Українська національна революція. 1648-1676



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Українська національна революція. 1648-1676



Причини революції.

У середині XVII ст. в різних сферах українського суспільства визріло гостре невдоволення існуючим статусом України в складі Речі Посполитої, її політикою в українському питанні, з усталеними в ній суспільно-політичним ладом і системою соціально-економічних відносин.

Політична сфера. Українська нація, перебуваючи в складі Речі Посполитої, не мала жодного шансу на повноцінний політичний розвиток.

Національно-релігійна сфера. Колоніальний характер польської політики виразно окреслився у цій сфері. Відверто цинічною була вона щодо православної церкви.

Соціально-економічна сфера. У цей період в Україні починається процес розкладу цехового ремесла, в багатьох промислах відбувається зародження мануфактурного виробництва,

Соціально-психологічна сфера. Як стверджують фахівці, придушення базових інстинктів особи (голоду, власності, самозбереження, свободи, успадкованих здібностей) породжує «революційні відхилення у поведінці людей».

Визвольну боротьбу в Україні очолив Богдан Хмельницький. Хмельницький Богдан (Зіновій) Михайлович (1595—1657) —гетьман України, творець Української держави.

Угоди У 1648 р. Б. Хмельницький уклав Бахчисарайський договір з Іслам-Гіреєм, за яким на боці козаків виступили 4 тисячі татар на чолі з перекопським мурзою Тугай-беєм.

А 28 березня 1652 р. у Білій Церкві був підписаний новий договір, який зводив нанівець автономію української держави. її територія обмежувалася Київським воєводством, кількість козаків зменшувалась до 20 тисяч, пани могли повертатись до маєтків, гетьман підпорядковувався владі коронного гетьмана.

Битви. Шляхетські війська, кинуті на придушення повстання, були розбиті 16 травня 1648 р. у битві під Жовтими Водами, а 26 травня 1648 р. — під Корсунем.

У битві під Берестечком 28 червня 1651 р. поляки за допомогою татар розбили козацькі війська

Рушійні сили та особливості революції,її типологія, хронологічні межі та періодизація.

Боротьба, що розпочалася у 1648 р., мала національно-визвольний;, релігійний та соціальний характер. її мета полягала в ліквідації національно-релігійного гноблення з боку Речі Посполитої, розбудові національної вільної держави і її незалежності; знищенні панівної системи соціально-економічних відносин, котра ґрунтувалась на феодальному землеволодінні, фільварково-панщинному господарстві й праці закріпаченого селянства та утвердженні нової, основу якої становили приватна власність на землю (фермерського типу) та праця вільної людини.

Періодизація

I період (лютий 1648 р. — червень 1652 p.). Характеризується найбільшим розмахом національно-визвольної і соціальної боротьби. Витворена Українська держава дефакто виборює незалежність, а селянська війна завершується ліквідацією дореволюційної системи феодальних відносин на селі.

II період (червень 1652 р. — серпень 1657 p.). Відзначається погіршенням геополітичного становища козацької України та активними пошуками союзників на міжнародній арені з метою розгрому Речі Посполитої й возз'єднання в межах держави усіх етноукраїнських земель. У політичному розвитку намітилася яскрава тенденція щодо утвердження монархічної форми правління в особі спадкового гетьманату.

III період (вересень 1657 р. — червень 1663 p.). Охоплює час різкого зростання соціально-політичної боротьби, що вилилася в громадянську війну й розколола Україну на двагетьманства.

IV період (липень 1663 р. — червень 1668 p.). Ознаменований намаганнями польського і російського урядів поділити Українську державу та відчайдушною боротьбою національно-патріотичних сил за збереження її єдності.

V період (липень 1668 р. — вересень 1676 p.). Припадає на нове загострення політичної боротьби, посилення втручання іноземних держав у внутрішні справи козацької України, ліквідацію державних інституцій на Правобережжі та поразку революції.

Внутрішня та зовнішня політика Б. Хмельницького. Формування державних інституцій

Згідно з Переяславськими домовленостями між гетьманом і царським урядом було укладено Березневі статті 1654.

Березне́ві статті́ 1654 року — угода між російським царським урядом і українською козацькою старшиною, комплекс документів, які регламентували політичне, правове, фінансове і військове становище України після Переяславської ради.

