Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Екологічна функція держави в сучасних умовах. Концепція національної екологічної політики.

Поиск

Екологічна функція держави в сучасних умовах. Концепція національної екологічної політики.

Раціональне використання природних ресурсів, охорона довкілля та гарантування екологічної безпеки – мета екологічної політики держави.

Науково-правові концепції взаємодії суспільства і природи. Становлення екологічного права України.

Предмет екологічного права України. Поняття та види екологічних правовідносин.

Поняття і види об’єктів екологічного права. Співвідношення об’єктів природи та природних ресурсів у системі екологічного права.

Екологічні системи, природні комплекси, ландшафти як об’єкти правового регулювання використання та охорони.

Навколишнє природне середовище як інтегрований об’єкт екологічного права.

Життя і здоров’я громадян в системі об’єктів охорони екологічного права.

Методи екологічного права України. Імперативи та пріоритети екологічного права.

Принципи екологічного права.

Функції екологічного права.

Поняття та система екологічного права. Співвідношення екологічного, природоресурсного та природоохоронного права. Співвідношення екологічного права та законодавства.

Місце екологічного права у національній системі права.

Екологічне право як комплексна галузь права, наука та навчальна дисципліна.

Система навчального курсу “Екологічне право України ”.

Поняття джерел екологічного права та їх види.

Конституція України як основне джерело екологічного права України.

Закон України “Про охорону навколишнього природного середовища” як інтегроване джерело екологічного права.

Природоресурсові закони та кодекси як диференційовані джерела екологічного права.

Природоохоронні закони України як комплексні джерела екологічного права.

Підзаконні нормативно-правові акти як джерела екологічного права.

Екологічні стандарти в системі джерел екологічного права.

Джерела права екологічної безпеки.

Міжнародно-правові акти у системі джерел екологічного права.

Місце роз’яснень вищих судових інстанцій щодо застосування екологічного законодавства у системі джерел екологічного права.

Поняття та види екологічних прав та обов’язків громадян.

Право громадян на участь у прийнятті екологічно значим их рішень. Право громадян на участь у здійсненні природоохоронних заходів.

Право громадян на здійснення загального та спеціального використання природних ресурсів.

Особливості реалізації галузевих та міжгалузевих екологічних прав громадян.

Загальні та спеціальні обов’язки громадян у галузі охорони навколишнього природного середовища.

Поняття і види гарантій реалізації екологічних прав громадян та додержання екологічних обов’язків.

Правові форми захисту екологічних прав громадян.

Поняття та основні ознаки права власності на природні ресурси.

Об’єктивне та суб’єктивне право власності на природні ресурси.

Об’єкти та суб’єкти права власності на природні ресурси.

Зміст права власності на природні ресурси.

Правові форми права власності на природні ресурси.

Підстави виникнення, зміни та припинення права власності на природні ресурси.

Форми і методи охорони та захисту права власності на природні ресурси.

Поняття та види права природокористування.

Принципи права природокористування.

Пріоритети права природокористування.

Об’єктивне та суб’єктивне право природокористування.

Особливості права орендного природокористування.

Об’єкти та суб’єкти права природокористування.

Зміст права природокористування.

Права та обов’язки суб’єктів права природокористування.

Підстави виникнення, зміни та припинення права природокористування.

Значення договорів у виникненні права природокористування.

Форми і методи охорони і захисту прав суб’єктів правовідносин природокористування.

Екологічне ліцензування.

Право землекористування.

Функції екологічного права.

Функції екологічного права - основні напрями впливу норм екологічного права на волю і поведінку суб'єктів екологічних правовідносин і забезпечення правопорядку в галузі використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища, гарантування екологічної безпеки.

Загальноправові функції:

регулятивна, виховна, превентивна, охоронна.

Спєціальноправові функції:

екологічна, природоохоронна, антропоохоронна.

