Розділ VIII. Роки незалежності

 

 

Друга половина 80-х років стала часом переоцінки цінностей, активізації народного руху, під тиском якого Верховна Рада УРСР 16 липня 1990 року прийняла Декларацію про державний суверенітет України, 24 серпня 1991 року, після невдалої спроби путчу «гекачепистів» – Акт незалежності України.

1 грудня 1991 р. відбувся всенародний референдум. На питання «Чи підтверджуєте Ви Акт проголошення незалежності України?» 90 відсотків його учасників відповіли «Так», підтримавши курс на незалежність. 62 відсотки громадян віддали голоси за Л.М. Кравчука як першого президента незалежної України.

Активну участь у цих процесах взяли жителі Дунаєвеччини. 1 грудня 1991 року із загальної кількості громадян, які брали участь у Всеукраїнському референдумі, підтвердили Акт про незалежність України 57799 осіб – 97,47%.¹

Розпочалася розбудова незалежної Української держави, становлення її владних інституцій та державних атрибутів. 15 січня 1992 р. Указом президії Верховної Ради був прийнятий новий гімн «Ще не вмерла Україна» за музичною редакцією композитора М. Вербицького, 28 січня – синьожовтий державний прапор. Протягом 1990-1994 рр. активну участь у державотворенні брав народний депутат від Дунаєвецького виборчого округу Анатолій Якович Глуховський, колишній голова Дунаєвецької районної ради, допомагаючи в той же час керівникам району, своїм виборцям у вирішенні проблемних питань.

Були створені місцеві державні адміністрації та введений інститут представників Президента України в областях, районах. 23 квітня 1992 р. розпорядженням представника Президента України в Дунаєвецькому районі була припинена діяльність виконавчого комітету Дунаєвецької районної Ради народних депутатів і на його базі створена державна адміністрація району, якій були перепідпорядковані колишні відділи й управління райвиконкому (Додатки № 26, 27). Сформована й колегія при представникові Президента України в Дунаєвецькому районі (Додаток № 28).

Вже в грудні 1991 року незалежну Україну визнали 68 держав, 1992 року – ще 64.

27 березня 1994 року дунаївчан на дострокових виборах до Верховної Ради України обрали народним депутатом Валентина Петровича Яковенка, заступника міністра сільського господарства України, який надавав різносторонню допомогу району, особливо – аграрному сектору. Того ж року після другого туру Президентом України був обраний Л.Д. Кучма.

Оновився й склад районної ради. З числа новообраних депутатів 14 липня 1994 р. перша сесія ХХІІ скликання сформувала виконавчий комітет у складі Байталюка Л.М., голови, Шуплика М.П., Танащука Л.П., заступників голови, Пенюшкевич С.А., голови секретаріату, та членів – Кріля А.П., Михайлиці О.Г., Муляр О.М., Понцака І.М., Прокопчука В.С., Савкова В.О., Тулюка В.М.

Голосуючи за незалежність у грудні 1991 року, громадяни України, окрім іншого, керувалися міркуваннями економічного характеру, сподіваннями на економічне процвітання, помітне поліпшення всіх сторін життя. Натомість економічний розвиток набув суперечливого і драматичного характеру – стався економічний колапс, який тривав майже 10 років. Не відбулося кардинальних зрушень в оновленні основних фондів, виробничої інфраструктури. Ринкова економіка перебувала під посиленим державним контролем, економічну свободу постійно обмежували й досі обмежують бюрократична централізація, свавілля чиновників, корупціонерів. Відбувалося злиття влади і бізнесу. Гальмом розвитку стала перманентна політична боротьба, яка часто паралізувала діяльність парламенту, законодавчої та виконавчої гілок влади. До цього добавились хижацькі методи первісного нагромадження, названого в народі «прихватизацією», яке супроводжувалося насильством і кровопролиттям.

У своєму розвитку економіка Дунаєвецького району, як і всієї України, пройшла три основних етапи:

І – 1992 – початок 2000-х років – час швидкого розпаду попередньої економічної системи і зародження елементів ринкової (капіталістичної) економіки, глибокої соціально-економічної кризи;

ІІ – початок 2000-х – 2008 рр. – період економічного піднесення;

ІІІ – з 2008 року, початку світової фінансової кризи, що призвела до падіння виробництва, скорочення доходів, кризи банківської системи, девальвації, посилення олігархічних груп, дальшого обмеження економічної свободи малого і середнього бізнесу.

За 22 роки незалежності українська економіка так і не змогла досягти рівня 1990 року.

