Розділ VII. На шляху модернізації суспільного життя

 

 

60 – 70–і роки в історії району, як і всієї країни, були наповнені пошуком шляхів удосконалення суспільного ладу в усіх його сферах, низкою реформ, вдалих і помилкових, успіхами і прорахунками.

1961 року ЦК КПРС висунув на обговорення досить сміливу програму побудови в СРСР за 20 років комунізму – безкласового з єдиною загальнонародною власністю і цілковитою рівністю людей суспільного ладу. Передбачалося протягом першого десятиріччя (1961 – 1970) перевершити по виробництву продукції на душу населення найбільш розвинуту капіталістичну країну США, на основі зрослої економіки значно підвищити добробут і культурний рівень трудящих, забезпечити їх упорядкованим житлом, перетворити СРСР у країну найкоротшого робочого дня, а в підсумку другого десятиріччя (1971 – 1980) завершити створення матеріально – технічної бази комунізму, перейти до розподілу за принципом «Від кожного – по здібностях, кожному – по потребах», власне – в основному завершити побудову комуністичного суспільства.

Програма вселяла оптимізм, викликала ентузіазм і стала на певний час потужним стимулом зростання продуктивності праці. Кожен колектив готував трудовий подарунок ХХІІ з’їзду КПРС, який мав прийняти програму побудови комунізму. Зокрема трудівники суконної фабрики до 17 жовтня, відкриття з’їзду, намітили впоратися з десятимісячним планом, а тваринники району – виконати річне завдання продажу молока. У змагання включилися комсомольці: 22 комсомольсько–молодіжних колективи і 30 молодіжних тракторних агрегатів доглядали 4360 га кукурудзи і зобов’язались оримати по 60 ц зерна з га. Приклад показували комсомольсько–молодіжні ланки Ганни Дак з колгоспу ім. Шевченка та Людмили Яцківської з колгоспу ім. 40–річчя Жовтня.¹

Успіхи економіки, рівень науково–технічного процесу забезпечив значні досягнення в освоєнні космосу – політ першої в світі людини Юрія Гагаріна в космос, який відбувся 12 квітня 1961 року.

На виконання закону «Про зміцнення зв’язку школи з життям і про подальший розвиток системи народної освіти в СРСР» загальноосвітня школа трансформувалася в загальноосвітню трудову політехнічну з одинадцятирічним терміном навчання, вводилася обов’язкова восьмирічна освіта, виробниче навчання, підготовка трактористів, водіїв, тваринників, формувались учнівські виробничі бригади. Популярним був рух «Усім класом – на ферми, тракторні стани». 1961 року в районі діяло 12 учнівських виробничих бригад у складі 880 учнів.

Учнівська виробнича бригада Рахнівської СШ обробляла двадцятигектарну площу кукурудзи на масиві, що простягнувся аж до рахнівського лісу, воробіївських полів. Куратором бригади був учитель Іван Васильович Алексєєв. Він уміло скеровував ентузіазм юнаків і дівчат на добрі справи, і вони, не рахуючись з часом і віддаллю (жили в різних селах, що входили до зони Рахнівської СШ), і в канікули виходили в поле спушувати міжряддя, знищувати бур’яни.

Великопобіянська учнівська виробнича бригада також вирощувала кукурудзу і на площі 22 га отримала по 41 ц зерна, заробила 1940 трудоднів, зокрема бригадир Г. Азаренко – 97. Куратором бригади був учитель, а згодом директор Іван Григорович Баранецький. Дворічна робота зріднила членів бригади. Вони звернулися до школярів району із закликом усім випускним класам піти в колгосп, продемонструвавши приклад: із 39 випускників Великопобіянської СШ 31 залишився в колгоспі.²

Учителі виявилися в центрі ще однієї цікавої ініціативи. У колгоспі ім. 40-річчя Жовтня с. Підлісний Мукарів було створено ланки 3-х поколінь. Ланку пенсіонерів очолив учитель – пенсіонер Артем Олександрович Панасюк, комуністів – Іван Павлович Гаврилов, комсомольців і молоді – Людмила Яцківська. Ланки доглядали поля кукурудзи й отримали урожай по 60 ц з га. Ініціатива в організаційному плані не витримала перевірки часом, однак участь трьох поколінь у житті колгоспів продовжувалася протягом їх існування.³

Цікавими справами було наповнене життя шкільної піонерії.

Перший піонерський загін у Дунаївцях був створений ще 1924 року. Він базувався в клубі ім. Леніна суконної фабрики, вожатими збірного міського загону були комсомольці фабрики Семенов, Чайковський. Члени загону А.Павловський, А. Винокур згадували, як разом з комсомольцями організовували спортивні змагання, масові культурні заходи, походи до лісу, розучували революційні пісні, прибирали в парку.