КУ як основне джерело ЕП

Конституція України є Основним законом держави і є політико-правовим актом, що має найвищу Юридичну силу. Саме в Конституції України закладені загальновизнані принципи, на яких базується і розвивається екологічне законодавство. Так, ст. 13 Конституції України проголошує, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу виключної (морської) економічної зони є об’єктами права власності українського народу. Кожний громадянин має право користуватися природними об’єктами права власності народу відповідно до закону. Разом з тим, кожен зобов’язаний не заподіювати шкоди природі, відшкодовувати збитки (ст. 66 Конституції України).

Нормами КУ є нормами прямої дії. Закони та інші нпа приймаються на основі КУ й повинні відповідати їй.

Екологічне ліцензування.

Екологічне ліцензування — це відносини між державою в особі її спеціально уповноважених органів та суб'єктами господарювання (фізичними та юридичними особами), змістом яких є санкціонування здійснення цими суб'єктами певної діяльності в галузі охорони навколиш нього природного середовища на основі оцінки їх відповідності комплексу вимог, що висуваються з боку держави.

Екологічне ліцензування є функцією державного управління, з допомогою якої забезпечується правовий зв'язок між діяльністю суб'єктів господарювання в галузі природокористування та охорони довкілля та державою в особі її органів. Через функцію ліцензування держава ніби бере на себе частину відповідальності за всю діяльність в екологічній сфері, що підлягає ліцензуванню. Такому ліцензуванню підлягають найбільш важливі з точки зору державних інтересів види діяльності, а також види діяльності, які можуть спричинити найбільш суттєвий вплив на якісні та кількісні характеристики природних ресурсів та довкілля в цілому. Надаючи екологічну ліцензію, держава визначає придатність конкретного суб'єкта (його відповідність кваліфікаційним вимогам, вимогам організаційного, матеріально-технічного забезпечення тощо) здійснювати певну екологічно-важливу діяльність. Законодавство не містить визначення поняття «екологічне ліцензування» чи «екологічна ліцензія»

.Під екологічною ліцензією нами розуміється узагальнена назва групи дозвільних документів державного зразка, якими засвідчується право суб'єкта господарювання (ліцензіата) на провадження зазначеного в ній виду господарської діяльності, пов'язаної з використанням природних ресурсів чи потенційним шкідливим впливом на довкілля, протягом визначеного строку за умови виконання ліцензійних умов.

Законодавство не встановлює чіткого переліку ліцензій власне екологічного характеру.

Крім ліцензій, що видаються центральними органами виконавчої влади, деякі екологічні ліцензії уповноважені видавати місцеві державні адміністрації. В основному такі ліцензії стосуються використання природних ресурсів місцевого значення.

Відповідно до основних принципів державної політики у сфері ліцензування, закріплених ст. 3 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», ліцензія є єдиним документом дозвільного характеру, який дає право на зайняття певним видом господарської діяльності, що відповідно до законодавства підлягає обмеженню. Незважаючи на це, традиційно існує значна кількість дозволів, що дають право на спеціальне використання природних ресурсів або здійснення діяльності, що може справити негативний вплив на довкілля, які встановлені актами екологічного, насамперед природоресурсного, законодавства і до цього часу не перенесені до спеціальних законодавчих актів про ліцензування. Ці дозволи мають різні назви, застосовуються до різного кола суб'єктів, видаються різними державними органами, органами місцевого самоврядування або навіть власниками чи первинними природокористувачами. Саме вони складають правові підстави виникнення цілого ряду відносин стосовно природокористування Це наприклад -. лісорубний квиток, ордер, відстрільна картка (на пернату дичину, кроля дикого, зайця-русака, єнотовидного собаку, вовка та лисицю.

В умовах економічної кризи в Україні проблема фінансування природоохоронних заходів набуває особливої гостроти, оскільки під час реформування фінансової системи та її адаптації до ринкових умов були втрачені попередні джерела видатків на природоохоронні потреби.

Враховуючи реальне скорочення бюджетного фінансування заходів по забезпеченню екологічної рівноваги, в 1992 році відповідно до Закону України 'Про охорону навколишнього природного середовища' була створена система фондів охорони навколишнього природного середовища на державному та місцевому рівнях.