1992 року промислові підприємства району ще продемонстрували свої можливості, виробивши продукції на 12,2 млн. крб. у порівняльних цінах більше ніж 1991 року, зокрема:²

Підприємства	Фактично (тис. крб.)	(+ –)	1992 р. у % до 1991 р.
Ремонтно-механічних завод				137,9
Арматурний завод			- 5242	84,5
Суконна фабрика				107,8
Маків, цукрозавод				134,9
Маслозавод			- 11039	74,6
Завод продтоварів			- 801	83,5
Балин, комбінат х/п				108,9
Дунаївці, комбінат х/п			- 8179	89,1
Друкарня				108,9
Смотрич, заводоуправління			- 221	86,3
По району:				102,2

Проте не всі підприємства справились із наміченим. Арматурний, Маківський цукровий, маслоробний заводи, завод продтоварів, Смотрицьке заводоуправління, Дунаєвецький комбінат хлібопродуктів планових показників не виконали. Ремонтно–механічний зменшив обсяг виробництва технологічного обладнання, ремонту автодвигунів.

А вже протягом 1990 – 1995 рр. виробництво промислової продукції в районі зменшилося на половину. Однією з вагомих причин став розрив економічних зв’язків. Адже українська промисловість у складі єдиного загальносоюзного господарського комплексу була в повній залежності від союзних джерел комплектування та ринку збуту. Раптовий відхід від налагодженої системи паралізував економіку. Відсутність ринку збуту призвела до втрати фінансування. До того ж добавилася інфляція, неефективне реформування.

Важким ударом для економіки району, його бюджету був спад виробництва на суконній фабриці, яка 1996 року виробила 4,2 відсотка продукції до рівня 1991 року, 1997 – лише 2,2 відсотка. Різке зниження обсягів виробництва сталося на арматурному, ремонтно-механічному заводах та інших підприємствах.

Зменшувалася кількість працюючих у промисловості (1990 року в ній було зайнято 3900 осіб, 1995-го – 3628, 2000 – 2846, 2002 – 1874, 2012 – 894), помітно зростала кількість безробітних (1995 року в районі зареєстровано 29 безробітних, а 1996-го – вже 4424). Рівень безробіття в районі був вищий середьообласного показника.

У пошуках кращої долі працездатне населення покидало домівки, зростала внутрішньорегіональна, міжрегіональна та міждержавна міграція, у тому числі до Італії, Іспанії, Португалії, Росії. Далеко неповна статистика зафіксувала: 2003 року Хмельниччину покинуло 27169 осіб, Дунаєвеччину – 30, 2011 р. – за межі України вибув 31 житель району, в інші регіони – 293.³

У промисловому секторі економіки району відбувалися й структурні зміни. 1991 року меблевий цех від’єднався від Кам’янець-Подільської меблевої фабрики і 1992 року до переліку промислових підприємств району було включено нове – «Меблева фабрика». 1994 року до цього переліку ввійшло підприємство райспоживспілки – «Виробничий комплекс», який 2001 року також припинив роботу. 1996 року, після приватизації, з переліку випало Смотрицьке заводоуправління (щебневий завод). 1999 року припинив роботу «Завод продтоварів», з переліку виключено райдрукарню, з 2000 року – Балинський комбінат хлібопродуктів. 1998 року створено приватне підприємство з виробництва м’ясних і ковбасних виробів ТОВ «Верест», 2004 року внесене до списку промислових підприємств. 2007 року призупинив ремонт сільськогосподарської техніки ВАТ «Сільгосптехніка», переробку плодоовочевої сировини – «Дунаєвецький плодоконсервний завод». Такі процеси перманентно проходили впродовж усіх періодів перебудови економіки району: якщо 1990 року діяло 11 підприємств, 1995-го – 14, то протягом 2000 – 2010 рр. – 11, 2012 – 13.⁴

На початку 2000-х років виробництво промислової продукції стабілізувалося і, навіть, відбулося деяке його піднесення: 2000 року було вироблено продукції на 65,5 млн. грн., темп приросту порівняно з попереднім роком склав 101 відсоток. Відновило роботу ВАТ «Суконна фабрика» (директор С.С. Петровський), виробила продукції на 4 млн. грн. – у 4,4 раза більше попереднього року. Удвічі збільшив випуск продукції плодоконсервний завод, на 4,4 млн. грн. перекрив обсяги виробництва цукру Маківський цукрозавод (директор О.В. Сорокатюк).

