IV . Нормативність і правильність фахового мовлення

Тема 4.1-4.2

Орфографічні та орфоепічні норми сучасної української літературної мови. Орфографічні та орфоепічні словники. Морфологічні норми сучасної української літературної мови.

План

4.1-2.1. Поняття норми сучасної української мови.

4.1-2.2. Типологія основних норм. Критерії літературної норми.

4.1-2.3. Орфоепічні норми. Асиміляція приголосних звуків.

4.1-2.4. Вживання літери Г. Вправи на вимову..

4.1-2.5. Правильність – одна з визначальних ознак культури мовлення. Орфографічні та морфологічні норми.

4.1-2.6. Редагування тексту з орфографічними та морфологічними помилками.

Для інтелігентної людини погано говорити повинно б вважатися такою ж непристойністю, як не вміти читати й писати…

(А. Чехов)

Конкурс № 1

«Заговори, щоб я тебе побачив»

У грі беруть участь міні-групи, у кожної з яких є свій девіз.

1 група «Говоріть просто, але водночас виразно й вишукано» (П.Пороховщиков)

2 група «Текст без мелодії, що пташка без крил»(І. Колесса)

3 група «Вміння правильно говорити…це ще не заслуга, а не вміти – вже ганьба, тому, що правильне мовлення, по-моєму, не стільки достоїнство вправного оратора, скільки властивість кожного громадянина» (Цицерон)

 

Конкурс № 2

«Такі густі смарагдові слова»

Ø Не бійтесь заглядати у словник!

Зверніть увагу!

Найголовніша ознака літературної мови - її внормованість. Мовна норма - це зразок. Норма - це прийняті правила вимови, граматичні та інші мовні засоби, правила слововживання.

Норма - категорія історична і змінна; вона пов'язана з системою кон­кретної мови. Діючи в певний час як стабільна, вона все ж динамічна й може зазнавати змін. Якщо в орфоепії, граматиці норма орієнтуються на зразок, модель, еталон, то в лексиці вияв, реалізація норми підпоряд­ковуються ще й змістові, залежать у кожному конкретному випадку від контексту.

Норма літературної мови - це сукупність загальноприйнятих пра­вил, якими користуються мовці в усному і писемному мовленні.

Норма мовлення - це прояв у мовленні "норми мови". Опанування норм сприяє підвищенню культури мовлення.

Нормативність - це, так би мовити, "технічна" сторона мовлення, дотримання загальноприйнятих стандартів.

Норми бувають єдиноможливими і мають варіанти. Норма - це за­гальноприйнятий звичай вимовляти, змінювати, записувати слово, а для варіантів існують такі характеристики: правильно (неправильно), літе­ратурно (нелітературно), доречно (недоречно) тощо.

Кожен із розділів мови має свої норми. Дотримання загальноприй­нятих літературних норм у користуванні лексичними, фонетичними, морфологічними, синтаксичними і стилістичними засобами мови уособ­лює в собі поняття "правильність" мовлення.

Розрізняють такі структурно-мовні типи норм:

- норми вимови; • синтаксичні;

- наголошування;                                     • лексичні;

- словотворення;                                      • стилістичні.

морфологічні;

 

Група

Наймилозвучніші слова

Це слова, які ми, мабуть, не вимовляємо, а співаємо: настільки гармонійно в них поєдналися голосні й сонорні чи пом’якшені приголосні звуки, пор.: солов'їний, закоханий, леліяти, милуватися, голубінь, половіти, любенько, зіронька. Володарем музики слова в українській літературі вважають Павла Тичину. Виплекані ним слова відображають усе розмаїття і дивовижну гармонію звуків природи, пор.: акордитися, вітровіння, ніжно дзвонний, ніжнотонний, розпрозоритись, яблуневоцвітно, зеленотіння.

 

Найдзвінкіші слова

Дзвінко лунають слова, в яких кілька сонорних, дзвінких приголос­них, пор.: грім, град, брязкати, зброя, збудити, громада. Варто заува­жити, що українську мову недарма називають дзвінкою: дзвінкі приго­лосні звуки в ній майже ніколи не оглушуються (крім префікса з- перед глухими та [г] у кількох словах), а глухі, навпаки, перед дзвінкими уподі­бнюються до них, пор.: [молобба], [воґзба], [пйад:е^ис'ат].

