Екологічне інформаційне забезпечення.

Однією з найважливіших функцій управління в галузі охорони навколишнього природного середовища, роль якої постійно зростає, є інформування.

Екологічне інформування (екологічне інформаційне забезпечення) — це доведення до заінтересованої громадськості, органів та осіб, які приймають управлінські та інші рішення, екологічної інформації.

Еколого-інформаційне забезпечення є однією з основних гарантій реалізації конституційного права громадян на вільний доступ до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також права на її поширення (ст. 50 Конституції).

Організація та порядок здійснення екологічного інформаційного забезпечення, його форми та методи, суб'єктний склад, вимоги до екологічної інформації та інші питання екологічного інформування регулюються законами України «Про охорону навколишнього природного середовища» (статті 25 та 25^і), «Про інформацію» (1992, з на ступними змінами), Орхуською конвенцією «Про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля» (1998), Положенням про державну систему моніторингу довкілля, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30 березня 1998 р. № 391, Положенням про порядок надання екологічної інформації, затвердженим наказом Мінприроди України від 18 грудня 2003 р. № 169, розпорядженням Кабінету Міністрів України від 29 травня 1993 р. № 343-р «Про забезпечення заінтересованих державних і громадських органів, підприємств, організацій та громадян інформацією про стан навколишнього природного середовища в частині ядерної та радіаційної безпеки» та іншими нормативно-правовими актами.

Основними суб'єктами еколого-інформаційних відносин є громадяни України; юридичні особи; держава. Відповідна функція екологічного управління насамперед є державною, тобто її здійснення покладається на органи виконавчої влади спеціальної компетенції, які мають відповідну інформацію.

ст. 25 Закону «Про охорону навколишнього природного середовища» зобов'язує забезпечувати вільний доступ населення до інформації про стан навколишнього природного середовища не лише спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища, його органи на місцях, органи місцевого самоврядування, а й підприємства, установи та організації, діяльність яких може негативно вплинути або впливає на стан навколишнього природного середовища, життя і здоров'я людей.

Об'єктом еколого-інформаційних відносин є, згідно зі ст. 8 Закону «Про інформацію», документована або публічно оголошувана інформація про події та явища в екологічній сфері.

Змінами до Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», що були прийняті в 2002 р. і мали за мету приведення Закону у відповідність до Орхуської конвенції, суттєво розширено поняття екологічної інформації (ст. 25). До екологічної інформації може бути віднесена будь-яка інформація в письмовій, аудіовізуальній, електронній чи іншій матеріальній формі про: стан навколишнього природного середовища чи його об'єктів — землі, вод, надр, атмосферного повітря, рослинного і тваринного світу та рівні їх забруднення; біологічне різноманіття і його компоненти, включаючи генетично видозмінені організми та їх взаємодію з об'єктами навколишнього природного середовища; джерела, фактори, матеріали, речовини, продукцію, енергію, фізичні фактори (шум, вібрацію, електромагнітне випромінювання, радіацію), які впливають або можуть вплинути на стан навколишнього природного середовища та здоров'я людей; загрозу виникнення і причини надзвичайних екологічних ситуацій, результати ліквідації цих явищ, рекомендації щодо заходів, спрямованих на зменшення їх негативного впливу на природні об'єкти та здоров'я людей; екологічні прогнози, плани і програми, заходи, в тому числі адміністративні, державну екологічну політику, законодавство про охорону навколишнього природного середовища; витрати, пов'язані зі здійсненням природоохоронних заходів за рахунок фондів охорони навколишнього природного середовища, інших джерел фінансування, економічний аналіз, проведений у процесі прийняття рішень з питань, що стосуються довкілля.

67. Державний облік та ведення державних реєстрів екологічно небезпечних видів діяльності та об’єктів.

Відповідно до Постанови КМУ «Про перелік видів діяльності та об'єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку» до екологічно небезпечних видів діяльності та об’єктів відносяться:

1. Виробництво електроенергії і тепла на базі органічного палива.

2. Промисловість будівельних матеріалів (виробництво цементу, асфальтобетону, азбесту, скла).

3. Целюлозно-паперова промисловість.

4. Деревообробна промисловість (хімічна переробка деревини, виробництво деревостружкових і деревоволокнистих плит та інше з використанням синтетичних смол, консервування деревини просочуванням).

5. Машинобудування і металообробка (з литтям із чавуну, сталі, кольорових металів та хімічною обробкою)тощо

6. Атомна енергетика і атомна промисловість (у тому числі видобування і збагачення руди, виготовлення тепловиділюючих елементів для атомних електростанцій, регенерація відпрацьованого ядерного палива, зберігання чи утилізація радіоактивних відходів).
7. Металургія (чорна і кольорова).
8. Вугільна, гірничовидобувна промисловість, видобування і переробка торфу, сапропелю.
9. Виробництво, зберігання, утилізація і знищення боєприпасів усіх видів, вибухових речовин і ракетного палива.

10. Біохімічне, біотехнічне і фармацевтичне виробництво тощо.

Однією з основних функцій управління в галузі охорони навколишнього природного середовища є облік. Суспільні відносини щодо здійснення державного обліку у відповідній галузі в загальному вигляді регулюються Законом «Про охорону навколишнього природного середовища» (ст. 24) та актами природоресурсного (земельного, водного, лісового, гірничого, фауністичного, флористичного) законодавства.

Первинний облік здійснюється суб'єктами господарювання також стосовно природних ресурсів: води, лісів, іншої рослинності, об'єктів тваринного світу тощо.

Однією із важливих форм первинного обліку є екологічна паспортизація об'єктів — здійснюване суб'єктом господарювання збирання узагальнених за спеціально встановленою формою даних про екологічні показники діяльності об'єкта, використання ним природних ресурсів, ступінь потенційної небезпеки для навколишнього природного середовища.

Паспортизація потенційно небезпечних об'єктів, зокрема, здійснюється відповідно до переліків таких об'єктів, які складаються на підставі результатів їх ідентифікації. Ідентифікація потенційно-небезпечних об'єктів полягає у діяльності суб'єктів господарювання щодо виявлення на об'єктах господарської діяльності джерел та чин ників небезпеки, які здатні за негативних обставин (аварія, стихійне лихо тощо) ініціювати виникнення надзвичайної ситуації, а також в оцінці їх можливих максимальних рівнів. Відповідна ідентифікація здійснюється за територіальним та галузевим принципом на підставі порядку, що встановлюється МНС України.

Однією з найбільш важливих форм обліку є державний статистичний облік. Він здійснюється Державним комітетом статистики України (Держкомстатом) за спеціально затвердженими формами державних статистичних спостережень.

У сфері обліку природокористування та забезпечення екологічної безпеки в Україні, зокрема, ведуться такі реєстри:

— реєстр об'єктів утворення, оброблення та утилізації відходів (ст. 27 Закону України «Про відходи», Порядок ведення реєстру об'єктів утворення, оброблення та утилізації відходів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 31 серпня 1998 р. № 1360);

—реєстр місць видалення відходів (ст. 28 Закону «Про відходи», Порядок ведення реєстру місць видалення відходів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 1998 р. № 1216);

—Державний реєстр об'єктів підвищеної небезпеки (Закон України «Про об'єкти підвищеної небезпеки», Порядок проведення ідентифікації та обліку об'єктів підвищеної небезпеки, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2002 р. № 956);