Згідно цих статей Україна зберігала свої військово-адміністративні органи управління на чолі з виборним гетьманом. На Гетьманщині без обмежень мало далі діяти місцеве право, обумовлювалося невтручання царських воєвод та інших урядовців у внутрішні справи України. Україна зберігала свої збройні сили — 60-тисячне козацьке військо. Угода розірвана у 30.1.(9.2.) 1667 року Московською державою, що підписала Андрусівське перемир'я. Серед істориків є певна дискусія чим були Березневі статті — військовим союзом між двома державами Україною та Росією чи договором, який регламентував широку автономію Гетьманщини у складі Московської Держави. Проте, серед 11 пунктів Березневих статей нема жодного, в якому би йшлося про приєднання України до Росії чи їх возз'єднання.

Гетьман Іван Виговський

Ще за життя Б. Хмельницького старшинська рада ухвалила передати владу після смерті гетьмана його сина Юрія. Однак це означало б введення спадковості гетьманської влади, тобто встановлення в Україні монархічної форми правління.

Однак після смерті Б. Хмельницького ситуація змінилася.

26 серпня 1657 - Старшинська рада, гетьманом був обраний Іван Виговський.

60—80-ті роки XVII ст. увійшли в історію України як «доба Руїни». На жаль, спадкоємці Б. Хмельницького не змогли успішно завершити його починання. Початком доби Руїни стало усунення восени 1657 р. Ю. Хмельницького від влади. І. Виговський та його прибічники фактично здійснили державний переворот.

Подвійна гра Москви змусила Виговського задуматися про пошук іншого союзника. Він вирішив звернутися до Речі Посполитої.

6 вересня 1658 - Гадяцькі пункти.

- Козацька Україна, Польща, Литва - федерація 3 самостійних держав

-Україна (Київське, Чернігівське, Брацлавське воєводства) отримувала незалежність як Велике Князівство Руське.

Підсумок: Гадяцькі пункти не втілили в життя.

Московсько-українська війна 1658-1659 рр..

Гадяцький договір змусив московського царя до відповідних дій. Цар Олексій звернувся до українського народу, закликаючи до непокори гетьману. Виговський у свою чергу розіслав «Звернення до європейських дворах», яким повідомляв про розрив з Москвою і про його причини.

Основні події московсько-української війни розгорталися навесні-влітку 1659 р. Наприкінці березня 1659 Московська армія рушила на Україну. 20 квітня вона була зупинена під Конотопом. Майже 2 місяці козаки тримали облогу. Головна битва сталася 28 червня 1659 р. в районі села Соснівки під Конотопом

28 червня 1659 - битва під Конотопом (поразка московського війська).

Гучна перемога під Конотопом не припинила розкол в Україну. Тому спалахнуло нове протиурядові повстання, на чолі якого був поставлений Юрій Хмельницький. Його підтримали рядові козаки і селяни, жителі Лівобережжя.

Вересень 1659 - збори ради. Козаки відмовилися визнати Гадяцький договір, виступили проти союзу з польським королем, висловили недовіру Виговському. Гетьман відрікся від булави, гетьманом був обраний Ю. Хмельницький.

другий етап Української національної революції (вересень 1657 — червень 1663 р.) став часом серйозних випробувань для українського народу. Ця доба принесла жахливе спустошення українських земель; спалахи громадянської війни, загострення боротьби за гетьманську булаву; наростання соціальних конфліктів та протистоянь; поновлення старої моделі соціально-економічних відносин; відхід національної еліти від державної ідеї, сформульованої Б. Хмельницьким, і повернення до ідеї автономізму 1648 p.; розмивання моральних норм у суспільному житті; тиск та втручання в українські справи Польщі, Росії, Туреччини, Кримського ханства; фатальний розкол України на Правобережну та Лівобережну.

Після І. Виговського гетьманом став Юрій Хмельницький.

28 вересня 1659 - обрання Ю. Хмельницького гетьманом.

17 жовтня 1659 - Переговори в Переяславі - небажані результати для України.

