Особливості будови, змісту та функції сновидінь у творах Ю.І. Андруховича

 

У прозових творах Юрія Андруховича переважають художні сновидіння, у яких домінує КМФ оповідь від імені автора:

Тепер уже можна, не приховуючи всієї правди, висловити вголос те, що за його життя мусило залишатися таємницею: Карл-Йозеф часто бачив Львів у снах, у тих, де він, виконуючи секретні розпорядження невиразно-розмитих зверхників, проникав до якихось облуплених конспіративних помешкань, а звідти до захаращених усіляким тисячолітнім хламом підземель, бо його завданням було знайти воду, русло, річку. В останньому такому сні він її знайшов, але це призвело до прориву шлюзів під Оперою, Цумбруннен ще пам'ятав, як звідусіль прибувала пінява каламуть, як він стояв у ній по пояс, не в змозі поворухнутися, як - дарма що риба - врешті був накритий з головою і захлинувся. [1, c. 306]

Оповідь у цьому прикладі передає динаміку подій. Читач може чітко простежити дії персонажа. Сюжет сновидіння автор подає від свого імені. Синтаксис, як видно з уривків, складний. Речення складаються з кількох граматичних центрів, але всі вони логічно пов’язані між собою, утворюють ланцюг. У наведеній КМФ присутні сполучники, що характерні саме для оповіді: а, але. Саме вони забезпечують цілісність та послідовність у викладі КМФ.

Досить часто Ю.І. Андрухович поєднує в авторській оповіді монологічне із діалогічним мовленням:

…Бо сам Пепа натомість опинився в центрі стрімкого й запаморочливого кола: то були сухорляві старі жінки з довжелезними задимленими люльками в зубах (а радше в ротах, бо зуби в них за останні сто років геть постиралися), і вони, сплівши рамена й нещадно витупуючи, танцювали свій особливий аркан жіночий…

…Артур Пепа щоразу дивувався, наскільки вони легкі, вертляві і як загалом добре з ними танцюється, не дивлячись на те, що зморшки так і їли їх поїдом, і впритул це було видно особливо виразно; їхня шкіра нагадувала зшиті докупи шматки потьмянілих мап, до того ж рельєфних. «Йой, Артурчіку, - сказала одна з них йому на вухо, - жєль тебе, легінику солоденькєй, шо-с вдовицу взєв, не одна би дівка за таким файним танцуристим пішла, а ти си білий світ зав'їзав, сарако!». І не встиг Артур навіть подумати, що б на це відповісти, як уже інша продовжувала: «Ци ти розум свій у кирници втопив, ци на базарі спродав, як лишень та вдова тебе чярами спортила?…». А по цьому третя: «Озми лиш, Артурчіку, добрий бакіг, та й нажени гадину з хати, а як не вступиси, то кєнь її зі статками всіма, та чєлягю, та грунтами, а сам втічи на край світу ци на стройку в Чехію, ци на войну в Чечню!»… А за нею інша: «Нич ти не скажу, Артурчіку-легінику, лиш будеш ти з нами сеї ночі, хлопчіку, солоденько любитиси, до раня цілюватиси, а відтак у бани з нами, любасками пєшними, чістенько митиси й купатисці» - вона безецно лапнула його за матню, де не було нічого, крім холоду. [1, c. 189-193]

Такий стилістичний прийом пожвавлює розповідь автора, вкраплення фраз героїв наочно ілюструють зображені події, створюючи ефект кінокартини. Окрім того, у цьому уривкові Ю.І. Андрухович вдається ще й до фонетичного відтворення мовлення героїв. Він скрупульозно дотримується всіх правил пунктуації, що загалом не властиво його стилю. Очевидно, надмірну увагу до фонетичного зображення мови героїв та інтонаційного виділення їхнього мовлення розділовими знаками спричинило бажання автора бути максимально близьким до зображуваних персонажів. Звернімо увагу, що кожного наступного персонажа автор подає зі слів: «а по цьому третя., а за нею інша…», одразу після яких автор наводить діалогічні одиниці. Така специфічна будова КМФ дозволяє передати швидкість зміни партнерок головного героя у танці, його розгубленість та неспроможність миттєво проаналізувати сказане, тим більше, відреагувати.

Серед інших прикладів сновидінь зустрічаємо й такі, оповідь у яких ведеться від імені головного героя, тобто безпосередньо:

Буває, сниться й дещо інше. Мене запрошено до якогось приміщення. Я знаю, що зараз туди прийде Вона. Це має бути наше перше побачення по довгій розлуці. Я сідаю в крісло й чекаю - Вона от-от з'явиться. Якісь дуже впливові спільники влаштували нам цю неможливу можливість. У моїй пам'яті пульсує приготовлена фраза, з якою звернуся до Неї. Чую кроки на сходах або рипіння вхідних дверей. Але то не Вона. Ніхто не приходить до кімнати, в якій я чекаю. І так до самого пробудження - протягом чотирьох, п'яти годин, я чекаю, шанси тануть, я вслухаюся до кожного схлипу навколишньої тиші, але Вона не приходить. [3, c. 55]

На безпосередність викладу персонажем вказують займенники мене, я, наше, моїй. Переважно всі речення цієї КМФ прості або складні з двома простими. Лише останнє складається з чотирьох компонентів. Хоча речення переважно короткі, але зміст кожного з них передано вичерпно. Герой ніби звітує перед кимсь або заповнює протокол, використовуючи переважно стилістично нейтральну лексику. Такий спосіб синтаксичної організації КМФ якнайкраще передає відчуття розпачу та безвиході, непоправної втрати, що захлинули головного героя.

