Колективні форми організації праці в адвокатурі кінця 20-х — середини 30-х років.

Новий етап в історії адвокатури Ук­раїни пов'язаний з введенням у рес­публіці нової економічної політики, що зумовило необхідність судової реформи 1922 p., яка, в свою чергу, поставила на порядок денний і організаційне оформлення адвокатури. Працівники юстиції висловлювали різні думки з цього питання. Зокрема, пропонувалося створити приватну адвокатуру. Проте здебіль­шого відстоювалася концепція, згідно з якою адвокатура по­винна була перебувати під постійною опікою, тобто позбавля­лася своєї самостійності й незалежності, наприклад, пропону­валося встановити нагляд прокурора за діяльністю адвокатури, не допускати до адвокатури колишніх присяжних повірених, затверджувати перший склад захисників губвиконкомом, забо­ронити сумісництво захисників. А Нарком юстиції УРСР М.О.Скрипник на одній із нарад виступив проти надання адвокатурі автономії, за встановлення за нею судового нагля­ду. В січні 1922 р. в Харкові відбувся перший Всеукраїнський з'їзд працівників юстиції, в одній із резолюцій якого «Про адвокатуру» були сформульовані такі принципи створення адвокатури: організувати колегії правозаступників при губерн­ських відділах юстиції, оплату праці захисників визначати за таксою з конкретним визначенням випадків звільнення від оплати, при виборі захисника у кримінальних і представництва у цивільних справах враховувати побажання особи, яка потребує юридичної допомоги, вважати недопустимим суміс­ництво членів колегії захисників із посадами в НКЮ, РНК, міліції, розшуку. З'їзд також доручив Наркоматові юстиції розробити відповідний законопроект реформи колегій право­заступників, який 2 жовтня 1922 р. й було прийнято після обговорення Всеукраїнським Центральним Виконавчим Комі­тетом як Положення про адвокатуру Української РСР1. 14 листопада 1922 р. на його підставі НКЮ УРСР затвердив Інструкцію про організацію губернських колегій захисників при губрайнарсудах.

За цими нормативними актами у республіці при губернсь­ких радах народних судів створювалися губернські колегії захи­сників у кримінальних і цивільних справах. Члени колегії пер­шого складу затверджувалися президією губвиконкому за подан­ням губернської ради народних судів. Надалі прийом у члени колегії здійснювався президією колегії. Членами колегії могли бути особи, які мали не менш як дворічний практичний стаж роботи в органах юстиції (прокурори, члени губсудів та військо­вих трибуналів, помічники прокурорів, слідчі, консультанти й інспектори) або відповідну теоретичну й практичну підготовку, ступінь і порядок якої визначався спеціальною інструкцією НКЮ. Дворічна робота на зазначених посадах звільняла цих осіб від іспитів при вступі до членів колегій захисників, але за умови, що з часу залишення ними роботи минуло не більше як шість місяців3. Не могли входити до колегії захисників особи, які не досягли повноліття, були позбавлені виборчих прав, перебували під слідством і судом або опікою, а також виключені раніше з колегії захисників. Члени колегії не мали права обіймати посади в державних установах і на підприємствах. Виняток становили особи, які перебували на виборних державних посадах або зай­малися науково-викладацькою діяльністю.

На членів колегії захисників покладалося ведення кримі­нальних і цивільних справ за призначенням, а також за угодою з особами й організаціями, котрі зверталися за їхнім сприянням; ведення справ в адміністративних органах, наділених судовими правами; складання документів у судових та адміні­стративних справах; укладення угод і договорів, надання усних і письмових порад; участь у діяльності юридичних консульта­цій, а також у зборах захисників свого судового округу.

Для обговорення загальних питань своєї діяльності, об­рання президії й заслуховування її звіту, встановлення розміру відрахувань у фонд колегії та юридичної консультації президі­єю або на вимогу не менш п'ятої частини членів колегії скликалися загальні збори колегії захисників губернії. На них обирали зі свого середовища президію колегії (від трьох до семи осіб), на яку покладалося: розгляд заяв про вступ у члени колегії, нагляд і контроль за виконанням захисниками їхніх обов'язків та накладення дисциплінарних стягнень, призна­чення безплатного захисту й за таксою, організація юридичних консультацій тощо.