На початку 70-х роботу піонерів району спрямовували завідуюча шкільним відділом райкому комсомолу О. Павзенюк, директор районного будинку піонерів В. Семенова. У школах діяли різні гуртки, зокрема в Маківській СШ піонери були членами 13 різних гуртків. Добрі справи піонерів у школах координували вожаті Л. Сочинська в Малій Кужелівці, В. Прокопчук – у Тернаві, Л. Михайловська – у Сокільці, Л. Семенова – у Дунаєвецькій СШ №1 та ін.⁴

Готувались до свого пам’ятного з’їзду й комуністи району. Делегатом на ХХІІ з’їзд КПРС був висунутий перший секретар райкому компартії П.С. Богач, на ХХІІ з’їзд КПУ – Марія Мазур, доярка колгоспу «Росія», яка доглядала 20 корів, добилася високих надоїв, що забезпечило колгоспу першість в районі – 2859 кг молока від кожної корови.⁵

1961 року облвиконком прийняв рішення на базі могилівського колгоспу ім. ХVІ партз’їзду створити спецгосп з відгодівлі свиней. Він згодом виріс у потужне господарство, де одночасно утримувалося більше 10 тис. поголів’я.

У березні 1961 року в місті відкрили Дитячу спортивну школу, підпорядковану відділу народної освіти, у складі секцій легкої атлетики, баскетболу, волейболу, спортивних ігор, футболу. 17 жовтня, у день відкриття ХХІІ з’їзду КПРС, розпочав роботу новий міський універмаг.

Гарних успіхів добився колгосп ім. Б. Хмельницького. Якщо 1953 року залісчани отримали по 13,8 ц зернових з га, то 1961–го – удвічі більше – 26 ц. Ланка Є.Диянчук – по 310 ц цукрових буряків і 50 ц кукурудзи з га, Й. Крайовий досяг 1262 га умовної оранки на трактор. Про це заліщани доповіли на тематичному вечорі «Рукам роботящим – слава» делегату ХХІІ з’їзду КПУ М.М. Мазур.

На початку 60-х район, як і вся країна, вступив у полосу адміністративно-територіальних змін.

У квітні 1962 року було створено Дунаєвецьке територіальне виробниче управління, яке об’єднало аграрний потенціал 70 колгоспів і двох радгоспів, 164, 2 тис. га землі, у тому числі 148,6 орної, трьох районів: Дунаєвецького – 26 колгоспів, Новоушицького – 22 колгоспи і один радгосп, Віньковецького – 22 і 1. Були прийняті спільні зобов’язання: отримати по 22 ц зернових, 40 ц кукурудзи, 220 ц цукрових буряків з гектара, надоїти по 1868 кг молока від кожної корови.⁶

Водночас сформували зональне промислово – виробниче об’єднання, провели об’єднавчу зональну конференцію за участю делегатів партійних організацій Віньковецького, Городоцького, Дунаєвецького, Смотрицького, Чемеровецького і Ярмолинецького районів, секретарем обрали Ю.О. Гаврика, заступником – Ю.В. Попсуя.⁷

Однак такі об’єднання виявилися неефективними, як і задумана М.С. Хрущовим реформа зі створення аграрних та промислових обкомів партії. 14 жовтня 1964 року пленум ЦК КПРС увільнив його від обов’язків першого секретаря, члена президії ЦК КПРС і голови Ради Міністрів СРСР «у зв’язку з похилим віком і погіршенням стану здоров’я». Першим секретарем ЦК КПРС був обраний Л.І. Брежнєв, головою Ради Міністрів СРСР – О.М. Косигін. 16 листопада того ж року пленум ЦК КПРС, а 20 листопада пленум ЦК КПУ прийняли рішення про об’єднання партійних організацій.

Попри все це трудові колективи району демонстрували стабільне виконання планів. 1964 року порівняно з довоєнним періодом суконна фабрика виробила продукції у 7,5, а ливарно–механічний завод – у 6,5 разів більше.

Набирав виробничих темпів Дунаєвецький ремонтно–механічний завод, заснований 1930 року на території МТС і автопарку як машино–транспортна майстерня. 1944 року МТМ була переведена на нинішню територію і 1950 року реорганізована в міжрайонну майстерню капітального ремонту (ММКР) двигунів та автомашин. 1964 року на заводі працювало 120 осіб, вони виробили валової продукції на 363 тис. крб., перевиконавши план на 17 відсотків. Завод очолював М.П. Йолтуховський.⁸

Держава намагалася підтримувати колгоспне виробництво, в інтересах суспільства фінансувала спорудження осушувальних і зрошувальних систем, підготовку спеціалістів, розвиток сільськогосподарської науки, виробництво і постачання сільгосптехніки. Зростала їх технічна й енергетична потужність. Якщо Залісецька МТС, яка обслуговувала 17 колгоспів, у 50 – х роках мала 24 трактори, 4 комбайни «Комунар», то 1964 року один тільки залісецький колгосп імені Б. Хмельницького мав 16 тракторів, 4 зернових, 5 бурякових, 3 кукурудзяних і 2 силосних комбайни, 12 автомашин.⁹

Збільшувалися надої молока. Делегат ХХІІ з’їзду компартії України М.М. Мазур 1963 року від 20 корів надоїла 103 тонни молока – по 5151 кг від кожної корови. У числі кращих були О.О. Поліщук з колгоспу ім. ХХІІ з’їзду КПРС – 3477 кг, Б.П. Антонова з колгоспу «Маяк» – 2867 кг.¹⁰ Маківський колгосп «Україна» того ж року зібрав найвищий в районі урожай – по 29, 9 ц зерна, у тому числі 42, 6 ц кукурудзи, 27, 8 ц гороху з кожного га.¹¹

1964 року відбулося злиття двох приміських колгоспів в одне господарство.

