Карпо й Мотря вже трохи були напідпитку й побігли додому.

 

 

— Як (как)! Чи то м`ожна (разве так можно)! За свог`о парш`ивого кабан`а вон`и см`іли вз`яти н`ашого кон`я (за своего паршивого кабана они посмели взять нашего коня)? — крич`ала дор`огою М`отря (кричала по дороге Мотря).

— Я їм покаж`у, що мій кінь не те, що їх п`івень (я им покажу, что мой конь не то, что их петух), — говор`ив серд`итий Карп`о (говорил сердитый Карп).

Карп`о з М`отрею приб`ігли дод`ому (Карп с Мотрей прибежали домой). Стар`а Кайдаш`иха в`ешталась к`оло х`ати без д`іла (старая Кайдашиха слонялась около хаты без дела): вон`а жд`ала М`отрі (она ждала Мотрю). В н`еї аж г`уби трус`ились до л`айки (у неё аж губы тряслись к ругани), та не бул`о з ким л`аяться (да не было с кем ругаться). Вон`а вгл`яділа М`отрю й затрус`илась (она увидела Мотрю и затряслась).

— А н`ащо ви, м`амо, зайн`яли н`ашу кон`яку (а зачем вы, мама, забрали нашу лошадь)? — гукн`ула М`отря до Кайдаш`ихи (крикнула Мотря Кайдашихе).

— Оц`е б тягл`а тво`ю дурн`у кон`яку ч`ерез тин (вот бы ещё тащила твою глупую лошадь через плетень). На те зайн`яла, щоб вон`а в наш гор`од не скак`ала (затем забрала, чтоб она в наш огород не скакала), — обізв`алась Кайдаш`иха (отозвалась Кайдашиха).

 

— Як! Чи то можна! За свого паршивого кабана вони сміли взяти нашого коня? — кричала дорогою Мотря.

— Я їм покажу, що мій кінь не те, що їх півень, — говорив сердитий Карпо.

Карпо з Мотрею прибігли додому. Стара Кайдашиха вешталась коло хати без діла: вона ждала Мотрі. В неї аж губи трусились до лайки, та не було з ким лаяться. Вона вгляділа Мотрю й затрусилась.

— А нащо ви, мамо, зайняли нашу коняку? — гукнула Мотря до Кайдашихи.

— Оце б тягла твою дурну коняку через тин. На те зайняла, щоб вона в наш город не скакала, — обізвалась Кайдашиха.

 

 

Не ч`орна хм`ара з с`инього м`оря наступ`ала (не чёрная туча с синего моря наступала), то виступ`ала М`отря з Карп`ом з-за сво`єї х`ати до т`ину (это выступала Мотря с Карпом из-за своей хаты к плетню). Не с`иза хм`ара над дібр`овою встав`ала (не сизая туча над дубравой вставала), то наближ`алася до т`ину стар`а видро`ока Кайдаш`иха (это приближалась к плетню старая пучеглазая Кайдашиха), а за н`ею в`ибігла з х`ати М`елашка з Лавр`іном (а за ней выбежала из хаты Мелашка с Лаврином), а за н`ими повибіг`али всі д`іти (а за ними повыбегали дети). Дві сім'`ї, як дві ч`орні хм`ари (две семьи, как две чёрные тучи), наближ`ались одн`а до др`угої (приближались одна к другой), с`умно й пон`уро (уныло и понуро). М`отря сто`яла к`оло т`ину вис`ока та здор`ова (Мотря стояла около плетня высокая и здоровая), так`а заввишк`и, як Карп`о (такая ростом, как Карп), з шир`оким л`обом, з заг`остреним лиц`ем (с широким лбом, с заострённым лицом), з блиск`учими, як жар, ч`орними мал`енькими оч`има (с блестящими, как жар /раскалённый уголёк /, чёрными маленькими глазами). Вон`а бул`а в одн`ій сор`очці і в в`узькій зап`асці (она была в одной сорочке и в узкой запаске). Хазяйнов`ита, ал`е скуп`а (хозяйственная, но скупая), вон`а втин`ала од`ежу, як т`ільки м`ожна бул`о обт`яти (она урезала одежду, как только можно было урезать). Вузьк`а зап`аска вл`ипла круг`ом ї`ї ст`ану (узкая запаска прилипла вокруг её фигуры). В вел`икій, як мак`ітра, х`устці на голов`і М`отря бул`а сх`ожа на д`овгу шв`айку з здор`овою булав`ою (в большом, как горшок, платке на голове Мотря была похожа на длинную швайку со здоровой круглой ручкой; “ швайка ” — заострённый стержень для закалывания свиней; заточка). За М`отрею сто`яв Карп`о у вузьк`ій сор`очці з кор`откими та вузьк`ими рукав`ами (за Мотрей стоял Карп в узкой сорочке с короткими и узкими рукавами), в шир`оких б`ілих шт`анях з т`овстого полотн`а (в широких белых штанах из грубого полотна). Поз`ад їх сто`яла к`упа Карп`ових діт`ей у вузьк`их штанц`ях (позади них стояла куча Карповых детей в узких штанишках), у сорочен`ятах з кор`откими рукав`ами, в спідн`ичках в`ище кол`ін (в сорочках с короткими рукавами, в юбчонках выше колен).

