Розвиток освіти й книжкової справи у Київський Русі .

Культурні традиції Київської Русі продовжувалися в таких видах оригінального письменства, як ораторська, житійна та паломницька проза. Видатним представником ораторської прози був архімандрит Києво-Печерського монастиря Серапіон (помер у 1275 р.). У його «Словах» відтворені умови життя народу за монголо-татарського нашестя. Поряд із численними церковно-моралізаторськими творами з'являються літературні збірники (наприклад, «Ізмарагд»), перекладні повісті «Олександрія», «Троянська історія» та ін. Все ж літературі XIII — першої половини XIV ст. бракує таких яскравих творів, як за часів Київської Русі. У висвітлюваний період вона була переважно сферою релігійних та естетичних, але не суб'єктивних переживань. На відміну від Західної Європи, на Русі не розвинулися ні лицарська, ані двірська проза та поезія. Літературні твори мали, нагадаємо, переважно релігійно-моральний характер.

Виникли й суто літературні, художні твори, в яких утілилися риси усної народної иворчості. В Галичі за князювання Романа Мстиславича творив «премудрий книжник» Тимофій – автор оповіді про останні роки життя Романа та початок діяльності його сина Данила (приблизно до 1211 р.). Письменник змалював яскравий образ Романа як видатного державного діяча, котрий гідно «наслідував предка свого Мономаха...». Перекладна література переважно мала церковний характер.

Культура Галицько-Волинського князівства

Галицько-Волинське князівство знаходилося під постійним впливом різних культур — європейського католицизму і православ'я та азійського китаєцентризму та ісламу. Це спричинило постання нової галицько-волинської культури, яка успадкувала традиції Київської Русі й увібрала у себе багато новацій сусідніх держав.

Головними культурними центрами князівства були великі міста і православні монастирі, які водночас відігравали роль основних освітніх центрів держави. Провідну роль у культурному житті країни займала Волинь, а саме місто Володимир, давнішня цитадель Романовичів. Місто прославилося завдяки діяльності князя Василька, якого літописець згадував як «книжника великого і філософа, якого не було у всій землі і після нього не буде». Цей князь розбудував Берестя і Кам'янець, створив власну бібліотеку, спорудив чимало церков по всій Волині, яким дарував ікони і книги. Другим за значенням культурним центром був Галич, відомий своїм митрополичим собором, церквою св. Пантелеймона, а також пам'ятками письменства — Галицько-Волинським літописом та Галицьким євангелієм. До найбільших і найвідоміших монастирів князівства входили Полонинський, Богородичний та Спаський монастирі.

Про архітектуру князівства відомо небагато. Писемні джерела описують переважно церкви, не торкаючись світських будівель князів чи бояр. Даних археологічних розкопок також не вистачає для точної реконструкції тогочасних споруд. Залишки храмів Галицько-Волинського князівства в поєднанні з записами літопису дають змогу стверджувати, що на західноруських землях залишалися міцними традиції руської архітектури Київської доби, але відчувалися нові віяння західноєвропейських архітектурних стилів.

Образотворче мистецтво князівства знаходилось під сильним впливом візантійського. Галицько-Волинські ікони особливо цінувалися у Західній Європі. Чимало з них потрапило до польських храмів після завоювання князівства. Мистецтво іконопису галицько-волинських земель мало спільні риси з московською іконописною школою 14 — 15 століть. Хоча православні традиції не заохочували розвиток скульптури через її зв'язок з ідолопоклонством, на сторінках Галицько-Волинського літопису згадуються скульптурні шедеври у Галичі, Перемишлі та інших містах, що ймовірно свідчить про католицькі впливи на майстрів західноруських земель. Моду у декоративному мистецтві, особливо у обробці зброї і військових знарядь, диктували азійські країни.

Починаючи з 13 століття на території князівства поширилася нова для Русі культура західноєвропейського лицарства. Відомо, що галицько-волинські князі і бояри неодноразово проводили лицарські турніри, які називалися «іграми». Разом з різними запозиченнями у військовій справі, розвитком міждержавної торгівлі та проведенням активної зовнішньої політики, на руських землях поширились латина, універсальна мова західноєвропейського цивілізаційного простору.

Розвиток культури в Галицько-Волинському князівстві сприяв закріпленню історичних традицій Київської Русі. Протягом багатьох сторіч ці традиції зберігались в архітектурі, образотворчому мистецтві, літературі, у літописах та історичних творах. Проте водночас західно-руські землі потрапили під культурний вплив Західної Європи, де галицько-волинські князі і знать шукали протидію агресії зі Сходу.

 

Особливості культурного процесу України в 15-16 ст.

Зміна соціально-політичних та економічних умов в Україні: Втрата решток державності Київської Русі та самоуправління. Включення України до складу Польського королівства (1569р. – Люблінська унія). Литовсько-польсько-католицька експансія. Боротьба з Туреччиною та Кримським ханством.

Як наслідок-відхід від візантійських традицій (1453р. – падіння Константинополя) й наближення до західноєвропейської культури. Вплив ідей Ренесансу та Реформації(Діяльність гуртка київських книжників-переклада-чів (70-ті рр. ХVст.); Діяльність українсь-ких вчених-гуманістів; наближення літературної мови до живої,народної) та активізація національної свідомості українців, загострення релігійного конфлікту (католицизм – православ’я), національно-визвольної, соціальної боротьби(діяльність братств, розвиток полемічної літератури, заснування Запорізької Січі).

Українська культура 15-поч. 16 ст- безпосередня спадкоємиця культури Київської Русі та Галицько-Волинської держави. Своєрідність зумовлювалася й тим, що український народ не мав власної держави, укр. народ перебував к складі кількох держав, а тому умови для культурного поступу були неоднакові. Більш сприятливі умови існування української культури склалися у Великому князівстві Литовському, вони прагнули долучитися до культури Київської Русі. Про Польське королівство дослідники кажуть,що воно було ворітьми, крізь які до України доходили ідеї Відродження, поширювалась західноєвропейська система освіти.

Відродження(Ренесанс)-перехідний період в історії від культури Середньовіччя до Нового часу, відроджувались ідеали античності.

Відбулися зміни в світогляді

· Геліоцентрична модель світу-рай та пекло переносяться в душу людини

· Античний антропоцентризм-гуманізм, людина найвища цінність

· Титанізм- людина може все

· Формується універсальна особистість-людина прагне максимально реалізувати себе в різних сіерах діяльності.

 

Витоки драматичного мистецтва в Україні. Найдавніші жанри (інтермедія, вертеп).

У 16-першій половині 17 ст. почала формуватись українська драматургія. Набула поширення шкільна драма. У братських школах, Острозбкій, Києво-Могильнській академіях викладалися закони декламації. Щкільні вистави присвячувались найбільшим християнським святам-Різдву, Великодню, а також впливовим особам чи важливим подіям.

Шкільна драма тривала досить довго, тому глядачам давали перепочинок і час для роздумів. Так виникли інтермедії(лат-проміжний,середній), що ставилися в антрактах між діями драматичного спектаклю. Інтермедії писали укр. мовою за матеріалами народного побуту, тоді як шкільні драми-староукраїнською і на релігійні теми.

У першій половині 17 ст. розвинувся укр. мандрівний ляльковий театр-вертеп. Вертепне дійство розігрувалосьу спеціальній, на зріст людини скринці, в якій знаходилася двоярусна сцена. Верхній ярус-релігійні сцени, нижній-повсякденне життя. Головним і найпопулярнішим героєм був Запорожець-лялька, більша й рухливіша за інших,він в усіх сценах виходив переможцем.