Положенням про адвокатуру було закріплено такий поря­док оплати праці захисників: а) підсудні в справах, в яких участь захисника була обов'язковою, а також особи, визнані спеціальною постановою народного суду незаможними, звільнялися від плати; б) робітники державних і приватних підприємств, члени комнезамів, військовослужбовці, службовці державних установ і підприємств оплачували послуги захисників за таксою, встанов­леною НКЮ; в) в інших випадках винагорода захисників визна­чалася за погодженням із заінтересованою стороною.

Захисники з своєї винагороди вносили у фонд колегії певне процентне відрахування, що встановлювалося НКЮ. Так, згідно з правилами про регулювання діяльності колегій захисників, затвердженими НКЮ республіки 19 грудня 1922 р., цей внесок становив 3% з кожної штати, що надходила захис­никові за ведення цивільної або кримінальної справи.

Крім членів колегії захисників, до захисту допускалися близькі родичі обвинуваченого й потерпілого, уповноважені представники державних установ, підприємств, а також проф­спілкових і громадських організацій. Інші особи допускалися до захисту лише з особливого дозволу суду, в провадженні якого була дана справа.

Таким чином, першим Положенням про адвокатуру Української республіки замість колегій правозаступників бу­ли створені нові адвокатські органи, які відрізнялися шир­шими правами самоврядування. Так, якщо члени колегії правозаступників перебували на державній службі, то члени колегії захисників для обговорення загальних питань своєї діяльності могли вже скликати загальні збори, обирати свій керівний орган — президію, на яку покладалося вирішення значної частини питань діяльності колегії. Однак вже перше Положення про адвокатуру України наділило широкими правами Наркомат юстиції щодо контролю за діяльністю колегій захисників, тим самим обмеживши їхню самовряд­ність.

На розвиток Положення про адвокатуру НКЮ УРСР 27 грудня 1922 р. затвердив Положення про консультації для надання юридичної допомоги населенню, що організовується колегіями захисників. Усі члени колегії захисників водночас були й членами консультації. На чолі кожної консультації стояв завідуючий, обраний строком на шість місяців загальни­ми зборами членів даної консультації з наступним затверджен­ням президією колегії захисників. Чергування кожного захис­ника протягом певної кількості годин у консультації було обов'язковим. Юридична допомога надавалася у формі порад, підготовки паперів тощо.

Кошти консультацій складалися з сум, що надходили на їх утримання від президії колегії захисників, а також із прибу­тків самої консультації. З викладеного видно, що колегії захи­сників у ці роки вже мали жорстку структуру, суворе підпоря­дкування юридичних консультацій президії колегії, узаконю­валося її втручання в професійну діяльність адвокатів шляхом безпосереднього керівництва, постійних перевірок, контролю за їхньою роботою; процвітало адміністрування. Значним було й втручання з боку НКЮ. Це почало негативно позначатися на самостійності, принциповості адвокатів при виконанні ни­ми професійних повноважень.

Слід підкреслити, що Положення про адвокатуру вже в перші роки після прийняття зазнало деяких змін, зумовлених проведенням у республіці судової реформи. Так, 16 грудня 1922 р. ВУЦВК прийняв Положення про судоустрій Українсь­кої РСР, яке запровадило єдину систему судових установ, що складалася з народних і губернських судів, Верховного Суду УРСР. Положення передбачало, що з метою забезпечення трудящим юридичної допомоги при вирішенні цивільних спо­рів та надання захисту в кримінальних справах при губернсь­ких судах (і під їхнім наглядом) діють колегії захисників. Тепер замість губернських рад народних судів нагляд за діяльністю колегій захисників покладався на губернські суди. Отже, адво­катура постійно перебувала під чиїмось наглядом і контролем, що заважало розвиткові демократичних засад.

29 жовтня 1924 р. постановою ЦВК CPGP були затвер­джені Основи судоустрою СРСР і союзних республік, у ст. 17 яких зазначалося, що для надання юридичної допомоги населенню, в тому числі з метою виконання завдань судово­го захисту, засновуються колегії правозаступників (оборон­ців). Вони діють на підставі Положення про судоустрій, загальні принципи якого визначаються союзним законодав­ством.

У зв'язку зі скасуванням у червні 1925 р. ВУЦВК адміні­стративно-територіального поділу України на губернії й поді­лом її території на 41 округів, були перебудовані й органи юстиції: замість губернських судів і колегій захисників, що перебували при них, були створені окружні суди, при яких діяли колегії захисників4. Нове Положення про судоустрій Української РСР від 23 жовтня 1925 р.5 підтвердило цей статус колегій захисників. Про організацію та діяльність колегій захисників у цьому Положенні мова не йшла.

