ТОП 10:

Московська держава в період «Смути» (кін. ХУІ – ХУІІ ст.)



СМУТНИЙ ЧАС (смута), термін, що позначає події кін. 16 - поч. 17 ст. у Росії. Епоха кризи державності в Росії, що трактувалась рядом істориків як громадянська війна. Супровод народними виступами і заколотами; правліннями самозванців (Лжедмитрій I, Лжедмитрій II), польс і шведс інтервенціями, руйнуванням держ влади і розоренням країни. Зійшовши на престол, Борис Годунов (1598р.) спирався перш за все на дворянство. Незадоволене його піднесенням боярські роди (Мстиславські, Юрьєви, Шуйські) були ним усунуті з політичної арени. Для Росії це було Смутний час. Так сучасники називали події, що відбувалися в період від смерті Івана Грозного(1584р.) до 1613 р., коли на російському престолі воцарився Михайло Федорович Романов. Йшов процес становлення кріпацтва, який викликав різкий протест широких мас селянства і міських низів. У 1601-1603 рр. країну вразив страшний неврожай. У 1603 р. наростає хвиля численних повстань голодуючого простолюддя, особливо на пд країни. У сусідній Речі Посполитою (Польсько-Литовській державі) тільки і чекали приводу втрутитися у внутрішні справи Росії, що ослабла. У 1602 р. там з'явилася людина, що видавала себе за царевича Дмитра, що дивом врятувався, сина Івана IV, убитого в Угличі 15 травня 1591 р. Насправді самозванцем був галичський дворянин Юрій (Григорій) Отрепьєв, що постригся в ченці Чудова монастиря. 21 січня 1605 р. в околицях села Добринічи Комарицкої волості відбулася битва між загонами самозванця і царським військом князя Ф.І. Мстиславського. Розгром був повний: Лжедмитрій I дивом врятувався втечею в Путівль. У цей критичний для самозванця період 13 квітня 1605 р. раптово помер цар Борис Годунов. 1 червня Москва присягнула самозванцю. У ніч на 17 травня 1606 р. почалося повстання городян. Змовники увірвалися в Кремль і убили Лжедмитрія I. Через три дні новим царем призачили родовитого боярина Василя Івановича Шуйського, організатора змови. Реальна влада перейшла в руки Боярської думи. Внутрполіт становище країни продовжувало погіршуватися. Країну розбурхували чутки про порятунок «царевича Дмитра». Новий самозванець з'явився літом 1607 р.

На Москву Лжедмитрій II рушив на чолі великих шляхетських загонів польс і литовс магнатів. Літом 1608 р. військо самозванця встало укріпленим табором в підмосковному селі Тушино, від якого Лжедмітрій II отримав прізвисько «тушинський злодій».Почалася облога Москви. У Тушине почала діяти своя Боярська дума і прикази. Загони тушинцев контролювали значну терит країни, грабуючи і розоряючи її. У самому Тушині «царем» управляли предводителі польських найманих загонів. Осінню 1609 р. Річ Посполита почала відкриту інтервенцію проти Росії. Сигизмунд ІІІ з величезною армією почав облогу Смоленську. Спроба Василя Шуйського врятувати обложений Смоленськ закінчилася невдачею. Лжедмитрій II знов підступив до Москви. Це вирішило долю Шуйського, проти якого піднялися дворяни. 17 липня 1610 р. царя повалили і насильно постригли в ченці. Влада перейшла до уряду з 7 бояр («семибоярщина») на чолі з Ф.І. Мстиславським. Його відчайдушне положення змусило бояр укласти договір з Сигизмундом III про покликання на російський престол польського короля Владислава. У ніч на 21 вересня 1610 р. бояри зробили нац зраду, впустивши до Москви військо гетьмана Жолкевського. Лжедмітрій II втік Москви знов закріпився в Калузі. Тут 11 грудня його наздогнала смерть - самозванець був убитий на полюванні татарським князем з його особистої охорони. Після захоплення поляками Москви перед Росією встала загроза втрати нац незал. Проте «велике розорення» землі рос викликало широкий підйом патріот руху в країні і формування народ земського ополчення. Коли ополчення підійшло до Москви, то знайшло на її місці тільки попелище. Тим часом Сигизмунд III узяв знекровлений Смоленськ. Осінню 1611 р. Рос д-ва, що не мала центру, уряду і війська, стояла на межі нац катастрофи. Але її не відбулося: знайшлася сила, яка врятувала країну від іноз поневолення. На озброєну боротьбу з польс-шведс інтервенцією піднявся рос народ. За ініціативою Мініна створюється «Совет всея земли», що став тимчасовим урядом. Очолити земську рать запрошується князь Д.М. Пожарський. На початку березня ополчення починає похід на Москву через Ярославль, який стає местомом збору військових сил. В кінці серпня 1612 р. військо Мініна і Пожарського підійшло до столиці і з'єдналося із залишками першого земського ополчення. 22-24 серпня під стінами Москви відбулася запекла битва з королівс армією під командуванням гетьмана Хоткевича, що поспішала на допомогу обложеному гарнізону. Поляки були наголову розбиті і бігли геть. Інтервенти, що засіли за кремлівською стіною, капітулювали 26 жовтня. Столиця Росії була повністю звільнена. Складність політ обстановки в Мови Посполитої і відсутність засобів для продовження військових дій змусили Сигизмунда III на якийсь час відмовитися від своїх претензій на російський престол. Смута фактично закінчилася воцарінням Міши Федорича!