Важливим інструментом цільового фінансування природоохоронних заходів загальнодержавного та регіонального значення, в тому числі заходів щодо зниження впливу забруднення навколишнього природного середовища на здоров'я населення, оперативного реагування на ускладнення екологічної ситуації в різних регіонах України є Державний фонд охорони навколишнього природного середовища (з 1998 року в складі Державного бюджету України).

Кошти Державного фонду використовуються для фінансування витрат, передбачених Положенням про Державний фонд охорони навколишнього природного середовища, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 7.05.1998 р. № 634 та відповідно до Переліку видів діяльності, що належать до природоохоронних заходів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.09.1996 № 1147.

Фінансування природоохоронних заходів здійснюється за Порядком планування та фінансування природоохоронних заходів з Державного фонду охорони навколишнього природного середовища, затвердженим наказом Мінекобезпеки від 29.10.99 № 252, зареєстрованого в Мін'юсті 09.02.2000 за № 78/4299.

81. Екологічне страхування та екологічний аудит в системі економіко-правового механізму в галузі екології.

Потенційно розраховувати на підтримку страхових фондів для забезпечення відповідальності за екологічну шкоду цілком можливо і в Україні. Така можливість, зокрема, передбачена ст. 49 Закону «Про охорону навколишнього природного середовища», відповідно до якої в Україні здійснюється добровільне і обов'язкове державне та інші види страхування громадян та їх майна, майна і доходів підприємств, установ і організацій на випадок шкоди, заподіяної внаслідок забруднення навколишнього природного середовища та погіршення якості природних ресурсів. Порядок екологічного страхування встановлюється законодавством України. Стаття 15 Закону України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» містить установчу норму про здійснення страхування від ризику радіаційного забруднення довкілля (впливу на людину).

Не передбачено застосування екологічного страхування Законом України «Про страхування», Цивільним кодексом України, не прийнятий досі і спеціальний закон про екологічне страхування.

За загальним правилом екологічному страхуванню підлягають ризики заподіяння шкоди. Під ними розуміються події, які є раптовими і непередбачуваними. До них належать техногенні аварії (аварійні ситуації) та катастрофи. Наприклад, раптовими і непередбачуваними є: вибух на підприємстві, що призвів до значного викиду забруднюючих речовин, небезпечного для здоров'я людей і довкілля; транспортна аварія, внаслідок якої з контейнера в довкілля потрапили отруйні речовини тощо.

Слід зазначити, що Закон України «Про страхування» не відносить екологічне страхування до переліку обов'язкових видів страхування, проте дозволяє це зробити. Обов'язкове страхування відповідно до ст. 5 цього Закону встановлюється законодавством України шляхом внесення змін до нього. Отже, все залежить від готовності законодавця внести відповідні зміни (про впровадження обов'язкового страхування) до Закону України «Про страхування». Безпосередньо відносини, пов'язані із здійсненням екологічного страхування, мають врегулюватися майбутнім Законом України «Про екологічне страхування», у якому слід було б врахувати такі види екологічного страхування (рис. 3).

Види страхування:

+Страхування відповідальності

- Страхування відповідальності промислових підприємств за забруднення довкілля(понадлімітні викиди і скиди)

- Страхування відповідальності транспортних підприємств перевізників екологонебезпечних речовин і предметів.

- Страхування виконання рекультваційних робіт.

+Страхування ризиків (джерел підвищеної небезпеки, надзвичайних ситуацій)

+ Медичне страхування життя і здоровя.

Страховому покриттю підлягають будь-які збитки, що завдані техногенно-екологічним інцидентом: витрати на очистку території (акваторії); неотримані доходи внаслідок зниження продуктивності сільськогосподарських угідь; витрати на відновлення тварин; витрати на влаштування нових джерел питної води замість забруднених; витрати на лікування, викликані погіршенням стану здоров'я внаслідок дії забруднюючих речовин тощо.