На цей час у районі було зареєстровано 183 малих підприємства і 1752 підприємці, які займалися в основному торгівлею, організацією громадського харчування, посередницькою діяльністю. З’явилось 9 цехів з переробки м’яса, 12 – з обробки деревини, виробництва макаронних, хлібобулочних та кондитерських виробів. Три суб’єкти підприємницької діяльності залучили у виробництво іноземні інвестиції в сумі 226,4 тис. дол.⁵

Непрості процеси відбувалися в промисловості протягом 2000-2008 рр. Однак темпи виробництва і реалізації продукції поступово зростали. 2007 року приріст виробництва порівняно з попереднім роком склав 10,6 відсотка, було реалізовано продукції на 88,2 млн. грн.⁶

Світова фінансова криза, яка почалася 2008 року, погіршила умови функціонування промислових підприємств. Але наполеглива робота зі створення відповідного фінансово – інвестиційного середовища сприяла тому, що 2012 року промисловість району виробила продукції на 230 млн. грн., на 6,4 відсотка більше ніж 2011 року (216,3 млн. грн.). До реєстру промислових підприємств були включені ТОВ «Ливарно-механічний завод» (колишній арматурний) та ПП «ВКП Нігинцукоркампром» (кар’єр у смт Смотрич) і їх стало 13. А 2013 року добавилось ще 3: ТОВ «Техно-Верест», що виробляє нестандартне обладнання для харчової промисловості; ТОВ «Катеріна» (швейний цех); ТОВ «Козацька долина – 2006» (виробництво комбікормів).

Провідними промисловими підприємствами є ТДВ «Маслозавод» (директор Надорожний Анатолій Богуславович), ТОВ «Верест» (Бернашевський Олександр В’ячеславович), ТОВ «Подільський бройлер» (Петльована Ольга Леонідівна), ФГ «Подільська марка» (Боднар Сергій Борисович), ТОВ «Ливарно-механічний завод» (Золотко Віктор Євгенович – гендиректор, Петровський Леонід Михайлович – виконавчий директор).

Приріст виробництва та реалізації продукції відбувається в першу чергу за рахунок модернізації виробництва. 2012 року в розвиток та модернізацію було інвестовано 18414 тис. грн. ТОВ «Верест», зокрема, вкладає інвестиції у будівництво цеху з виробництва сиров’ялених м’ясних продуктів. Дунаєвецький комбінат хлібопродуктів здійснив модернізацію зерносушарок (350 тис. грн.), модернізацію авторозвантажувачів (470 тис. грн.), системи очищення зерна, вагових дозаторів з переводом на тензометричні датчики, робочих башт зі встановленням двох сепараторів первинної очистки зерна. ТОВ «Ливарно-механічний завод» налагоджує виробництво нестандартного обладнання для підприємств України, Польщі.

Все це сприяє посиленню конкурентоспроможності дунаєвецької продукції на ринках збуту. Серед інноваційно активних конкурентоспроможних підприємств – ТОВ «Верест», Дунаєвецький комбінат хлібопродуктів, ТДВ «Маслозавод», ТОВ «Ливарно-механічний завод», ТОВ «Маро Воір». Останні три реалізують свою продукцію за межами України, і 2012 року її експорт склав 2993,1 тис. дол. США, на 6,9 відсотка більше 2011 р. Їх партнери працюють у Росії, Казахстані, Молдові, Білорусі, Польщі, Словаччині.

ТОВ «Маро Воір» постало на базі колишньої Дунаєвецької суконної фабрики. В умовах фінансової скрути спочатку було розділене на юридичні особи ПП «Текстильник», ПП «Обробник» та ін. Пізніше постала нова юридична особа – ТОВ «Тканини Поділля». Нові власники В. Мампорія та В. Ровнік згодом створили ще одну юридичну особу ТОВ «Маро Воір», на якому спочатку працювало 30, а нині 68 осіб. Асортимент налічує понад 60 видів високоякісної продукції, яка постійно оновлюється. Споживачами продукції стали кілька московських фірм, російські компанії ТОВ «Стіч» і ТОВ «Плед», молдавське ТОВ «Унівеком», ТОВ «Епіцентр» та ін.⁷

Значних юридичних трансформацій зазнав заснований ще 1875 року німцем Г. Лельбахом чавуно–ливарний, згодом арматурний завод. Під час приватизації він перетворився в ЗАТ «Дунаєвецький арматурний завод», тепер – ТОВ «Ливарно–механічний завод». Його пароводяні засувки замовляють газовидобувні підприємства Росії, Казахстану, Білорусі, Молдови. Завод випускає засувки діаметром 80 – 300 мм, пневматичні мембрано-виконавчі механізми, пічне литво, опори паркових лавок, люки, запчастини, нестандартне обладнання, що забезпечило йому зростання обсягу реалізації порівняно з 2011 р. на 32 відсотки. І все ж підприємство, як і інші, переживає значні труднощі з реалізацією продукції, залученням інвестицій в модернізацію виробничих потужностей.

Власне, на 1 вересня 2013 року в районі діяло 16 основних промислових підприємств:

- добувна галузь представлена ПП ВКФ «Нігинцукоркампром»;

- виробництво харчових продуктів та напоїв – 7 підприємствами;

- меблів – 2 підприємства;

- обробку металу здійснювало 2 підприємства (ТОВ «Ливарно-механічний завод» і ТОВ «Техно Верест») та ін.

Значні зміни сталися в сфері торгівлі та побутового обслуговування населення.