 

Не чорна хмара з синього моря наступала, то виступала Мотря з Карпом з-за своєї хати до тину. Не сиза хмара над дібровою вставала, то наближалася до тину стара видроока Кайдашиха, а за нею вибігла з хати Мелашка з Лавріном, а за ними повибігали всі діти. Дві сім'ї, як дві чорні хмари, наближались одна до другої, сумно й понуро. Мотря стояла коло тину висока та здорова, така заввишки, як Карпо, з широким лобом, з загостреним лицем, з блискучими, як жар, чорними маленькими очима. Вона була в одній сорочці і в вузькій запасці. Хазяйновита, але скупа, вона втинала одежу, як тільки можна було обтяти. Вузька запаска влипла кругом її стану. В великій, як макітра, хустці на голові Мотря була схожа на довгу швайку з здоровою булавою. За Мотрею стояв Карпо у вузькій сорочці з короткими та вузькими рукавами, в широких білих штанях з товстого полотна. Позад їх стояла купа Карпових дітей у вузьких штанцях, у сороченятах з короткими рукавами, в спідничках вище колін.

 

 

По др`угий бік т`ину сто`яла б`аба Кайдаш`иха (по другую сторону плетня стояла баба Кайдашиха), вис`ока та сух`а, нен`аче циг`анська г`олка (высокая и худосочная, будто цыганская игла), в зап`асці, в рясн`ій б`ілій, як сніг, сор`очці, в здор`овій х`устці на голов`і (в запаске, в широкой белой, как снег, сорочке, в здоровом платке на голове; “ рясн ` ий ” — /об одежде/ широкий, со множеством складок). Сліп`е `око біл`іло н`іби н`аскрізь, як в`ушко в г`олці (слепой глаз белел, будто насквозь, как ушко в игле), хоч туд`и н`итку затяг`ай (хоть туда нитку затягивай = вставляй). За б`абою сто`яла Мел`ашка (за бабой стояла Мелашка) в б`ілій сор`очці (в белой сорочке), в черв`оній нов`ій х`устці, з зел`еними та с`иніми квітк`ами (в красном новом платке, с зелёными и синими цветами), в зел`еній с`итцевій рясн`ій спідн`иці (в зелёной ситцевой широкой складчатой юбке). Р`ядом з Мел`ашкою сто`яв Лавр`ін у шир`оких рясн`их с`иніх з б`ілими см`угами шт`анях (рядом с Мелашкой стоял Лаврин в широких, в складках, синих с белыми полосами штанах), у чоб`отях (в сапогах). Мел`ашка розцвіл`а і ст`ала повн`іша на вид`у (Мелашка расцвела и стала полнее лицом). Ї`ї `очі, ї`ї тонк`і бр`ови блищ`али на с`онці (её глаза, её тонкие брови блестели на солнце), а лиц`е гор`іло рум'`янцем од виск`ів до с`амого підбор`іддя (а лицо горело румянцем от висков до самого подбородка). Гар`яче с`онце лл`яло світ на двір, на люд`ей (горячее солнце проливало свет на двор, на людей), облив`ало їх од голов`и до ніг (обливало их с ног до головы). Ч`орна здор`ова х`устка чорн`іла на б`абі Кайдаш`исі (чёрный большой платок чернел на бабе Кайдашихе), нен`аче г`орщик, над`ітий на вис`окий кіл`ок (будто горшок, надетый на высокий кол).

