Історичні дослідження Якова і Олександра Марковичів.

Брати Марковичі. Серед представників української дворянської історіографії першої половини XIX ст. певне місце займають два брати Маркевичі, що походили з старшинського роду, який здобув права російського дворянства.

Наукова спадщина старшого брата Якова Михайловича Марковича (1776-1804 рр.) залишилася незначною. Вона становить лише один невеликий твір «Записки про Малоросію, її жителів та виробництва». Слід погодитися з думкою О.Лазаревського, який підкреслив у свій час, що, «незважаючи на малий обсяг книжки (98 стор. — Авт.), вона як по задуму, так і по виконанню являє собою ученно-літературну працю, автор якої у всякому разі не повинен залишатися забутим».

Яків Михайлович Маркович народився у Пирятинському повіті на Полтавщині, почав навчання у Глухівському пансіоні, відкритому для дітей старшин, а продовжував своє навчання, як багато інших виходців з українських шляхетських родин, у Московському університет ському пансіоні. Високу освіченість Я.Марковича характеризує досконале знання французької, німецької та латинської мов, а також глибока обізнаність з західноєвропейською і вітчизняною історією та літературою.

Заняття історією Маркович почав десь незабаром після закінчення навчання, під час свого перебування в Україні. Весь 1795 р. він присвятив подорожі по Лівобережній Україні з метою ближчого її вивчення. З цих спостережень Я.Маркович виніс велику обізнаність як освічена людина і дослідник сучасного географічного та економічного становища краю. Маркович познайомився також з особами, що захоплювалися збиранням старовинних письмових історичних пам'яток. Адріян Іванович Чепа дав йому в тимчасове користування величезну збірку старовинних документів та інших записів і паперів. До речі, ця збірка загинула невідомо де і за яких обставин після трагічної смерті Я.Марковича (в 1804 р.покінчив життя самогубством).

Історичному минулому Я.Маркович присвятив перший і частково другий розділ своєї «Записки», в яких висловив оригінальні для свого часу погляди. Перш за все заслуговує на увагу його підхід до історичного джерела. Приступаючи до вивчення стародавньої історії Русі, Маркович не хоче вступати, як він пише, у «царство мрій і привидів», а всякими засобами добивається історичної правди на основі достовірних джерел. Такий більш науковий підхід до джерела і прагнення до встановлення істинності факту корінним чином відрізняє метод дослідження Марковича від багатьох його попередників і сучасників, особливо від автора «Історії Русів».

Свій стислий виклад історичного минулого Я.Маркович побудував на досить численних вітчизняних, а також іноземних — античних і пізніших німецьких та французьких джерелах, які він широко вводить у науковий вжиток. Провідне місце тут посідають давні руські літописи - письмові пам'ятки історіографії ХУП-ХУПІ століть, такі, як «Синопсис», «Ядро російської історії» Манкієва, що тоді приписувалося А.Я.Хилкову, «Російська історія» Еміна, твори М.Щербатова, І.Болтіна та інші. А найбільше в дослідженні найдавнішої історії Русі Маркович спирається натвори М.В.Ломоносова і в основних питаннях, наприклад, у питанні походження слов'ян і русів, він значною мірою є його послідовником. Про «Історію Русів» ніде жодним словом не згадується в творі Марковича.

Приступаючи до викладу найдавнішої історії України, Я.Маркович перш за все розв'язує питання про походження слов'ян і Русі. Він справедливо і далеко не з такою легкістю, як це робить автор «Історії Русів», підходить до розв'язання цієї проблеми. Маркович вважає цю проблему важкою, бо, як він пише: «Час згладив усі сліди, по яких можна було б дійти до місця народження і до гробів перших жителів Малоросії; проте можна найменувати її колискою росів, тому що предки їх сармати, скіфи і слов'яни поселились там (тобто на півдні Східної Європи. - Авт.) раніше і побудували тут перші міста».

Я.Маркович, по-перше, твердо стоїть на позиціях автохтонності слов'ян. По-друге, в такій самій мірі він вважає русів, або росів, народом споконвічним, автохтонним жителем півдня нашої землі. Він не вдається до критики норманських і антинорманських поглядів, боротьба між якими розпалилася, починаючи від Ломоносова, праці якого широко використовує автор «Записки». Я.Маркович стоїть рішуче на антинорманських позиціях. Спиняючись на давніх племенах і народах, що населяли Східну Європу, він головну увагу звертає на предків росів - слов'ян.

У викладі їх історії Я.Маркович на відміну від своїх попередників і сучасників уникав надмірного випинання політичного і релігійного фактору, а надав певне місце господарському заняттю слов'янських племен. Головним заняттям слов'ян Я. Маркович вважає землеробство і скотарство; вони також «скрізь відкривали торгівлю виробами від своєї землі, знали гірниче мистецтво, ткали полотно, варили мідь, розводили сади і любили музику». На цій підставі він заперечує погляди норманістів ХУПІст. про дикість і безкультурність слов'ян.

У «Записках» підкреслюється широкий розмах зовнішньої торгівлі слов'ян янтарем, хутрами, шкірами, воском і медом. Литовці по річках приганяли різного роду ліс та дерев'яні вироби; греки привозили по Дніпру дорогі тканини, золото та інші предмети розкоші.

Я.Маркович докладно зупиняється на вивченні слов'янської міфології, посилаючись на «Синопсис», працю Г.Попова «Славянская мифология» та на твір М.В.Ломоносова «Древняя российская история».

У питанні початкової історії Русі Я.Маркович лишається вірним своїм поглядам на автохтонність слов'ян і росів. Він вважає першозасновниками держави руських князів