Відшкодування шкоди

Загальні питання про відшкодування шкоди, заподіяної екологічним правопорушенням, регулюються цивільним законодавством. Зокрема, ст.1162 ЦК України встановлюються загальні підстави відповідальності за завдану шкоду. Згідно з доктриною цивільного права поняття "шкода" є родовим і більш широким. Майнова шкода являє собою майнові втрати - зменшення вартості пошкодженої речі, зменшення чи втрату доходу, необхідність нових витрат і т.п. Вона може бути відшкодована в натурі (наприклад, шляхом відновлення пошкодженого майна) або компенсована в грошовій формі, що забезпечує найбільш повне задоволення інтересів потерпілої сторони - фізичної чи юридичної особи.

Майнова шкода завжди пов’язана з певними втратами і скороченням охоронюваних законом матеріальних (включаючи природні ресурси і об’єкти) благ. Одним із способів її компенсації є відшкодування шкоди в натурі за рахунок правопорушника, але стосовно навколишнього природного середовища він не завжди може бути застосований, хоча можлива, наприклад, рекультивація земель, відновлення лісів. Водночас неможливо відновити втрату здоров’я людини внаслідок каліцтва чи іншого ушкодження, втрату певного біологічного виду.

У більшості випадків відшкодування екологічної шкоди зводиться до відшкодування заподіяних збитків. Відшкодування збитків - це встановлена законом цивільно-правова санкція. Поняття збитків визначається в ст.22 ЦК України, відповідно до якої "збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв’язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки; 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода". Збитки відшкодовуються в повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування в меншому або більшому розмірах. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню, визначаються відповідно до реальної вартості втраченого майна або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі (ст..1192). Стосовно екологічних правовідносин під "збитками" розуміють майнові втрати, фінансові витрати, не отримані доходи природокористувачів. Особи, яким завдано такої шкоди, мають право на відшкодування неодержаних прибутків за час, необхідний для відновлення здоров’я, якості навколишнього природного середовища, відтворення природних ресурсів до стану, придатного для використання за цільовим призначенням. Слід зазначити, що відшкодування в установленому порядку збитків, завданих порушенням екологічного законодавства, належить до економічних заходів забезпечення охорони навколишнього середовища (ст.41 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища").

  Особливість цивільно-правової відповідальності

Особливість цивільно-правової відповідальності за шкоду, заподіяну навколишньому природному середовищу або природним ресурсам, полягає у тому, що мають бути відшкодовані як майбутні витрати природокористувачів на відновлення відповідних природних ресурсів, так і державні витрати по відновленню якості навколишнього природного середовища.

Застосування заходів дисциплінарної, адміністративної або кримінальної відповідальності не звільняє винних від компенсації шкоди, заподіяної забрудненням навколишнього природного середовища та погіршенням якості природних ресурсів. Таким чином, цивільно-правова відповідальність може бути застосована разом з іншими видами юридичної відповідальності. Ця обставина пояснюється тим, що заходи відповідальності у разі застосування дисциплінарної, адміністративної та кримінальної відповідальності за своєю юридичною природою є заходами стягнення, а не відшкодування шкоди, хоча в багатьох випадках ці стягнення мають майновий характер (позбавлення премії, штраф, конфіскація).

Особи, які внаслідок порушення екологічного законодавства заподіяли шкоду, повинні її відшкодувати в повному обсязі незалежно від того, чи були їх дії (бездіяльність) умисними або необережними. Виняток становлять випадки, коли шкода завдана фізичною чи юридичною особою, діяльність яких пов’язана з підвищеною небезпекою для навколишнього природного середовища. Особи, що володіють джерелами підвищеної екологічної небезпеки, зобов’язані компенсувати заподіяну шкоду фізичним та юридичним особам, якщо не доведуть, що шкода виникла внаслідок стихійних природних явищ чи навмисних дій потерпілих (ст.1187 ЦК України, частина друга ст.69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища"). У цьому випадку відповідальність настає незалежно від наявності вини, за умови, якщо заподіювач шкоди не доведе, що шкода виникла внаслідок непереборної сили або умислу потерпілої особи.

Чинне законодавство передбачає судовий і позасудовий порядок відшкодування екологічної шкоди. Цей обов’язок може бути виконаний на підставі рішення суду (загальної юрисдикції або господарського).