Слід зазначити, що у вересні 1927 р. НКЮ був запровадже­ний при президії колегії захисників інститут стажистів і практикантів. Стажистами могли бути випускники юридичних факу­льтетів, а практикантами — особи, що мали дворічний трудовий стаж. Строк стажування й практики встановлювався не більше року.

Він складався з трьох частин:

а) робота в консультації; б) підготовка справ до виступу в суді; в) самі виступи.

Після кожного етапу та закінчення стажування чи практики керівник стажиста (практиканта) обов'язково звітував про роботу остан­нього, заслуховувалася також доповідь самого стажиста. Якщо керівник, а потім президія позитивно характеризували стажиста (практиканта), то його зараховували до складу колегії без іспиту. Критично оцінюючи введений інститут стажистів і практикантів, необхідно наголосити на тому, що встановлені вимоги до стажи­стів і, особливо, до практикантів були досить заниженими. Це в кінцевому результаті негативно позначалося на професійному рівні адвокатів.

Колегії захисників уже в перші роки свого існування намагалися піднести престиж і авторитет своєї професії. Так, у 1926 р. Харківська губернська колегія захисників звернулася з пропозицією до РНК про те, щоб назву «колегія захисників» змінити на «адвокатура». На жаль, ця слушна пропозиція не знайшла підтримки, оскільки тоді над суспільною думкою тяжіло спотворене класовим мисленням уявлення про дорево­люційну та зарубіжну адвокатуру.

Цікавим є факт, що у 1923 р. Київська колегія захисників прийняла звернення до членів колегій, яке містило норми професійної етики2. Це була перша спроба привернути увагу до цього вкрай необхідного і досить важливого елемента адво­катської діяльності. Важливість цього звернення полягала ще й у тому, що в ті й наступні роки серед працівників юстиції панувала суперечлива думка відносно етики адвоката. Зокре­ма, вважалось, що «адвокатська етика — це загальна етика для радянського робітника, судді, прокурора. Вона нічим не по­винна від них відрізнятися»3. Повертаючись до окремих моме­нтів своєрідного «кодексу честі» адвоката, слід виділити те, що в ньому досить цікаво висловлена позиція щодо суду та його співробітників. У ньому, зокрема, зазначалося, що захисники повинні ввічливо й коректно ставитися до суду і всіх учасників процесу. Йшлося також й про норми щодо колегії, президії та своїх колег. Особливе значення надавалося взаєминам з клі­єнтами. Підкреслювалося, наприклад, що захиснику слід ви­користовувати всі передбачені законом засоби для відстоюван­ня інтересів клієнта, надання безкоштовної допомоги тощо.

У роки становлення адвокатури основними формами ді­яльності колегій захисників були: приватна практика й певна робота в юридичних консультаціях. Причому перша, як і раніше, переважала. Проте статистика свідчить, що в ці роки серед громадян республіки зростав авторитет юридичних кон­сультацій, де юридична допомога в основному надавалася безкоштовно. Так, у 1927 р. в Україні діяло 717 юридичних консультацій, у яких за період від 1 жовтня 1926 р. до 1 вересня 1927 р. було надано 78122 поради, з них 73,9% безп­латно. Через консультації захисники взяли участь у 17187 судових справах, з яких 89,5% — безплатно.

Таким чином, уже в цей час готувався відповідний грунт для запровадження нової — колективної — форми організації праці захисників.

Підводячи підсумок характеристики першого Положення про адвокатуру України у післяжовтневий період, слід відзна­чити, що запроваджені ним нові адвокатські органи відрізня­лися широкими правами самоврядування. Однак уже перше Положення про адвокатуру Української республіки запровади­ло жорстку структуру в колегіях захисників, суворе підпоряд­кування юридичних консультацій президії колегії, наділило широкими правами НКЮ щодо контролю за діяльністю коле­гій захисників. Усе це негативно позначилося на самостійно­сті, незалежності адвокатів при виконанні ними професійних повноважень, обмежувало самоврядність

12 вересня 1928 р. колегія НКЮ УРСР прийняла поста­нову «Про реорганізацію колегій захисників», якою було ви­знано доцільним перехід на колективні форми організації праці захисників. Причому постановою наголошувалося на добровільному характері прикріплення захисників до консуль­тацій і ліквідації приватних кабінетів.