На час здобуття незалежності галузь торгівлі району була представлена 327 магазинами та 98 закладами громадського харчування. В умовах зміни форм власності трансформацій зазнала мережа торгових закладів – вона скоротилася у 2 рази. З прийняттям у липні 1998 року Указу Президента «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів споживчого підприємництва» ця галузь зазнала нової динаміки:

 

Заклади
торгівлі
громхарчу
кіосків на ринку	-	-		?
Разом				595?

Порівняно з 1990 роком торгові площі збільшилися на 15 відсотків, зате на половину зменшилася доля вітчизняних товарів. Зріс продаж імпортної промислової продукції.

Якщо протягом першого десятиліття (1991-2000) товарообіг знижувався (1990 року він склав 94,3 млн. крб., 2000-го – 14,6 млн. грн.), то в наступний період намітилася тенденція зростання обсягів реалізації товарів (2012 р. – 108,7 млн. грн.). Район знаходиться в першій п’ятірці районів області з обсягу роздрібної торгівлі, споживчий ринок насичений продовольчими і промисловими товарами, зростає частка товарів вітчизняного виробника.

Зазнала кардинальних перемін мережа підприємств побутового обслуговування. Будинки побуту і швейні майстерні, що діяли на території кожної сільської ради, припинили існування.

90 відсотків побутового обслуговування здійснюється в райцентрі приватною сферою. Біля 50 приватних підприємців надають перукарські послуги, 35 – з ремонту транспортних засобів, 18 – одягу та взуття, 4 – ювелірних виробів, 10 – інші.

На початок 2013 року було зареєстровано 20 діючих підприємств сфери послуг. Найбільші із них – санаторій «Україна» (послуги санаторно – курортного лікування), КП «Дунаєвецький ринок» (послуги на ринку), житлово – експлуатаційне об’єднання (житлово – комунальні послуги), ПП «Краяни» (виготовлення технічної документації).⁸

Розвивається галузь поштових перевезень, її здійснює також 2 представництва підприємств експрес – доставки вантажів – ТОВ «Нова пошта» і ТОВ «Делівері».

Особливістю часу є мобільний зв'язок, який прийшов майже в кожен населений пункт району. А особливістю Дунаївців – наявність в районі пункту космічного зв’язку. 1974 року командно – вимірювальний комплекс був поставлений на чергування, а 1976 року почав виконувати роботу з управління космічними апаратами. 1980 року він був задіяний до трансляції телевізійних передач з олімпійських ігор у Москві. Одночасно розбудовувалася інфраструктура – будувалися житлові, культурноосвітні, торгові та інші заклади, які склали цілий мікрорайон міста, так зване «Військове містечко». Значний внесок у розвиток комплексу внесли командири К.П. Петров, А.Д. Ізосімов, О.М. Глущенко. 1 липня 1998 року комплекс був перейменований у центр прийому та обробки спеціальної інформації та контролю навігаційного поля і в цьому статусі (ЦПОСІ та КНП) функціонує і тепер.⁹

 

 

Особливо проблемним виявилося реформування аграрного сектора економіки.

На початку 90-х у районі оброблялося близько 68 тис. га ріллі, понад 30 тис. га припадало на зернову групу, понад 9 тис. га – цукрові буряки, 25 тис. га – на кормові культури. Урожайність зернових складала 42 ц з га, у тому числі озимої пшениці – 46 ц, гороху 38 ц/га. Протягом 1984 – 1990 років у середньому за рік колгоспи району реалізовували 44296 тонн зерна, 13556 тонн картоплі, 9431 тонну овочів, 8156 тонн фруктів і ягід, 228 тис. тонн цукрових буряків.¹⁰ 1990 року в підсобних особистих господарствах було 12609 голів ВРХ, у тому числі 9204 корови, селяни утримували 15190 свиней, 376 овець і кіз.¹¹

Земельна реформа розпочалася у відповідності з постановами Верховної Ради України «Про земельну реформу» (1990), «Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі» (1992) і проходила за такими напрямами: приватизація земельних ділянок громадянами; роздержавлення і паювання земель сільгосппідприємств; грошова оцінка земель; земельно–кадастрова інвентаризація.

На першому етапі (1991 – 1993) була проведена інвентаризація земель сільськогосподарського призначення, створений фонд земель запасу та резервний фонд. Діяли колгоспи та радгоспи. 1992 року 46 колективних господарств району виробили 412830 ц молока, 93405 ц м’яса, 8087 тис. штук яєць, 300 ц вовни. Але доведений план вже не був виконаний.¹²

З середини 90-х приватизація колгоспної землі здійснювалася через створення так званих колективних сільськогосподарських підприємств (КСП). 1997 року у колективну власність передано 59067,1 га земель, із них сільгоспугідь – 54031,2 га, до резервного фонду виділено 6575,4 га, землі запасу склали 17395 га.