Зростав благоустрій райцентру та сіл району. 1964 року в місті було здано двоповерхове приміщення дитячого садка, 1965–го почала працювати дитяча музична школа. 15 липня 1964 року Верховна Рада СРСР узаконила єдину систему пенсійного забезпечення колгоспників. Чоловіки в 65 років, а жінки у 60 отримали право на пенсію – мінімальну 12 крб., максимальну – 102 крб. щомісячно. Зростали грошові накопичення, на подвір’ях з’явились мотоцикли та малолітражки «Запорожець».¹²

Принципово важливими для розвитку аграрного сектора економіки були рішення березневого (1965 р.) пленуму ЦК КПРС, який виробив план інтенсифікації та індустріалізації сільськогосподарського виробництва за рахунок збільшення капітальних вкладень у сільське господарство. Встановлювався твердий план закупівель зерна на 6 років, звичайно – за цінами, які диктувала держава. За надплановий продаж встановлювалася п’ятдесятивідсоткова надбавка.

1966 року в районі з’явилися перші Герої Соціалістичної Праці. Ними стали голова маківського господарства Віталій Володимирович Стеньгач та доярка колгоспу «Росія», депутат Верховної Ради СРСР Марія Миколаївна Мазур.

 

Помітний слід в історії району залишив рік 1967–ий. 4 січня 1967 року ЦК КПРС прийняв постанову «Про підготовку до 50–річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції», і навколо ювілею була сконцентрована вся організаторська, господарська й ідейно–політична робота. Намічалося на честь ювілею річний план випуску валової промислової продукції виконати до 25 грудня і дати її понад план на 1 млн. крб., забезпечити зростання продуктивності праці на 1,5 відсотка, зниження собівартості продукції – на 0,5 відсотка. У галузі сільського господарства – зібрати по 24 ц зернових, 270 ц цукрових буряків з га, виконати план другого року п’ятирічки до 7 листопада.¹³

Цінну ініціативу – «Зробимо наші села благоустроєними, а садиби – квітучими садами» – висунули хлібороби лисецького колгоспу, намітивши до 50– річчя Жовтня закінчити спорудження будинків культури, побуту, продмагу, шкільної їдальні, пам’ятника односельчанам, загиблим у Великій Вітчизняній війні. Звернення було підтримане сільськими радами і колгоспами району. До 7 листопада планувалося здати дунаєвецьку та смотрицьку майстерні по ремонту сільськогосподарської техніки, пожежне депо, кінотеатр, гуртожиток ПМК – 5, три житлових будинки, корпус ремонтно–механічного заводу з ремонту електрообладнання, їдальню суконної фабрики, ще один будинок раймагу, низку будинків культури тощо. Діяльність партійних та комсомольських організацій, органів місцевого самоврядування очолили райком партії – перший секретар О.І. Товстановський, другий – І.Т. Буб’яков, секретар – В.І. Храмов, райком комсомолу – перший секретар Віктор Пукас, райвиконком – голова А.Д. Шевчук, заступник В.М. Брушньовський, секретар О.Ф. Дармограй, начальник управління сільського господарства – П.Ф. Супрович, голова міської ради – М.А. Пасічник.

Ентузіазм, вміло підтримуваний партійними, комсомольськими і профспілковими організаціями, та державна матеріально–технічна й фінансова допомога дали відчутний результат. Суконна фабрика, на якій працювало 13 бригад комуністичної праці та 389 ударників, успішно справилася з підвищеними соцзобов’язаннями. Урядовими нагородами були відзначені 11 працівників, Надія Дармороз та Анастасія Островецька – орденами Леніна.

Справились із завданнями хлібороби області, які до 1 серпня 1967 р. виконали річний план продажу хліба державі: замість 440 тис. на державні елеватори поступило 529 тис. тонн зерна. Аграрії Дунаєвеччини зібрали по 27,2 ц з га – на 5, 2 ц більше наміченого, що дало можливість план хлібоздачі виконати на 130 відсотків. Найвищий урожай отримали маківчани – по 35, 5 ц з га, а пшениці – по 42,5 ц. Дорідний колос виростили хлібороби колгоспів «Маяк» (с. Чаньків), «Дружба» (Нестерівці), «Ленінський шлях» (Іванківці), «Росія» (Міцівці), ім. 40–річчя Жовтня (Підлісний Мукарів) та ін.

Ініціатива лисичан знайшла відгук у господарствах району, що помітно міняло обличчя населених пунктів. Типові будинки культури з’явилися у Воробіївці, Залісцях, Лисці, Макові, Чанькові та інших селах. Було здано триповерхове приміщення Маківської середньої школи, двоповерховий житловий будинок отримали вчителі Нестеровецької середньої школи. Завершилася радіофікація району.