Крім того, вводився обов'язковий інститут практикантів. Було передбачено щорічне визначення контингенту членів окружної колегії захисників для кожного округу, який належа­ло встановлювати судом і затверджувати Наркомюстом. Після прикріплення до консультацій членам колегії захисників забо­ронялося займатися приватною практикою. Плата за послуги членів колегії захисників, згідно з постановою, мала вносити­ся до консультації й розподілятися між її членами в порядку, встановленому президією колегії. Суми оплати встановлюва­лися президією й затверджувалися пленумом окружного суду. За порушення такси передбачалася кримінальна відповідаль­ність. Слід наголосити на тому, що, враховуючи особливий порядок зарахування до консультацій членів колегій захисни­ків, які ліквідували свої приватні кабінети, колегія НКЮ 1 жовтня 1928 р. затвердила тимчасове, додаткове до діючого, Положення про юридичні консультації, до яких прикріплюва­лися такі члени колегії3.

Згідно з постановою 1929 р. в Україні відбувалася реорга­нізація форм роботи членів колегії захисників, перехід на колективні форми, скасування приватної адвокатської практи­ки.

У новому Положенні про судоустрій від 11 вересня 1929 p. було передбачено, що колегії захисників перебувають при окружних судах і діють на підставі як цього Положення, так і наказів та розпоряджень НКЮ УРСР.

Відповідно до цього 20 жовтня 1929 р. НКЮ УРСР затве­рдив Положення про колективні форми роботи колегій захис­ників2. В межах округу організовувався єдиний колектив захи­сників, куди входили всі члени колегії захисників даного округу. Юридична допомога надавалася тільки через консуль­тації. Кожний член колегії захисників повинен був брати участь у роботі консультації на підставі правил внутрішнього трудового розпорядку. Захист у суді член колегії захисників міг здійснювати лише за ордером юридичної консультації або президії колегії. Члени колегії мали право працювати за сумі­сництвом юрисконсультами. Кошти колегії складалися як з прибутків юридичної консультації, так і з інших надходжень. Члени колегії захисників одержували заробітну плату в поря­дку, встановленому загальними зборами і затвердженому окружним судом.

За першими підсумками ліквідації приватної адвокатської практики й переходу колегій захисників на колективні форми праці вважалося, що цей досвід певною мірою себе виправ­дав3. На сторінках юридичних видань того часу зазначалося, що колективні методи діяльності колегій дали можливість усунути з їхнього складу «чужі» елементи (було виключено 14% загальної кількості членів колегій), розширити коло гро­мадян, яким надавалася юридична допомога, сконцентрувати в колективах усю роботу з правового обслуговування держав­них установ та організацій. Кількість захисників скоротилася з 3197 чоловік у 1929 р. до 1884 у 1931 р.6 У чому ж причина? Мабуть, у переводі членів колегії захисників на колективні форми роботи, які певна частина працюючих не прийняла.

Деякої частини захисників позбулися під час проведення пе­ревірки наявного складу колегій тощо. Кількісний стан не вплинув на обсяг юридичної допомоги, адже збільшувалося навантаження, яке припадало на одного захисника в цей період.

Окремо слід спинитися на питанні оплати праці захисни­ків після переходу на колективні форми роботи. Адже необхі­дно було знайти найдоцільніший варіант, який відповідав би й новим методам діяльності захисників й стимулював їхню працю. До цього часу практика оплати праці захисників у республіці знала різні форми. Так, однією з перших була преміально-марочна система, за якою захисникові виплачува­лася певна частина його заробітку, а решта, за винятком витрат на управлінський апарат, надходила до загального фо­нду, з якого кожному захисникові видавали певну суму зале­жно від кількості встановлених йому за кваліфікацією марок. При цьому не враховувалася кількість і якість праці захисника. Тому з 17 травня 1931 р. наказом НКЮ міжрайонним колегіям захисників2 була запропонована розрядно-пайова форма. За­хисникові присвоювався розряд, залежно від якого оплачува­лася праця: 1-й розряд -- один пай; 2-й розряд - 1,5; 3-й розряд --2; 4-й -- 2,5; 5-й — 3 паю. При цьому мінімум і максимум заробітної плати для кожної колегії встановлював НКЮ. Проте й така система не містила достатніх стимулів для підвищення кваліфікації, якості роботи захисників. У зв'язку з цим у грудні 1931 р. була запропонована 7-розрядна сітка3, за якою співвідношення між нижчим й вищим розрядами встановлювалася в пропорції 1:3. Якщо затверджувалися нові оклади для захисників, то вони не мали бути нижчими від загального мінімуму зарплати. За певні показники роботи захисника встановлювалася додаткова зарплата. Та й ця форма оплати праці виявилася непридатною, оскільки поділ на роз­ряди не мав відповідних критеріїв та обгрунтування.