Переяславські статті 1659

- Розширення прав московських гарнізонів

- Обмеження зовнішньої політики гетьмана (укладати міжнародні договори, приймати іноземних послів)

- Верховенство Московського патріарха

Таким чином, договір закріплював зміни в українсько-московських політичних відносинах. Українська держава втрачало незалежність, перетворюючись на автономну частину імперії.

Чуднівська кампанія 1660

Наступним зовнішньополітичним кроком гетьмана став похід українсько-московських військ на Західну Україну. Метою походу було визволення західноукраїнських земель з-під влади Польщі. (Стр.166 карта)

Основні події кампанії відбулися в районі Чуднова на Волині. Вони завершилися розгромом московських військ, капітуляцією Хмельницького та підписанням Слободищенського трактату.

7 жовтня 1660 - Слободищенський трактат. (Розроблявся на основі Гадяцького договору.)

- Повернення польській шляхті і магнатам маєтків в Україні

- Позбавлення гетьмана зовнішньополітичних відносин

- Зобов'язання надання допомоги Польщі у війнах

- Україна ставала автономною частиною Речі Посполитої

Внутрішнє становище козацької держави ще більше ускладнилося, оскільки виникла загроза перетворення української території в арену боротьби Московії та Речі Посполитої.

 

11. Революція 1663-1676 на третьому етапі Української національної революції (червень 1663 — вересень 1676 р.) територіальний розкол України призвів до глибокої кризи та певної деморалізації суспільства. За часів гетьманства П. Тетері, на Правобережжі та І. Брюховецького на Лівобережжі ці катастрофічні процеси виявилися у відмові національної еліти від створення незалежної соборної України; намаганні гетьманів за будь-яку ціну втримати владу, їхній неспроможності консолідувати навколо себе значні сили для вирішення державних питань; відмові від активної участі в боротьбі значної частини заможного козацтва і старшини; домінуванні регіональних політичних інтересів над державними; залученні іноземних держав до вирішення внутрішніх проблем.

Андрусівське перемир’я 1667 (Андрусівський договір, Андрусівський мир) — угода між Московським царством і Польщею за спиною України про припинення війни, підписана 30 січня 1667 року в селі Андрусове під Смоленськом терміном на 13,5 років. Угода стала завершенням російсько-польської війни 1654—1667 років. До миру з росіянами поляків змусив рокош (заколот) Ю. Любомирського, що охопив значну територію Речі Посполитої. Андрусівський договір визначив місце Московії, Польщі та України в системі міжнар. відносин 60—70-х рр. 18 ст.

За умовами договору:

припинялась польсько-московська війна 1654—1667 років;

встановлювалося перемир’я на 13,5 років;

під владою Московської держави залишалась Лівобережна Україна, Сіверська земля з Черніговом і Стародубом, а також Смоленськ;

в складі Речі Посполитої залишалися Правобережна Україна (крім Києва) і Білорусь з Вітебськом, Полоцьком і Двінськом;

Київ з околицями на два роки передавався Московії, проте в умові був ряд застережень, які давали можливість залишити Київ за Росією назавжди;

Запорозька Січ мала перебувати під спільною владою обох держав;

царський уряд зобов’язувався виплатити Польщі як компенсацію за втрачені шляхтою землі на Лівобережній Україні 1 млн польських злотих (близько 200 тисяч рублів).

Умови перемир’я викликали велике незадоволення серед українського суспільства. Андрусівський договір, порушивши умови Переяславської Ради (1654) та інших договорів з гетьманами Б. Хмельницьким, Ю. Хмельницьким та І. Брюховецьким, закріпив насильницький поділ української етнічної території на дві частини — Правобережну Україну і Лівобережну Україну, остаточно затверджений так званим Вічним миром в 1686 році. Проти Андрусівського миру рішуче виступали гетьманські уряди П. Дорошенка, І. Брюховецького, П. Суховієнка, а згодом і Д. Многогрішного та І. Самойловича, які протягом свого правління практично його не виконували.