На цьому етапі (до 2000 р.) комісіями, створеними рішеннями загальних зборів, уточнені списки громадян, які мали право на частку (пай) землі і майна. Власниками сертифікатів на земельний пай стали 27263 громадяни. Влада експериментувала з формою власності в АПК, однак ефективного формату так і не знайшла. На кінець 90-х в Україні було вироблено біля 25 млн. т. зерна – мінімальний обсяг, що ледь задовольняв внутрішні потреби.

Реакцією на такий стан виявився Указ Президента України «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки» (3 грудня 1999 р.), який скасував колективну форму власності на землю і поклав початок розпаюванню сільськогосподарських земель. Він передбачав протягом грудня 1999 – квітня 2000 року реформування колективних сільгосппідприємств на засадах приватної власності на землю і майно шляхом:

- забезпечення всім членам колективних сільськогосподарських підприємств права вільного виходу з них із земельними частками (паями) і майновими паями і створення на їх основі приватних (приватно – орендних) підприємств, селянських (фермерських) господарств, господарських товариств, сільськогосподарських кооперативів, інших суб’єктів господарювання на приватній власності;

- обов’язкового укладання підприємствами, установами, організаціями, які використовували землю для сільськогосподарських потреб, договорів оренди земельного та майнового паїв з їх власниками з виплатою орендної плати в натуральній чи грошовій формах;

- сприяння всім суб’єктам господарювання на розпайованих землях в організації виробництва;

- створення поблизу населених пунктів земель запасу та резервного фонду громадських пасовищ;

- забезпечення видачі державних актів на землю усім бажаючим власникам сертифікатів на пай;

- створення необхідної інфраструктури аграрного ринку – товарних бірж, оптових ринків, агроторгових домів, аукціонів, ярмарків, заготівельних кооперативів тощо.

На виконання Указу Президента України в районі на базі 47 КСП було створено 855 нових агроформувань ринкового типу, у тому числі 35 господарських товариств, 9 сільськогосподарських виробничих кооперативів, 4 приватно – орендних підприємства, 5 фермерських господарств, 2 акціонерні товариства, 799 приватних (індивідуальних) господарств. Широко впроваджувались земельні орендні відносини, було заключено 17478 договорів оренди земельних паїв.

З 2000 року в аграрному секторі розпочався ренесанс – почали зростати врожаї, виробництво зерна. 49 господарств (СВК, ТОВ, СТОВ, СК) 2000 року забезпечили середній по району врожай 25,9 ц зернових, 244 ц цукрових буряків. У порівнянні з 1999 роком валовий збір зерна збільшився на 30 відсотків і склав 70 тис. тонн, цукрових буряків – 107 тис. тонн.

Найвищий урожай зернових (58,3 ц/га) і цукрових буряків (604 ц/ га) зібрали в ТОВ «Відродження», яке очолював Л.М. Байталюк. По 50,1 ц з кожного гектара зернових зібрали в маківському СТОВ агрофірмі «Україна» (В.А. Макогон), по 48,5 ц. – у СТОВ агрофірмі «Козацька долина» (В.М. Загородний).

Того року за результатами господарювання перше місце зайняли трудівники вихрівського СТОВ агрофірма «Козацька долина». Окрім ранніх зернових агрофірма на 69 га зібрала по 115 ц зерна кукурудзи з гектара, піднявши загальну врожайність до 52,7 ц /га. Цукрові буряки на кожному з 235 га дали по 519 ц, а кормові – по 955 ц. Господарство утримувало 1610 голів ВРХ, щодня кожна корова давала по 13 кг молока, 33 ц молока відправляли на приймальні пункти. Значний внесок в організацію виробництва зробили директор Віктор Загородний, заступник Михайло Босакевич, агроном Іван Гидзира, зоотехнік Галина Павловська, інженер Михайло Кушнір, а також механізатори, рільники, тваринники.¹³

За десять років незалежності України в районі сформувався клас сільських приватних власників: 26787 осіб отримали право на земельну частку (пай), 26681 стали власниками майнових паїв. Передавши в оренду 32 сільськогосподарським товариствам з обмеженою відповідальністю та 17 виробничим кооперативам 55 тис. га землі, вони 2001 року отримали орендної плати за землю 4 млн. 247 тис. грн. та 733 тис. грн. за оренду майна. 82 фермерських господарства обробляли 3400 га землі.¹⁴

Зернова галузь демонструвала поступове піднесення. 2002 року вже вдалося зібрати в середньому по району по 40 ц зернових з кожного гектара. Поступово розорювались запустілі землі, зростало валове виробництво зерна. У той же час виробництво тваринницької продукції йшло на спад. Катастрофічно скорочувалося поголів’я. Якщо 1990 року тільки на колгоспних фермах утримувалося 59673 голови (13330 корів, 30787 свиней, 13454 овець), то вже 2007 року в сільгосппідприємствах усіх форм власності було лише 2672 ВРХ, у тому числі 940 корів, 1202 свині. Знизилася продуктивність тваринництва.¹⁵

