Виникнення маржиналізму (мікро- та макро економіки). «Економікс» А.Маршалла.

В останній 1/3 XIX ст. в ек-ній теорії виникла нова те­чія — маржиналізм, яка згодом стала визнача-льним напрямом роз­в-ку ПЕ. Об'єктивна зумов-леність її появи поля­гала в глибоких змінах, що стались у цю добу в суспільно-ек-ному житті роз-винутих країн Заходу під впливом НТП: перехід ек-ки в монополістичну стадію розв-ку, формува-ння складніших форм госп-ня та взаємовідносин між виробником і спож-чем, інтенсивний процес розширення ринку поза нац-ні межі. Якісні зруше-ння, що мали місце в хар-рі та структурі В, мето-дах управління ек-ною діяльністю на мікро- та макрорівнях, у сфері спож-ня, потребували пере-оцінювання багатьох теоретичних поло­жень «класичної школи», формування нової парадиг-ми для пояс­нення процесів та явищ сус-но-ек-ної практики.

Цю ф-цію в певній мірі виконав маржиналізм, який досить швидко набув широкого визнання у світовій науці, хоча і не був позбавлений певної однобічності. Основна ідея —досл-ня граничних ек-них величин як взаємозв'яза­них явищ ек-ної сис-ми на різних рівнях — фірми, галузі, на­ц-ної ек-ки. Такий підхід уможливив застосування но-вих методів аналізу, що дали змогу визн-ти гра-ничні величини для хар-ристики змін, що відбува-ються в ек-ному житті.

Виникнення теорії граничних величин було виз-нано «маржинальною революцією» в ек-ній науці

 

91. Вагомий внесок у розвиток неокласичних ідей здійснив учень і послідовник Альфреда Маршалла, представник Кембриджської школи неокласики Артур Пігу (1877—1959). Основні ідеї вченого знайшли відображення у праці "Економічна теорія добробуту" (1932), яка започаткувала новий напрям

економічних досліджень та перші спроби теоретичного обґрунтування економічних функцій держави.

Розмірковуючи над проблематикою економічних досліджень, вчений робив наголос на реалістичності економічної науки, сфера інтересів якої має визначатись практичними завданнями. На думку А. Пігу, "Початком економічної науки має бути не пристрасть до знання, а громадський ентузіазм, який постає проти убозтва брудних вулиць і безрадісності понівечених життів". Відтак мету власного дослідження вчений вбачав у тому, щоб "знайти зручний практичний інструментарій для забезпечення добробуту, іншими словами, розробити такі заходи, які, ґрунтуючись на пропозиціях економістів, може приймати державний діяч". З огляду на це А. Пігу:

Обґрунтував поняття економічного добробуту та найважливіші його фактори. Стверджуючи, що категорія суспільного добробуту "відображає елементи нашої свідомості" і може бути описана термінами "більше-менше," вчений свідомо обмежив власне дослідження "рамками тієї сфери суспільного добробуту, в якій можна прямо або побічно застосувати шкалу виміру з допомогою грошей"3. Цю сферу суспільного добробуту вчений назвав економічним добробутом.

Стверджуючи, що немає чіткої межі між економічним і неекономічним добробутом, А. Пігу звертав увагу на те, що "економічний добробут не слугує барометром або показником добробуту в цілому", оскільки "добробут часто змінюється, тоді як економічний добробут залишається на попередньому рівні; і при цьому зміни економічного добробуту рідко відповідають таким самим змінам добробуту в цілому"4. Відтак вчений наголошував на тому, що поняття індивідуального добробуту не зводиться до його економічного аспекту і включає такі показники якості життя, як умови довкілля, умови праці та відпочинку, доступність освіти, громадський порядок, медичне обслуговування тощо.

Кількісна теорія грошей, яка стверджує, що ціни товарів визначаються об'ємом платіжних засобів, що знаходяться в обігу, належить до числа найстаріших доктрин в історії економічної думки. Період її зародження датується XVI ст., коли бурхливе зростання товарних цін в Європі наполегливо вимагало пояснення причин цього явища. Крім того, це був період панування в економічних трактатах ідей меркантилізму з його благоговійною вірою в особливі властивості благородних металів як важливого елементу суспільного багатства.

Найбільш розповсюджений у ХVIII-ХІХ ст. варіант кількісної теорії стверджував, що при умові саеіегіа рагіЬиз (незмінності інших умов) рівень товарних цін в середньому змінюється пропорційно зміні кількості грошей. Це положення спочатку застосовувалось до металевих (золотих та срібних) грошей, а після виходу робіт Д. Рікардо, і до паперових (нерозмінних) грошей. Кількісна теорія включає, як правило, два базисних положення:

постулат причинності (ціни залежать від кількості грошей) і постулат пропорційності (ціни змінюються пропорційно зміні кількості грошей).