Внаслідок зайнятої гетьманськими урядами позиції більшість із статей Андрусівського миру не було виконано, а російсько-польські переговори щодо сфер впливу на Українську козацьку державу відразу продовжилися укладанням додаткових до Андрусівського договору постанов — так званих Московських пунктів. Згідно з першими Московським пунктами від 14 (04) грудня 1667, Росія надавала Речі Посполитій військову допомогу для боротьби з П. Дорошенком. За другими Московськими пунктами від 9 квітня (30 березня) 1672 передбачалося, зокрема, відкладення спірного питання про передачу Києва Польщі до 1674. Треті Московські пункти від 13 (03) серпня 1678 передбачали продовжити Андрусівський мир ще на 13 років, починаючи з 1 червня 1680. Статті Андрусівськиого договору підтверджувалися і під час спеціальних зустрічей («з’їздів») російських і польських дипломатів у Андрусові 17(07) березня 1670, 10 січня 1675 (31 грудня 1674).

Останньою спробою переломити хід подій, відновити територіальну єдність і повноцінну державність був час гетьманства П. Дорошенка. Проте внаслідок постійної боротьби козацької верхівки за булаву, низки невдалих кроків та помилок, зради союзників, намагання Польщі, Росії та Туреччини контролювати хід подій в українських землях П. Дорошенко втратив підтримку народних мас, не зміг об'єднати українські землі в межах однієї держави і відновити її незалежність. Падіння гетьманства на Правобережжі стало завершальним актом Української національної революції.

У березні 1669 р. на Генеральній раді в Глухові гетьманом був обраний Дем'ян Многогрішний.

1669 - Дем'ян Многогрішний

З московським урядом були підпи сани Глухівські статті.

- Московські воєводи залишалися тільки в п'яти містах,

- Не мали права втручатися у справи місцевого самоврядування та судочинства,

- податки повинна була со набираються тільки старшина.

- гетьман також мав право утримувати наймане військо

- Заборона гетьману вступати в від ношення з іншими державами.

1672 р. - Іван Самойлович

Крім виборів гетьмана, на раді провели переговори гетьманський і московське уряду, уклавши угоду, відоме під назвою

Конотопські статті. (доповнення глухівських)

- Гетьманові заборонялося без царського узгодження та старшинської ради відправляти посольства в інші де талі держави

- також підтримувати відносини з П. Дорошенка.

- Заборона гетьману позбавляти старшину посад, карати без згоди ради або вироку військового суду.

національно-визвольна революція другої половини XVII ст. мала й чимале значення в історії України:

– вона зумовила створення національної Української держави – Гетьманщини, частина якої на теренах Лівобережжя проіснувала у складі російської імперії до останньої чверті XVII ст.;

– під час її розвитку формується національна державна ідея, розвівається в українському народові почуття національної самосвідомості, які згодом відіграли важливу роль у боротьбі за незалежність;

– зміцнила традиції боротьби проти національно-релігійного та соціального гніту, пробудила волю народу до самоутвердження й самовираження у формі національної держави;

– зумовила закріплення за витвореною державою назви „Україна" й започаткувала зміну назви „руський народ" на „український народ".

 

12. Особливістю перебування Лівобережжя і Слобожанщини у складі Росії в XVIII ст.був тотальний, безперервний, хоча і хвилеподібний наступ самодержавства на права України. Суть цього наступу полягала в намаганні ліквідувати українську автономію та інкорпорувати ці землі до складу імперії. З огляду на це можна констатувати, що офіційна російська політика в українському питанні у цей час пройшла кілька етапів, у межах яких темпи, форми, методи, інтенсивність та результативність імперської експансії були різними, але поступальність цього процесу зберігалася постійно.

І етап (1708—1728) — форсований наступ на українську автономію. Хвиля репресій, розгром Батурина були першою реакцією Петра І на перехід І. Мазепи до шведів. Після цього кроку гетьмана російський цар вирішив остаточно «прибрати Україну до рук».

У 1708 р. під тиском царя гетьманом було обрано літнього І. Скоропадського (1708—1722). Цей етап мав свої особливості: пасивна протидія офіційній російській політиці з боку І. Скоропадського, створення 1722 р. Малоросійської колегії, яка, приймаючи від населення скарги на українські суди, контролюючи фінанси, стежачи за стосунками старшини та козацтва, не лише звужувала владні повноваження гетьмана, а й обмежувала українську автономію, була дієвим дестабілізуючим чинником, що дедалі глибше вбивав клин між українською елітою та народом.