Інтенсивно велась електрифікація населених пунктів. Роботу здійснювала Дунаєвецька дільниця Цвіклівецького району електромереж Кам’янець–Подільського району під керівником В.М. Вітовича, а з серпня 1965 року – Дунаєвецький РЕМ (директор І.Т. Клим’ятенко, головний інженер В.М. Вітович). Колектив РЕМу зобов’язався 1968 року, до 50 – річчя плану ГОЕЛРО, завершити електрифікацію району і практично із завданням справився. Останнім до електромереж було підключене село Панасівка. У грудні 1970 р. державна комісія підписала акт про завершення електрифікації Дунаєвецького району.¹⁴

За підсумками змагання на честь ювілею пам’ятними прапорами Дунаєвецького райкому партії та райвиконкому були відзначені Маківський цукровий завод, Смотрицький міжколгоспбуд, колгоспи «Маяк», «Дружба», «Росія», ім. Б. Хмельницького, Маківська сільська рада, Миньковецька середня школа, міське споживче товариство, Маліївецький будинок культури. На районну дошку пошани занесені 5 підприємств, 7 колгоспів, 2 сільради, 54 передовики.¹⁵

Значних успіхів досягла освітня галузь. У Дунаївцях діяло три середніх, дві восьмирічних, початкова музична та дитяча спортивна школи. У них навчалося понад дві тисячі дітей. Працююча молодь здобувала середню освіту у вечірній та заочній школах. Серед 168 педагогів троє мали почесне звання «Заслужений учитель Української РСР».¹⁶

Дальшого розвитку набула культурно-освітня робота. Зросла матеріальна база: протягом 1958 – 1962 рр. було збудовано 14 клубів. На 1 вересня 1962 року в районі функціонувало 62 клуби, 57 бібліотек.¹⁷ Значно поповнилася вона в другій половині 60–х із здачею низки сучасних двоповерхових будинків культури з просторими залами, фойє, кімнатами для гурткових занять та бібліотек.

У репертуар художніх колективів все більше проникала українська пісня, народні свята та обряди. 1963 року стався свого роду прорив на ідеологічному фронті – в районі, у Михайлівському парку, свого часу виплеканому відомим ученим – ботаніком Стефаном Маковецьким, вперше в області відбулося свято Івана Купала. Того літнього дня алеями парку ходили не тільки жителі Михайлівки, Блищанівки, а й гості з сіл району та області. Розпорядниками свята були доярка колгоспу «Росія», депутат Верховної Ради СРСР М.М. Мазур та передовий механізатор колгоспу ім. ХХІІ з’їзду КПРС В.І. Грищук. Був продемонстрований згідно сценарію обряд купальського свята – дівчата плели віночки, співали старовинні пісені, лунала музика, сміх, палало багаття, веселощі тривали до пізнього вечора й завершились опусканням на воду віночків із запаленими свічечками – результат дівочої творчості, їх надії і сподівання на щасливу дівочу долю. Фото №1

Наступного року, 16 серпня, знову ж у Михайлівському парку за участі районного керівництва пройшло «Свято праці». Перші посвідчення «Почесних колгоспників Дунаєвецького району» з рук П.С. Богача та А.Д. Шевчука отримали Марія Мазур, Іван Резнічук, Єва Кунянська, Марія Рибак, Валерій Побожний, Ніна Стародуб. Перед учасниками свята виступив ансамбль пісні і танцю районного будинку культури під керівництвом Г.І. Гриценко.¹⁸

Відділ культури в той час очолювала Людмила Леонтіївна Калінчук. 1963 року її творча праця була відзначена почесним званням «Заслужений працівник культури Української РСР».

Про рівень освіти і культури, а також добробуту жителів району, може свідчити й той факт, що 1962 року вони отримували 38834 примірники періодики, 516 – на тисячу населення.

У 60–70–і роки інтелектуальне життя учителів, бібліотекарів, архівістів і музейників району наповнила робота над історією населених пунктів, яка вилилася в розділ «Дунаєвецький район» хмельницького тому «Історії міст і сіл Української РСР», який побачив світ 1971 року. Краєзнавці працювали в бібліотеках, архівах Кам’янця–Подільського, Хмельницького, Києва, записували спогади, народні пісні та обряди, формували нариси і довідки. Автором історичного нарису «Дунаївці», що увійшов до тому, був Г.М. Хотюн – директор Кам’янець-Подільського історичного музею – заповідника, авторами нарису про Маків – професор Кам’янець–Подільського державного педінституту ім. В.П. Затонського П.Ф. Лаптін та директор Маківської СШ історик І.І. Сохатюк. До розділу ввійшло і 30 довідок про села – центри сільрад. Писались вони на місцях, у кожному селі, як правило – учителями. У 60-і, час відродження краєзнавства, на терені історико – регіонального дослідництва успішно працювали І.Т. Буб’яков, М.Ф. Венгер, Г.М. Гавінчук, В.І. Кліщ, С.С. Оліневич, І.К. Свинарчук та інші пошуковці. Фото №2

