Дослідження сну в медичній літературі

Сон характеризується певними сталими ознаками. Процесові засинання передує ряд інших станів: утома, апатія, позіхання, сонливість, розсіяна увага, дрімота, і, нарешті, сон. Таким чином свідомість людини вимикається, себе проявляє підсвідомість. Зорові образи, які виникають у сплячої людини, здебільшого схематичні, тобто процес сну переважно в усіх сплячих має типовий характер. На думку відомого дослідника сновидінь А. Борбелі, «під час сновидіння людина зазвичай відчуває себе ніби у швидко змінюваних ситуаціях, хоча іноді можуть бути і більш плавні зміни. Очевидні часово-просторові закономірності відсутні. Під час сновидінь проявляється властивість витримувати увагу. Її захоплюють певні події та об’єкти, від яких неможливо звільнитися; ми не можемо змусити наше мислення перемкнутися на щось інше». [7, c. 41]

Можна зробити висновок, що сюжети сновидінь продукує людська уява. Під час звільнення підсвідомості фантазія вимальовує певні образи, здебільшого химерні та безсюжетні, але їх продукує наша уява. Інколи люди бачать кольорові сни з чітко вибудуваним сюжетом. Декому такі сняться впродовж усього життя, що може послугувати ознакою яскравої уяви чи багатої фантазії цієї людини. Проте, американський дослідник Аллен Рехтшаффен здійснив парадоксальне відкриття: «У сновидіннях відсутні елементи уяви». [7, c. 42]

Однак часом сни бувають химерними. Кожен може помітити, що вві сні він вірить усьому, що бачить, навіть не дивується, що сновидіння безглузді й далекі від реальності. Іноді сила наших сновидінь буває такою яскравою, що вже прокинувшись, ми все ще перебуваємо під впливом цих снів, які нерідко відображаються на нашій поведінці впродовж дня. Тобто нашу свідомість заповнюють неконтрольовані образи. Виявляється, людина відчуває себе абсолютно затиснутою своїми відчуттями, не в змозі ні реагувати, ні оцінити їх: «Найнеймовірніші події в сновидіннях сприймаються без найменшого подиву й ніколи не виникає відчуття обурення чи протесту щодо їхньої неймовірності, а зміст видінь швидше негативний, аніж позитивний. Поразка і невдача, на жаль, частіше трапляються в снах, ніж задоволення і успіх, а зіткнення з жорстокістю й агресією виникають частіше, ніж дружні контакти. Більше, ніж третина досліджуваних сновидінь містять емоції страху і тривоги». [7, c. 42]

Таким чином, можна говорити про певну схематичність сновидінь. Тобто усім сняться здебільшого негативні сновидіння з певними варіаціями. Можливо, різноманіття сюжетів обмежено певною кількістю. Порахувати, скільки саме існує типів сюжетів сновидінь вдалося професорові Патриції Гарфілд, яка брала участь у науковій конференції в Бостоні в 2006 році. За її словами, «усього налічується 12 сюжетів сновидінь. Лідирують сни про переслідування. Друге за популярністю займають сни, в яких люди або заблукали, або виявилися в пастці. Третю позицію ділять сни про падіння та сюжети, де людина відчуває граничну незручність від того, як вона одягнена на публіці. Важливе місце займають сновидіння про одержання поранення». [16]

Отже, як показують дослідження вчених, людина відчуває вві сні загрозу, її переповнюють негативні відчуття, переважають сюжети про переслідування, блукання, пастки. Ці відчуття змушують людину шукати вихід зі скрутного становища, рятуватися. Можливо, таким чином уві сні спрацьовує захисна функція організму і підсвідомість зумисне насилає нам випробування, своєрідний тренінг.

Вчені Фінляндії і Канади й справді з’ясували, що сни є інтенсивним тренуванням організму. Вони виникли на ранніх етапах формування людини та психологічно готували її до небезпечних ситуацій. Професор Антті Ревонсуо з університету Турку (Фінляндія) вважає, що «сновидіння є репетицією можливих дій у хвилину смертельної загрози. Тим самим сни сучасної людини є «відлунням» епох». [16]

Зрозуміло, що образи переслідувань чи втечі не можуть бути безпідставними. Існують певні фактори, що збуджують у нашому мозку на них відповідну реакцію. Коли організм людини вві сні тренується, мозок повинен використовувати заздалегідь підготовлені схеми, які виникали б через втручання певного стороннього фактора, що впливає на людину в процесі сну. Що саме формує характер сюжету сновидінь, з’ясовував професор Л.Л. Рохлін у праці «Сон, гіпноз, сновидіння», (1959). Одним із джерел сюжету сновидінь, за його словами, можуть бути як «звуки зовнішнього світу (шум транспорту за вікном, звуковий сигнал будильника, грюкіт у двері, несправна сантехніка), так і подразнення, що надходять із власного тіла сплячої людини (незручне положення тіла, переповнення кишківника, стиснення діяльності серця, легень)». [19, c. 32]

Однак, реагувати на ці подразнення вві сні людина може тільки за допомогою певних образів, з якими в неї асоціюється той чи інший фактор. Тому в будь-якому випадку одним із основних джерел сновидінь є людська пам’ять. Фізіологічною основою пам’яті є залишені у мозку сліди від отриманих раніше подразнень. У сновидіннях ці слабкі сліди попередніх подразнень перетворюються на яскраві образи й заповнюють переживання того, хто спить. Про це далі говорить у своєму дослідженні професор Л.Л. Рохлін: «Найпотужнішим джерелом сновидінь, звідки черпається матеріал, є запас уявлень, спогадів, вражень, які зберігаються в нашій пам’яті». [19, c. 34]

Дуже часто людям сняться сни, що стосуються їхньої щоденної діяльності і пов’язаними з нею переживаннями. Часто сни відображають головним чином найбільш яскраві враження, пережиті незадовго до сну. Загалом, за всю ніч людина бачить 7-8 снів, але тільки один чи два може запам’ятати.