В період свого зародження кількісна теорія не претендувала на пояснення причин зміни цін. Її головним завданням було обґрунтування погляду, що гроші принципово відрізняються від інших представників товарного світу завдяки відсутності в них внутрішньої вартості. І лише з часом в кількісній теорії почала домінувати теза про зв'язок стану грошового обігу з динамікою цін.

Першим, хто висловив припущення про залежність рівня цін від кількості благородних металів, був французький філософ Жан Боден. Однак він не висував твердження про пряму, а тим більше пропорційну залежність між зміною кількості грошей та зміною цін.

Окремі положення цієї теорії в загальних рисах сформулював Дж. Локк (1632-1704 рр.). В більш розробленій формі вона викладена Дж. Вандерлінтом (помер в 1740 р.), Ш. Монтеск'е (1689-1755 рр.) і Д. Юмом (1711-1776 рр.). Прихильником кількісної теорії був і Д. Рікардо (1772-1823 рр.).

Таким чином, для ранньої кількісної теорії були характерні три постулати:

1) причинності (ціни залежать від маси грошей);

2) пропорційності (піни змінюються пропорційно кількості грошей); 3) універсальності (зміни кількості грошей чинять однаковий вплив на ціни всіх товарів).

Між тим очевидно, що по мірі розвитку форм грошей структура грошової маси стає далеко не однорідною, так як включає не тільки готівкові гроші, а й банківські вклади. По-різному реагують на збільшення грошової маси й ціни на різні групи товарів, які зростають нерівномірно. Подальший розвиток кількісної теорії грошей пов'язаний з включенням в неї апарату економетричного аналізу і елементів мікроекономічної теорії ціни. Суттєвий внесок до модернізації кількісної теорії вніс І. Фішер (1867-1947 рр.) – видатний представник математичної школи в сучасній економічній теорії, один із творців і перший президент Міжнародного економічного товариства (1931-1933 рр.). В праці "Купівельна сила грошей, її визначення і відношення до кредиту, відсотків і криз" (1911 р.) він намагався формалізувати залежність між масою грошей і рівнем товарних цін. Математично рівняння обміну можна представити у вигляді формули:

МV = РQ,

де, М (mоney) – середня кількість грошей, що знаходяться в обігу в даному суспільстві протягом року;V (vеlосіtу) – середня кількість оборотів грошей в їх обміні на блага;Р (рrіcе) – середня продажна ціна кожного окремого товару, що купується в даному суспільстві;Q (quantity) – сукупна кількість товарів.

92. Теорія граничної продуктивності Дж.Б.Кларка

Суть закону граничної продуктивності полягає в тому, що збільшення розмірів використання одного з факторів виробництва (за умов незмінності всіх інших) на певному етапі викликає зменшення його продуктивності. Інакше кажучи, гранична продуктивність змінного фактора на певному етапі починає знижуватися.

Дія закону граничної продуктивності була проаналізована науковцем при тлумаченні заробітної плати, процента і ренти. Дж. Б. Кларк виходив з того, що заробітна плата визначається граничною продуктивністю праці. За незмінних інших умов, подальше збільшення кількості робітників призведе до падіння продуктивності праці кожного нового додаткового робітника.

Підприємець може збільшити чисельність працівників тільки до тих пір, поки їхня кількість не ввійде до так званої „зони байдужості” або „граничної сфери”, тобто коли останній із найманих робітників не зможе забезпечити виробництво навіть такої кількості продуктів, яку він цілком собі привласнює у вигляді заробітної плати. Ця гранична сфера роботи знаходиться на особливому контролі на кожному підприємстві. Продуктивність праці робітника, який знаходиться у „зоні байдужості”, була названа „граничної продуктивністю праці”.

Подальше збільшення кількості робітників на підприємстві за межі „зони байдужості”, „граничної продуктивності праці” не буде приносити прибуток капіталу як фактору виробництва. Звідси Дж. Б Кларк зробив висновок про те, що розміри заробітної плати залежать від продуктивності праці і рівня зайнятості робітників. Чим більше зайнято робітників, тим нижче буде продуктивність праці і тим нижче має бути заробітна плата.

Аналогічними були міркування вченого відносно утворення відсотку.

У розділі „соціально-економічна статика” розглядаються економічні процеси і явища, які забезпечують перебування організованого господарства за умов статики – у стані рівноваги і спокою, відсутності розвитку. Дж. Б. Кларк вважав, що, уявлюваному статичному суспільству притаманні певні сили (чинники), які зберігають спосіб виробництва багатства незмінним, не дозволяють ані збільшувати, ані зменшувати його величину, задану виробництвом. До них науковець відніс:

– постійну чисельність населення, робочої сили, фіксовану суму грошей тощо;

– незмінний характер операцій, пов’язаних з постійним випуском одних і тих же видів благ;

– здійснення виробництва за незмінних технологічних процесів, видах знарядь і матеріалів.