Основні завдання і методологічні основи курсу

Основні завдання і методологічні основи курсу

Завдання: сформувати у студентів знання про основні риси укр. ментальності крізь призму факторів ї формування, про особливості світосприйняття, світорозуміння представників укр..культури в різні історичні періоди; досягти усвідомлення зв’язку конкретного ментального типу із особливостями культурного розвитку в певну історичну епоху; ознайомити студенті з видатними пам’ятками вітчизняної культури;виховати повагу до культурних надбань України.

Методологічні основи: 1. Розгляд укр. Культури як цілісної системи, 2. Вивчення укр. культури як частини світової, тобто у загальносвітовому культурному контексті, 3. Врахування принципу історизму, 4. Урахування дискусійного характеру багатьох проблем, пов’язаних з українською культурою.

 

2. Сутність поняття культура. Культура і цивілізація.

Культура(лат.-обробка землі)-вперше поняття ввів Цицерон(1ст. до н.е.)-«культура душі». Культура - це сукупність матеріальних та духовних цінностей, вироблених людством, протягом усієї історії, а також сам процес творення і розподілу матеріальних і духовних цінностей.

Культура відображає історично визначений рівень розвитку суспільства, творчих сил і здібностей людей, виражених у формах організації життєдіяльності людей. Культура впливає на всі сфери суспільної та індивідуальної життєдіяльності - труд, побут, дозвілля, мислення, спосіб життя суспільства й особистості.

Основними формами існування культури є: 1. Матеріально-предметна, 2. Духовна(особистісна).

Культура виявляється у наступних формах: мистецтво, освіта, наука, релігія, мораль, етикет, традиції, побут

Поняття “культура” і “цивілізація” мають органічний зв’язок. Але переважна більшість соціальних філософів вважає, що культуру і цивілізацією необхідно розрізняти. У свій час це підкреслював ще видатний німецький філософ І. Кант. Він поставив питання: що таке людська цивілізація й чи може людина відмовитись від неї? З його точки зору, цивілізація починається зі встановленням людиною правил людського життя й людської поведінки. Цивілізована людина – ще людина, яка не зробить неприємного іншій людині, вона ввічлива, тактовна, люб’язна, привітна, поважає людину в іншій людині. Культуру ж Кант пов’язував з моральним категоричним імперативом, який мав практичну силу і був зорієнтованим головним чином на розум самої людини, її совість. Виходячи з сучасних розумінь, доцільно підтримати одну з поширених точок зору на співвідношення культури і цивілізації, не розглядаючи детально саме поняття цивілізації, оскільки про нього йшла мова раніше, при розгляді цивілізаційного і формаційного підходів до історії. Цивілізація відображає рівень розвитку культури і суспільства в цілому і водночас – спосіб освоєння культурних цінностей, і матеріальних, і духовних, які визначають все суспільне життя, його специфіку.

Мистецтво як центральний елемент художньої культури. Функції мистецтва.

Мистецтво - одна з форм суспільної свідомості; вид людської діяльності, що відображае дійсність у чуттєвих образах, відповідно до певних естетичних ідеалів. Мистецтво як центральний елемент художньої культури. Будь-який художній твір цілісно усвідомлюетьсяу контексті всієї культури. Тому важливим є факт його втілення в систему культурного функціонування. З цим процесом пов’язано поняття «художня культура» - це складне, багатошарове утворення, яке об'єднує всі види мистецтва, сам процес художньої творчості, його результати і систему заходів по створенню, збереженню і розповсюдженню художніх цінностей, вихованню творчих кадрів і глядацької аудиторії.

Проблема функцій належить до фундаментальних теоретичних питань, їх основу зумовлює історичний чинник, адже функції мистецтва виникають і складаються впродовж усього розвитку цивілізації у зв'язку з формуванням нових потреб і особливостей поведінки людини.

Питанням функцій мистецтва приділено значну увагу ще у теоретичних розробках Аристотеля, який виділяв наступні три функції — пізнавальну, виховну та емоційного впливу. Сучасна естетична наука виділяє значно більшу кількість функцій.

Функції мистецтва (складаються впродовж усього розвитку цивілізації у зв’язку з формуванням нових потреб і особливостей поведінки людини)-соціальна; пізнавальна; виховна; комунікативна; ідеологічна; прогнозтична; самовираження; футуристична та ін.