Намагаючись урахувати невдалий досвід уже випробува­них форм оплати праці захисників, усунути виявлені недоліки, що стали їх результатом, з 26 квітня 1932 р. НКЮ УРСР запровадив систему госпрозрахунку, за якою кожна юридична консультація колегії перетворювалася на госпрозрахункову бригаду1. В чому полягав зміст цієї системи? Юридичній кон­сультації давався певний оперативний план, який розроблявся на матеріалах її минулої роботи, роботи суду, з обліком усієї кон'юнктури району (кількості населення тощо). Він обов'яз­ково пов'язувався з планом роботи інших організацій юстиції району. На основі цього плану консультації давався фінансо­вий план, який передбачав контрольну цифру прибутків, тобто суму гонорарів за платну юридичну допомогу. А витратна частина йшла на утримання самої консультації, масову роботу. При перевиконанні оперативного плану юридична консульта­ція мала право на одержання приробітку. Для цього створюва­вся фонд із залишків надходжень понад контрольну цифру. Розмір відрахувань у цей фонд бригадного приробітку встано­влювався від ЗО до 50% — залежно від ступеня перевиконання оперативного плану. За наявності заощадження у розрахунко­вій частині, частина заощадженої суми від 40 до 60%, залежно від відсотка заощадження до загальної суми витрат -теж передавалася в преміальний фонд бригади. Він розподіля­вся між окремими членами бригади пропорційно їхній заробі­тній платі.

Слід підкреслити, що ця система зустріла досить сильний опір колегій захисників, які справедливо вважали адвокатську діяльність такою специфічною галуззю, яку ніяк не можна планувати3. Між тим система планування поглинула всі сфери суспільства, у тому числі й адвокатуру. Ця порочна практика існувала аж до недавнього часу. Навіть на початку 90-х років робилися неодноразові спроби з боку державних органів вста­новлювати фінансові плани колегіям адвокатів, обкладати їх податками та зборами, помилково прирівнюючи роботу адво­катів до різних побутових послуг, що надаються населенню.

Певним логічним завершенням введеної системи госпро­зрахунку, зміцнення фінансової бази колегій захисників рес­публіки стало утворення в березні 1933 р. централізованого фонду коштів колегій та прийняття у зв'язку з цим постанови НКЮ «Про централізацію коштів колегії захисників». Це дало можливість поліпшити матеріально-побутові умови чле­нів колегій, їхнє пенсійне забезпечення, організувати безпере­бійну роботу з надання юридичної допомоги й виплати гаран­тованої плати. Централізація коштів також сприяла тому, що колегії захисників мали можливість маневрувати фінансовими резервами. Все це дало змогу забезпечити кожний район Ук­раїни юридичною консультацією. Однак кошти колегій захис­ників в основному були сконцентровані в НКЮ республіки, який не завжди справедливо та об'єктивно ним розпоряджав­ся2. У зв'язку з цим указаний фонд 10 травня 1934 р. був ліквідований3.

У вересні 1930 р., в республіці скасовувалися округи й запроваджувалася двоступенева система управління: центр -район. Щоб пристосувати судові органи республіки до нової системи управління, 29 вересня цього ж року ВУЦВК і РНК УРСР затвердили постанову «Про реорганізацію місцевих ус­танов юстиції», НКЮ - - Інструкцію про порядок ліквідації окружних судів, прокуратур і президій колегій захисників6. За цими актами водночас із ліквідацією місцевих органів юстиції були ліквідовані й президії окружних колегій захисників, а замість них створені міжрайонні та їхні президії.

У зв'язку з цим НКЮ УРСР у травні 1931 р. був виданий наказ, який передбачав завдання, організацію та структуру міжрайонної колегії захисників, функції її керівних органів, питання коштів і розподілу доходів, порядок прийому до колегії тощо. Цим наказом встановлювався порядок призначення пенсій членам колегії, які досягли 60-річного віку. Пенсію можна було виплачувати виключно з коштів страхово­го фонду, а її розмір обчислювала президія з наступним затве­рдженням на загальних зборах. Визначалися функції й район­них уповноважених президії.

При президії міжрайонної колегії захисників створюва­лась іспитова комісія.

