Мотря кинулась до кропиви. Діти підняли ґвалт і кинулись на тин, як котенята. На їх крик вибігла з хати Мелашка.

 

 

— А нав`іщо оц`е ти, М`отре, б'єш мо`їх діт`ей (а зачем э то ты, Мотря, бьёшь моих детей)? — спит`ала в М`отрі Мел`ашка (спросила у Мотри Мелашка).

— За те, щоб не кр`али мо`їх груш (за то, чтобы не воровали мои груши), — обізв`алась з-за т`ину М`отря (отозвалась из-за плетня Мотря).

— А хіб`а ж це тво`ї гр`уші (а разве ж это твои груши)? Це н`аша гр`уша (это наша груша); хіб`а ж ти не зн`аєш, чи що (неужели ж ты не знаешь, или что)? — говор`ила Мел`ашка (говорила Мелашка).

— Ще що в`игадай (ещё чего выдумай)! На н`ашому гор`оді та в`иросла в`аша гр`уша (на нашем огороде и выросла ваша груша)! Це, м`абуть, свекр`ушище тоб`і наговор`ила на верб`і гр`уші, а на ос`иці кисл`иці (это, наверное, свекровища тебе наговорила на иве груши, а на осине яблоки; “ кисл ` и ця” — дикая яблоня), — говор`ила М`отря (говорила Мотря).

З х`ати в`ийшов Лавр`ін і поч`ав оступ`аться за діт`ей (из хаты вышел Лаврин и начал заступаться за детей). Він крич`ав до М`отрі, що то гр`уша йог`о (он кричал Мотре, что это груша его), що про те зн`ає все сел`о (что об этом знает всё село), що йог`о д`іти м`ають пр`аво рв`ати гр`уші, кол`и схот`ять (что его дети имеют право рвать груши, когда захотят). Кайдаш`иха в`искочила й соб`і з х`ати й вже л`аяла М`отрю на всю п`ельку (Кайдашиха выскочила и себе из хаты и уже ругала Мотрю во всю глотку).

 

— А навіщо оце ти, Мотре, б'єш моїх дітей? — спитала в Мотрі Мелашка.

— За те, щоб не крали моїх груш, — обізвалась з-за тину Мотря.

— А хіба ж це твої груші? Це наша груша; хіба ж ти не знаєш, чи що? — говорила Мелашка.

— Ще що вигадай! На нашому городі та виросла ваша груша! Це, мабуть, свекрушище тобі наговорила на вербі груші, а на осиці кислиці, — говорила Мотря.

З хати вийшов Лаврін і почав оступаться за дітей. Він кричав до Мотрі, що то груша його, що про те знає все село, що його діти мають право рвати груші, коли схотять. Кайдашиха вискочила й собі з хати й вже лаяла Мотрю на всю пельку.

 

 

— Ід`іть, д`іти, та рвіть гр`уші сміл`иво (идите, дети, и рвите груши смело)! Це в`аша гр`уша (это ваша груша), — говор`ила до діт`ей Кайдаш`иха (говорила детям Кайдашиха).

— Нех`ай т`ільки вл`ізуть у мій гор`од вдр`уге (пусть только полезут в мой огород второй раз), то я їм лом`акою н`оги поперебив`аю (то я им палкой ноги поперебиваю)! — крич`ала М`отря (кричала Мотря).

А гр`уші в`исіли, як горн`ята (а груши висели, как горшочки; “ горн ` я ” — горшочек), та ж`овті, як віск (и жёлтые, как воск)! Лавр`інові д`іти дал`и б їм г`арту (Лавриновы дети прикончили бы их; “ д ` ати г ` арту ” — уничтожить), хоч би вон`и зовс`ім бул`и чуж`і (хоть бы они совсем были чужие), а тут баб`уся й мам`уся к`ажуть, що м`ожна й тр`еба рвать (а тут бабушка и мамочка говорят, что можно и нужно рвать).

Д`іти знов пол`ізли крадьком`а на гр`ушу (дети снова полезли украдкой на грушу). М`отря в`искочила з дубц`ем і поб`ила д`ітям сп`ини (Мотря выскочила с прутом и побила детям спины).

На Лавр`іновому двор`і підн`явся ґвалт (на Лавриновом дворе поднялся шум). Ч`ерез тин л`аялись вже не жінк`и, а чоловік`и (через плетень ругались уже не женщины, а мужчины). Лавр`ін док`азував, що то гр`уша йог`о (Лаврин доказывал, что груша его), бо він ї`ї прищеп`ив (ведь он её привил), бо йом`у подарув`ав б`атько (ведь ему подарил её отец), а Карп`о док`азував, що гр`уша йог`о, бо рост`е в й`ого гор`оді (а Карп доказывал, что груша его, так как растёт в его огороде).