 

Концепція ментальності як один із підходів у вивченні історії культури

Як відомо, термін ментальність (або менталітет) – французького походження. Одними з перших його почали використовувати французькі вчені, представники школи «Анналів», орієнтуючись на пошуки глобальних, стійких структур людської свідомості. Отже, семантика цього слова пов’язана з поняттями свідомість, мислення, розум, що за своєю суттю є складними й багатогранними

Так, в одному з філософських словників менталітет витлумачується як «сукупність розумових установок, звичок мислення, фундаментальних вірувань індивіда». Як бачимо, це визначення наголошує на індивідуальних розумових і мисленнєвих особливостях людини. Дещо під іншим кутом зору розглядає це поняття А.Я.Гуревич, який розуміє ментальність як «наявність у людей того чи іншого суспільства певного спільного розумового інструментарію, психологічного оснащення, яке дає їм можливість по-своєму усвідомлювати світ і самих себе». Отже, автор звертає увагу на те, що специфічний спосіб мислення і відчуття може виявлятися на рівні певного колективу людей – «соціальної або культурної спільності». З огляду на викладене вище, видається цілком прийнятним твердження М.Т.Юрія, що «за своєю структурою менталітет включає в себе передусім дещо колективне...». Колективом, у межах якого реалізується той чи інший менталітет, може бути як народ, нація, так і значно більша спільнота, що не вкладається в межі одного етносу. У роботах Л.М.Гумільова такі складні системи, утворені внаслідок об’єднання декількох етносів, отримали назву «суперетнос». Наприклад, Візантійська цивілізація розглядається як суперетнос, що складався з греків, єгиптян, сирійців, грузинів, вірменів, слов’ян. У цьому випадку представників різних етнічних груп об’єднувала християнська ідеологія, яка визначала спосіб мислення людей, формувала уявлення про навколишній світ і місце людини в ньому, пропонувала певну систему духовних і матеріальних цінностей.

 

Розвиток освіти й книжкової справи у Київський Русі.

Культурні традиції Київської Русі продовжувалися в таких видах оригінального письменства, як ораторська, житійна та паломницька проза. Видатним представником ораторської прози був архімандрит Києво-Печерського монастиря Серапіон (помер у 1275 р.). У його «Словах» відтворені умови життя народу за монголо-татарського нашестя. Поряд із численними церковно-моралізаторськими творами з'являються літературні збірники (наприклад, «Ізмарагд»), перекладні повісті «Олександрія», «Троянська історія» та ін. Все ж літературі XIII — першої половини XIV ст. бракує таких яскравих творів, як за часів Київської Русі. У висвітлюваний період вона була переважно сферою релігійних та естетичних, але не суб'єктивних переживань. На відміну від Західної Європи, на Русі не розвинулися ні лицарська, ані двірська проза та поезія. Літературні твори мали, нагадаємо, переважно релігійно-моральний характер.

Виникли й суто літературні, художні твори, в яких утілилися риси усної народної иворчості. В Галичі за князювання Романа Мстиславича творив «премудрий книжник» Тимофій – автор оповіді про останні роки життя Романа та початок діяльності його сина Данила (приблизно до 1211 р.). Письменник змалював яскравий образ Романа як видатного державного діяча, котрий гідно «наслідував предка свого Мономаха...». Перекладна література переважно мала церковний характер.

Діяльність братств

Саме в містах, де українці становили утискувану, але тісно згуртовану меншість, з’явилися в ост. чверті ХVІ-на поч.ХVІІ ст. нові поборники православ’я. Це були групи міщан, які об’єднувались у братства. Спочатку це були організації суспільно-релігійного характеру (організовували притулки для вбогих, лікарні тощо). Поступово до цих завдань долучились справи культурно-національного відродження (насамперед освіти й науки: заснування шкіл, друкарень, бурс). Отже, братства – це світські всестанові організації. Найстарішим і найвпливовішим було Львівське Успенське братство. За кількістю членів не перевищувало 30 осіб (бо саме стільки укр. родин мали дозвіл проживати в місті). Братство допомогло І.Федорову заснувати друкарню у Львові. Коли ж І.Федоров помирав у великих злиднях і кредитори погрожували, що відберуть у нього друкарню, її купило Львівське братство, перетворивши місто на центр православного книгодрукарства. У кінці ХVІ ст. братство заснувало школу (перший в Україні утримуваний на громадські кошти всестановий навчальний заклад, у якому початкове навчання поєднувалося зі школою вищого типу). Майже всі вчителі походили з місцевого населення. Статут („Порядок шкільний”) вимагав: учитель має бути „набожним, мудрим, скромним, стриманим, а не пиякою, гулякою, хабарником”, „добре навчати й карати неслухняних не як тиран, а для науки”.На поч.ХVІІ ст. численні братські школи існували по всій Україні (зокрема, Луцька братська школа).

