Субклітинні форми бактерій: протопласти і сферопласти, Л-форми бактерій.

L-форми — особливі форми бактерій, які втратили клітинну стінку (частково або повністю)

Відсутність клітинної стінки обумовлює основні морфологічні та фізіологічні ознаки L-форм: поліморфізм, висока пластичність, осмотична та механічна вразливість, стійкість до речовин, що блокують синтез клітинної стінки та чутливість до речовин, що пригнічують синтез цитоплазматичної мембрани та білка у клітині. Також у таких клітин змінюються процеси росту та розмноження, а також антигенна характеристика. L-форми різних видів бактерій за морфологією ідентичні. Їхній поліморфізм виражений в наявності шароподібних та вакуолізованих клітин різних розмірів — від гігантських (до 8 мкм у діаметрі) до дуже дрібних (до 250 ммк), що здатні проходити через пори бактеріальних фільтрів.

При культивуванні L-форм на твердих поживних середовищах зазвичай утворюються два типа колоній 3А та 3В. L-форми типу 3В утворюють на агаріколонії з темним зернистим центром, що проростає у товщу середовища. L-форми цього типу у випадку припинення дії агенту, що викликав їхнє утворення, знов отримують здатність синтезувати клітинну стінку та через деякий час відновлюються до нормальних форм бактерій. Процес відновлення бактерій вихідного виду з L-форм називають реверсією. L-форми, що здатні реверсувати, називають нестабільними. Такі форми часто утворюються у організмі людини при неправильному лікуванні антибіотиками.

L-форми типу 3А утворюють в агарі дрібні колонії, клітини яких здатні проходити через пори бактеріальних фільтрів. Такі L-форми мають високу стабільність, вони можуть реверсують дуже рідко, тільки під дією сильних мутагенів, та не відновлюють усіх властивостей виду, з якого були отримані. Стабільні L-форми повільно ростуть на поживних середовищах. Для їхнього культивування використовують середовища з великим вмістом поживних речовин, високою осмотичною концентрацією. Також використовують культури клітин, при такому способі L-форми проникають у клітини та розмножуються внутриклітинно.

 

Лізоцим розриває в муреїні глікозидні зв’язки, а пеніцилін попереджує утворення пептидоглікану, що супроводжується руйнуванням клітинної стінки. При цьому утворюються чутливі до осмотичних умов округлі клітини - протопласти, у яких повністю втрачена клітинна стінка. При дії вказаних препаратів на грамнегативні бактерії формуються клітини, які зберігають рештки клітинної стінки. Їх називають сферопластами.
Протопласти і сферопласти належать до субклітинних форм бактерій. Вони мають круглу форму, високочутливі до осмотичних умов середовища, утворюють спори, якщо був ініційований процес споруляції, але не мають здатності до розмноження. Сферопласти, на відміну від протопластів, здатні адсорбувати на своїй поверхні бактеріофаги і відновлюватись у вихідні форми при відміні дії чинників, які викликали їх утворення.

 

Спороутворення у бактерій. Патогенні спороутворюючі мікроби (бацили та клостридії). Методи виявлення спор.

 

Джгутики складаються з базального тільця, за допомогою якого вони кріпляться до бактерії, гачка і власне джгутика (білок флагелін).

 

Базальне тільце побудоване як система кілець (2 у гр(+) і по 4 (2по2) у гр (-), нанизаних на осьовий циліндр. В базовому тільці утворюється обертовий момент, який передається на джгутик, завдяки руху якого бактерія рухається.

Направлений рух бактерій називається таксис

(аеро-, хемофототаксис)

 

За видом руху виділяють:

 

Ковзаючі – рух за рахунок скорочення тіла

Плаваючі – рух за допомогою жгутиків

а)монотрихи – один джгутик з одного боку б)лофотрихи – два або декілька з одного боку в)амфітрихи – по одному або декілька з обох полюсів г)перитрихи – джгутики по всій поверхні тіла

Методи виявлення джгутиків

Методи виявлення джгутиків

Внутрішні структури бактерій

Включення – це продукти метаболізму бактерій, які розташовуються в цитоплазмі і використовуються клітиною в якості запасних поживних речовин.

За хімічним складом це можуть бути як органічні (білки, жири, глікоген, крохмаль), так і неорганічні сполуки (сірка, поліфосфати, залізо).