Влада турбувалася про охорону здоров’я населення. 1969 року його забезпечували центральна та смотрицька районні, 8 дільничих лікарень, 62 фельдшерсько–акушерські пункти, 14 родильних будинків, 110 лікарів та 600 середніх медичних працівників. На охорону здоров’я того року було витрачено 2 млн. бюджетних коштів. Крім того велику участь у зміцненні матеріальної бази закладів охорони здоров’я брали колгоспи.¹⁹

У районі в зв’язку з 25–річчям Перемоги над німецьким фашизмом проводилася велика патріотична виховна робота. У жовтні 1969 року, напередодні 25 – річчя визволення України, у центрі Дунаївців був відкритий меморіальний комплекс загиблим на фронтах дунаївчанам та визволителям міста. Учасники мітингу М.П. Черпіта, В.І. Храмов, О.О. Безушко, ткаля Вишинська, електрослюсар Чорний, учениця Раїса Бойко висловили глибоку вдячність учасникам війни, визволителям за їх ратний подвиг, закликали успіхами в навчанні та праці кріпити міць Батьківщини.²⁰ Фото №3

Підсумки восьмої п’ятирічки (1965-1970) засвідчили, що район зробив помітний крок уперед в усіх галузях життя. Зміцніла матеріально-технічна база підприємств. У колгоспах працювали 753 трактори, 477 комбайнів, 1300 електромотори, 386 агрономів, 74 зооветспеціалісти, 33 інженери, 38 економістів.

Зміни сталися практично в кожному господарстві. Якщо чаньківський колгосп «Маяк» 1936 року мав 13 кінних сівалок, 4 жатки, одну автомашину, 73 голови ВРХ, 124 свині, 9 овець і отримав зернових 11,7 ц, у тому числі гороху – 8,4 ц, гречки – 2,1 ц, проса – 1,08 ц, продав державі 1559 ц хліба, мав прибутків 101 тис. крб., то на початок 1970 року його технічний парк налічував 68 тракторів, 21 автомашину, 22 різних комбайни, 32 тракторних сівалки, урожайність зернових склала 38, 5 ц га, державі було продано 17 тис. ц зерна – в 11 разів більше ніж 1936 року. Колгосп мав ВРХ понад 2 тис. голів, свиней – 2500. Грошові прибутки склали 1401,7 тис. крб. це дало можливість побудувати адмінбудинок, дитсадок, будинок культури, сільмаг, розпочати будівництво середньої школи.²¹

Високих показників досягли нестеровецький, вихрівський, томашівський та маківський колгоспи.

Колгосп «Україна» с. Маків продав понад план п’ятирічки 18,7 тис. ц м’яса, близько 100 тис. штук яєць, 100 тис. ц цукрових буряків. 1970 року урожай зернових по маківській бригаді І. Пукаса склав 43,6 ц, цукрових буряків – 380 ц з кожного га, тваринницька ферма, якою завідував В. Ющишен, забезпечила добовий приріст ваги худоби 723 грами. Колгосп у 60-і роки отримав пам’ятний прапор ЦК КПРС, президії Верховної Ради СРСР, Ради Міністрів СРСР та ВЦРПС, був нагороджений Почесною грамотою ЦК КПРС, президії Верховної Ради СРСР, Ради Міністрів СРСР та ВЦРПС на честь 100 річчя від дня народження В.І. Леніна, а за підсумками п’ятирічки – орденом Леніна. У лютому 1971 року на урочистих зборах до прапора колгоспу орден Леніна прикріпив перший секретар Хмельницького обкому компартії України М.Д. Бубновський.²²

70-і роки проходили в напруженій праці по виконанню планів дев’ятої (1971-1975) і десятої (1976-1980) п’ятирічок.

Протягом дев’ятої п’ятирічки випуск промислової продукції проти попередньої зріс на 38,7 відсотка при завданні 35. Суконна фабрика дала надпланової продукції на 10 млн. крб. завдяки впровадженню нових технологічних процесів, встановленню двох потокових ліній, 76 одиниць високопродуктивного обладнання.

Однак почали знижуватись темпи приросту виробництва сільськогосподар - ської продукції. Якщо в цілому по Україні за VІІІ п’ятирічку вони склали 20,9 відсотка, то за ІХ – 19,8, а Х – лише 12, 4 відсотка.

Виробництво ставало менше ефективним, протягом 1971 – 1974 рр. рентабельність у колгоспах знизилася з 34, 1 до 23, 8 відсотка, 544 колгоспи в Україні були збитковими, п’ята частка із них – 110 колективних господарств – у Хмельницькій області.²³ У нелегкому економічному становищі в Дунаєвецькому районі опинилися лисогірський колгосп ім. Леніна, тинянський «Поділля», смотрицький «Прогрес», гутояцковецький «Правда», морозівський «Паризька комуна» та деякі інші.

