Тарифна політика у галузі страхування

Під тарифною політикою розуміється цілеспрямована діяльність по встановленню, уточненню й упорядкуванню страхових тарифів в інтересах успішного і беззбиткового розвитку страхування. Вона базується на таких основних принципах:

    1. Еквівалентність страхових відносин сторін. Це означає, що нетто-ставки повинні максимально відповідати ймовірності збитку. Тим самим забезпечується зворотність коштів страхового фонду за тарифний період тієї сукупності страхувальників, у масштабі якої будувалися страхові тарифи. Тарифні ставки встановлюються, як правило, у масштабі компанії чи областей у середньому за 3 чи 5 років. У цьому ж масштабі за зазначений період і повинна відбуватися зворотність сплачених внесків у вигляді страхового відшкодування. Принцип еквівалентності відповідає перерозподільній сутності страхування, як замкнутій розкладці збитку.

    2. Доступність страхових тарифів для широкого кола страхувальників. Надмірно високі тарифні ставки стають гальмом на шляху розвитку страхування. Страхові внески повинні складати таку частину доходу страхувальника, яка не є для нього обтяжливою, інакше страхування може стати невигідним.

Доступність тарифних ставок знаходиться у прямій залежності від числа страхувальників і кількості застрахованих об'єктів. Чим більше коло застрахованих осіб і об'єктів охоплює страхування, тим менша частка в розкладі збитку припадає на кожного, тим доступнішими стають страхові тарифи. При доступних страхових тарифах істотно зростає ефективність страхування як методу страхового захисту.

    3. Стабільність розмірів страхових тарифів протягом тривалого часу. Якщо тарифні ставки залишаються незмінними протягом багатьох років, у страхувальників зміцнюється тверда впевненість у солідності страхової компанії. До постійних тарифів звикають і страхувальники, і страхові працівники. Навіть у тих випадках, коли стійко знижуються показники збитковості страхової суми, доцільно розширити обсяги страхової відповідальності при незмінних тарифах. Підвищення тарифних ставок можливо лише при неухильному зростанні збитковості страхової суми з метою забезпечення беззбиткового проведення страхування. Так, наприклад, у зв'язку з високим щорічним коливанням показників збитковості страхової суми по страхуванню врожаю сільгоспкультур допускається перерахування тарифних ставок кожні 5 років. При транспортному страхуванні вантажів розміри тарифів можуть змінюватися в залежності від ступеня небезпеки конкретних рейсів.

    4. Розширення обсягу страхової відповідальності, якщо це дозволяють діючі тарифні ставки. Дотримання такого принципу є пріоритетним напрямком у діяльності компанії, оскільки чим ширший обсяг страхової відповідальності, тим більше страхування відповідає потребам страхувальників. Розширення обсягу страхової відповідальності забезпечується зниженням показників збитковості страхової суми.

    5. Забезпечення самооплатності і рентабельності страхових операцій. Ці фінансові принципи повною мірою відносяться до діяльності страхової компанії, що робить виплати страхового відшкодування й інші витрати за рахунок страхових платежів, які надійшли. Тому страхові тарифи повинні будуватися таким чином, щоб надходження страхових платежів постійно покривало видатки страховика і навіть забезпечувало деяке перевищення доходів над витратами, тобто прибуток. Він може в плановому порядку закладатися у навантаження до тарифної ставки, оскільки в нетто-ставці, що забезпечує замкнуту розкладку збитку, немає місця для прибутку.

Однак, якщо фактична збитковість страхової суми у сприятливому році виявиться нижче діючої нетто-ставки, то економія, що утворилася, може бути розподілена за двома напрямками: частково в запасний фонд і частково на поповнення прибутку.