71.

«Помаранчева революція» і розвиток демократичних процесів в Укр. Джерела до вивчення проблеми.

Помаранчева революція — кампанія протестів, мітингів, пікетів, страйків і інших акцій громад непокори в Укр, організована і проведена прихильниками В Ющенка, основного кандидата від опозиції на президентських виборах у листопаді — грудні 2004 року, після огол ЦВК попередніх результатів, згідно з якими переміг його суперник — В.Янукович. Акція почалася 22 листопада 2004.

Основною базою об'єднаної опозиції стали зх і цент регіони країни, у той час як В.Януковича підтримав Сх і Пд Укр. Громадська думка зх країн була переважно на боці укр опозиції.

Основним результатом революції було призначення Верховним судом повторного другого туру президентських виборів (не передбаченого прямо законодавством). Внаслідок компромісу, досягнутого фракціями Верховної Ради, після призначення повторного другого туру виборів були прийняті зміни до Конституції, які отримали назву Констит р-ма, яка зменшила повноваж презид, і, таким чином, знизила рівень значущості спірних президентських виборів.

Зміна правлячої еліти Укр, що відбулася в результаті «Помаранчевої революції», і пов'язана з цим радикальна переорієнтація внутрішнього й зовнішньополітичного курсу країни дали привід багатьом спостерігачам говорити про чергу «кольорових» революцій, що почалася зі зміни влади в Сербії та продовжилася в Грузії, Україні та Киргизстані, намагатися знайти аналогії між ними та визначити ті держави, у яких можливе повторення «кольорових» революцій. Зі свого боку, влади країн, які називалися як потенційні об'єкти застосування «революційного досвіду», почали певні контрзаходи для недопущення цього.

Хід подій: 22 листопада 2004 року — наступний день після другого тура голосування, у ході якого виборці повинні були зробити свій вибір між діючим прем'єр-міністром Віктором Януковичем і кандидатом від опозиції Віктором Ющенко. З оголошенням попередніх офіційних результатів голосування стало зрозуміло, що вони відрізняються від даних экзит-поллів проведених прихильниками Ющенка. Скориставшись цим прихильники Ющенко та іноземні спостерігачі з Європи й США заявили, що вибори проведені із численними порушеннями та такі розбіжності є результатом підтасування на користь провладного кандидата. Прихильники опозиції підготувалися до акцій протесту заздалегідь. Уже за добу до оголошення попередніх результатів на київській площі Незал почали встановлюватися намети й трибуни для проведення виступів опозиції. За кілька годин до оголошення ЦВК попередніх даних почали звучати заяви про фальсифікацію виборів на користь В Януковича.

23 листопада в містах Зх Укр, у Києві й ряді інших міст і обл центрів почалися мітинги в підтримку кандидата від опозиції. Основною ареною народного невдоволення став Майдан Незал, де зібралося, за різними оцінками, від 100 до 500 тисяч протестувальників з усієї країни. Мітинги й пікети проходили також перед будинками Адмін Презид, ВР — укр парламенту, уряду й ін. Відмітним знаком демонстрантів став помаран колір — колір передвиборної кампанії Ющенко (прихильники Януковича використали білий то голубий кольори). Міські влада Києва, Львова та декількох інших міст відмовилися визнати законність офіційних результатів, а сам Ющенко, відмовляючись визнавати офіційні результати виборів, прийняв із трибуни ВР символічну присягу перед народом Укр як новообраний президент.

Ющенко почав переговори з діючим презид Леонідом Кучмою, бажаючи мирним шляхом домогтися визнання своєї перемоги, але переговори були перервані вже 24 листопада, оскільки позиція Ющенка не передбачала іншого результату переговорів, крім проголошення його президентом. Після оголошення остаточних результатів, по яких переможцем був визнаний Янукович, Ющенко виступив перед своїми прихильниками в Києві, призвавши їх почати «Помаранчеву революцію» і шляхом страйків паралізувати д-сть уряду. Таким чином, комітет нац порятунку повідомляє загальнонац політичний страйк».