Відбувався пошук нових ефективних форм організації сільськогосподарського виробництваа, його спеціалізації. 12 листопада 1970 року райвиконком виділив 15 гектарів землі під будівництво птахофабрики в Макові.²⁴ І 199 року птахофабрика на 100 тис. кур-несучок стала до ладу. Згодом, 25 квітня 1977 року, рада колгоспів вирішила на базі колгоспу «Україна» створити головне підприємство з виробництва яловичини. 30 травня райвиконком своїм рішенням підтримав ідею створення кооперації колгоспів з виробництва яловичини, чим значно посилив виробництво в районі м’яса ВРХ і його продаж.²⁵

Враховуючи, що в колгоспах району на початок 70-х було 2372 га фруктових садів, виконком районної ради вирішив окрім плодоконсервного заводу облспоживспілки на ст. Дунаївці збудувати ще один завод з переробки фруктів на один мільйон умовних банок на рік у колгоспі «Паризька комуна» с. Морозів, а в колгоспі «За комунізм» с. Миньківці – плодосховище на 520 тонн.²⁶

Було започатковано приймання молока безпосередньо в колгоспах. Райвиконком 6 серпня 1973 року затвердив графік поступового переходу на централізоване вивезення молока транспортом маслозаводу, включивши до нього 16 колгоспів на 1974 рік, 4 – на 1975-й тощо.²⁷

У той час району доводився план продажу коконів тутового шовкопряда. Оскільки план трьох років ІХ – ої п’ятирічки був виконаний лише на 55, 9 відсотка, 15 січня 1974 року було прийняте рішення на базі гутояцковецького колгоспу «Правда» та млакоксаверівського ім. ХІХ партз’їзду створити радгосп з вигодівлі тутового шовкопряда та вирощування 40 тис. голів племінних курей.²⁸

Не всім цим намірам випало зреалізуватися. Однак інтенсивний пошук, капітальні вкладення в розвиток аграрного сектора, створення низки спеціалізованих господарств і молочно-товарних комплектів, зокрема в михайлівському колгоспі ім. ХХІІ з’їзду КПРС, чаньківському «Маяк», дали можливість збільшити продаж сільгосппродукції: зерна – на 18, картоплі – 84, овочів – 20, молока і вовни – на 11, м’яса – 35 відсотків, яєць – у 2, 5 раза.²⁹

Результативним виявився 1976 рік – були виконані планові показники як в галузі промисловості, так і сільського господарства. До того ж сім колгоспів виконали їх за усіма показниками. У всесоюзному соціалістичному змаганні перехідного Червоного прапора ЦК КПРС, Ради Міністрів СРСР, ВЦРПС і ЦК ВЛКСМ удостоївся маківський ордена Леніна колгосп «Україна», 154 передовики виробництва району були відзначені орденами і медалями.

За роки Х – ої п’ятирічки (1976 – 1980) підприємства району дали приріст продукції порівняно з ІХ – ою: виробили 19 млн. 565 тис. погонних метрів тканин, 215 тис. 587 штук чавунних засувок, 8918 тонн масла, 504 тис. декалітрів безалкогольних напоїв, відремонтували 90543 електродвигуни, 21918 автодвигунів, 2020 тракторів на загальну суму 525 млн. 143 тис. крб.³⁰

Однак промисловість по темпах приросту виробництва допустила відставання на 4,5 відстока, по продуктивності праці на 12 відсотків. Суконна фабрика недодала продукції на 11 млн. 106 тис. крб., Маківський цукрозавод лише за 1980 рік зменшив виробництво на 2 млн. 637 тис. крб., маслозавод – на 991 тис. крб.³¹

Уповільнилися й темпи виробництва сільськогосподарської продукції. Хоча окремі господарства досягали й непоганих результатів.³²

Михайлівський колгосп імені ХХІІ з’їзду КПРС, наприклад, за десяту п’ятирічку вийшов по урожайності зернових на рубіж 33 ц з га, цукрових буряків – 357, овочів – 263.³³

З виробництвом тваринницької продукції справи були гіршими: тільки 4 із 36 колгоспів виконали план продажу державі молока, 5 – м’яса, 8 – яєць. Найнижчі показники з продажу молока мали колгоспи ім. Суворова с. Гірчична, ім. Пархоменка с. Балин, «Поділля» с. Тинна, де надої на корову склали 1462, 1620, 1443 кг.³⁴

Протягом 70-х років помітно зріс благоустрій населених пунктів району. Дух змагальності підтримував райком компартії України та райвиконком. 1977 року, наприклад, переможцями змагання за звання населеного пункту високої культури і громадського порядку вибороли села Маків, Томашівка, Залісці і Міцівці, звання колективів високої культури – Балинська і Томашівська сільські ради, Дунаєвецька № 1 і Маківська середні школи, Дунаєвецький ремонтно-механічний, Ст. Дунаєвецький плодоконсервний, Маківський цукровий заводи, вихрівський колгосп ім. Войкова, Миньковецька столярна та шатавська швейна майстерні, Воробіївський будинок культури, Зеленчанська сільська бібліотека, Маліївецька дільнича лікарня.³⁵

У Дунаївцях за роки Х п’ятирічки було побудовано 8 комунальних і 2 кооперативних будинки корисною площею 3200 квадратних метрів. 210 сімей одержали нові квартири або поліпшили житлові умови за рахунок державних коштів. У місті побудовано 178 індивідуальних будинків. Зросли грошові доходи, жителі Дунаївців поклали на особисті рахунки в ощадбанку 8 млн. крб. За цей час було придбано 2960 телевізорів, 1210 холодильників, 747 пральних машин. У місті в 1979 – 1980 рр. було зареєстровано 606 автомобілі.³⁶