 

По другий бік тину стояла баба Кайдашиха, висока та суха, неначе циганська голка, в запасці, в рясній білій, як сніг, сорочці, в здоровій хустці на голові. Сліпе око біліло ніби наскрізь, як вушко в голці, хоч туди нитку затягай. За бабою стояла Мелашка в білій сорочці, в червоній новій хустці, з зеленими та синіми квітками, в зеленій ситцевій рясній спідниці. Рядом з Мелашкою стояв Лаврін у широких рясних синіх з білими смугами штанях, у чоботях. Мелашка розцвіла і стала повніша на виду. Її очі, її тонкі брови блищали на сонці, а лице горіло рум'янцем од висків до самого підборіддя. Гаряче сонце лляло світ на двір, на людей, обливало їх од голови до ніг. Чорна здорова хустка чорніла на бабі Кайдашисі, неначе горщик, надітий на високий кілок.

 

 

Мел`ашка с`яла, як кущ кал`ини, пос`аджений с`еред дв`ору (Мелашка сияла, как куст калины, посаженный посреди двора). А с`онячне м`арево залив`ало всіх, дриж`ало (а солнечное марево заливало всех, дрожало), перелив`алося між жін`очими та дит`ячими г`оловами (переливалось между женскими и детскими головами), нен`аче як`ась золот`а вод`а крут`илась пом`іж людьм`и (словно какая-то золотая вода крутилась меж людьми), нен`аче як`ась осн`ова з тонк`их золот`их ниточ`ок снув`алась по двор`у круг`ом люд`ей (словно какая-то основа из тонких золотых ниточек перематывалась по дворе вокруг людей; “ снув ` ати осн ` ову ” — перематывать необходимое для будущей ткани количество нитей с катушек на один большой вал), круг`ом хат, навкруг`и садк`а (вокруг хат, вокруг сада). Соб`аки сто`яли к`оло хат і крут`или хвост`ами, д`ивлячись на люд`ей (собаки стояли возле хат и вертели хвостами, глядя на людей), їм здав`алося, що їх от-от покл`ичуть і нацьку`ють н`ими ког`ось (им казалось, что их вот-вот позовут и напустят их на кого-нибудь).

— Н`ащо ви одв'яз`али н`ашого кон`я та зап`ерли в свій хлів (зачем вы отвязали нашего коня и заперли в свой хлев)? — кр`икнула М`отря (крикнула Мотря). — Не свят`і ж прийшл`и з н`еба та одв'яз`али йог`о (не святые же пришли с неба и отвязали его)!

 

Мелашка сяла, як кущ калини, посаджений серед двору. А сонячне марево заливало всіх, дрижало, переливалося між жіночими та дитячими головами, неначе якась золота вода крутилась поміж людьми, неначе якась основа з тонких золотих ниточок снувалась по двору кругом людей, кругом хат, навкруги садка. Собаки стояли коло хат і крутили хвостами, дивлячись на людей, їм здавалося, що їх от-от покличуть і нацькують ними когось.

— Нащо ви одв'язали нашого коня та заперли в свій хлів? — крикнула Мотря. — Не святі ж прийшли з неба та одв'язали його!

 

 

— Одчеп`ись, сатан`о (отстань, сатана)! Хто йог`о одв'`язував (кто его отвязывал)? То тво`ї д`іти `їздили по двор`і та й упуст`или йог`о (это твои дети ездили по двору да и упустили его), — кр`икнула Кайдаш`иха (крикнула Кайдашиха).

— То, м`амо, б`аба одв'яз`али кон`я та й пуст`или по двор`і (это, мама, баба отвязали коня и пустили по двору)! — брех`али М`отрині д`іти з-за угл`а (врали Мотрины дети из-за угла).

— Ні, не б`аба (нет, не баба)! То Вас`иль одв'яз`ав та `їздив, д`оки не впуст`ив кон`я (это Василь отвязал и ездил, пока не упустил коня), а кінь як зад`ер з`адні н`оги та плиг у наш гор`од (а конь как задрал задние ноги и прыг в наш огород)! — крич`ав Лавр`інів хл`опець (кричал Лавринов мальчик).