Нове Положення про судоустрій УРСР від 25 вересня 1931 р. фактично залишило без змін принципи організації колегій захисників, що існували раніше. Проте воно вперше закріпило права колегії захисників як юридичної особи. Оскі­льки двоступенева система управління в республіці була виз­нана неефективною, то на сесії ВУЦВК 9 лютого 1931 р. її територія була поділена на п'ять областей: Київську, Харків­ську, Вінницьку, Дніпропетровську, Одеську. Відповідно до цього постановою НКЮ від 11 лютого 1932 р. «Про структуру та функції обласних органів НКЮ»3 скасовувалися міжрайон­ні колегії захисників, а натомість утворювалися колегії при обласних судах, під їхнім керівництвом і наглядом. Було підт­верджено, що єдиною формою діяльності колегій захисників є колективна. При президії колегії для здійснення нею своїх завдань утворювалися сектори: кадрів, організаційно-інспек­торський, масової роботи, соціально-побутовий, господарська частина, бухгалтерія, які очолювалися членом президії.

З викладеного видно, що колегії адвокатів протягом бага­тьох років зазнавали різних перетворень, які дедалі більше під­порядковували адвокатуру державним органам, посилювали ад­міністрування, контроль з боку держави. Саме впровадження «колективізації» в адвокатуру створило найсприятливіші умови.

Враховуючи, що після прийняття Положення про колек­тивні форми роботи колегій захисників фактично не існувало правил накладення та оскарження заходів дисциплінарного впливу на членів колегії, в листопаді 1933 р. наказом наркома юстиції такий порядок був встановлений4. Зокрема, розгляд дисциплінарних справ на членів колегії покладався на прези­дію обласної колегії, а скарги на її постанови мали подаватися до президії обласного суду.

Згідно з постановою ВУЦВК і РНК УРСР від 26 червня 1934 р. «Про розширення прав Найвищого Суду» безпосере­днє керівництво колегіями захисників покладено на Найви­щий суд, який 4 липня 1934 р. затвердив нове Положення про форми роботи юридичних консультацій. Захисникам гаранту­валося 2/3 визначеної і встановленої їм тарифної ставки. Приробіток не міг перевищувати основну ставку. Зберігалося положення, що кожна юридична консультація являє собою госпрозрахункову одиницю.

Підводячи підсумок даному періодові розвитку адвокату­ри України, слід підкреслити, що перехід колегій захисників республіки на нові, колективні форми діяльності був певним кроком, який мав вирішальне значення для її подальшої істо­рії. Колективні форми організації праці адвокатів, об'єднавши їх, водночас дали змогу посилити втручання в професійну діяльність адвокатів. Нестабільність законодавства, зокрема, стосовно адвокатури, не сприяла її зміцненню й подальшому поступові демократичних засад.

3. Організація адвокатури України за першим загальносоюзним Положенням про адво­катуру (1936—1941 pp.)

Подальший розвиток організаційних форм діяльності адвокатури України пов'язаний з прийняттям нових Ко­нституцій: 5 грудня 1936 р. Консти­туції (Основного Закону) СРСР, а ЗО січня 1937 р. — Конституції (Основ­ного Закону) Української РСР. Зокрема, такі норми Консти­туцій, як забезпечення обвинуваченому права на захист (від­повідно ст. 111 і 91), недоторканність особи (відповідно ст. 127 і 107) розширили діяльність адвокатури.

У січні 1937 р. в структурі Наркомату юстиції УРСР був створений відділ судового захисту й юридичної допомоги на­селенню, на який покладалося здійснення загального керівни­цтва і нагляду за діяльністю колегій захисників та організація юридичної допомоги населенню. Колегії захисників перейш­ли у відання НКЮ і стали йому підзвітні.

15 жовтня 1937 р. НКЮ УРСР затвердив наказ про колегії захисників, за яким фактично зберігалися організаційні фор­ми роботи колегій захисників. Так, вказувалося, що судовий захист та юридичну допомогу громадянам, державним і грома­дським організаціям колегії захисників надають через юриди­чні консультації. Відносно оплати праці членів колегії захис­ників були передбачені нові форми. Зокрема, заробіток між членами юридичної консультації розподіляв завідуючий за кількістю й якістю виконаної захисником роботи. При цьому завідуючий консультацією мав враховувати складність справ, кваліфікацію кожного члена колегії та його навантаження. Кожному захиснику забезпечувалось одержання повного його заробітку за певною таксою, за винятком відрахувань на утри­мання президії і витрат на колективні потреби, які не могли перевищувати 30% заробітку кожного захисника. Ця система значно підвищила заробіток захисників.

