Оптимум Парето» (В.Парето) та модель загальної економічної рівноваги Вальраса.

Парето.Головна ідея полягала у створенні ек-ної теорії, «очищеної» від понять цінності й кор-сті. ПЕ має вивчати механізм встановлення рівноваги між потребами людей та обмеженими ресурсами для їхнього задоволення. Теорія добробуту або теорія ек-ного оптиму-му - оптимальний розподіл ек-них ресурсів і благ, що виробляються. В рез-ті еквівалентного обмі-ну кожен його учасник отримує максимум кор-сті. Удосконалюючи теорію загальної ек-ної рівнова-ги Вальраса, уточнив критерії стійкої рівноваги, сформулював її умови, що отримали назву «оп-тимуму Парето». Рівновага трактувалася ним як ек-ний стан, за якого неможливо поліпшити ста-новище когось з учасників обміну, не погіршивши становища хоча б 1-о з них. Рівновага настає то-ді, коди діаметрально протилежні сили та бажан-ня й усі численні перешкоди буде збалансовано. Обгрунтував неправомірність визн-ня сукупної кор-сті як суми індивідуальних кор-стей, Кор-сть можна виміряти, але не к-но, а шляхом оцінюван-ня ступеня пріоритетності для покупця - споживчі в-сті (кор-сті) ранжуються за критерієм переваги, за рівнем пріоритетності. Кор-сть для окремої ос-оби чи фірми не рівнозначна кор-сті для всього сус-ва, За споживацькими перевагами здійснює-ться й порівнювання рез-тів і витрат. Коли ек-ка досягає оптимуму, то дальше поліпшення будь-яких важливих показників можливе лише вгаслі-док глибоких структурних зрушень. На підставі цього він зробив важливий соц-ний висновок: для того щоб підняти рівень мінімального доходу або зменшити розрив у доходах, необхідно забезпе-чити прискорене збільшення багатства порівняно з к-тю населення. Отже, проблема поліпшення умов життя найбідніших верств населення є насамперед проблемою створення багатства.

Леона Вальраса Головне у його творчості – опрацю-вання теорії макроек-ної рівноваги. Рівновагу хар-ризував як стан, за якого ефективний попит і пропозиція вироб-их послуг є рівни­ми, існує пос-тійна стійка ціна на ринку продуктів і прода­жна ці-на продуктів = витратам, втіленим у вироб-их по­слугах. 2-і 1-і умови належать до рівноваги обмі-ну, 3-я — до рівноваги В. Природу рівноваги: людина приходить на ринок з певною к-тю товарів і з певним бажанням реалі-зувати їх за різними цінами. Якщо всі товари по-щастило реалізува­ти за цими цінами, то попит і пропозиція є рівними, а на ринку існує рівновага. Але якщо попит і пропозиція різні, то ціни будуть змінюва­тися, аж поки не буде досягнуто певної рівноваги. Це є загальна теорія рівноваги обміну Головна праця - «Елементи чистої ПЕ», в якій намагався описати замкнену математи­чну мо-дель загальної ек-ної рівноваги. Вона претенду-вала на те, щоб об'єднати всі категорії ек-ки на грунті принципу суб'єктивної кор-сті. Не визнавав трудової теорії в-­сті й поділяв усіх агентів В на 2 групи: власників вироб-их послуг (землі, праці й капіталу) та під-ців. Щодо держа­ви, то він визна-чив їй ф-ції гаранта безпеки громадян, захисника їх соц-них інтересів, здатного створити умови для ефективної конкуренції в сус-ві й забезпечи-ти всім однакові права. Власники вироб-их послуг є продавцями цих по­слуг і одночасно покупцями предметів спож-ня. Під-ці, навпаки є покупцями вироб-их послуг і продавцями споживчих продуктів. В й спож-ня виявляються зв'язаними за допомогою ринків вироб-их послуг та споживчих продуктів.

94. Погляди на принципи оподаткування у ХІХ-на поч..ХХ ст.-«податкова держава» Й.Шумпетера