— Он глянь, с`уко, на тин (вон глянь, сука, на плетень)! Це твій кінь звал`ив (это твой конь свалил). Заплат`и три карб`ованці та одд`ай н`ашого кабан`а (заплати три рубля и отдай нашего кабана), тоді в`ізьмеш свог`о кон`я (тогда возьмёшь своего коня). — крич`ала б`аба Кайдаш`иха (кричала баба Кайдашиха).

 

— Одчепись, сатано! Хто його одв'язував? То твої діти їздили по дворі та й упустили його, — крикнула Кайдашиха.

— То, мамо, баба одв'язали коня та й пустили по дворі! — брехали Мотрині діти з-за угла.

— Ні, не баба! То Василь одв'язав та їздив, доки не впустив коня, а кінь як задер задні ноги та плиг у наш город! — кричав Лаврінів хлопець.

— Он глянь, суко, на тин! Це твій кінь звалив. Заплати три карбованці та оддай нашого кабана, тоді візьмеш свого коня. — кричала баба Кайдашиха.

 

 

— Як то (как это)? За св`ого нев`ірного гнил`ого кабан`а та ви взял`и н`ашого кон`я (за своего негодного гнилого кабана да вы взяли нашего коня)! — репетув`ала М`отря, підн`явши лиц`е вг`ору (вопила Мотря, подняв лицо вверх).

— То ваш кінь гнил`ий та черв`ивий (это ваш конь гнилой и червивый), а не наш каб`ан (а не наш кабан), — крич`ала Мел`ашка з-за б`абиних плеч`ей (кричала Мелашка из-за бабушкиных плечей).

— Ще й та обзив`ається (ещё и эта голос подаёт; “ обзив ` атися ” — отвечать на обращение, отзываться, произносить что-либо, подавать голос / обычно о животных /; не соответствует русскому слову “ обзываться ”)! Мовч`ала б уж`е та не г`авкала (молчала б уж и не гавкала), — крич`ала М`отря до Мел`ашки (кричала Мотря Мелашке).

— Принес`и лиш`ень три карб`ованці, а ні, під`у в в`олость теб`е позив`ати (принеси-ка три рубля, а нет, пойду в волость на тебя в суд подавать), — обізв`алась Мел`ашка (отозвалась Мелашка).

— Ще й вон`а під`е в в`олость (ещё и она пойдёт в волость)! Втри передн`іше віскр`ивого н`оса та тод`і п`ідеш у в`олость (утри сначала сопливый нос и тогда пойдёшь в волость), — крич`ала М`отря (кричала Мотря).

 

— Як то? За свого невірного гнилого кабана та ви взяли нашого коня! — репетувала Мотря, піднявши лице вгору.

— То ваш кінь гнилий та червивий, а не наш кабан, — кричала Мелашка з-за бабиних плечей.

— Ще й та обзивається! Мовчала б уже та не гавкала, — кричала Мотря до Мелашки.

— Принеси лишень три карбованці, а ні, піду в волость тебе позивати, — обізвалась Мелашка.

— Ще й вона піде в волость! Втри передніше віскривого носа та тоді підеш у волость, — кричала Мотря.

 

 

— Не л`айся, бо я тоб`і в в`ічі пл`юну (не обзівайся, а то я тебе в глаза плюну), — говор`ила б`аба Кайдаш`иха (говорила баба Кайдашиха).

Молод`иці піднял`и ґвалт на все сел`о (женщины подняли шумиху на всё село). Їх л`айка дзвен`іла, як дзв`они на дзвін`иці, по всь`ому яр`у, дох`одила до дібр`ови (их ругань звенела, как колокола на колокольне, по всему оврагу, доходила до дубравы). Л`юди з кутк`а позбіг`ались і див`ились в вор`ота й ч`ерез тин (люди из угла = округи / части села / сбежались и смотрели в ворота и через плетень). Д`екотрі сус`іди почал`и вм`икуватися, хот`іли їх мир`ити і вгов`орювали М`отрю (некотор ы е соседи начали вмешиваться, хотели их мирить и уговаривали Мотрю).

— Та це ж ті к`аторжні Балаш`і (да это ж те каторжные Балаши)! Хіб`а ж ви їх не зн`аєте (разве вы их не знаете)? — крич`ала М`отря до люд`ей (кричала Мотря людям).