 

Найпестливіші слова

Особливої пестливості іменникам надають суфікси -к-, -ечк-, -очк-, -атк- (-ятк-), -еньк-, -оньк-, -ул-, -ус-, -ун-, -ик, -чик, -ок, та ін., пор.: зозулька, перлинка, пташечка, зірочка, голубонька, бабуся, кицюня, пострибайчик, мазунчик. За спостереженнями вчених, «суфіксальні оцінні назви більш продуктивні в українській мові порівняно з анг­лійською, французькою, навіть російською мовами і мають у цілому емоційний характер, що пов'язано з великою кількістю оцінних суфіксів та їхнім емоційним забарвленням. В англійській та французькій мові суфіксні утворення мають насамперед раціональний характер». Зверніть увагу, що в українській мові є не лише пестливі іменники та прикметники, а й пестливі дієслова, прислівники, займенники, вигуки, пор.: спатоньки, спатусі, їстоньки, питоньки, ондечки, самісінький, іншенький, ой-ойєчки.

2 група

Найтепліші слова

Найтепліші слова не ті, що означають теплі предмети (як у відомому анекдоті, коли хлопець на прохання дівчини сказати їй щось тепле випалив: «Батарея!»), а ті, що асоціюються з природним або душевним теплом, затишком, зігрівають своїм звучанням, пестливим забарвленням, пор.: сонечко, серденько, сяяти, промінчик, літепло, осоння. Враження тепла словам надають шиплячі звуки [ж], [ш], [ч], а також свистячі [с], [с], пор.: жагучий, соняшник, жасмин, женчик.

 

Найкумедніші слова

Одні слова кумедні за звучанням (цибулка, паця, цюця, жевжик), інші – за своїм внутрішнім образом (гультіпака, зірвиголова, опецьок, песиголовець), ще інші – через контраст, «непоєднуваність» складників (буквоїд, книгогриз, віршомаз). Кумедно звучать славнозвісні українські прізвища, утворені згортанням словосполучень, пор.: Некусайпаска, Неїжборщ, Чортийогобатька, Панібудьласка.

 

Найвпливовіші слова

Це слова, які просто не можна ігнорувати, пропускати повз вуха. Одні з них привертають увагу(гей, людоньки), інші свідчать про небез­пеку чи біду (ґвалт, рятуйте, полундра, пробі), ще інші тиснуть на співрозмовника авторитетом позначуваних суб'єктів (декан, шеф, директор). Є слова, що улещують, «укоськують» того, кому адресо­вані (вельмишановний, добродію, безперечно), і слова, що свідчать про вашу чемність та спонукають інших бути з вами чемними й порядними (будь ласка, прошу, спасибі, дякую, перепрошую).

 

Група

Найжиттєрадісніші слова

Такими здебільшого вважають слова, які асоціюються з чимось при­ємним, веселим, бажаним, життєдайним, пор.: молодість, здоров'я, щастя, усмішка, веселощі, бажання, весна, стипендія, віра, надія, лю­бов.

 

Найпопулярніші слова серед студентів

На жаль, студенти вживають ненормативні для сучасної української літературної мови слова, напр.: шара, прикол, степуха. До таких слів гравці мусять одразу ж підібрати нормативні відповідники. Треба відзна­чити й правильні, поширені в студентському товаристві лексеми (сесія, залік, семінар, конспект, їсти).

 

Найбільш вживані слова

За статистичними підрахунками, найуживанішими в різних мовах є службові слова: сполучник і — в українській мові, сполучник апd — в англійській, артиклі lе, lа, lеs — у французькій, прийменник de — в іспанській мові². Отож за рівнем зниження частоти вживання в су­часній українській мові слова розташовуються так: і, в, не, на,'з, він, а, до, я, вона, що, бути (зв 'язка)... Серед іменників найпоширенішими є лексеми рука, око, люди, голова, час, земля, серед дієслів—бути, ска­зати, знати, могти.

Ø Завдання для всіх груп

Найдовший іменник (загальновідомий, не термін)

Дуже довгі слова не є окрасою мови: їх важко вимовляти й запам'я­товувати. Здебільшого це слова із запозиченими коренями (недисциплі­нованість (19), заідеологізованість (19) або утворені основоскладанням лексеми (електромашинобудування (22), світловодолікування (19). Найдовшими є іменники, до складу яких входять кілька числівників, пор.: чотиристадвадцятидев'ятиріччя (28), шістьтисячшестисотшістде- сятишестиметрівка (41), чотиритисячівісімсотдев'яностоде- в 'ятиповерхівка (45).

 

Орфоепічні норми. Асиміляція приголосних звуків. Вживання літери Г. Вправи на вимову.

