Історичні праці О. М. Бодянського.

Осип Максимович Бодянський (1803-1877) відомий більше як славіст та археограф, але його дослідження і архео­графічні видання мають безпосереднє відношення до української історіографії XIX ст.

О. М. Бодянський народився у містечку Варві Лохвицького повіту Полтавської губернії, в родині священика. Навчався він у Переяслав­ському духовному училищі, а пізніше тут же в духовній семінарії, яку закінчив у 1831 р.

У Переяславській семінарії довго зберігалися вільнолюбні традиції XVIII ст., що їх залишив тут в свій час Г.С.Сковорода. В провінційних учбових закладах України у молоді, що в них навчалася, найбільше проявлявся інтерес до місцевої історії. Цим інтересом до історичного минулого колишньої Гетьманщини, тобто Лівобережної України, Бодянський був захоплений ще юнаком. Разом з тим провінціальні обставини, в яких перебувала Переяславська семінарія, методи навчання і церковницька атмосфера не могли дати юнакові належної наукової підготовки, тобто того, чим володіли вихованці учбових закладів культурних центрів. Тому прогалини в своїх знаннях Бодянському довелося заповнювати пізніше, на історико-філологічному факультеті Московського університету, до якого з великими труднощами йому вдалося вступити у 1831 р.

Навчаючись у Москві, О.Бодянський більш за все віддавався історії. Ще в студентські роки він почав, а незабаром після закінчення університету в 1835 р., закінчив і підготував до друку працю «Про думки, які торкаються походження Русі», в якій найбільше виявився вплив скептичної школи. Наслідуючи Каченовському, Бодянський вважав, що руси походять від тюркських племен, які жили на берегах Азовського моря та в нижній течії гирла Дніпра.

Погляди скептичної школи знайшли своє відображення в оцінці Бодянським деяких літературних пам'я­ток Київської Русі. Відомо, що Каченов-ський увесь період Київської Русі проголосив «баснословним», а літературні пам'ятки того часу він зачислив до більш пізніх, зокрема до XIV - XV століть. У цьому питанні Бодянський йшов усупереч Каченов­ському. Він вірно оцінював місце і значення Київської Русі, її мову та літературні пам'ятки, в тому числі пам'ятки з історії нашої Вітчизни. Проте, наприклад, «Слово о полку Ігоревім» Бодянський приписував лише південним русам і відносив його не до XII ст., а на століть два пізніше. Ці думки були плодом ранньої творчості і незрілих поглядів початківця-історика того часу, коли Бодянський ще перебував під впливом Каченовського. Незабаром, зайнявшись глибше і серйозніше слов'ян­ською філологією, Бодянський позбувся впливу скептиків.

За дослідження «Про думки, які торкаються походження Русі» Бодянський був удостоєний ступеня кандидата наук. У 1837 р. за написану ним нову працю «Про народну поезію слов'янських племен» він був затверджений в ступені магістра.

Знайомство з Максимовичем і Погодіним значною мірою сприяло тому, що Бодянський став працювати не лише над історією, а й над слов'янською філологією, зокрема українською. Головним же поштовхом до цього заняття була любов до української та до всієї слов'янської народної творчості.

У цьому питанні Бодянський належав до кола істориків та філологів, близьких М.О.Максимовичу і М.В.Гоголю. Народна творчість була для нього одним з головних джерел пізнання історичного минулого.

У своїх перших дослідженнях Бодянський звернув увагу на українську мову і народну творчість, від яких він йшов до вивчення і наукової розробки питань інших слов'янських мов, етнографії та історії. Інтерес до мови і побуту українського народу виховувалися в Бодянського з юних років у зв'язку з селянським оточенням на Полтавщині, де він виріс і провів своє дитинство та юнацтво. Ще в 1830 р., перебуваючи в Переяславській семінарії, Бодянський збирав на Полтавщині фольклорний матеріал та робив спроби писати українські вірші.

Питання про літературну творчість О.Бодянського відноситься до галузі літературознавства, а не історіографії. Тому ми й торкнулися його лише побіжно і не будемо далі на цьому спинятися.

Захоплення народною творчістю привело О.М.Бодянського до заняття філологією та історією. З питань слов'янського мовознавства О.Бодянський перш за все звернув увагу на вивчення рідної йому української мови в історичному аспекті. Свої погляди на історію української мови він виявив у праці «Розгляд різних думок про стародавню мову північних і південних русів». Цю роботу Бодянський написав у Московському університеті, надрукувавши в університетських «Учених записках». В ній, зокрема, О.Бодянський довів, що найчистішою з говірок української мови була полтавська. Вона й лягла в основу української національної мови. Щодо того, як створилися для цього історичні передумови, Бодянський дотримується такої схеми: до XII ст. мова північних і південних русів становила спільну основу, була схожа і зовсім близька. Після татарського завоювання і підкорення України Литвою в мові північних і південних русів, тобто пізніших росіян і українців, відбувається все дальше розгалуження. Це розгалуження мов пішло «так далеко одне від одного, так само, як тих, хто говорив ними, що потім ці мови склали з себе зовсім дві різні гілки, які рішуче уже ніколи не можуть наблизитись».

Визначну роль у розвитку української історичної науки в XIX ст. відіграли «Чтения в Обществе истории и древностей Российских» при Московському університеті, які видавав О.М.Бодянський, будучи секретарем товариства і редактором «Чтений». З 1845 по жовтень 1848 р. було видано 23 книги «Чтений».

«Чтения» в основному складалися з таких розділів: дослідження, матеріали вітчизняної історії, матеріали слов'янські, матеріали іноземні та різні змішані повідомлення. Серед вітчизняних матеріалів найбільше місце Бодянський приділив історії України.

У 1846 р. Бодянський надрукував «Історію Русів». Тоді ж було видано Літопис Самовидця. Найбільше джерел з історії України «Общество истории и древностей Российских» видало в 1847-1848 рр. В ці роки були надруковані: «Летописное повествование о Малой России» А.Рігельмана, «Краткое описание о козацком малороссийском народе» П.Симоновського, «История о казаках запорожских» кн. Митецького, «Историческое сочинение о Малороссии и малороссиянах» Г.Ф. Міллера, «Переписка и другие бумаги шведского короля Карла XII, польского Станислава Лещинского, татарского хана, турецкого султана, генерального писателя Орлика и Киевского воеводы Иосифа Потоцкого»; «Письма Головнина к гетману Скоропадскому»; «Две грамоты царя Алексея Михайловича о малороссийских казаках к воеводам 1651 г.»; «О бунте города Пинска и усмирении оного в 1648 г.»; «Письмо кошевого Гордиенка к воеводам Камянного затона Д.Шеншину 1704 г.», «Повесть о том, что случилось на Украине аж до смерти Богдана Хмельницкого», «Письма гетмана Мазепы к государям Ивану и Петру Алексеевичам», «Краткое историческое описание о Малой России до 1765 г. с дополнением о запорожский казаках 1789 г.», «Описание о Малой России и Украине», «Письма к гетману Скоропадскому от царицы Екатерины Алексеевны и царевен», «Акты, относящиеся к истории Малороссии, открытые Н.Маркевичем» та багато інших.

Лише неповний перелік джерел і досліджень з історії України, надрукованих в «Чтениях» і окремими виданнями, говорить про ту велику послугу, яку зробив для історичної науки О.Бодянський. Своїми публікаціями і оригінальними дослідженнями він вніс великий вклад у справу вивчення історії України.