— Та це ж ті `іродові Д`овбиші (да это же те иродовы Довбыши)! Хіб`а ж ви їх не зн`аєте (разве ж вы их не знаете)? — репетув`ала б`аба Кайдаш`иха (вопила баба Кайдашиха). — Це ж вон`а тог`о в`овчого зав`оду з чорт`ячими хвост`ами (это ж она той волчьей породы с чёртовыми хвостами; “зав`од” — порода).

— Та г`оді вам л`аятись (да хватит вам ругаться)! — гукн`ув з-за т`ину од`ин чолов`ік (крикнул из-за плетня один мужик).

 

— Не лайся, бо я тобі в вічі плюну, — говорила баба Кайдашиха.

Молодиці підняли ґвалт на все село. Їх лайка дзвеніла, як дзвони на дзвіниці, по всьому яру, доходила до діброви. Люди з кутка позбігались і дивились в ворота й через тин. Декотрі сусіди почали вмикуватися, хотіли їх мирити і вговорювали Мотрю.

— Та це ж ті каторжні Балаші! Хіба ж ви їх не знаєте? — кричала Мотря до людей.

— Та це ж ті іродові Довбиші! Хіба ж ви їх не знаєте? — репетувала баба Кайдашиха. — Це ж вона того вовчого заводу з чортячими хвостами.

— Та годі вам лаятись! — гукнув з-за тину один чоловік.

 

 

— Як же г`оді (как же хватит)! Та це ж ті підт`икані, задр`ипані Балаш`і (да это ж те подоткнутые / в несоответствующей росту заправленной и подвёрнутой одежде с чужого плеча /, задрипанные Балаши)! Хіб`а ж ви їх не зн`аєте (разве ж вы их не знаете)? Це ж ті бі`євські л`обурі (это ж биевские лоботрясы), що старц`ів по `ярмарках в`одять (которые нищих по ярмаркам водят)! — крич`ала М`отря (кричала Мотря). — Он зав'яз`алась, як на Вел`икдень, а б`атько х`одить по сел`і з торб`ами (вон завязалась, как на Пасху, а отец ходит по селу с сумой).

— Бр`ешеш, бр`ешеш, як стар`а соб`ака (брешешь, брешешь, как старая собака)! Та й брех`ати д`обре не вм`ієш (ты и брехать хорошо не умеешь)! У т`ебе й до т`ого р`озуму та х`исту нем`а (у тебя и для этого ума и умения нет), — крич`ала Мел`ашка (кричала Мелашка).

— В т`ебе вже р`озуму (у тебя уже ума), як у дір`явому горшк`у (как в дырявом горшке); ст`ільки, як у тво`єї свекр`ухи (столько, как у твоей свекрови)! — крич`ала М`отря, вз`явшись за два кілк`и і в`исунувшись у Лавр`інів двір (кричала Мотря, взявшись за два кола и высунувшись в Лавринов двор).

— Що я тоб`і в`инна, що ти мен`е потр`іпуєш (что я тебе должна, что ты меня треплешь = позоришь)? — кр`икнула Кайдаш`иха і к`инулась до т`ину так шв`идко, що М`отря пок`инула кілк`и і оступ`илась од т`ину (крикнула Кайдашиха и бросилась к плетню так быстро, что Мотря оставила колья и отступила от плетня).

— Одд`айте мен`і кон`я (отдайте мне коня)! — кр`икнув Карп`о п`ісля всь`ого (крикнул Карп после всего), — бо як не оддаст`е, то я й сам візьм`у (а если не отдадите, то я и сам возьму)!

 

— Як же годі! Та це ж ті підтикані, задрипані Балаші! Хіба ж ви їх не знаєте? Це ж ті бієвські лобурі, що старців по ярмарках водять! — кричала Мотря. — Он зав'язалась, як на Великдень, а батько ходить по селі з торбами.

— Брешеш, брешеш, як стара собака! Та й брехати добре не вмієш! У тебе й до того розуму та хисту нема, — кричала Мелашка.

— В тебе вже розуму, як у дірявому горшку; стільки, як у твоєї свекрухи! — кричала Мотря, взявшись за два кілки і висунувшись у Лаврінів двір.

— Що я тобі винна, що ти мене потріпуєш? — крикнула Кайдашиха і кинулась до тину так швидко, що Мотря покинула кілки і оступилась од тину.

— Оддайте мені коня! — крикнув Карпо після всього, — бо як не оддасте, то я й сам візьму!