 

В українській мові усі голосні звуки під наголосом вимовляються чітко, виразно. Для літературної мови характерна чітка вимова [а], [у], [і] в ненаголошених складах. Ненаголошені голосні [е], [и], [о] можуть вимовлятися з наближенням до інших голосних: [е^и], [и^е], [о^у].

Акцентологія - це розділ мовознавства, що вивчає особливості сло­весного наголосу.

Плекаймо слово!

 

Адрес, адреса. Адрес — писане привітання, звернення до когось з нагоди якоїсь події, переважно ювілею. Наприклад: "Великий інтерес становить при­дбаний музеєм адрес, піднесений Курако робітника­ми і службовцями доменного цеху..." (З газети).

Іноді слово адрес плутають з адресою, вживаю­чи його в жіночому роді: "Співробітники підготували ювілярові адресу". Очевидно, ця помилка пов'язана з тим, що в російській мові слово адрес є омоніміч­ним — має два значення: "писане привітання" і "за­значення місця мешкання особи або перебування установи". Слову адрес, що в російській мові пере­дає друге значення, в українській відповідає слово в жіночому роді — адреса, а російському слову адрес у першому значенні відповідає таке саме українське слово. Отже, слід сказати: "Співробітники підготу­вали ювілярові адрес".

Адреса — напис на поштовому відправленні; заз­начення місця мешкання особи або перебування установи. Наприклад: "Він дописав листа, вклав його у конверт, старанно заклеїв і написав адресу" (А. Головко).

Форма адреса усталилася в сучасній мові. А на початку століття інколи поряд з нею вживали це сло­во і в чоловічому роді. Наприклад: "Запечатавши в конверту, написавши адрес, писар уночі зайшов че­рез садок і уткнув пакет в щілину дверей, котрі вихо­дили в садок" (І. Нечуй-Левицький). Або в Лесі Україн­ки: "Маминого сталого адресу поки ще нема", хоча в її ж "Блакитній троянді" знаходимо: "Любов. А як же ви знайшли? Звідки ви довідались моєї адреси?"

У розмовній мові слово адреса без достатніх підстав уживається із прийменником в (у перенос­ному значенні) — "закиди в його адресу". Проте в українській мові і в прямому значенні ("Лист прибув на мою домашню адресу"), і в переносному ("закиди на його адресу") із словом адреса треба вживати прийменник на: "На адресу Чабанчука полетіло кілька таких... виразів, що він тільки розгублено по­дивився навколо" (О. Донченко).

******************************************************************

Прозовий, прозаїчний. Обидва прикметники утворені від одного іменника — проза, який вживаєть­ся у двох значеннях: прямому — "невіршована літе­ратура, на відміну від поезії", і переносному — "бу­денне, нудне, одноманітне в житті".

Раніше в обох значеннях вживався прикметник прозаїчний. Порівн.: "Реаліст у кращому розумінні цього слова, Франко в своїх прозаїчних творах лю­бить спинятись на двох темах..." (М. Коцюбинський); "Перекладені вони [пісні] на нашу мову не з єги­петського первотвору, звичайно, а з наукового німецького перекладу... причому з прозаїчної фор­ми повернені в віршовану" (Леся Українка); "Вона ввійшла в покої, і знов її обхопило прозаїчне буденне життя" (І. Нечуй-Левицький).

Проте останнім часом слова прозаїчний і прозо­вий почали розрізняти семантично. У значенні пе­реносному ("буденне, одноманітне, безбарвне в житті"), як і раніше, вживають слово прозаїчний: "В моїй уяві якось не вкладалося, що поет може пра­цювати на такій прозаїчній посаді, як секретар сек­тора" (О. Донченко); "Чи професія бадейщика зда­лась йому [Якову] надто прозаїчною, чи якимсь іншим ходом думка його пішла, тільки замислив він стати висотним муляром" (І. Волошин).

У значенні "такий, що належить або властивий прозі як роду літератури" дедалі частіше вживають слово прозовий, а не прозаїчний: "У ритмомелодиці, в римуванні наших пісень, у характері метафор, епі­тетів і т. ін., в жанрі прозових розповідей дедалі більше бачимо ми нових рис, спричинених впливом літератури, глибшим знайомством із творчістю інших народів, рис, підказаних новими явищами життя" (М. Рильський).

Диктант, диктовка, диктування. Диктант у нас вживається в двох значеннях. Це насамперед відтво­рений на письмі текст, сприйнятий тим, хто пише, на слух, із уст іншої людини: "Екзаменаційний дик­тант складався із 120 слів і був не дуже важким". Друге значення слова диктант — "вид навчальної роботи".