 

— Ідіть, діти, та рвіть груші сміливо! Це ваша груша, — говорила до дітей Кайдашиха.

— Нехай тільки влізуть у мій город вдруге, то я їм ломакою ноги поперебиваю! — кричала Мотря.

А груші висіли, як горнята, та жовті, як віск! Лаврінові діти дали б їм гарту, хоч би вони зовсім були чужі, а тут бабуся й мамуся кажуть, що можна й треба рвать.

Діти знов полізли крадькома на грушу. Мотря вискочила з дубцем і побила дітям спини.

На Лавріновому дворі піднявся ґвалт. Через тин лаялись вже не жінки, а чоловіки. Лаврін доказував, що то груша його, бо він її прищепив, бо йому подарував батько, а Карпо доказував, що груша його, бо росте в його городі.

 

 

— Кол`и вже на те пішл`о (если уж на то пошло), то я маю пр`аво на полов`ину груш (то я имею право на половину груш), бо гр`уша мо`я (потому что груша моя). Про м`ене, йди позив`ай мен`е в в`олость (по мне, иди подавай иск на меня в волость), — говор`ив Лавр`ін (говорил Лаврин).

— Ба не дам i полов`ини (а вот не дам и половины), бо гр`уша рост`е на мо`їй земл`і (поскольку груша растёт на моей земле). М`ало чог`о там б`атько не говор`ив кол`ись (мало / ли / чего там отец ни говорил когда-то), — говор`ив Карп`о (говорил Карп).

А д`іти все л`азили в д`ядьків огор`од (а дети всё лазили в дядин огород), а М`отря все частув`ала їx р`ізкою (а Мотря всё угощала их прутом). Брат`и м`усили йти в в`олость (братьям пришлось идти в волость). У в`олості присуд`или (в волости присудили), щоб Карп`о дав`ав щор`оку полов`ину груш Лавр`інові (чтоб Карп давал ежегодно половину груш Лаврину) аб`о щоб одгород`ив до Лавр`інового дв`ору гр`ушу з земл`ею на два арш`ини та й прод`ав Лавр`інові ту з`емлю нав`іки (или чтобы отгородил к Лавриновому двору грушу с землёй на два аршина да и продал Лаврину ту землю навеки = навсегда).

 

— Коли вже на те пішло, то я маю право на половину груш, бо груша моя. Про мене, йди позивай мене в волость, — говорив Лаврін.

— Ба не дам i половини, бо груша росте на моїй землі. Мало чого там батько не говорив колись, — говорив Карпо.

А діти все лазили в дядьків огород, а Мотря все частувала їx різкою. Брати мусили йти в волость. У волості присудили, щоб Карпо давав щороку половину груш Лаврінові або щоб одгородив до Лаврінового двору грушу з землею на два аршини та й продав Лаврінові ту землю навіки.

 

 

— Авж`еж (ну конечно)! Так оц`е прод`ам два арш`ини земл`і (так вот и продам два аршина земли)! — крич`ав Карп`о (кричал Карп). — Я й Лавр`інових гр`ошей не х`очу i земл`і не дам (я и Лавриновых денег не хочу и земли не дам). Про м`ене, нех`ай прийм`ає coб`i гр`ушу на свій двір (по мне, пусть забирает себе грушу в свой двор), — говор`ив Карп`о (говорил Карп).

— Ал`е ж, чолов`іче, гр`уші не м`ожна прийн`ять (но, дорогой, грушу нельзя забрать), — говор`ив у в`олості голов`а (говорил в управе председатель), — а руб`ати д`оброго д`ерева гpix (а рубить хорошее дерево грех). Дав`ай щор`оку полов`ину груш Лавр`інові, та й ід`іть coб`i з Б`огом (давай ежегодно половину груш Лаврину, да и идите себе с Богом).

Лавр`ін i Карп`о в`ийшли з в`олості i н`ібито помир`илися (Лаврин и Карп вышли из управы и вроде бы помирились). Карп`о прист`ав на те, щоб дав`ати полов`ину груш Лавр`інові (Карп согласился на то, чтоб давать половину груш Лаврину).

Прийшл`и вон`и дод`ому (пришли они домой). Карп`ова ж`інка заспів`ала `іншої (Карпова жена запела по-другому).

 

— Авжеж! Так оце продам два аршини землі! — кричав Карпо. — Я й Лаврінових грошей не хочу i землі не дам. Про мене, нехай приймає coбi грушу на свій двір, — говорив Карпо.

— Але ж, чоловіче, груші не можна прийнять, — говорив у волості голова, — а рубати доброго дерева rpix. Давай щороку половину груш Лаврінові, та й ідіть coбi з Богом.