Сновидіння в художніх творах

Художні сновидіння - один із стилістичних прийомів, які особливо активно почали використовувати письменники ХІХ-ХХ ст. Незважаючи на це, на сучасному етапі цю цікаву й містку проблему функціонування картин сну в системі художнього твору ледь окреслено.

У психологічному аспекті сновидіння виступає як один із феноменів людської психіки, що тісно пов’язаний зі сферою несвідомого. Вивчення основних положень теорії З. Фрейда про сновидіння - «Тлумачення сновидінь», (1998) й аналітичної психології К.Г. Юнга - «Тевістокські лекції», (1995) виявлено складний психологічний механізм сновидіння, наслідуючи який, митці - залежно від таланту й мети - досягають різного ступеня переконливості моделей сновидіння.

Сон у художньому творі значно відрізняється від сну звичайного. Уві сні людина не завжди осмислює події, що відбуваються, але коли письменник занотовує сновидіння, він упорядковує його синтаксично, надає йому вербальної форми, цим змінюючи його. Художнє сновидіння, за переконаннями дослідника Т.Б. Жовновської, «відрізняється від природного сну насамперед вербалізованим характером. Якщо в природному сновидінні наша підсвідомість безпосередньо виявляється мовою символів, то в літературному сновидінні цей процес виявлений опосередковано, через слово, яке у міфологічному просторі сновидіння набуває значення символу». [13, с. 6]

Науковці неодноразово досліджували сновидіння у творах письменників. Чи не вперше в історії літературознавства, дослідник Н.М. Фенько спробувала класифікувати художні сновидіння на основі аналізу прози В. Шевчука. За характером впливу на психологію вона поділяє героїв на дві великі групи. Першу складають так звані «сни-потрясіння». «Вони пов’язані з кризою свідомості. Проводячи героїв через такий сон, автор примушує їх внутрішньо змінюватися. Відтак «сни-потрясіння» майже завжди є умовою внутрішнього розвитку героя. Серед «снів-потрясінь» виділяють дві групи: сни «психологічного конфлікту» й пророчі сни». [28, с. 7]

Перший тип сновидінь завжди є основою напруженого психологізму твору. Автор немовби випробовує внутрішній світ героїв, ставлячи їх перед все проникаючим судом совісті: «сон-прозріння» відбиває суттєвий конфлікт героїв або важкий психологічний злам: кульмінацією внутрішнього одкровення героїв виступає «сон-каяття», в якому автор ставить їх в умови психологічного саморозвитку й морального вибору; до стану емоційного потрясіння і внутрішнього очищення призводить героїв «сон-катарсис», за допомогою якого автор передає кардинальні зміни психології героїв (ефект миттєвого психологічного перевороту). Другий тип сновидінь не відзначається такою силою психологічних зрушень, як «сни психологічного конфлікту». Дія пророчих снів, як правило, реалізується через переживання героїв. Найчастіше це важка тривога, страх, передчуття неминучого.

При зіставленні з розглянутими вище сновидіннями іншої групи цих станів, яку умовно назвали «снами-заспокоєннями», визначились їхня «своєрідна здатність бути захистом для самотніх і втомлених людей на шляху їх випробувань і розчарувань. Внутрішнє заспокоєння несуть «сни-мрії» та «сни-спогади». Особливий випадок становить «сон-архетип», що певною мірою належить до «сну-заспокоєння». [28, с. 9]

Картини сну різняться не тільки обсягом і місцем розташування. Різною також може бути кількість сновидінь у творі, яка визначається задумом автора і несе певне ідейно-композиційне навантаження. Одна-дві картини сну носять, як правило, кульмінаційний, гостро конфліктний, концептуально наснажений характер.

Заключним етапом стала класифікація картин сну за типом мислення, світобаченням письменника: сон-художній прийом і сон-концепція.

Т.Б. Жовновська стверджує, що «художній сон - семіотична форма втілення авторської інтенції. Це не просто витвір примхливої фантазії автора, а свого роду «зашифроване послання» митця читачеві. Вибір образної символіки сновидіння, сюжету, персонажів, яким він делегований - все це вияв авторської інтенції в оніричному просторі тексту, що «працює» поряд з іншими текстовими одиницями на авторську ідею». [13, с. 7]

Дозволимо собі заперечити цю тезу, оскільки творчий метод сучасних письменників продукує саме «витвори примхливої фантазії». [13, с. 7]

Переконатися у цьому можна, детально розглянувши приклади сновидінь із творів Юрія Андруховича.