 

Характеристика марень

Основною рисою будь-якого марення є гіпертрофія ідей. Уявлення під час марень надмірно юрбляться, утворюють неправильний натовп, змінюються з запаморочливою швидкістю, так що увага не в змозі оволодіти жодним із них і на ньому зосередитися. Кожне відчуття перебільшується, кожне почуття, любов і ненависть, радість і туга, пиха і рідше приниження, доводяться до крайньої межі.

Марення вкривають мозок пеленою божевілля. Людина виглядає дивною і розгубленою. Такий стан досягається за кілька хвилин і може тривати декілька днів. Точні механізми порушення мозкової діяльності поки що не відомі вченим. Однак навіть за найскладнішої стадії марення у людини простежуються світлі проміжки з нормальним сприйняттям навколишнього світу, послідовним мисленням, після чого вона знову може зануритися в свій неіснуючий світ.

В основі марення лежить чимало причин. До них відносяться «висока температура, зловживання алкоголем, наркотичними речовинами, черепно-мозкові травми. Інколи марення розвивається внаслідок отруєння певними препаратами, наприклад, симетидіном, який використовують для лікування виразки, або кортикостероїдами, що застосовуються при запальних процесах. Маячний синдром може розвиватися і за складних захворювань, таких як апендицит, епілепсія, діабет, серцеві захворювання чи інсульт». [31]

Поширеним чинником, що призводить до стану марення, є зловживання алкоголем. Воно спричинює низку психічних розладів, зокрема білу гарячку та алкогольний галюциноз. Алкогольне марення виникає навіть після короткочасного пияцтва, але на відміну від білої гарячки не супроводжується галюцинаціями. «Таких хворих переслідують нав’язливі думки. Найчастіше це марення підозрілості, переслідування, ревнощів. П'яниці, наприклад, здається, що проти нього улаштовано змову. Він не бачить виходу з ситуації, що створилася, може скінчити життя самогубством». [8]

Цікавим є вплив психотропних речовин на людину. Термін «психотропний» використовується як синонім терміна «психодисплептичний». Психотропні речовини здатні змінити психологію людини і вплинути на розумову діяльність. Їх отримують або з певних рослин, або в результаті хімічного синтезу. Фармаколог Деле виділив три основні групи психотропних засобів:

- заспокійливі, зокрема снодійне, барбітурати і транквілізатори, чимало з яких широко застосовуються в сучасній психіатричній практиці;

-   психічні стимулятори (аміни теж) - засоби, що поліпшують настрій;

-   галюциногени - засоби, що призводять до психічних порушень. [12, с. 11]

Остання група отримала значне розповсюдження в традиційному суспільстві: ЛСД, псилоцибін, мескалін і гармін. На відміну від першої групи, галюциногени не викликають фізіологічної залежності.

Власну специфіку мають марення, що розвиваються внаслідок психічних захворювань, зокрема, шизофренії. Форма протікання цієї хвороби, як і маячний синдром, зазнає змін залежно від розвитку соціуму, оскільки це захворювання безпосередньо пов’язане з реакцією на умови життя індивіда. Тобто марення відображають саме той стан дійсності, в якому живе хворий у конкретний проміжок часу.

Стан людини, яка хворіє на інфекційне зараження типу «гострого марення» описано у виданні Чернівецького державного медичного університету «Ранняя диагностика и лечение инфекционного психоза типа «Острого бреда» (методические рекомендации для врачей)», (1973): «Психічне захворювання виникає гостро, частіше ввечері або вночі. З самого початку розвивається яскраво виражене психомоторне збудження на фоні заплутаності свідомості, повного порушення орієнтування. Рухове збудження має хаотичний, аморфний характер. Хворі звиваються, кидаються з боку в бік, наносять собі травми, здійснюють агресивні дії, часом застигають у найрізноманітніших позах». [19, c. 3]

Оскільки явище марення вражає психіку людини, очевидно, мовна продукція хворого теж має хаотичний характер і позбавлена змісту. У наведеному виданні знаходимо дослівне зображення мовлення людини що марить: «Пульс, пульс… Я не хворий!… експертиза. я живий, живий… Так можна живого вбити…. а той куди пішов… Ай-ай-ай! Боротьба, боротьба, боротьба… Та-татам. передали сто штук! Для чого ж так треба? А-а. бій, бий!. Грім, грім. убити можна так будь-кого… Пульс. Слухайте… Приходьте всі! А-А. Для чого, для чого? Я не хворий!… Разда, раджа. Магараджа!». [19, с. 4]

Як бачимо, мова складається з окремих слів, уривків фраз, складів, по суті не пов’язаних між собою, які не несуть будь-якого цілеспрямованого смислового навантаження. Синтаксис марень є хаотичним, прослідкувати в ньому будь-яку послідовність викладу чи логічність немислимо. Очевидно, що мовний акт з таким хворим неможливий.