Не сталося суттєвих змін в тваринницькій галузі в наступні роки. На 1 січня 2010 р. в сільгосппідприємствах налічувалося 2256 голів ВРХ (865 корів), 1905 голів свиней. Зате кількість птиці, головним чином за рахунок ТОВ «Подільський бройлер» і ФГ «Подільська марка», зросла з 148030 голів 2007 року до 304872 – 2010 року. Молока було реалізовано 3973 тонни, на 172 тонни менше 2009 року.¹⁶

Помітно змінилася структура сільськогосподарського виробництва. З 67,7 тис. га землі, що обробляється, а це на 16,2 тис. га більше ніж було задіяно 2010 року, 2012 року 38 тис. га припадало на зернову групу. За рахунок збільшення посівних площ 2012 року вдалося зібрати рекордний за роки незалежності України врожай – 150 тис. тонн зерна, на 38 тис. тонн більше 2011 року. Пайовики отримали 21 млн. грн. орендної плати, на 18 млн. грн. більше ніж 2011 р. Загалом аграрний сектор виробив продукції більш ніж на 300 млн. грн. із 540 млн. по району.¹⁷ Виробництвом сільськогосподарської продукції займається 115 агроформувань різних форм власності, з них лише 11 виробляє тваринницьку продукцію. Фото №1

У досягненнях аграріїв є значна частина організаційних зусиль аграрного управління (начальник В.В. Водвуд), заступника голови райдержадміністрації С.М. Сковера і, в першу чергу – голови райдержадміністрації Юрія Володимировича Кучерявого. З 37 років праці 23 віддав він сільському господарству, успішно очолював чаньківське колективне господарство «Маяк», був першим заступником голови, начальником управління сільського господарства. Виходець з селянської родини він пройнявся справою батьків, особливо батька – агронома Володимира Євдокимовича, закінчив сільськогосподарський інститут, досконало знає технологію виробництва, вміло координує і спрямовує діяльність агропромислових формувань. Його праця 2012 року відзначена високим званням «Заслужений працівник сільського господарства України».

Однак наслідки аграрної реформи виявилися руйнівними і призвели до значного занепаду села. Примарними виявились сподівання на фермерські господарства. На сьогодні 87 фермерських господарств мають близько 18 відсотків задіяної до обробітку землі.

Відбувається прискорення знелюднення сільських поселень, різка зміна структури населення – переважають такі групи, як діти і пенсіонери. Підсумки всеукраїнського перепису населення 2011 року засвідчили: за період від перепису 1989 року кількість населення в районі зменшилася з 81,2 тис. до 73,1 тис. осіб.¹⁸

2006 року народилося 655 дітей, а померло 1352 особи, природне скорочення склало 697, кількість населення – 68559 осіб. Наступного 2007 року народилася 661 дитина, померло 1310 осіб. За рахунок природного скорочення – 649 осіб та міграції – 330 – населення району скоротилося на 979 осіб.¹⁹

Не змінилася помітно ситуація в наступні роки. Загалом за період з 1988 по 2012 рік населення району скоротилося майже на 24 тис.,²⁰ кількість пенсіонерів склала 23700 – 366 пенсіонерів на 1000 осіб (по області – 327).²¹

Майже припинилося спорудження житла. Якщо 1990 року в селах Дунаєвеччини споруджено 5567 квадратних метрів житла, то 2005 року – лише 125. 2007 року почалися деякі зрушення – в експлуатацію введено 571 кв. метр житлової площі, 2011-го – 1376.²²

Скорочується на селі мережа шкіл, дошкільних закладів, закладів культури та охорони здоров’я.

 

У той же час немало зроблено для підтримки населення. Тільки протягом 2011 – 2012 рр. побудовано 196,8 км газопроводів, завершено газифікацію сіл Антонівка, Великий Жванчик, Велика Побійна, Держанівка, Лисець, Петрівське, Мала Побіянка, Сокілець, Малий Карабчіїв. Майже 70 відсотків населених пунктів району газифіковано: із 83 сіл і селищ газ прийшов до 57.

Велику роботу з підтримки населення, особливо пільгових категорій, здійснює управління соціального захисту, яке з 12 серпня 2010 року очолює Олег Вікторович Пекарський. Воно постало на базі колишнього відділу соціального забезпечення райвиконкому. 27 грудня 1994 р. сесія Дунаєвецької районної ради утворила управління шляхом об’єднання відділу соціального захисту населення і територіального центру з обслуговування одиноких престарілих громадян. Сьогодні воно є структурною одиницею райдержадміністрації, діяльність якого спрямована на підтримку малозахищених верств населення.

