Політичний ланшафт країн Цн-Сх Європи у 80-х-на поч.90-х рр.ХХ ст.

Демократичні революції у країнах Сх. Європи (1989-1991). Наприк 80-х років тоталітарні режими у Цн-Сх. Європі вичерпали свої можливості. Першими симптомами майбутньої кризи стало погіршення екон ситуації та поява нових соц проблем. З'явилися риси, не притаманні тоталітарному соціалізму — безро­біття, інфляція, падіння життєвого рівня. Масове невдо­волення існуючими порядками робило неефективною ко­лишню с-му контролю над с-ною свідомістю, без якої тоталітарне с-во існувати не може. Криза тоталітарного режиму у Цн-Сх. Європі вияви­лася загальною. Вона включала екон, соц, політ і морал кризи. Для соц революцій у країнах Цн-Сх. Європи потрібен був зн поштовх, який би послабив тоталітарну д-ву. Ним стала перебудова в СРСР. За своїм х-ром революції у Сх Європі були демократичними та антитоталітарними. Крім Румунії та Югославії, зміна влади в ін. країнах відбулася мирним шляхом.

Прихильники "оновлення соціалізму" на перших же демокр. виборах здобули більшість на хвилі критики тоталітаризму, комун партій. Прийшовши до влади вони взялися за р-ми, які вели побудови капіталізму: приватизації держ. сектора екон, заохочувався бізнес, створ ринкові структури Чехословаччина. У п.п. 80-х р. екон становище в країні погіршилось. Кер-во ЧССР прагнуло зберег­ти адмін-командну с-му. Рух протесту проти політ режиму в Чехословаччині розгортався під гаслами демократії, незалежності і зближення з Європою. Перебудова, що почалася в СРСР, підштовхнула опозицію в Чехословаччині до рішучіших дій. В якості головного методу була обрана кампанія вуличних демонстрацій з провокуванням влади на застосування насильства. Революційні події, які отримали назву "оксамитової" революції, розпочалися 17 листопада 1989 р.: у Міжнар день студентів на вулиці Праги вийшло майже 50 тис. студентів. Міліція вдалася до жорстких заходів при роз­гоні демонстрантів, що призвело до страйку. До студентів приєдналися театральні діячі та учні професійних училищ і технікумів. Наступного дня з ініціативи "Хартії-77" виник "Громадський форум", який об'єднав ряд опозицій­них груп. Підтримку "Громадському форуму" надала Соціалістична партія. Апогею антиурядовий рух досяг 25 листопада, коли на Летенському полі у Празі зібралося 750 тис. чол. Глава католицької церкви у Чехословаччині кардинал Франтішек Томашек заявив, що церква — на боці народу. 27 листопада Федеральні збори ЧССР виключили з конституції статтю 4 про керівну роль КПЧ. Було при­йнято рішення почати переговори про вивід радянських військ (80 тис. чол.) з Чехословаччини, створено уряд на чолі з Маріаном Чалфою..У кінці 1989 р. президентом країни став Вацлав Га-вел — лідер "Хартії-77" і "Громадського форуму". Голо­вою Федеральних зборів обрали О. Дубчека. Польща З середини 70-х р у Польщі ширився робітничий рух, виникли альтернативні робітничі організації. Раз по раз вибухали масові страйки, очолювані профспілкою "Со­лідарність", керівником і натхненником якої став електрик ґданської верфі Лех Валенса. У вересні-жовтні 1981 р у Ґданську відбувся пер­ший з'їзд профспілки "Солідарність", на якому було при­йнято рішення про початок боротьби за владу, на перше місце висунуто політичні гасла. На той час "Солідарність" об'єднувала 9 млн чол. Перебудова в СРСР підштовхнула польс кер-во до пошуку інших шляхів виходу з кризи. У 1988 р. ПОРП оголосила про поч екон р-м. Було знято обмеження з діяльності приватного бізнесу, лібера­лізовано валютний обмін, державні підприємства отрима­ли самостійність. У лютому 1989 р. розпочав роботу "круглий стіл" за участю всіх опозиційних сил, на якому були обговорені перспективи політ реформ. ПОРП поставила перед собою завдання легалізувати опозицію, але зберегти свою керівну роль. Першою пробою сил стали червневі вибори до сейму (нижньої палати) 1989 р., які принесли переконливу пере­могу "Солідарності" (99 місць зі 100). Після парламентсь­ких виборів постало питання про вибори президента краї­ни. Національні збори Польщі (спільне засідання сейму і сенату) 19 липня 1989 р. більшістю в один голос обрали президентом В. Ярузельського. Найскладнішим був процес створення уряду, сформу­вати який остаточно вдалося лише у вересні 1989 р. Пре-м'єр-міністром став Т. Мазовецький Вибори та формування уряду яскраво засвідчили, що Польща обрала еволюційний шлях переходу від тоталіта­ризму до демократії. Уряд Тадеуша Мазовецького першим у Сх Європі здійснив т. зв. "шокову терапію" — різкий перехід до ринкової екон. Складовими цієї пол стали відмова від контролю за цінами, одночасне введення вільної торгівлі і початок приватизації держ сектора. Падіння вир-ва було зупинено. Румунія:У політ сфері вся повнота влади була зосередже­на в руках Чаушеску. Диктатура у 80-х р привела країну до вкрай важкого становища. Диспропорція у роз­витку промисловості спричинила дефіцит основних про­мислових товарів на внутр ринку. Недостатня про­дуктивність с/г викликала перебої у забезпеченні населення продуктами харч. Зн борг країни досяг 21 млрд доларів. Чаушеску назвав таке становище загрозливим і став єдиним боржни­ком у світі, який в екстреному порядку вирішив погасити борг. Румунія до мінімуму скоротила імпорт, у тому числі й енергоносіїв. Електростанції почали контролюватись армійськими офіцерами. Вводились жорсткі ліміти на споживання енергії промисловими підприємствами і населенням. З настанням вечора міста поринали у морок. Обмежувалось опалення будинків. Заборонялось корис­туватися холодильниками в зимовий час. Країна жила у злиднях. Жорсткий антиреформістський курс Чаушеску не за­лишив жодних шансів для мирного переходу до демократії.

У грудні 1989 р. Н. Чаушеску відправився з візитом до Ірану. У цей час в Румунії почалися драматичні події. 15 грудня 1989 р. представники міської влади м. Тімішоарі вирішили перевести на роботу в село протестантського священика Ласло Текеші, який захищав права угорської меншини. Міський суд прийняв рішення виселити його з квартири, але парафіяни не допустили такого свавілля. Наступного дня розпочалися стихійні демонстрації, під час яких з'явились гасла "Геть Чаушеску". Солдати та служба безпеки намагалися розігнати маніфестантів, але безуспіш­но. 17 грудня на засіданні Політкомісії ЦК РКП Чаушеску наполіг на застосуванні зброї проти демонстрантів. Але це викликало хвилю обурення. 18-19 грудня демократичні сили почали об'єднуватись у боротьбі проти диктатури. Маніфестації та страйки про­котилися по всій країні.

22 грудня Чаушеску з дружиною покинули столицю на гелікоптері, але біля містечка Тирговіште їх було заареш­товано. 23 грудня до столиці увійшли вірні Чаушеску війська, і в Бухаресті розгорілися справжні бої. 24 грудня насту­пив перелом. Фронт Нац Порят. взяв на себе всю повноту влади. 25 грудня військовий трибунал засудив подружжя Чаушесків до страти, що й було зроблено. Демократична революція перемогла. На парламентських виборах у травні 1990 р. перемогу одержав ФНП (2/3 місць у двопалатному парламенті), Ілієску став президентом, взявши курс на проведення рин­кових реформ і демократизацію.

Угорщина З початком перебудови в СРСР в УСРП починає домі­нувати реформаторське крило, яке покладало надії на першого секретаря будапештського міськкому УСРП К. Ґра-сса. Влітку 1987 р. він очолив уряд і проголосив програ­му продовження реформ. Також було прийнято рішення про запров по­сади президента і створ конституц суду. Новим прем'єр-міністром став М. Немет. Реформаторська діяль­ність активізувала політ життя в країні. Важливим кроком до відродження багатопартійності стало прийнят­тя закону про партії. Врешті УСРП змушена була піти на переговори з опо­зицією, підписавши 18 квітня 1989 р. угоду про умови переходу до багатопартійності. 23 жовтня 1989 р. УНР було перейменовано в Угорську Республіку. Навесні 1990 р. в Угорщині відбулися демократичні вибори до парламенту, більшість на яких здобули опози­ційні партії — 89 %, а СПУ — 11 %. Новий уряд очолив історик за освітою Йожеф Анталл, а президентом став письменник, лідер СВД Арпад Гйонц.

75.