 

 

Ідентифікаційне значення в медичній мікробіології мають тільки зерна волютину (поліфосфати) у Corynebacterium diphtheriaе, які виявляють за методом забарвлення за Нейсером (тіла бактеріальних клітин жовті, зерна – синьо-чорні).

 

Спори бактерій

Спори бактерій

Виявляють спори за методами Ожешко або Ціля-Нільсена (спори забарвлюються у червоний колір, вегетативні клітини – у синій).

 

 

Спори бактерій

До спороутворюючих бактерій, які мають медичне значення, відносять бацили (збудник сибірки) і клостридії (збудники правцю,ботулізму і газової анаеробної інфекції).

Характер розташування, форма і розмір спор є сталою ознакою, яка використовується для ідентифікації бактерій.

 

Морфологія та ультраструктура актиноміцетів. Патогенні представники.

Актиноміцети (устар. променисті грибки) - бактерії, що мають здатність до формування на деяких стадіях розвитку ветвящегося міцелію (деякі дослідники, підкреслюючи бактеріальну природу актиноміцетів, називають їх аналог грибного міцелію тонкими нитками) діаметром 0,4-1,5 мкм, яка проявляється у них в оптимальних для існування умовах. Мають грампозитивний тип клітинної стінкиі високий (60-75%) вміст Г Ц пар в ДНК.

Найбільш поширені в грунті: в ній виявляються представники майже всіх родів актиноміцетів. Актиноміцети зазвичай складають чверть бактерій, що виростають на традиційних середовищах при посівах їх розлучених грунтових суспензій і 5-15% прокаріотної біомаси, яка визначається за допомогою люмінесцентної мікроскопії. Їх екологічна роль полягає найчастіше в розкладанні складних стійких субстратів; імовірно вони беруть участь в синтезі і розкладанні гумусових речовин. Можуть виступати симбіонтом безхребетних та вищих рослин.

1. Будова

Непрямі дані дозволять припустити у актиноміцетів апікальний ріст.

Диференціація міцелію - процес ускладнення в процесі розвитку колонії актиномицета. Насамперед вона проявляється в розподілі на первинний (субстратний) і вторинний (повітряний) міцелій. Повітряний товщі, він гідрофобний, містить більше ДНК і ферментів, на поверхні його клітин є різні структури (паличкоподібні, фіблілли).

Галуження відбувається за механізмом брунькування.2. Життєвий цикл

Нокардіоформние актиноміцети рідко утворюють спори і розмножуються переважно фрагментами швидко розпадається міцелію. Актиноміцети, що мають тривалі міцеліальні стадії, розрізняються за типом спорообразования.

2.1. Спорообразование

За кількістю суперечка актиноміцети ділять на моно-(наприклад, Saccaromonospora, Micromonospora) оліго-(Actinomadura) і поліспоровие (Streptomyces), виділяючи особливо ті, які утворюють спорангії.

Можуть бути рухливі. Актиноміцети (особливо роду Micromonospora) виявляються у водоймах і їх донних опадах, однак не вирішено питання про те чи є вони постійними їх мешканцями або занесені з грунту, невідома також їх роль в даних місцепроживання.

нах. Більшість актиноміцетів - аероби, факультативні анаероби присутні лише серед актиноміцетів з нетривалої міцеліальної стадією. Тут вбачається деяка паралель з грибами, серед яких лише неміцеліальние дріжджі також здатні жити в анаеробних умовах. Вважається що актиноміцети стійкіші до висушування ніж неміцеліальние бактерії, завдяки чому вони домінують в пустельних грунтах.

18. Морфологія та ультраструктура спірохет. Морфологічні різновидності, патогенні види. Методи виявлення спірохет.

Порядок: Spirochaetalis

Родини: Spirochaetaceae, Leptospiraceae

Роди:

-Borrelia

-Leptospira

-Treponema

Види, патогенні для людини

Рід Borrelia:

Патогенні:

B. reccurentis – збудник поворотного тифу

B.caucasica, B.persica та ін. – збудники ендемічних кліщових бореліозів

B.burgdorferi – збудник хвороби Лайма (до 10 видів)

Види, патогенні для людини

Рід Treponema:

Патогенні: T.pallidum