Управління здійснює опіку над 21693 пільговиками. Серед них – інваліди з дитинства та діти – інваліди. 2004 року 71 така дитина отримала 41,9 тис. грн. У віданні управління – надання субсидій з оплати житлово–комунальних послуг, по які 2004 року, наприклад, звернулося 8495 сімей.²³

Велика допомога надається сім’ям з дітьми. 2012 року 4187 осіб цієї категорії отримали допомогу в розмірі 37893,8 тис. грн. Це і допомога по вагітності й пологах, при народженні дитини, по догляду за дитиною до 3 років, усиновленні дитини, дітям, що перебувають під опікою, одиноким матерям.

Підтримкою управління скористувалися 237 жінок – жителів району, що носять звання «Мати – героїня». 2012 року 38 таких осіб отримали одноразову допомогу 407, 8 тис. грн.

2012 року тільки по чорнобильських програмах нараховано 505597 грн. На 1 січня 2013 року на обліку в управлінні перебували 181 дорослий та 19 дітей, які постраждали від чорнобильської катастрофи, у тому числі віднесених до І категорії – 88 осіб, ІІ – 70, ІІІ – 23.²⁴

На 1 травня 2013 року на обліку в управлінні перебувало також 3847 ветеранів війни та жертв нацистських переслідувань, яким щорічно до Дня Перемоги виплачується разова грошова допомога з держбюджету.

Управління має обов’язком підтримувати статутну діяльність громадських організацій, зокрема Дунаєвецького районного товариства політичних в’язнів, репресованих та членів їх родин, територіальної організації Українського товариства глухих, районної організації ветеранів, районного товариства інвалідів, організації інвалідів «Союз Чорнобиль України», районної організації Українського товариства сліпих, Дунаєвецького районного товариства батьків, опікунів дітей – інвалідів з дитинства «Надія», районної організації ветеранів Афганістану.

Цю ділянку роботи з 1995 по 2001 рік очолювала Л.В. Сочинська, протягом 2001 – 2004 рр. – Г.І. Отрубчак, 2004 – 2010 рр. – Т.М. Савлюк, з 2010 – го – О.В. Пекарський.²⁵

Пенсійне забезпечення населення – це турбота районного управління Пенсійного фонду України, яке протягом 1999 – 2001 рр. очолював В.А. Берекець, 2001 – 2010 рр. – А.В. Панасевич, з 17 серпня 2010 р. – В.С. Нижник.

Важливим інструментом на ринку праці виступає служба зайнятості, яка здійснює соціальне регулювання відносин між працедавцями і претендентами на працевлаштування. Дунаєвецький Центр зайнятості, який очолює Віктор Олександрович Мельник, ось уже 22 роки активно діє в цій сфері.

Колектив із 20 державних службовців, структурований на чотири підрозділи, охоплюючи ними основні напрями діяльності Центру: відділи організації працевлаштування, активної підтримки безробітних, взаємодії з працедавцями та бухгалтерського обліку.

Пріоритетним напрямом роботи колектив вважає співпрацю з усіма сторонами соціального партнерства. Тому за цей час надав послуги 75 тис. осіб, з яких 21150 працевлаштував. Зокрема 2007 року було працевлаштовано 1834 особи, що склало 39,9 відсотка від загальної кількості незайманого населення, 2008-го – 1841 (36,5 %), 2009 – 1506 (34,8 %), 2010 – 1513 (48 %), 2011 року – 1525 (48,7 %).²⁶

Центр співпрацює з працедавцями,надаючи їм адресну, якісну і системну допомогу в доборі кадрів потрібної кваліфікації. Для цього організовує професійне навчання претендентів на працевлаштування. За роки діяльності перепідготовку і підвищення кваліфікації за участі Центру пройшло 6205 осіб. Тільки 2010 року для 56 роботодавців було організовано перепідготовку 356 осіб, 98 відсотків з яких працевлаштувались.²⁷

Центр виділяє дотації працедавцям на працевлаштованих протягом першого року праці. Цим видом послуг скористалися 607 працедавців. 385 осіб отримали одноразову допомогу для започаткування власної справи, а отже особистої зайнятості та створення додаткових робочих місць.

Суттєвим фактором підтримки безробітних в період пошуку постійного місця роботи є організація оплачуваних громадських робіт. Щороку в середньому в них задіяно 500 незайнятих громадян, значна частина із них, продемонструвавши свої можливості, трудовлаштовується по місцю таких робіт. У громадських роботах вже було задіяно 10708 претендентів на постійне робоче місце.

Центр здійснює велику профорієнтаційну роботу, спрямовану й на зміну уяви про ринок праці, підвищення мотивації, орієнтації на потреби сучасного ринку праці.