На вищу сходинку піднялася освітянська галузь, у середовищі якої відбувалися динамічні процеси, обумовлені прагненням держави завершити перехід до обов’язкової середньої освіти. З цією метою була прийнята низка партійно-урядових постанов: «Про завершення переходу до загальної середньої освіти молоді і подальший розвиток загальноосвітньої школи» (1972), «Про заходи подальшого поліпшення роботи сільської загальноосвітньої школи» (1973), «Про організацію міжшкільних навчально-виробничих комбінатів трудової освіти і професійної орієнтації учнів» (1974), «Про атестацію вчителів загальноосвітніх шкіл» (1974), «Про подальше поліпшення навчання і виховання учнів загальноосвітніх шкіл, підготовку їх до праці» (1977).

Великої уваги надавалося дошкіллю. 1971 року працювало 22 постійнодіючих дошкільних заклади. На базі дитсадка «Білочка» в с. Макові був проведений обласний семінар з вивчення передового досвіду. Фото №4

Загальноосвітня школа перебудовувала роботу на основі прийнятого 1970 року Статуту середньої загальноосвітньої школи, який унормував усі сторони шкільного життя. На серпневих нарадах акцентувалося на розв’язанні питань переходу на кабінетну систему навчання, запровадженні в школах гарячого харчування, зміцненні їх навчально-матеріальної бази. 1970 року кооперованими зусиллями держави і колгоспів були пущені в дію нові шкільні приміщення в с. Нестерівці, Велика Кужелева, Великий Жванчик та Яцківці. У Макові здано чотири будинки для вчительських сімей, які разом з раніш збудованими дали підставу вулицю неподалік школи назвати Учительською.

Важливим напрямом удосконалення освіти залишалося поглиблене виробниче навчання й виховання шкільної молоді. Створювались шкільні лісництва, дальшого розвитку набули учнівські виробничі бригади, їх 1970 року налічувалося 15, і доглядали вони 3621 га кукурудзи.³⁷

1974 року діяло 15 бригад – «Чайка», «Урожай», «Юний тваринник», «Юний механізатор», «Будівельник» та ін. – у складі 1571 учня, вони вирощували врожай на площі 423 га. Славилась учнівська виробнича бригада Смторицької середньої школи, яка на площі 25 га отримала найвищий в колгоспі «Прогрес» урожай.³⁸ У Рахнівській СШ старшокласники вивчали трактора, у Дунаєвецькій СШ №2 готували водіїв, школі було передано для цих цілей автомобіль «Москвич». 1979 року в Слобідці Рахнівській почав працювати районний навчально – виробничий комбінат, де готували і трактористів, і водіїв.³⁹

У 70-і – на початку 80-х років високого піднесення зазнала охорона здоров’я на Дунаєвеччині. Цю галузь у лютому 1968 року очолив Віктор Федорович Шинкарчук. Того ж року ПМК – 224 розпочала будівництво цілого комплексу споруд районної лікарні. 1975 року були здані: новий корпус на 120 лікарняних ліжок, поліклініка на 300 відвідувань у зміну, патологоанатомічний та харчовий блоки, пральня, гараж, очисні споруди. Потужність центральної районної лікарні зросла з 275 лікарняних ліжок 1974 року до 475 – 1975-го, 1979 – до 490 ліжок.⁴⁰

У 70-і роки багато зроблено для зміцнення матеріальної бази інших медичних закладів Дунаївців та сіл району. 1968 року збудовано амбулаторію у Великожванчицькій лікарні, 1969 року силами персоналу – корпус районної СЕС, 1972 – Маліївецьку лікарню, 1976 – поліклініку в Миньківцях та лікарню в Нестерівцях. Велику роль у зміцненні матеріально-лікувальної бази відігравали колгоспи. Зокрема, Маківський ордена Леніна колгосп «Україна» (голова правління Герой Соціалістичної Праці Віталій Володимирович Стеньгач) 1974 року завершив будівництво міжколгоспного санаторію, 1977 – го – дільничної лікарні на 75 лікарняних ліжок. Значний внесок у будівництво медичних закладів зробили в Нестерівцях О.В. Колодніцький, Л.В. Костовський, у Маліївцях – О.І. Оріховський, Г.М. Рудий, у Томашівці – В.М. Ткачук, у Лисці – М.П. Мастикаш, у Чанькові – М.В. Ковальчук, у Кривчику – О.І. Вус та ін. Врезультаті на кінець 70-х кількість лікарняних ліжок у районі зросла до 1035, лікарських посад – до 191, загалом у районі працювало 1655 медичних працівників.