16 серпня 1939 р. Рада Народних Комісарів СРСР затве­рдила Положення про адвокатуру СРСР3. Ним були визначені завдання адвокатури, керівництво її діяльністю, структура та порядок прийому і виключення з колегії адвокатів, дисциплі­нарна відповідальність.

Насамперед слід звернути увагу на відсутність у Поло­женні слова «захисник» та введення терміну «адвокатура», «адвокат». Повернення до вживання більш виправданих термі­нів було зустрінуто переважною більшістю працівників юсти­ції схвально.

Згідно з Положенням організація колегій адвокатів в Україні та загальне керівництво їх діяльністю здійснювалось НКЮ СРСР через НКЮ УРСР та управління НКЮ при обласних Радах депутатів трудящих.

У Положенні зазначалося, що колегії адвокатів надають юридичну допомогу у вигляді порад, довідок, роз'яснень то­що, складають заяви, скарги та інші документи на прохання громадян, установ, організацій і підприємств, беруть участь у судових процесах як захисники звинувачених, представники інтересів відповідачів та інших зацікавлених осіб.

Колегії адвокатів наділялись правами юридичних осіб. Тільки особи, що стали членами колегій адвокатів, могли займатися адвокатською діяльністю. Проте в окремих випад­ках та в порядку, визначеному інструкцією НКЮ СРСР1, з дозволу народного комісара юстиції республіки до занять ад­вокатською діяльністю допускались особи, що не були члена­ми колегій адвокатів. Така практика мала місце у віддалених місцевостях, де юридичні консультації не організовувалися з причин їх нерентабельності. У зв'язку з цим за рекомендація­ми місцевих керівних організацій дозволялося займатись адво­катською діяльністю вчителям, лікарям та іншим представни­кам інтелігенції.

Положення визначило порядок прийому і виключення з членів колегій адвокатів. Необхідно зазначити, що підвищува­лися вимоги до осіб, які вступали до адвокатури. Так, у ст. 6 Положення вказувалося, що членами колегії адвокатів мажуть бути особи, які мають вищу юридичну освіту або закінчили юридичні школи - за наявності стажу практичної роботи в судових, прокурорських та інших органах юстиції не менше одного року; які не мають юридичної освіти, але пропрацюва­ли не менше ніж три роки суддями, прокурорами, слідчими або юрисконсультами. Особи, що закінчили юридичні школи, але не мали стажу практичної роботи в судових, прокурорсь­ких та інших органах юстиції, могли бути прийняті в колегію адвокатів стажистами. Прийом у члени колегії здійснювався президією колегії адвокатів.

Положення встановлювало порядок виключення з членів колегії адвокатів. Підставами до цього могли бути: вчинення злочинів, вчинків, що ганьблять звання адвоката, порушення правил внутрішнього трудового розпорядку колегії адвокатів.

Рішення президії про виключення, а також про відмову у прийомі в члени колегії могли оскаржуватися народному ко­місару юстиції республіки, а його рішення — наркому юстиції СРСР, рішення якого було остаточним.

Члени колегії адвокатів не могли перебувати на службі в державних та громадських установах і підприємствах, за виня­тком осіб, які займали виборні посади у державних і громад­ських установах та організаціях, а також викладачів і наукових працівників.

Згідно з Положенням у всіх областях України утворюва­лися колегії адвокатів, що були добровільними об'єднаннями осіб, котрі займались адвокатською діяльністю. Всі питання, пов'язані з організацією та діяльністю колегії адвокатів, вирі­шувалися загальними зборами та президією колегії. На загаль­ні збори покладалися, зокрема, вибори президії та ревізійної комісії колегії адвокатів таємним голосуванням терміном на два роки; заслуховування звітів про діяльність президії і реві­зійної комісій; затвердження штатів та кошторису колегії, правил внутрішнього розпорядку. Порядок виборів голови президії колегії, його заступника, секретаря, голови та секре­таря ревізійної комісії встановлювався прийнятим 26 жовтня 1939 р. наказом НКЮ СРСР, у відповідності з яким останні обиралися на засіданнях цих органів відкритим голосуванням із числа обраних загальними зборами членів президії та реві­зійної комісії. На президію обласної колегії адвокатів покла­далися прийом у члени колегії та виключення з неї; організа­ція юридичних консультацій та керівництво їх діяльністю; розгляд справ про вчинення членами колегії проступків, пору­шень дисципліни та накладення на них дисциплінарних стяг­нень тощо.

Ревізійна комісія колегії адвокатів проводила системати­чні ревізії фінансово-господарської діяльності президії колегії та юридичних консультацій.