Відповідно до ст.9 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" кожний громадянин України має право на подання позовів до суду до державних органів, підприємств, установ, організацій і громадян про відшкодування шкоди, заподіяної їх здоров’ю та майну внаслідок негативного впливу на навколишнє природне середовище. Аналогічні повноваження щодо відшкодування збитків і втрат, заподіяних внаслідок порушення екологічного законодавства, відповідно до статей 20 та 21 цього закону мають спеціальні уповноважені органи державного управління в галузі охорони навколишнього природного середовища і використання природних ресурсів та громадські об’єднання. Органи прокуратури в процесі виконання функцій нагляду за додержанням законодавства також можуть звертатися до судів з позовами про відшкодування шкоди, заподіяної в результаті порушення екологічного законодавства та про припинення екологічно небезпечної діяльності (ст.37 закону).

Позасудовий порядок відшкодування екологічної шкоди може здійснюватися добровільно, за допомогою страхування ризику заподіяння екологічної шкоди, а також в адміністративному порядку. В адміністративному порядку відшкодування екологічної шкоди може застосовуватись у випадках техногенних аварій або стихійних лих, шляхом застосування заходів соціально-економічного захисту населення, яке постраждало внаслідок настання негативних екологічних наслідків.

Визначення розміру шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу, здійснюється за спеціальними правилами, встановленими екологічним законодавством: відповідно до такс, методик обчислення розміру шкоди або, за їх відсутності, за фактичними витратами на відновлення порушеного стану навколишнього природного середовища з урахуванням понесених збитків, у тому числі упущеної вигоди (не отриманих доходів).

Такси як інструмент обчислення екологічної шкоди передбачені для обчислення розміру шкоди окремим природним ресурсам чи об’єктам (наприклад, постанови Кабінету Міністрів України від 5 грудня 1996 р. "Про такси для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісовому господарству" та від 21 квітня 1998 р. "Про затвердження такс для обчислення шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства у межах територій та об’єктів природно-заповідного фонду України"). Розмір такси визначається з урахуванням екологічної цінності відповідного виду рослинного і тваринного світу, витрат, понесених на їх утримання, і встановлюється за кожний екземпляр.

МЕТОДИКИ РОЗРАХУНКУ ШКОДИ

Методики розрахунку шкоди застосовуються у випадках відшкодування шкоди, заподіяної забрудненням вод, земельних ресурсів, атмосферного повітря тощо. Нині, зокрема, діють: Методика визначення розмірів шкоди, зумовленої забрудненням і засміченням земельних ресурсів через порушення природоохоронного законодавства, затверджена наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України від 27 жовтня 1997 p.; Методика розмірів відшкодування збитків, які заподіяні державі в результаті наднормативних викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря, затверджена наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України від 18 травня 1995 p.; Методика розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання одних ресурсів, затверджена наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України від 18 травня 1995 p.; Тимчасова методика визначення збитків від забруднення довкілля при транспортуванні небезпечних речовин та відходів, затверджена наказом Міністерства екології та природних ресурсів України від 15 травня 2001 р.

Іноді розмір шкоди обчислюється за допомогою кадастрової оцінки природних ресурсів. Наприклад, розмір шкоди, заподіяної внаслідок порушення законодавства про природно-заповідний фонд, визначається на основі кадастрової еколого-економічної оцінки включених до його складу територій та об’єктів, що проводяться відповідно до Закону України "Про природно-заповідний фонд України", та спеціальних такс, які затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Коли ж відсутні відповідні такси або методики розрахунку розмір шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу, відшкодовується за фактичними витратами.

Відшкодування шкоди

Загальні питання про відшкодування шкоди, заподіяної екологічним правопорушенням, регулюються цивільним законодавством. Зокрема, ст.1162 ЦК України встановлюються загальні підстави відповідальності за завдану шкоду. Згідно з доктриною цивільного права поняття "шкода" є родовим і більш широким. Майнова шкода являє собою майнові втрати - зменшення вартості пошкодженої речі, зменшення чи втрату доходу, необхідність нових витрат і т.п. Вона може бути відшкодована в натурі (наприклад, шляхом відновлення пошкодженого майна) або компенсована в грошовій формі, що забезпечує найбільш повне задоволення інтересів потерпілої сторони - фізичної чи юридичної особи.

