно-територіальній одиниці. (застосовується на рівні міста Києва)

III. Континентальна (Франція, Італія, Болгарія, Угорщина):

поєднання виборного місцевого представницького органу і призначені представника центральної влади, який здійснює наглядові функції за функціонуванням м/с, як правило в територіальних одиницях вищого рівня (обласний рівень в Україні)

IV. Англосаксонська (Канада, США, Австралія, Великобританія):

вирішення місцевих питань здійснюють обрані населенням колегіальні представницькі органі, які функціонують автономно, існують на усіх рівнях місцевого управління, діють незалежно один від одного і юридично не пов'язані з центральною владою (локальний рівень по відношенню до сільських, селищних, міських рад)

V. Радянська система м/с (Куба, Китай, В'єтнам):

існування на усіх територіальних рівнях представницьких органів, які формують виконавчу владу, побудовані на засадах централізму з обов'язковим підпорядкуванням представницьких органів нижчого рівня вищим. (виконавчі комітети, які виконують президіальну функцію).

Україна відноситься до змішаної системи.

 

 

Англосаксонська, континентальна модель місцевого самоврядування, інші моделі організації публічної влади на місцях.

Див.пит.12