Дещо змінила ситуацію поява на політичному горизонті наказного гетьмана П. Полуботка (1722—1724), людини енергійної, палкого оборонця української автономії. Намагаючись нейтралізувати руйнівні дії Малоросійської колегії, він проводить судову реформу (Генеральний суд стає колегіальним, розгортає боротьбу з хабарництвом, встановлює порядок апеляцій). Проте колегія не бажала відігравати скромну роль апеляційної інстанції, вона претендувала не тільки на контроль за владою, а й на саму політичну владу.

II етап (1728—1734) — повернення Україні частини її прав та вольностей. Смерть Петра І, реальна загроза війни з Туреччиною змінили політичну кон'юнктуру. Бурхлива діяльність Малоросійської колегії, яка весь час накладала нові податки на українських землевласників, зачепила інтереси всесильного О. Меншикова, який володів величезними маєтками і навіть містами в Україні. Це зумовило скасування 1727 р. Малоросійської колегії та певне пом'якшення офіційної російської позиції в українському питанні — було знову дозволено вибори гетьмана. Ним став Д. Апостол (1727—1734).

часткове повернення Україні її прав і свобод (право обрання гетьмана; переведення Гетьманщини з імперського Сенату знову під юрисдикцію міністерства закордонних справ; скорочення російських військ на українській території; скасування податків, накладених Малоросійською колегією та ін.) були нічим іншим, як тактичним відступом, своєрідною реакцією на зміну політичної кон'юнктури. А стратегічний наступ не припинявся. Тому особливістю цього періоду було лише формальне поновлення української автономії, фактично ж усе суспільне життя перебувало під контролем російської сторони.

III етап (1734—1750) — посилення імперського тиску. Характерними рисами цього періоду були свавільне втручання російських чиновників у всі сфери суспільного життя, русифікація українського населення, терор «Таємної канцелярії». Ситуація ускладнилася ще й російсько-турецькою війною (1735—1739), під час якої Україна стала основною базою для російських військ, постачальником матеріальних та людських ресурсів.

IV етап (1750—1764) — тимчасове уповільнення процесу російської експансії. У 1750 р. Україну чекав черговий поворот долі — саме цього року останнім гетьманом стає брат фаворита нової імператриці Єлизавети — К. Розумовський. Було проведено певну модернізацію війська: удосконалено артилерію, введено однакове озброєння та уніформу. К. Розумовський виношував плани відкриття у Батурині університету. Однак прихід до влади Катерини II (1762—1796) кардинально змінив ситуацію. Спроба добитися визнання спадковості гетьманства для свого роду закінчилася для К. Розумовського втратою гетьманської булави.

V етап (1764—1783) — остаточна ліквідація української автономії. Після ліквідації гетьманства 1764 р. вся повнота влади в Україні зосередилася в руках Другої Малоросійської колегії на чолі з графом П. Румянцевим. Було взято жорсткий курс на централізацію та русифікацію. Суть цієї політики виражена короткою фразою імператриці: «Коли в Малоросії зникнуть гетьмани, треба зробити все, щоб стерти з пам'яті їх та їхню добу». У 1775 р. було знищено Запорозьку Січ, у 1781 — ліквідовано полкову систему на Гетьманщині, утворено намісництво за російським зразком, у 1783 р. юридично оформлено кріпацтво, крім того, на селян Лівобережжя і Слобожанщини поширювалися загальноросійські закони. Намагаючись задобрити та підпорядкувати собі українську еліту, Катерина II 1785 р. видала «Жалувану грамоту дворянству», відповідно до якої українська знать звільнялася від військової служби та урівнювалася у правах з російським дворянством. Внаслідок цих акцій було остаточно ліквідовано українську автономію.

Отже, тотальний наступ російського царату на українські землі в XVIII ст. характеризувався прогресуючим обмеженням українських прав та вольностей; посиленням тенденцій централізації, уніфікації, русифікації; цілеспрямованим розколом українського суспільства (заохоченням чвар між старшиною та гетьманом, підбурюванням селян проти старшини); хижацькою експлуатацією людських та матеріальних ресурсів українських земель.

 



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-18; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.239.33.139 (0.015 с.)