Майнова шкода завжди пов’язана з певними втратами і скороченням охоронюваних законом матеріальних (включаючи природні ресурси і об’єкти) благ. Одним із способів її компенсації є відшкодування шкоди в натурі за рахунок правопорушника, але стосовно навколишнього природного середовища він не завжди може бути застосований, хоча можлива, наприклад, рекультивація земель, відновлення лісів. Водночас неможливо відновити втрату здоров’я людини внаслідок каліцтва чи іншого ушкодження, втрату певного біологічного виду.

У більшості випадків відшкодування екологічної шкоди зводиться до відшкодування заподіяних збитків. Відшкодування збитків - це встановлена законом цивільно-правова санкція. Поняття збитків визначається в ст.22 ЦК України, відповідно до якої "збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв’язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки; 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода". Збитки відшкодовуються в повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування в меншому або більшому розмірах. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню, визначаються відповідно до реальної вартості втраченого майна або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі (ст..1192). Стосовно екологічних правовідносин під "збитками" розуміють майнові втрати, фінансові витрати, не отримані доходи природокористувачів. Особи, яким завдано такої шкоди, мають право на відшкодування неодержаних прибутків за час, необхідний для відновлення здоров’я, якості навколишнього природного середовища, відтворення природних ресурсів до стану, придатного для використання за цільовим призначенням. Слід зазначити, що відшкодування в установленому порядку збитків, завданих порушенням екологічного законодавства, належить до економічних заходів забезпечення охорони навколишнього середовища (ст.41 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища").

 

 

Законом України "Про охорону навколишнього природного середовища" (ст.69) передбачено, що шкода, завдана внаслідок порушення екологічного законодавства, підлягає компенсації, як правило, в повному обсязі без застосування норм зниження розміру стягнення та незалежно від збору за забруднення навколишнього природного середовища та погіршення якості природних ресурсів. Крім того, особи, яким завдано такої шкоди, мають право на відшкодування неодержаних прибутків за час, необхідний для відновлення здоров’я, якості навколишнього природного середовища, відтворення природних ресурсів до стану, придатного для використання за цільовим призначенням.

Шкода, завдана навколишньому природному середовищу, природним ресурсам у процесі здійснення господарської діяльності або внаслідок забруднення навколишнього природного середовища чи нанесення шкоди природним об’єктам, як правило, належить до категорії позадоговірних зобов’язань. У теорії вона іменується екологічною шкодою. Під нею розуміють погіршення якісного стану навколишнього природного середовища в цілому і окремих природних ресурсів зокрема.

Основною метою відповідальності за заподіяну шкоду є забезпечення найбільш повного поновлення (компенсації) цих прав за рахунок особи, що спричинила шкоду, або інших осіб, на яких згідно з законодавством покладений обов’язок відшкодування шкоди. Необхідною умовою виникнення зобов’язань щодо відшкодування заподіяної шкоди є наявність самої шкоди. Екологічна шкода може проявлятися у різних формах - забруднення навколишнього природного середовища, виснаження окремих природних ресурсів, руйнування екологічних зв’язків і систем, шкода, завдана здоров’ю і майну фізичних і юридичних осіб, завдання збитків природокористувачам та ін. Екологічна шкода також може завдана і внаслідок дії стихійних сил природи (повені, землетруси тощо). Особливість екологічної шкоди полягає у тому, що в більшості випадків така шкода є непоправною або відносно відновлюваною, оскільки відтворення компонентів природи пов’язано довготривалим періодом. Екологічна шкода може бути відшкодована такими способами: поновлення майна в натурі (відтворення знищених природних ресурсів); відшкодування збитків, завданих природним компонентам (відновлення природних ресурсів); відшкодування збитків природокористувачу; компенсація витрат спрямованих на оздоровлення навколишнього природного середовища і поліпшення його якості.

Екологічна функція держави в сучасних умовах. Концепція національної екологічної політики.



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2021-07-18; просмотров: 113; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.117.145.41 (0.016 с.)