Живопис період класицизму

Класицизм (фр. classicisme, Від лат. classicus - Зразковий) - художній стиль і естетичний напрям в європейському мистецтві XVII - XIX ст.

В основі класицизму лежать ідеї раціоналізму, які формувалися одночасно з такими ж ідеями в філософії Декарта. Художній твір, з точки зору класицизму, має будуватися на підставі строгих канонів, тим самим виявляючи стрункість і логічність самого світобудови. Інтерес для класицизму представляє тільки вічне, незмінне - в кожному явищі він прагне розпізнати лише суттєві, типологічні риси, відкидаючи випадкові індивідуальні ознаки. Естетика класицизму надає величезного значення суспільно-виховної функції мистецтва. Багато правила і канони класицизм бере з античного мистецтва (Аристотель, Горацій).

Класицизм встановлює сувору ієрархію жанрів, які діляться на високі (ода, трагедія, епопея) і низькі (комедія, сатира, байка). Кожен жанр має строго певні ознаки, змішування яких не допускається.

Як певний напрям сформувався у Франції, в XVII столітті. Французький класицизм стверджував особистість людини як вищу цінність буття, звільняючи його від релігійно-церковного впливу. Російський класицизм не просто сприйняв теорію західноєвропейську, а й збагатив її національними особливостями.

Інтерес до мистецтва античної Греції та Риму проявився ще в епоху Відродження, яка після століть середньовіччя звернулася до форм, мотивів і сюжетів античності. Найбільший теоретик Ренесансу, Леон Батіста Альберті, ще в XV ст. висловив ідеї, які віщували окремі принципи класицизму і повною мірою проявилися у фресці Рафаеля " Афінська школа "(1511).

Систематизація і закріплення досягнень великих художників Відродження, особливо флорентійських на чолі з Рафаелем і його учнем Джуліо Романо, склали програму болонської школи кінця XVI століття, найбільш характерними представниками якої були брати Карраччи. У своїй впливової Академії мистецтв болонца проповідували, що шлях до вершин мистецтва лежить через скрупульозне вивчення спадщини Рафаеля і Мікеланджело, імітацію їхньої майстерності лінії і композиції.

На початку XVII століття для знайомства зі спадщиною античності та Відродження в Рим стікаються молоді іноземці. Найбільш помітне місце серед них зайняв француз Нікола Пуссен, у своїх живописних творах, переважно на теми античної давнини і міфології, що дав неперевершені зразки геометрично точної композиції і продуманого співвідношення колірних груп. Інший француз, Клод Лоррен, у своїх антіквізірованних пейзажах околиць "вічного міста" упорядковував картини природи шляхом гармонізації їх світлом сонця і введенням своєрідних архітектурних лаштунків.

Холодно-розумовий нормативізм Пуссена викликав схвалення версальського двору і був продовжений придворними художниками на зразок Лебрена, які бачили в класицистичної живопису ідеальний художня мова для вихваляння абсолютистського держави " короля-сонця ". Хоча приватні замовники воліли різні варіанти бароко і рококо, французька монархія підтримувала класицизм на плаву за рахунок фінансування таких академічних установ, як Школа образотворчих мистецтв. Римська премія надавала найбільш талановитим учням можливість відвідати Рим для безпосереднього знайомства з великими творами давнини.

Відкриття "справжньої" античної живопису при розкопках Помпей, обожнювання античності німецьким мистецтвознавцем Вінкельманн і культ Рафаеля, проповідує близьким до нього за поглядами художником Менгс, у другій половині XVIII століття вдихнули в класицизм нове дихання (у західній літературі цей етап називається неокласицизмом). Найбільшим представником "нового класицизму" з'явився Жак-Луї Давид, його гранично лаконічний і драматичний художню мову з рівним успіхом служив пропаганді ідеалів Французької революції (" Смерть Марата ") і Першої імперії (" Посвячення імператора Наполеона I ").