3 грудня 2004 р Верховний суд Укр після багатоденного обговорення визнав численні факти порушення законів і Конст Укр в ході виборів, у результаті чого вимоги Ющенко були частково задоволені — зокрема, результати другого тура голосування були оголошені недійсними. Слідом за цим рішенням ВР перемінила склад ЦВК й прийняла виправлення до закону про вибори президента з метою перекрити основні канали фальсифікації виборів. Прийняття цих виправлень було результатом компромісу між владою й опозицією. У пакеті з ними була затверджена конституційна р-ма, що обмежує владу презид Укр й передає частина його повноважень кабінету міністрів і парламенту.

У ході повторного голосування, проведеного 26 грудня 2004 р, переміг В.Ющенко. Спроба прихильників В.Януковича опротестувати результати повторно проведеного другого тура виборів не принесла результатів, і ще до закінчення судового засідання В.Ющенко був офіційно визнаний през Укр в публікації «Урядового Кур'єра».

P.S. Важливою подією в історії незалежної України ста­ли президентські вибори 2005 р., які переросли у „по­маранчеву революціюЦі вибори проводилися на основі нової редакції За­кону України „Про вибори Президента України", ухва­леної парламентом 5 березня 2004 р. На відміну від по­передньої редакції висування кандидатів здійснювало­ся лише партіями або блоками та шляхом самовисуван-ня. Певні зміни були* внесені у процедуру реєстрації кандидатів, у порядок формування та роботи тери­торіальних виборчих комісій, передбачалося обов'яз­кове проведення дебатів між кандидатами у телеефірі. Загалом нова редакція Закону мала на меті забезпечи­ти демократичні та чесні вибори.

Напередодні першого туру виборів, призначеного на 31 жовтня, на пост Президента України було вису­нуто 26 кандидатів. Найбільш реальними претенден­тами вважалися кандидати від провладних сил, діючий прем'єр В.Янукович та лідер опозиційного блоку „Сила народу" В.Ющенко.

31 жовтня 2004 р. відбувся перший тур виборів. У ньому взяли участь 75% громадян України. Напере­додні виборів голова ЦВК заявив про те, що попередні результати будуть отримані 1 листопада. Проте підра­хунок голосів затягнувся і про результати голосування у першому турі стало відомо лише 10 листопада. Згідно із підрахунками ЦВК найбільше голосів - 39,87% ви­борці віддали за В.Ющенка. За В.Януковича проголо­сували 39,32%, за лідера соціалістів О.Мороза-5,81%, за лідера комуністів П.Симоненка - 4,97% виборців. Та­ким чином, до другого туру виборів, який мав відбути­ся 21 листопада 2004 р. потрапили В.Ющенко та В.Яну­кович.

Після першого туру виборів політичні сили, які підтримали провладного кандидата, намагаються мобілізувати всі засоби для перемоги В.Януковича у другому турі. У свою чергу відбувається консолідація опозиційних сил: в листопаді 2004 р. В.Ющенко підпи­сав політичну угоду про єднання демократичних сил з лідером соціалістів О.Морозом, до них приєдналися лідер Партії промисловців та підприємців А.Кінах, мер столиці О.Омельченко та інші.

21 листопада 2004 р. відбувся другий тур виборів Президента України. Він засвідчив ріст активності ви­борців, яка за попередніми даними ЦВК, склала 80,78%. Проте під час другого туру виборів були допу­щені численні порушення, що ставило під сумнів до­стовірність результатів голосування. Комітет виборців України, переважна більшість міжнародних спос­терігачів оцінили другий тур виборів як такий, що не відповідає демократичним нормам і стандартам.

Станом на 18 год. 22 листопада було опрацьовано 99,38% бюлетенів. Згідно з повідомленням ЦВК за В.Януковича проголосували 49,42% виборців, за В.Ющенка-46,7%.

Практично ще у день голосування, коли стали відомі випадки масових порушень, фальсифікацій і навіть провокацій, мешканці столиці та інших міст почали ви­ходити на вулиці та майдани з наміром відстояти чесні вибори. Вже у ніч з 21 на 22 листопада на заклик лідерів опозиції люди з помаранчевою символікою заповни­ли майдан Незалежності у Києві. Наступного дня на майдан почали прибувати мешканці з інших регіонів. Це був початок „помаранчевої" революції.

24 листопада увечері ЦВК було ого­лошено офіційні результати другого туру виборів, згідно з якими новообраним Президентом України було названо В.Януковича. Проте Верховний Суд Ук­раїни своєю ухвалою від 25.ХІ.2004 р. заборонив ЦВК оприлюднення цих результатів у газеті „Урядовий кур'єр" до закінчення розгляду скарги В.Ющенка на не­законність постанови про обрання В.Януковича Пре­зидентом України.