Помітні зміни сталися в освітянській галузі району. На зорі незалежності України, 1991 року, її представляв 51 дошкільний заклад, де виховувалося 2772 дошкільнят: 7 ДНЗ утримувались за рахунок бюджету, 39 – коштом колгоспів, 7 – інших підприємств, організацій. Дошкільною освітою було охоплено 51,4% дітей. За роки незалежності ця система зазнала значних деформацій. З розпуском колгоспів припинили роботу майже всі колгоспні дитсадки, занепадали приміщення. У багатьох випадках дошкільні групи переводились у шкільні приміщення, 6 навчальних закладів діяли в статусі об’єднань «Школа – сад», у них виховувалися 566 дітей.

З поліпшенням економічного становища держави в дошкіллі відбувся своєрідний ренесанс. А з відмовою держави від 12-річного навчання і переносом значного обсягу навчальної інформації в дошкільну ланку розпочалася суттєва її підтримка з боку держави, відновлення багатьох сільських дошкільних закладів, зокрема у Дем’янківцях, Зеленчі, Рудці, Чанькові та ін.

2013 року в районі вже функціонувало 49 дошкільних навчальних закладів, утримувалося 1936 дошкільнят – 96 відсотків усіх дітей дошкільного віку.

1991 року в районі діяло 57 загальноосвітніх навчальних закладів, у Дунаївцях – російськомовна одинадцятирічка, налічувалося 755 класів, у них навчалося 10144 школярі. У 45 школах організовано 127 груп продовженого дня, ними охоплено 3749 школярів (41 відсоток). У 7 гуртожитках при школах проживало 115 учнів із сусідніх сіл. Розпочалося введення в школах посад психологів.

Вже тоді школа взяла курс на диференціацію навчання: у 17 класах 415 учнів поглиблено вивчали окремі предмети, у 63 класах 797 школярів опановували курси за вибором. Розпочалася комп’ютеризація навчального процесу – у 7 закладах з’явились перші комп’ютерні класи, у багатьох школах – один – два ПК. Їх, як правило, дарували. Чаньківській ЗОШ І-ІІІ ст., наприклад, комп’ютер найновішої марки привіз колишній випускник школи Хмельницький міський голова Михайло Костянтинович Чекман.²⁸

На хвилі перебудови і гласності окремим закладам присвоєно імена знатних земляків: 9 квітня 1985 року постановою Ради Міністрів Української РСР за № 150 ім’я Героя Радянського Союзу, колишнього завуча, було присвоєно Великожванчицькій ЗОШ І-ІІІ ст., ім’я письменника Івана Сварника – Лисогірській ЗОШ І-ІІ ст. (постанова Ради Міністрів УРСР від 23 січня 1990 року № 13), постановою Ради Міністрів УРСР від 27 лютого 1991 року № 47 ім’я Мелетія Смотрицького – Смотрицькій ЗОШ І-ІІІ ст.

1991 року мережа позашкільних закладів складалася з 3 закладів, в яких позашкільну освіту здобувало 2158 школярів (21,3 %).

У районі працювало 2646 педагогічних працівників, у тому числі 23 учителі – методисти, 51 старший учитель.

За 22 роки незалежності освіта зазнала великих трансформацій. Із-за фінансових труднощів перманентно скорочувались видатки на утримання закладів освіти, а разом з ними – мережа й штати. Ці процеси особливо посилились 1996 року, коли в постанові Верховної Ради України «Про державний бюджет України на 1996 рік», у п. 6-му, вперше з’явився запис: «Міністерствам і відомствам, іншим установам державної виконавчої влади … забезпечити скорочення державних витрат, припинення реалізації раніш прийнятих проектів, які не забезпечуються джерелами фінансування, приведення показників щодо мережі, штатів та контингентів підвідомчих установ і закладів у відповідність із розмірами коштів, передбаченими в державному і місцевому бюджетах на їх утримання у 1996 році».²⁹ Цей пункт став каталізатором і розв’язав руки багатьом руйнівникам галузі. З особливим завзяттям це робилося в Дунаєвецькому районі. З’явилася лавина підзаконних актів про збільшення наповнюваності класів, виключення з навчальних планів годин на додаткові заняття і консультації, скорочення уроків на 5 хв., де є двозмінна робота, закриття груп продовженого дня, вечірніх і заочних класів, ставок сторожів, лаборантів, надбавок тощо. З’явились записи про персональну відповідальність, попередження. Проводились безкінечні наради на різних рівнях. Мережа обскубувалася з усіх боків і привела до низки реорганізацій та закриття окремих закладів.

2004 року вже функціонувало 52 дошкільних навчальних заклади, де виховувалось 1833 дитини, діяло 58 загальноосвітніх шкіл (8 – І ст., 22 – І – ІІ ст., 28 – І – ІІІ ст.), у них навчалося 91