У XIX столітті живопис класицизму вступає в смугу кризи і стає силою, яка стримує розвиток мистецтва, причому не тільки у Франції, але і в інших країнах. Художню лінію Давида з успіхом продовжував Енгр, при збереженні мови класицизму в своїх творах часто звертався до романтичних сюжетів зі східним колоритом (" Турецькі лазні "); його портретні роботи відзначені тонкою ідеалізацією моделі. Художники в інших країнах (як, напр., Карл Брюллов) також наповнювали класицистичні за формою твори духом відчайдушного романтизму; це поєднання отримало назву академізму. Його розсадниками служили численні академії мистецтв. У середині XIX століття проти консерватизму академічного істеблішменту бунтувало тяжіє до реалізму молоде покоління, представлене у Франції гуртком Курбе, а в Росії - передвижниками.

Як певний напрям сформувався у Франції, в XVII столітті. Французький класицизм стверджував особистість людини як вищу цінність буття, звільняючи його від релігійно-церковного впливу. Російський класицизм не просто сприйняв теорію західноєвропейську, а й збагатив її національними особливостями. 3. Архітектура

Докладніше див палладіанство, ампір, неогрек.

Приклад британського палладіанізма - лондонський особняк Остерло-парк (арх. Роберт Адам).

Чарльз Камерон. Проект обробки в Адамової стилі зеленої їдальні Катерининського палацу.

Головною рисою архітектури класицизму було звернення до форм античного зодчества як до еталону гармонії, простоти, суворості, логічної ясності і монументальності. Архітектурі класицизму в цілому притаманна регулярність планування і чіткість об'ємної форми. Основою архітектурної мови класицизму став ордер, в пропорціях і формах близький до античності. Для класицизму властиві симетрично-осьові композиції, стриманість декоративного оздоблення, регулярна система планування міст.

Архітектурний мова класицизму був сформульований в кінці епохи великим венеціанським майстром Палладіо і його послідовником Скамоцці. Принципи античного храмового зодчества венеціанці абсолютизували настільки, що застосовували їх навіть при будівництві таких приватних особняків, як вілла Капра. Ініго Джонс переніс палладіанство на північ, до Англії, де місцеві архітектори- палладіанци з різним ступенем вірності слідували заповітам Палладіо аж до середини XVIII століття.

Андреа Палладіо. Вілла Ротонда поблизу Віченци

До того часу пересичення "збитими вершками" пізнього бароко і рококо стало накопичуватися і в інтелектуалів континентальної Європи. Народжене римськими архітекторами Берніні і Борроміні бароко потоншала в рококо, переважно камерний стиль з акцентом на обробці інтер'єрів і декоративно-прикладному мистецтві. Для вирішення великих містобудівних завдань ця естетика була малопридатна. Вже при Людовіку XV (1715-74) в Парижі будуються містобудівні ансамблі в "давньоримському" смаку, такі як площа Згоди (арх. Жак-Анж Габріель) і церква Сен-Сюльпіс, а при Людовіку XVI (1774-92) подібний "благородний лаконізм" стає вже основним архітектурним напрямком.

Найбільш значні інтер'єри в стилі класицизму були розроблені шотландцем Робертом Адамом, який повернувся на батьківщину з Рима в 1758 році. Величезне враження на нього справили як археологічні дослідження італійських вчених, так і архітектурні фантазії Піранезі. У трактуванні Адама класицизм поставав стилем, по вишуканості інтер'єрів чи поступався рококо, що здобуло йому популярність не тільки у демократично налаштованих кіл суспільства, а й серед аристократії. Подібно своїм французьким колегам, Адам проповідував повна відмова від деталей, позбавлених конструктивної функції.

Фрагмент ідеального міста Арк-е-Сенан (арх. Леду).

Француз Жак-Жермен Суффле при будівництві в Парижі церкви Сен-Женев'єв продемонстрував здатність класицизму організовувати великі міські простору. Масивна велич його проектів віщувало мегаломанію наполеонівського ампіру й пізнього класицизму. У Росії в одному напрямку з Суффле рухався Баженов. Французи Клод-Нікола Леду і Етьєн-Луї Булле пішли навіть далі у бік розробки радикального візіонерського стилю з ухилом в абстрактну геометризації форм. У революційній Франції аскетичний громадянський пафос їхніх проектів був мало затребуваний; в повній мірі новаторство Леду оцінили лише модерністи XX століття.

Архітектори наполеонівської Франції черпали натхнення у величних образах військової слави, надісланих імперським Римом, - таких, як тріумфальна арка Септимія Півночі і колона Траяна. За наказом Наполеона ці образи були перенесені в Париж у вигляді тріумфальної арки Каррузель і Вандомській колони. Стосовно до пам'ятників військового величі епохи наполеонівських війн використовується термін "імперський стиль" - ампір. У Росії неабиякими майстрами ампіру показали себе Карл Россі, Андрій Воронихин і Андреян Захаров. У Британії ампіру відповідає т. н. " регентський стиль "(найбільший представник - Джон Неш).