Тим часом у столицю продовжували прибувати при­хильники як В.Ющенка, так і В.Януковича. По всій країні відбувалися масові мітинги та демонстрації на підтримку того чи іншого кандидата. Політична криза в Україні поглиблювалась з кожним днем. Під загрозу була поставлена навіть територіальна цілісність Ук­раїни: 26 листопада 2004 р. група депутатів Дніпропет­ровської обласної ради виступила з пропозицією ство­рення Південно-Східної автономії. 28 листопада у М.Сєвєродонецьку Луганської області відбувся з'їзд де­путатів рад різних рівнів за участю В.Януковича, де також порушувалося питання про автономізацію східних обл.

У цій ситуації важливим стабілізуючим фактором ви­ступили Верховна Рада України та її спікер В.Литвин. 27 листопада 2004 р. відбулося позачергове засідання парламенту, на якому було ухвалено постанову, ключо­вими положеннями якої були наступні: визнання ви­борів такими, що не відповідають реальному волеви­явленню людей; зміна складу ЦВК; повторне голосуван­ня. 1 грудня 2004 р. Верховна Рада ухвалила рішення про відставку уряду України на чолі з В.Януковичем і формування уряду народної довіри, прийняла ухвалу про збереження територіальної цілісності України та запобігання проявам сепаратизму.

До врегулювання політичної ситуації в Україні до­лучилася і міжнародна громадськість. 26 листопада і 1 грудня у Марийському палаці відбулися „круглі столи" за участю Л.Кучми, В.Литвина, В.Ющенка, В.Янукови­ча та генерального секретаря ОБСЄ Януша Кубіша, Верховного комісара Євросоюзу Хав'єра Солани, пре­зидентів Польщі та Литви Олександра Квасневського і Валдаса Адамкуса, спікера Держдуми Російської Фе­дерації Бориса Гризлова. На цих зустрічах були вироб­лені важливі рішення для виходу з політичної кризи.

Остаточне рішення щодо результатів голосування у другому турі Президентських виборів ухвалив Верхов­ний Суд України 3 грудня 2004 р. Він визнав незакон­ними дії ЦВК щодо встановлення результатів голосу­вання 21 листопада 2004 р. і висловив недовіру її голові С. Ківгшову. 4 грудня 2004 р. ЦВК призначила дату по­вторного голосування на 26 грудня 2004 р.

Наступним важливим кроком у напрямку стабілізації політичної ситуації в Україні стало засідання Верхов­ної Ради України 8 грудня 2004 р. Парламент 402 голо­сами підтримав пакет документів, серед яких Закон про внесення змін до Конституції України, Закон України про особливості застосування закону про вибори Пре­зидента України при повторному голосуванні 26 груд­ня 2004 р. Було також обрано новий склад ЦВК. Но­вим головою Центрвиборчкому обрали Я.Давидовича.

Ці історичні рішення, по суті, поклали край періоду жорсткої конфронтації між владою та опозицією. 9 грудня В.Ющенко виступив на Майдані і, подякувавши усім, хто упродовж 17 днів відстоював свій вибір, привітав з перемогою. Цього ж дня було припинено блокування приміщення Кабміну, розпочато відправ­ку іногородніх учасників акції, хоча наметове містеч­ко залишалося на деякий час на місці.

26 грудня 2004 р. відбувся повторний другий тур ви­борів, участь у яких взяли 29068309 громадян України, що становило 77,22% від загальної кількості виборців. Комітет виборців України та міжнародні спостерігачі високо оцінили роботу виборчих комісій усіх рівнів, зазначивши, що серйозних та системних порушень під час переголосування не було виявлено. Наступного дня близько 18 год. ЦВК оприлюднив попередні дані, згідно з якими після опрацювання 99,72% протоколів у президентських перегонах лідирував В.Ющенко, який отримав 52,07% голосів. За В.Януковича прого­лосували 44,13% виборців.

10 січня 2005 р. ЦВК офіційно оголосила В.Ющен­ка переможцем у президентських виборах. Він набрав 51,99% голосів, а його суперник В.Янукович - 44,2%. Таким чином, В.Ющенко переміг з відривом у 2 267 365 голосів.

Виборчий штаб В.Януковича оскаржив результати ви­борців у Верховному суді України, проте суд 20 січня 2005 р. визнав законним рішення ЦВК про перемогу В.Ющен­ка у президентських виборах 26 грудня 2004 р.

23 січня 2005 р. відбулося урочисте засідання Вер­ховної Ради України, присвячене складанню присяги новообраним Президентом України В.А.Ющенком

72.







Последнее изменение этой страницы: 2016-04-08; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.227.249.234 (0.008 с.)