Медицина району, ставши свого роду школою передового медичного досвіду, відчувала постійну підтримку земляка – нестерівчанина головного лікаря обласної лікарні Миколи Петровича Чорнобривого. Фото №5 У Дунаївцях проводились семінари, конференції, в організації яких він брав активну участь, навчались інтерни. Сильною була хірургічна служба, високим авторитетом заслужено користувалися завідуючий відділенням В.С. Садлій, хірурги В.М. Майструк, С.І. Омелянчук, анастазіолог В.Д. Севастьянов, акушери – гінекологи Є.Г. Мицова, А.Л. Нізнік, терапевт Л.Г. Житомирська, інфекціоністи М.І. Гоменюк, М.С. Кочмар, невропатолог Г.Й. Годлевська, головний лікар санепідемстанції Ю.А. Матус, рентгенолог Ю.І. Клейман, стоматолог А.Г. Павлючкова. Фото №6

Постановка медичного обслуговування в районі привернула увагу Міністерства охорони здоров’я. 1977 року лікарню відвідав міністр А. Романенко, дав високу оцінку роботі хірургічного відділення, зініціював відзначення завідуючого В.С. Садлія почесним званням «Заслужений лікар Української РСР». Фото №7

У 70-і роки низка медичних працівників була нагороджена орденами і медалями: головний лікар ЦРЛ В.Ф. Шинкарчук, завідуюча терапевтичним відділенням Л.Г. Житомирська, завідуючий Нестеровецьким фельдшерсько-акушерським пунктом К.В. Задворний – орденами «Знак Пошани», завідуючий Кривчицьким ФАП О.Г. Височанський та завідуюча Малокужелівським ФАП А.В. Левченко – орденами Трудового Червоного Прапора, медалями – Н.Г. Бойко, головний лікар Дунаєвецького будинку дитини, Є.Х. Бега, завідуючий Сиворогівським ФАП, Б.О. Гоцуляк, головний лікар Миньковецької лікарні, П.В. Радомська, завідуюча відділеннм Смотрицької райлікарні №2, та ін.⁴¹

Вісімдесяті роки ХХ ст. пройшли під знаком перебудови і гласності, пошуку форм і методів пристосування економіки, соціально-політичного життя до змін, що відбувалися.

1981 року помітно знизили темпи виробництва і реалізації продукції промислові підприємства, зокрема суконна фабрика – найбільше підприємство, що визначало обличчя трудових Дунаївців, у значній мірі вирішувало долю бюджету району, план виробництва продукції виконала лише на 98,2, реалізації – 97,7, продуктивності праці – на 98,7 відсотка. Щоб вийти з прориву, на фабриці провели оновлення технічної бази, реконструкцію обробного виробництва, розширили прядильний цех, встановили нове обладнання.

Великої уваги керівництво фабрики надавало роботі з кадрами, організації змагання, підтримці передових починань. Ткаля Л.І. Кравцова, делегат XXVI з’їзду КПУ, за рахунок розширення зони обслуговуваня вирішила п’ятирічний план виконати за 3,5 роки, а С.М. Мельник – за 2,5. Під девізом «ХІ п’ятирічку – за 4,5 роки» працювало 18 сукнярів.⁴²

Знизили темпи росту продуктивності праці арматурний (97,9 відсотки), Маківський цукровий (83,6), маслоробний (87,1) заводи.

Арматурний завод, на якому працювало 600 осіб, спеціалізувався на випуску запірної арматури для нафтогазопроводів. Тут постійно оновлювали технічну базу, проводили реконструкцію. Продукція заводу в Радянському Союзі користувалася попитом, особливо в зв’язку з будівництвом транснаціонального газопроводу. 15 червня 1981 року райвиконком своїм рішенням погодив проходження двох ниток газопроводу Уренгой-Ужгород і дозволив проектній організації «Союзінтертрансгаз» здійснювати проектно-пошукові роботи на землях району протяжністю 28,435 км: у колгоспах ім. Горького с. Маліївці – 2,057 км, ім. 40-річчя Жовтня с. Підлісний Мукарів – 1,258 км, «Росія» с. Міцівці – 7,540 км, «Дружба» с. Нестерівці – 7,932 км, «Поділля» – 0,972 км, ім. Леніна – 4,636 км, землями лісгоспзагу – 4,220 км.

З нагоди 100-річчя від дня заснування завод нагородили Почесною грамотою Верховної Ради УРСР. Були розширені виробничі площі ливарного цеху, який очолював досвідчений фахівець Михайло Никанорович Магера, механізовано процес лиття, значно поліпшено умови праці ливарників. На заводі впроваджували сучасні верстати з програмним управлінням, розпочали будівництво нового механічного цеху, 1987 року ввели в дію адміністративно-побутовий корпус. Для потреб працівників зданий житловий будинок та дитсадок на 140 місць.⁴³ Як наслідок, помітно зросла продуктивність праці, 1982 року завод реалізував продукції на 5,4 млн. крб., 1983 – 5 млн. 486 тис. крб., 1984 – 5 млн. 400 тис. крб. ХІ п'ятирічка була виконана успішно.⁴⁴

Славився своїми успіхами ремонтно-механічний завод, на якому працювало 300 осіб. Із невеликих майстерень по ремонту сільгоспінвентаря він виріс в одне з кращих підприємств району, випускав автоцистерни для рідких харчових продуктів, нестандартне обладнання для підприємств харчової промисловості, ремонтував електродвигуни та двигуни внутрішнього згорання. З 1962 по 1993 рік колектив очолював М.П. Йолтуховсь<