Загалом, безпосередня оповідь у зображення сновидінь Ю.І. Андруховичем характеризується послідовністю подій, тому що оповідач тримає під контролем свої емоції.

Подібну логічну послідовність у викладі зустрічаємо й в інших прикладах авторського монологічного опису:

По цих словах напівсон з новою силою здолав її, й вона побачила саму себе приблизно з тієї відстані, де сидів на парапеті, граючись фотокамерою, Карл-Йозеф; отже, вона рішуче стягувала через голову бентежливо пропахлу дезодорантом та потом сорочку і красиво жбурляла її кудись подалі; фотокамера клацнула в мить, коли вона встигла прикрити руками свої великі груди, але все це у напівсні, сні, сні (її груди приснились їй значно більшими, ніж були насправді). [1, c. 173]

Наведений приклад - синтаксично представлений одним складним реченням з різними типами зв’язку. Хоч кількість простих речень у ньому не є великою (всього 8), але воно представляє окрему, цілком довершену мікротему, яка має свій початок і кінець. КМФ - типовий приклад авторської оповіді, частини якої (прості речення) логічно поєднуються між собою за допомогою сполучників сурядності: й, і, сполучних слів де, коли та ін.

У чистому вигляді викладові одиниці трапляють не так уже й часто. Найбільш поширеними із гібридних форм у текстах Ю.І. Андруховича є поєднання безпосередньої оповіді та опису:

) Так буває, коли сниться Вона. Якісь уламки з отих двох-трьох років, позбавлені властивого їм часу-і-простору, іноді це просто звуки, а найчастіше - якась дурнувата гонитва і вічне невстигання, якесь перескакування з автобусів у тролейбуси, забігання у брами, шукання безпечного подвір'я, притулку під деревом чи просто - у темряві. Якісь осудливі погляди перехожих, мовляв, що вони тут роблять удвох. Пси, які рвуться з ланцюгів, забачивши нас, чужих і двоногих, у пильнованій зоні, викликання міліції якимось незримим спостерігачем, що прикипівши до вікна, запам'ятовує кожен крок підозрілої пари внизу. Переховування від патрулів - за стовбуром дерева, за рогом прибудови, за розвішаними простирадлами, за сміттєвими баками. І тому подібні мотиви, які не можуть не снитися, бо це були хвилини моєї найвищої найніжнішої любові до Неї - саме тоді з Нею почалося, ми бігали по лікарях і знахарях, вистоювали в нескінченних чергах під кабінетами поліклінік, до того ж нас виселяли і нам доводилося вже о сьомій ранку виходити з дому, а повертатися не раніше дванадцятої ночі, тож ми повисали в місті й нікуди не встигали, а часом по п'ять-шість годин не мали куди подітися, бо повернення додому було ще заборонене, її постійно нудило. Вона непритомніла в переповнених (як і в порожніх) автобусах, іноді для Неї звільняли місце біля вікна, але це не рятувало, я тримав її за руку, хоч повільна сіризна вже накочувалась на її обличчя, ми вискакували на зупинці і летіли в першу-ліпшу браму, де Вона нарешті вибухала своїм давно стримуваним блювотинням, бідна, бездомна і хвора, а я кружляв навколо Неї, ніби сторож, ніби крук, ніби охоронець, ніби раб, ніби власник. [3, c. 53]

З одного боку, автор переповідає сон, багатий на події. З іншого - їхня динамічність у паралельному зображенні описує стан героя. Розмежувати частини оповіді й опису практично неможливо. Герой ніби розповідає, описуючи. Окрім того, наведена КМФ має власний ритм. Очевидно, він спричинений повтором у першій частині КМФ - віддієслівних іменників невстигання, перескакування, шукання, тобто зображення подій у статиці, а в іншій частині - форми дієслів-присудків у минулому часі недоконаного виду: бігали, вистоювали, непритомніла, вискакували, вибухала, де форма недоконаного виду вказує на безкінечну протяжність і повторюваність подій. Саме цей внутрішній ритм КМФ зумовлює переміщення героїв у часі та просторі. Подібна гібридизація опису та оповіді від імені головного героя є типовим прийомом методу «потоку свідомості» в творчості Ю.І. Андруховича Така форма передає динамічність почуттів персонажа, автор не слідкує за належним синтаксичним оформленням тексту та розбиттям його на формальні речення, мовлення й справді нагодує потік.

Отже, в зображення сновидінь у текстах Ю.І. Андруховича переважає оповідь з різноманітними її варіаціями та гібридними поєднаннями.