 

 

— Ба не в`ізьмеш (а вот не возьмёшь)! Одд`ай п`ерше кабан`а та ще й доплат`и (отдай сперва кабана да ешё и доплати), — обізв`ався Лавр`ін (откликнулся Лаврин).

— А зав`іщо я б`уду тобі плат`ить (а за что я буду тебе платить)? Тво`ї св`ині скак`ають у мій гор`од (твои свиньи скачут в мой огород), а моя кон`яка вск`очила в твій (а моя лошадь заскочила в твой)! Одд`ай кон`я, бо під`у з дрючк`ом одпир`ати хл`ів (отдай коня, а то пойду с палкой отпирать хлев), — гукн`ув Карп`о (крикнул Карп).

— Ба не одд`ам (а вот не отдам)! Про м`ене, йди в в`олость позив`ати (по мне, иди в волость иск подавать), — крич`ав Лавр`ін (кричал Лаврин).

Карп`о сто`яв блід`ий, як смерть (Карп стоял бледный, как смерть). В й`ого голов`і тр`охи шум`іла гор`ілка (в его голове немного шумела горилка). Він вхоп`ив дрючк`а (он схватил палку), ск`очив ч`ерез тин i к`инувся до хлів`а (перескочил через плетень и бросился к хлеву). З хлів`а в д`ірку, в`ище од двер`ей, вигляд`ала см`ирна кон`яка з д`обрими оч`има (из хлева в дырку, выше двери, выглядывала смирная лошадь с добрыми глазами). Bci в двор`і сто`яли та м`овчки див`ились на Карп`а (все во дворе стояли и молча смотрели на Карпа); вci бо`ялись йог`о зачіп`ати, бо зн`али, що він не сп`устить, як розлют`ується (все боялись его задевать, так как знали, что он не спустит, если разозлится). Одн`а б`аба Кайдаш`иха к`инулась до хлів`а й заступ`ила дв`ері (одна баба Кайдашиха бросилась к хлеву и заслонила собой двери).

 

— Ба не візьмеш! Оддай перше кабана та ще й доплати, — обізвався Лаврін.

— А завіщо я буду тобі платить? Твої свині скакають у мій город, а моя коняка вскочила в твій! Оддай коня, бо піду з дрючком одпирати хлів, — гукнув Карпо.

— Ба не оддам! Про мене, йди в волость позивати, — кричав Лаврін.

Карпо стояв блідий, як смерть. В його голові трохи шуміла горілка. Він вхопив дрючка, скочив через тин i кинувся до хліва. З хліва в дірку, вище од дверей, виглядала смирна коняка з добрими очима. Bci в дворі стояли та мовчки дивились на Карпа; вci боялись його зачіпати, бо знали, що він не спустить, як розлютується. Одна баба Кайдашиха кинулась до хліва й заступила двері.

 

 

Карп`о вхоп`ив м`атір за пл`ечі, придуш`ив з yci`єї с`или до хлів`а i кр`икнув як несамов`итий (Карп схватил мать за плечи, прижал со всей силы к хлеву и крикнул как безумный):

— Н`ате, `їжте мен`е, аб`о я вас з’їм (нате, ешьте меня, или я вас съем)!

Карп`о затрус`ив м`атір'ю так, що лег`енький хлів ув`есь затрус`ився (Карп затряс матерью так, что лёгонький хлев весь затрясся). Б`аба заголос`ила, в`ипручалась та навть`оки з дв`ору (баба заголосила, вывернулась и наутёк со двора). Карп`о п`огнався за н`ею з дрючк`ом (Карп погнался за ней с палкой). Ал`е стар`а бул`а прудк`а i так покат`ала з дв`ору, як мал`а д`івчина (но старуха была шустрая и так покатила со двора, как маленькая девочка). Важк`ий Карп`о в здор`ових чоб`отях ні`як не мiг догн`ать м`атері (тяжёлый Карп в здоровых сапогах никак не мог догнать матери).

— По сп`ині луп`и ї`ї (по спине лупи её)! В`иколи дрючк`ом їй др`уге `око (выколи палкой ей второй глаз)! — крич`ала з дв`ору М`отря (кричала со двора Мотря).

Лавр`ін з Мел`ашкою поб`іг слідк`ом за Карп`ом оборон`ять м`атір (Лаврин с Мелашкой побежал следом за Карпом защищать мать).