Автор ідеї та поняття “податкова держава” – видатний економіст і соціолог Йозеф Шумпетер (1883–1950). За його словами: “Податки не лише допомогли створити державу. Вони сприяли оформленню її. Податкова система стала тим органом, розвиток якого спричинив появу других органів. За допомогою податкового законодавства держава підпорядкувала собі приватні господарства і забезпечила домінування над ними. Податок вносить дух грошей і розрахунку в усі закутки, де ним до того і не пахло, і таким чином стає творчим фактором самого державного організму, який створив податок” [50, c.79]. Суттєву типологічну ознаку податкової (фіскальної) держави Шумпетер вбачав у зростаючій важливості та новому значенні оподаткування і державного боргу в національних державах, що зумовлено посиленням централізованої влади, розширенням урядових функцій, активністю зовнішньої політики, амбіціями національних еліт. (За даними ознаками і Україна вже належить до такого типу держав). Монографії, написаній у 1918 р. із викладом вчення про податкову державу, Шумпетер не випадково дав назву “Криза податкової держави” (“Die Krise des Steuerstaates”) [50, c.67]. Погляди Шумпетер можна пояснити з огляду на обставини епохи та його творчого життя. Приводом для висновків про кризу податкової держави слугували грандіозні події початку ХХ століття: Перша світова війна, крах чотирьох імперій (Австро-Угорської, Російської, Німецької, Турецької), соціалістична революція в Росії, а також перші важкі роки самостійної Австрії, де Шумпетер деякий час займав посаду міністра фінансів. З аргументів Шумпетер випливає, що криза податкової держави настає за певних умов: втрати державою здатності збирати податки і/або повністю контролювати податковий процес; одержавлення господарської системи; перебільшеного розвитку фіскальних засад державності. Так, загибель Римської та Візантійської імперій обумовлена системною кризою, частиною якої було скорочення податкових надходжень у результаті занепаду економіки, зменшення кількості платників, втрати контролю над кордонами. Гостра дефіцитність державних фінансів супроводжувала і крах тих імперій, які розпалися на очах у Шумпетера та його сучасників. Значною мірою параліч здатності приборкати тіньову економіку, переслідувати і карати порушників фінансової дисципліни властивий останнім рокам існування СРСР, який, до того ж, не був податковою державою в повному розумінні цього слова. Другий урок полягає в тому, що державу, яка намагається підмінити собою економіку, прагне виконувати весь комплекс економічних і політичних функцій, неминуче очікує банкрутство. За Шумпетером, соціалістична держава, котра володіє економікою, сама господарює і відповідно, не збираючи податків, живе за рахунок відрахувань від прибутків державних підприємств і організацій, а громадяни якої замість того, щоб дбати про власні інтереси, очікують на блага від держави, приречена. Пророцтво Шумпетера тим вагоміше, бо він був сучасником народження першої соціалістичної держави і відразу передбачив, що фактично безподаткова держава з неефективною усуспільненою економікою нежиттєздатна в принципі, час її існування – не більше, ніж поступова агонія. Вочевидь, як фатум, ним напророчений, збувся.

Проте податки і в “нормальній” податковій державі мають мати міру. Аби не стати економічним паразитом, не перестаратися у виконанні фіскальної функції держава вправі брати з приватного сектора лише стільки податків, скільки сумісно із збереженням індивідуальної вигоди платників. Іншими словами, податкова держава повинна вимагати з платників не так багато, щоб вони втрачали фінансовий інтерес до виробництва, щоб рівень оподаткування паралізував економічну енергію, спричиняв деморалізацію суспільства. В противному разі також наступає криза податкової держави, коли податки руйнівним чином позначаються „спершу на економіці, потім на способі життя, а наостанку – на культурному рівні”

 

95. У 20-х роках мала місце гостра партійна дискусія про те, якими шляхами досягти світового рівня економічного розвитку. Перемогла лінія Й. Сталіна та його соратників, які були прихильниками авторитарних форм управління і здійснення індустріалізації будь-якою ціною і в найближчій перспективі.

Основними джерелами індустріалізації були: націоналізація промисловості, збільшення прямих і непрямих податків, використання трудового ентузіазму трудівників і примусової праці політичних в’язнів, колективізація сільського господарства, конфіскація церковного і монастирського майна, прибутки від зовнішньої торгівлі та інші.

На відміну від розвинених країн світу, в СРСР індустріалізація здійснювалася не для задоволення споживчих потреб населення, а навпаки, споживання промислової продукції населенням обмежувалося. Важливим джерелом індустріалізації був колоніальний визиск поневолених народів. Визиск здійснювався шляхом встановлення неадекватних цін на ввіз і вивіз продукції, особливо сільськогосподарської. Так, за центнер м’яса Україні платили 2,4 крб, тоді як на світовому ринку (Лондон) ціна становила 8,8 крб. Найдешевше коштував хліб, що вивозився з України за кордон.

Вже перший п’ятирічний план, який передбачав реконструкцію та будівництво в Україні промислових підприємств, був для неї несприйнятливим. Він ставив у привілейоване становище російський центрально-промисловий район, Ленінград і Урал. В Україні ж прискореним темпом мали розвиватися лише ті галузі, що забезпечували паливом та металом промисловість Росії.

Ще ніколи в історії будь-яке суспільство не робило спроби здійснити величезні економічні перетворення за такий короткий період. Для цього конче необхідною була масова активність усіх, ентузіазм мільйонів при мінімальному матеріальному стимулюванні, гострому дефіциті товарів народного споживання, продуктів харчування, послуг.

Індустріалізація в Україні була здійснена протягом 2-ої полов. XIX - 40-х ХХ ст.; на 1-му етапі (до 1917) в Україні було створено мережу залізниць, вугільну (Донбас), металургійну та ін. галузі промисловості; розгорнулася урбанізація; виникли буржуазія та робітничий клас; однак ці процеси мало торкнулись українців, які залишалися переважно селянським народом; 2-й етап (бл. 1925-40) здійснювався планово більшовиками; розвивалася переважно важка промисловість, споруджено Дніпровську гідроелектростанцію, металургійні гіганти Запоріжсталь, Азовсталь, Харківський тракторний завод та багато ін. підприємств; УРСР перетворилася з переважно аграрної в індустріально-аграрну країну; сформувались укр. робітничий клас і технічна інтелігенція; в ході і. було пограбовано і поневолено село (колективізація), створено командно-адміністративну систему управління економікою; і. в зх. областях України була в осн. закінчена