Положенням були скасовані колективи захисників, які діяли у межах колегій, та визначено, що вся практична діяль­ність здійснюється через юридичні консультації. Юридичною консультацією керував завідуючий, що призначався президією колегії адвокатів, і відповідав за всю роботу консультації. Він розподіляв справи між адвокатами, визначав розмір оплати за юридичну допомогу згідно з таксою та здійснював контроль за якістю роботи адвокатів.

У Положенні були врегульовані і питання дисциплінарної відповідальності адвокатів. Встановлювався перелік дисциплі­нарних стягнень (зауваження, догана, сувора догана, відсторо­нення адвоката від роботи на строк до шести місяців, виклю­чення із складу колегії адвокатів). Накладення дисциплінарно­го стягнення можна було оскаржити народному комісару юстиції республіки.

Згідно з Положенням у структурі наркомата юстиції УРСР був створений відділ адвокатури. Для здійснення зага­льного керівництва колегіями адвокатів крім відділу адвокату­ри при НКЮ України при обласних Радах депутатів трудящих були створені управління НКЮ.

Необхідно відмітити, що на протязі 1939-1940 pp. в Укра­їні відбулись істотні зміни адміністративно-територіального поділу, що стало результатом возз'єднання Західної України і Північної Буковини в єдиній Українській державі. Як відомо, ці території були насильно включені відповідно до складу Польщі за Ризьким мирним договором 1921 р. і Румунії за Сен-Жерменським (1919 р.) та Севрським (1920 р.) договора­ми. До 1944 р. ще залишалася на правах колонії Закарпатська Україна.

В зв'язку з цим є необхідність у більш докладнішій хара­ктеристиці особливостей організації адвокатури в західних областях України.

Перш за все слід наголосити на тому, що на Галичині всіх адвокатів і правників було об'єднано у Спілку українських адвокатів (СУА). Це об'єднання сталося у травні 1923 р. у Львові на установчих зборах2. Усіма, справами СУА керувало правління з 10 членів на чолі з президентом. В місцевостях окружних судів діяло 12 делегатур СУА. З 1927 р. Спілка українських адвокатів видавала свій часопис «Бюлетень СУА», а з 1928 р. органом СУА було «Життя і право».

За даними СУА, в Галичині в 1926 р. працювало 230 українських адвокатів, із них 109 були членами Спілки. В 1933 р. їх уже налічувалося 371 (242 — члени СУА)1.

Структурно Спілка входила до складу львівської Палати адвокатів, де брала участь у різних комісіях та правлінні.

СУА захищав у Палаті як інтереси адвокатів-українців, так і інтереси української адвокатури в Польщі.

Палати адвокатів (їх було у Польщі вісім) мали своє представництво у Верховній (головній) адвокатській раді у Варшаві. Важливе місце в ній належало представникові украї­нської адвокатури.

Всі адвокати мали (й зобов'язані були мати) вищу юри­дичну освіту. Адвокати мали титул «доктор», який присвоюва­вся ще з часів панування Австрії після написання докторської праці. А за Польщі адвокатам, які закінчували університет, присвоювали титул «магістр». У судах адвокати виступали в чорних мантіях, що було символом вільної думки адвоката, його незалежності й служіння тільки законові.

Прогресивні погляди українських адвокатів непокоїли по­льський уряд, тому він дедалі більше ускладнював вступ до адвокатури української молоді. Так, ще законом від 7 жовтня 1932 р. були значно обмежені права адвокатури. А відповідно до закону від 4 травня 1938 p., що мав назву «Права про устрій адвокатури», окружна адвокатська рада приймала до адвокатури осіб, котрі мусили відповідати таким вимогам: мати польське громадянство й користуватися всіма громадянськими та цивіль­ними правами; мати витриманий характер і своєю поведінкою гарантувати збереження честі адвокатського стану; належно во­лодіти польською мовою усно й письмово; мати університетську юридичну освіту й скласти належно іспит; відбути певну судову практику в загальних або військових судах і скласти іспит; пройти дворічний стаж адвокатської практики й скласти адвока­тський іспит. Крім цього, кожний новоприйнятий адвокат, пе­ред тим як розпочати свою професійну діяльність, повинен був сплатити внесок і перед «деканом» дати присягу такого змісту: «Пам'ятаю про благо держави, а також честь стану адвокатсько­го, обіцяю урочисто, що обов'язки адвоката виконуватиму згідно з правом і справедливістю, віддаючись їм з усією совістю й старанністю, начальства буду слухатись, а в своїй по