Шістдесятництво як культурне явище

Свідомість цього покоління зазнало меншого впливу радянської ідеології з усіма її викривленнями. Воно стало свідком падіння культу особи Сталіна. У системі цінностей цього покоління з'явилися несподівані для радянського морального кодексу індивідуалізм, культ свободи самовираження, скептицизм, гуманізм без сурогатних домішок класового підходу, космополітичність культурних смаків. Воно уособлювало собою суспільно-культурне явище, течію, духовний феномен — шістдесятників. Цей термін активно вживався вже на початку 60-х рр. Найважливішим моментом у формуванні світогляду шістдесятників був вплив гуманістичної західної культури. Різними стежками, здебільшого через переклади, до України потрапляли твори Е.Хемінгуея, А.Камю, А.Сент-Екзюпері, Ф.Кафки та ін. Одкровенням стало італійське кіно епохи неореалізму. Художники заново відкривали імпресіоністів, Ван-Гога, Модільяні, мексиканський монументальний живопис і скульптуру.

Відбулася певна переоцінка цінностей: це покоління вважало природним своє право на розкутість, щирість почуттів, звернення передусім до внутрішнього світу людини, прагнуло до відновлення чистої естетики, культивувало красу, палко бажало новизни й подолання занедбаності своєї культури. В результаті творчість і громадська діяльність шістдесятників стали справжнім проривом у сформованій монолітній системі заідеологізованої культури. Поетичні вечори І.Драча, Ліни Костенко, М.Вінграновського та ін. збирали тисячні аудиторії. Плеяда блискучих літературних критиків повернули цьому жанрові звання літератури. Нову хвилю в кінематографі представляли С.Параджанов, Ю.Іллєнко, Л.Осика. Нові імена, ідеї з'явилися в гуманітарних науках: історії, археології, літературознавстві, мистецтвознавстві. Звичайно, коло шістдесятників було значно ширшим. До них горнулися молоді вчені, вчителі, студентство.

Перекриваючи повітря шістдесятникам, влада сподівалася, що таким чином вдасться підкорити їх, примусити діяти суто за законами системи. Проте результат не відповідав задуму. Частина шістдесятників дійсно досить швидко „переорієнтувалась” (серед таких були й дуже талановиті люди) і стала робити те, що від них вимагалося, частина відійшла від громадської діяльності і поринула у суто фахові проблеми. Однак певна частина нового покоління не змогла відмовитися від своїх позицій і пішла на приховану або відкриту конфронтацію з владою.

Невід'ємною частиною суспільно-культурного життя України у першій половині 60-х рр. став сам-видав: ціла система розповсюдження не визнаної офіційно або забороненої літератури. Поширювались твори Ліни Костенко, В.Симоненка, Є.Сверстюка та ін. Згодом самвидав став політизуватися.

 

38. Основні етапи розвитку української літератури. Сучасна українська література. Жанри, представники. Основні етапи:

:

Українська література XVIII - XIX ст.

1.Бароко - стиль у мистецтві XVIII ст., для якого характерні намагання поєднати непоєднуване: ідеологію i чуттєвість, розум i природні сили, аскетизм з розкошами i т.д. Барокова людина - багатогранна особистість зi складним внутрішнім cвітом, вона може перебувати в конфлікті з оточенням. Бароко повертається до релігійності. Стилю притаманне тяжіння до прикрас, алегоричності тощо.

2.Реалізм (від лат.rеаlis - речовий, дійсний) - мистецький напрям XIX ст., для якого xapaктepнi правдиве, об'єктивне відтворення icнуючої дійсності, пізнання соціальних зв'язків особистості, відбиття у творах мистецтва реального життя шляхом типізації образів. Основна проблема реалістичних творів - взаємини людини i середовища, вплив соціально-історичних обставин на формування духовного світу особистості. В icторії літератури XIX століття виділяють просвітительський реалізм (увагу передусім звернено на моральні аспекта) та критичний реалізм (в ocновi якого -критичне ставлення до дійсності). Просвітительський реалізм в українській літературі виявився у творчості І.Котляревського, а також байкарів: П.Гулака-Артемовського, Є.Гребінки та інших. Серед представників критичного реалізму слід відзначити одного iз його фундаторів -Т.Шевченка, а також П.Куліша, Марка Вовчка, Б.Грінченка, І.Нечуя-Левицького, Панаса Мирного, драматургів театру корифеїв, 1.Франка та інших письменників II половини XIX століття.

3.Сентименталізм (від фр. Sentiment - почуття, чуттєвість, чутливість) -напрям у європейській літератypi кінця XVІІI - початку XIX століття, що розвивався як утвердження чуттєвої стихії в художній творчості на противагу культу розуму та раціоналізму, що були характерні для просвітництва й класицизму. Сентименталізм звертає увагу читача на почуття й переживання людини з народу (здебільшого селянина), ідеалізує героїв, показує численні перепони на шляху до їх щастя, що має на мeтi розчулити читача, викликати у нього співчуття до героїв. В українській літератypi XIX століття риси сентименталізму виявилися у повістях Г.Квітки-Основ'яненка, в окремих оповіданнях Ю.Федьковича.

4. Романтизм (від фр. Romantisme) - напрям у мистецтві XIX ст., що є породженням розчарувань i революційних настроїв, для якого характерне тяжіння до інтуїтивного, позасвідомого, високого, екзотичного. Притаманні романтикам i пошуки ідеального світу на противагу жорстокій реальності, iнтepec до фольклору, до icтopiї як джерел творчості, домінування культу почуттів тощо. Романтики у центр всесвіту поставили людину з її внутрішнім світом, проблемами i переживаниями. Герой романтиків, як правило, людина обрана, незвичайна, а відтак перебуває у конфлікті з оточенням, яке не розуміє цієї обраності. Серед героїв романтичних творів чимало митців. В українській літературі романтичний рух був дуже поширеним, пов'язаним із національно-визвольною боротьбою. Серед представників українського романтизму XIX століття найвідомішими є представники Харківської школи романтиків, "Руської трійці" Т.Шевченко (рання творчість).

Українська література XX ст.

1. Екзистенціалізм - умовна назва ряду течій XX ст., що висувають на перший план абсолютну унікальність людського буття. Тяжіння до екзистенції вказує на пошуки шляху до себе самого як единої цінності у цьому cвiті. Про екзистенціалізм найперше говорять, розглядаючи творчість Василя Стуса.

2. Експресіонізм (від лат. Вираження) - мистецька течія, що виникла в Hiмеччинi на початку XX ст.. i відзначалася суб'єктивністю світобачення, гіпертрофованістю

Один iз чільних представників в українській літературі - Василь Стефаник.

3. lпресіонізм (від фр. Враження) - одна із течій модернізму, що характеризується витонченим відтворенням особистісних вражень та спостережень, мінливих миттєвих відчуттів та переживань. Отже, це мистецтво передачі безпосередніх відчуттів, мінливих нюансів настрою.

Риси iмпресіонізмy наявні у творах Михайла Коцюбинського, Миколи Хвильового.

4. Модернізм (фр. Moderne - новітній, найновіший) загальна назва "некласичних" течій кінця XIX - початку XX ст., характеристика нової потужної хвилі новацій. Постмодернізм - умовна загальна назва тенденцій, що виникли в літературі після модернізму.

5. Неоромантизм (новоромантизм) стильова течія, яка характеризувалася прагненням подолати протистояння між ідеалом i дійсністю, зробити бажане реальним.

Представники неоромантизму - Леся Українка, О. Кобилянська, наявні тенденції неоромантизму в окремих творах О. Олеся, В. Винниченка тощо.

6. Символізм - модерна течія, яка грунтується на постулаті, що реальний cвіт є символічним воображенням певних ідей. Символ постає як умовний знак, натяк на таємну сутність, що протиставлена об'єктивному свiтy.

Представники українського символізму: «Молода муза», paнній П. Тичина, М. Вороний та iн.

7. Соцреалізм - штучний творчий метод часів радянської влади, який певною мірою копіював командно-адмінітративну систему, намагався поставити мистецтво в залежніть від партійної ідеологiї.

8. Сюрреалізм - («над» реалізм) - напрям, який в основу мистецького твору ставить підсвідомість.

9. Футуризм (лат. майбутнє) - модерна течія, якій притаманні принципи ексцентричності, зламу традицій тощо.

Сучасна українська література— українська література останніх десятиліть, створена сучасними українськими письменниками. Термін «Сучасна українська література» багатозначний, проте коли точно не зазначено, від якого моменту літературу називають сучасною, часто мають на увазі сукупність творів, написаних від часу здобуття Україною незалежності в 1991 році. Таке розмежування зумовлене відмиранням після 1991 року загальнообов'язкового для СРСР стилю соціалістичного реалізму та скасуванням радянської цензури. В результаті більшої свободи, відкритості українського суспільства до чужоземних впливів та значно ширших контактів з літературами інших країн сучасна українська література здебільшого відрізняється від радянської зверненням до досі заборонених тем (Голодомор, сексуальність, наркотики, девіантна поведінка і т. д.), використанням нових стилістичних прийомів (прийоми постмодернізму, неоавангарду, нецензурна лексика, використання суржика), різноманітністю та змішанням жанрів, але й своєрідною епатажністю, а також осмисленням соціальних проблем та історичної пам'яті.

Тиск на літераторів в СРСР зменшився із політикою Перебудови. Одним із перших принципово нових явищ в українській літературі кінця ХХ століття було літературне об'єднання Бу-Ба-Бу (Юрій Андрухович, Віктор Неборак та Олександр Ірванець), створене 1987 року. Особливо впливовою була творчість Юрія Андруховича, присутність якого в Івано-Франківську в значній мірі призвела до виникнення Станіславського феномену і разом з ним групи письменників-постмодерністів таких як Юрій Іздрик та Тарас Прохасько. Слідом за Бу-Ба-Бу письменниками 1990-х та 2000-х років було утворено численні інші літературні групи такі як ММЮННА ТУГА, Музейний провулок, 8, Пропала грамота, Нова деґенерація, Червона Фіра, Творча асоціація «500», Західний вітер, Пси святого Юра, Орден Чину Ідіотів, Друзі Еліота та інші.

Твори сучасних поетів і прозаїків видавалися у численних антологіях: Мала українська енциклопедія актуальної літератури, Іменник, 100 тисяч слів про любов, включаючи вигуки, Декамерон. 10 українських прозаїків останніх десяти років та ін.

Однією з особливостей творчості українських поетів 1990-х та 2000-х є застосування мультимедіа та перформансів. Так Юрій Андрухович виконував свої вірші разом з гуртом Карбідо, а Сергій Жадан — разом з гуртом Собаки в космосі. Для цього періоду характерна також велика кількість фестивалів та слемів. Важливим літературним фестивалем сучасної України став щорічний Форум видавців у Львові.

Популярними авторами в Україні є Марія Матіос, Люко Дашвар, Андрій Курков та інші. Численними преміями відзначені твори подружжя письменників-фантастів Марини та Сергія Дяченків.

На поприщі історичних та детективных романів багатьма преміями відмічалися твори Василя Шкляра. Його містично-детективний роман 1999 року «Ключ» витримав понад 12-ть видань (станом на 2009 рік) та перекладено кількома мовами. Розголосу також набув історичний роман 2009 року «Залишенець. Чорний ворон», який піднімає заборонену та замовчувану за радянських часів тему боротьби українських повстанців проти більшовиків в 1920-х роках.

 

39. Україна в сучасному світовому культурному контексті (кіномистецтво, театр, живопис, архітектура)

Однією з тенденцій сучасного культурного життя України є її перехід на шлях національних та загальнолюдських цінностей. За своїм змістом це форма входження в світовий культурно-інформаційний простір і разом з тим оприлюднення тих здобутків культури, які не були визнані. Цей процес супроводжується проникненням до нашої культури продукції інших культур, особливо західної. Якщо здобутки зах. класики та елітарної культури були відомі і раніше, то тепер інтерес зростає до масової культури, а насамперед-кінопродукції.

Починаючи приблизно з 2003 року в Україні спостерігаються подібні процеси, а саме – поступове, проте впевнене кількісне та якісне зростання вітчизняного телевізійного кіновиробництва. На вітчизняній виробничій базі досить активно продукується телевізійне кіно всіх найпопулярніших нині форматів – теленовели та серіали (понад 100 серій), телесеріали (8-16 серій), телефільми (1-2 серії).

Крім того, за останні роки у державі сформувалася доволі розвинена система аудіовізуальних ЗМІ та розгалужені телевізійні мережі, що дає можливість охопити достатньо широку аудиторію на всій території країни.

Агресивна пропаганда західних цінностей в її не кращих зразках почала деформувати ще неусталену систему національних цінностей та пропаганду вати чужі нашій моралі і менталітету цінності.

Нині в Україні існує декілька крупних центрів теле- та кіновиробництва. Кіностудія ім. О. Довженка повністю перебуває у власності держави. Її великі, хоча й здебільшого застарілі павільйони та технічні потужності активно орендуються низкою провідних українських продюсерських компаній („Українська Медійна Група”, „Стар Медіа”, „ПРО-ТВ”) та телеканалів („Інтер”, „Студія ”1+1”). Контрольним пакетом акцій ЗАТ „Одеська кіностудія” володіє держава в особі Фонду Держмайна. Національна кінематека України (колишній „Кіївнаучфільм”) залишається найбільшою в Європі спеціалізованою студією неігрового кіно. Павільйони студії активно використовуються як для зйомок телепрограм, музичних кліпів та роликів, так, подекуди, і кінофільмів (наприклад, „Аврора” Оксани Байрак). Студія „Укртелефільм” вважається сьогодні найкращою в Україні з технічної точки зору, причому саме для телевізійних зйомок.

Професійні театри України щороку дають близько 30 тис. вистав. Переважну більшість гастрольних вистав (бл. 4 тис. на рік) українські колективи показують в Україні, а поза її межами – близько 200. Щороку в нашій країні відбувається 10-12 театральних фестивалів, що фінансуються, принаймні більшою частиною, з державного та місцевих бюджетів.

Сучасний український живопис – різноманітний і щедрий на творчі палітри, багатий прикладами сучасних неординарних прийомів художньої творчості. Новизна живописного мислення – відмінна особливість творчості Людмили Корж-Радько. Також яскравими представниками сучасного українського сучасного живопису є Т. Яблонська, Р. Голувко.

Мова сучасної архітектури стає більш глобальною, плюралістичною за творчим спрямуванням, але водночас значущу роль відіграють нові творчі пошуки прогресивних напрямів, принципів та прийомів вирішення форми та змісту в архітектурі.

В творчості київської генерації українських архітекторів все частіше зустрічаються прояви постмодерну та хай-теку як віддзеркалення глобалізації процесу розвитку світової архітектури. В нових будовах стильового спрямування вдало використовуються нові конструктивні та художньо-пластичні можливості як традиційних будівельних матеріалів, так і нових — легкі металопластикові конструкції, вишукані оздоблювальні матеріали (готель «Хрещатик», арх. Л. Філенко; діловий комплекс «Зовнішекспосервіс», архітектор О. Донець та ін.; банк «Україна», архітектор С. Бабушкін та ін.; офісний центр «Київ-Донбас», архітектор В. Жежерін та ін.; готельно-офісний центр «Східний горизонт», арх. О. Комаровський, комплекс «Ексімбанк», архітектор І. Шпара та ін.) і багато інших новітніх будов. Реконструкція та оновлення майдану Незалежності в м. Києві також стала знаковою подією, бо утвердила для архітектурно-художні символами нового іміджу суверенної України.

З кінця 1980-х років відновилось будівництво релігійних споруд. Нові православні церкви та собори будують переважно у візантійському стилі, рідко у класичному, готичному або псевдоруському стилях. Унікальним є будівництво у стилі українського бароко (собор Архієпископа Харківського Олександра, збудований у 2004 р.).

Завдання сучасної української архітектури — різноманість у проявах сучасної естетики, пошук авторської архітектурної своєрідності та врахування існуючого історико-культурного середовища.