Вальхалла - повторення афінського Парфенона баварським зодчим Лео фон Кленце.

Естетика класицизму сприяла масштабним містобудівним проектам і приводила до впорядкування міської забудови в масштабах цілих міст. У Росії практично всі губернські та багато повітові міста були переплановані відповідно до принципів класичного раціоналізму. У справжні музеї класицизму під відкритим небом перетворилися такі міста, як Санкт-Петербург, Гельсінкі, Варшава, Дублін, Единбург і ряд інших. На всьому просторі від Мінусинська до Філадельфії панував єдиний архітектурний мову, висхідний до Палладіо. Рядова забудова здійснювалася відповідно до альбомами типових проектів.

У період, що пішов за наполеонівськими війнами, класицизму доводилося уживатися з романтично забарвленої еклектикою, зокрема з поверненням інтересу до середньовіччя і модою на архітектурну неоготику. У зв'язку з відкриттями Шампольона набирають популярність єгипетські мотиви. Інтерес до давньоримської архітектури змінюється пієтетом перед усім давньогрецьким (" неогрек), особливо яскраво проявився в Німеччині і в США. Німецькі архітектори Лео фон Кленце и Карл Фридрих Шинкель застраивают, соответственно, Мюнхен и Берлин грандиозными музейными и прочими общественными зданиями в духе Парфенона. Во Франции чистота классицизма разбавляется свободными заимствованиями из архитектурного репертуара ренессанса и барокко (см. боз-ар).

Основні завдання і методологічні основи курсу

Завдання: сформувати у студентів знання про основні риси укр. ментальності крізь призму факторів ї формування, про особливості світосприйняття, світорозуміння представників укр..культури в різні історичні періоди; досягти усвідомлення зв’язку конкретного ментального типу із особливостями культурного розвитку в певну історичну епоху; ознайомити студенті з видатними пам’ятками вітчизняної культури;виховати повагу до культурних надбань України.

Методологічні основи: 1. Розгляд укр. Культури як цілісної системи, 2. Вивчення укр. культури як частини світової, тобто у загальносвітовому культурному контексті, 3. Врахування принципу історизму, 4. Урахування дискусійного характеру багатьох проблем, пов’язаних з українською культурою.

 

2. Сутність поняття культура. Культура і цивілізація.

Культура(лат.-обробка землі)-вперше поняття ввів Цицерон(1ст. до н.е.)-«культура душі». Культура - це сукупність матеріальних та духовних цінностей, вироблених людством, протягом усієї історії, а також сам процес творення і розподілу матеріальних і духовних цінностей.

Культура відображає історично визначений рівень розвитку суспільства, творчих сил і здібностей людей, виражених у формах організації життєдіяльності людей. Культура впливає на всі сфери суспільної та індивідуальної життєдіяльності - труд, побут, дозвілля, мислення, спосіб життя суспільства й особистості.

Основними формами існування культури є: 1. Матеріально-предметна, 2. Духовна(особистісна).

Культура виявляється у наступних формах: мистецтво, освіта, наука, релігія, мораль, етикет, традиції, побут

Поняття “культура” і “цивілізація” мають органічний зв’язок. Але переважна більшість соціальних філософів вважає, що культуру і цивілізацією необхідно розрізняти. У свій час це підкреслював ще видатний німецький філософ І. Кант. Він поставив питання: що таке людська цивілізація й чи може людина відмовитись від неї? З його точки зору, цивілізація починається зі встановленням людиною правил людського життя й людської поведінки. Цивілізована людина – ще людина, яка не зробить неприємного іншій людині, вона ввічлива, тактовна, люб’язна, привітна, поважає людину в іншій людині. Культуру ж Кант пов’язував з моральним категоричним імперативом, який мав практичну силу і був зорієнтованим головним чином на розум самої людини, її совість. Виходячи з сучасних розумінь, доцільно підтримати одну з поширених точок зору на співвідношення культури і цивілізації, не розглядаючи детально саме поняття цивілізації, оскільки про нього йшла мова раніше, при розгляді цивілізаційного і формаційного підходів до історії. Цивілізація відображає рівень розвитку культури і суспільства в цілому і водночас – спосіб освоєння культурних цінностей, і матеріальних, і духовних, які визначають все суспільне життя, його специфіку.