Семантично розрізнити значення слова диктант у місцевому відмінку однини й множини можна та­ким чином: коли йдеться про текст, слово диктант вживають з прийменником у (в) ("У його диктанті вчи­телька знайшла чимало помилок"); коли мають на увазі вид навчальної роботи - вживають прийменник на ("На диктанті був присутній директор школи". В такому разі можлива й паралельна конструкція з родовим відмінком — під час диктанту).

Коли ж треба передати процес написання тек­сту, вживають словосполучення під диктовку, а не "під диктант": "Листа цього пише під мою диктовку медсестра Ліда..." (О. Гончар); "Дві дочки [Ламарка] допомагали сліпому батькові: вони збирали і читали йому матеріали, писали під його диктовку" (3 жур­налу).

У переносному значенні словосполучення під диктовку вживають тоді, коли хочуть показати неса­мостійність чиїхось дій: "Маріонетковий уряд цієї не­величкої країни робить усе під диктовку своїх хазяїв".

Проте якщо в реченні підкреслюється не спосіб повідомлення тексту, а перебіг процесу повідомлен­ня, вживають віддієслівний іменник диктування, а не "диктовка": "Диктування по радіо матеріалів теле­графних агентств для районних газет тривало півто­ри години".

********************************************************************************

В усному мовленні іноді плутають слова корис­ливий і корисний. Корисливий — це "той, в основі якого зиск, розрахунок". Корисливий може також виступати синонімом слова користолюбний, тобто означати рису характеру людини, схильної до на­живи; у цьому значенні може вживатися тільки зі сло­вом людина або його контекстуальним еквівален­том: корислива (тобто користолюбна) жінка, корисливий хлопець.

Корисний означає "такий, що дає користь": "...Ну, я хоч дечого корисного їх навчив би..." (О. Гон­чар). Зокрема корисний — це "такий, що сприяє здо­ров'ю, підтримує сили організму": "Холодна вода часом дуже корисна буває, хоч і не дуже приємна" (Леся Українка).

Слово корисний може мати також термінологіч­не значення, входячи до складу словосполучень із науково-технічної сфери вживання: корисні копали­ни, коефіцієнт корисної дії, корисний обсяг домен­них печей, корисна площа, вага корисного вантажу та ін. У цьому разі воно означає "придатний, по­трібний для якоїсь мети"; виражає ту частину ціло­го, що може бути використана за безпосереднім призначенням.

Таким чином, коли контекст вимагає поняття "той, в основі якого зиск, розрахунок" або "користо­любний", "схильний до наживи", треба вживати сло­во корисливий, коли йдеться про корисність (проти­лежне — шкідливість), а також про потрібність або придатність — корисний.

 

3.1-2-3.7. Стилістичні норми сучасної української літературної мови.

Стилістичні норми регулюють вживання мовних засобів відповідно до мовного стилю. Для офіційно-ділового стилю характерні сталі словосполучення – мовні штампи, що зазнають суржикового викривлення під впливом російської мови. (слайд 2)

Норма	Порушення норми
Брати (взяти) участь	Приймати участь
Укладати (підписувати) договір	Заключати договір
Порядок денний	Повістка денна
Давати згоду, схвалювати	Давати добро
Я вважаю, на мою думку	Я рахую
Завдяки підтримці	Дякуючи підтримці
Навчальний відділ	Учбовий відділ

(слайд 3)

(слайд4)

Перепишіть, зі слів, поданих у дужках, виберіть те, яке правильним у конкретному словосполученні, свій вибір обґрунтуйте. Як називаються слова, що подані у дужках?

(Засвоювати, освоювати) правила; (засвоювати, освоювати) землі; (ознайомити, познайомити) з приятелями; (заснований, оснований) на вченні; (засноване, основане) товариство; (професійний, професіональний) обов’язок;(професійний, професіональний) театр.

Важливу роль у піднесенні мовної культури тексту документа відіграє стилістика як розділ лінгвістики, що допомагає використовувати виражальні засоби мови у різних умовах спілкування відповідно до мети і змісту.

Найважливішим виражальним засобом мови є слово, що являє єдність звукового чи графічного знака. Оскільки із слів складаються речення – основний засіб вираження думки, за будь-якого спілкування слід добре знати значення слова, адже при неправильному його вживанні зміст висловлювання стає перекрученим, незрозумілим, текст документа може втратити свою ефективність.

Варто враховувати і те, що при перекладі досить часто російські слова відтворюються українською мовою. Наприклад: