Актуальність теми дослідження

Вступ

Більшу частину свого життя особистість проводить у групі. І велике значення займаного в групі положення. Становлення особистості індивіда не може розглядатися у відриві від суспільства, у якому він живе, від системи відносин, у які він включається. За словами К. Маркса, суспільство "не складається з індивідів, а виражає суму тих зв'язків і відносин, у яких ці індивіди перебувають друг до друга".

Характерна для перших десятиліть ХХ століття популярність проблематики малих груп була зв'язана, звичайно, з розвитком самої соціальної психології як системи наукового знання. Впровадження експериментального методу в соціальну психологію закономірно обумовило лідируючу роль малої групи як об'єкта наукових досліджень. Однак вирішальним фактором фокусування соціальної психології на проблемі малих груп виступили не внутрінаукові, а соціально-практичні обставини, обумовлені значимістю, що збільшилася, малих груп у більших соціальних процесах (виробництво, виховання, керування й т.п.). Дослідження малих груп у великій мері пов'язані з тією теоретичною моделлю, якої дотримуються автори того, або іншого напрямку. Г.М. Андрєєва визначає три таких основних напрямки в західній психології: социометрическое, соціологічне й школа «групової динаміки». Більше розгорнутою класифікацією можна вважати виділення наступних теоретичних ориентаций дослідження малих груп: теорія підкріплення, интеракционизм, теорія поля, психоаналітична орієнтація, социометрический підхід, організаційний підхід, деятельностный підхід, параметричний підхід, теорія систем. У вітчизняній психології існують свої традиції дослідження малої групи. Так, основна маса прикладних досліджень, виконаних в 60-70-і роки в нашій країні, концентрувалася навколо двох головних проблем: колектив - особистість і мала група - особистість.

Чим порозумівається постійний інтерес до малої групи? По-перше, мала група виступає найважливішим фактором вивчення в психології особистості, по-друге, дослідження малої групи дають можливості в постановці строго контрольованого експерименту, по-третє, вивчення малої групи дозволяє зрозуміти процеси, що протікають у більших соціальних общностях, по-четверте, запити практики пов'язані з колективним характером людської діяльності. Психологія малих груп у даний момент являє собою розроблену область наукового знання, що включає в себе різні феноменологические, динамічні й структурні аспекти. Соціальні групи не існують поза часом і простором.

Природа міжособистісних відносин у будь-яких общностях досить складна. У них проявляються як сугубо індивідуальні якості особистості - її емоційні й вольові властивості, інтелектуальні можливості, так і засвоєні особистістю норми й цінності суспільства.

Аналіз теоретичної проблеми особливостей спрямованості особистості й соціального статусу

Міжособистісні відносини

Довічна залежність людей друг від друга поміщає проблему людських взаємин у саму серцевину існування людини. Люди мають найсильнішу потребу в приєднанні: входити з іншими людьми в тривалі тісні взаємини, що гарантують позитивні переживання й результати.

Ця потреба, будучи обумовлена біологічно-соціальними причинами, сприяє виживанню людини:

- наші предки були зв'язані круговою порукою, що забезпечувала групове виживання (і на полюванні, і при зведенні жител десять рук краще однієї);

- соціальна зв'язаність дітей і виховуючих їх дорослих обопільно підвищує їхня життєздатність;

- знайшовши родинну душу - людини, що підтримує нас й якому ми можемо довіритися, ми почуваємо себе щасливими, захищеними, життєстійкими;

- втративши родинну душу, дорослі почувають ревнощі, самітність, розпач, біль, гнів, замкнутість у собі, знедоленість.

Людина - справді суспільна, соціальна істота, що живе в умовах взаємодії й спілкування з людьми.

Можна виділити різноманітні форми міжособистісної взаємодії: прихильність, дружба, любов, змагання, відхід, операція, гра, соціальний вплив, підпорядкування, конфлікти, ритуальна взаємодія й ін. Різні форми взаємодії людей характеризуються специфічними позиціями.

Ритуальна взаємодія - одна з розповсюджених форм взаємодії, що будується за певними правилами, символічно виражаючи реальні соціальні відносини й статус людини в групі й суспільстві. Ритуал виступає як спеціальна форма взаємодії, придумана людьми для задоволення потреби у визнанні. Ритуальна взаємодія йде з позиції «батько-батько». Ритуал виявляє цінності групи, люди виражають ритуалом те, що найбільше торкає їх, що становить їх соціальні ціннісні орієнтації.

Ритуальні дії важливі для здійснення наступності між різними поколіннями в тій або іншій організації, для підтримки традицій і передачі накопиченого досвіду через символи. Ритуальна взаємодія - це й своєрідне свято, що робить глибокий емоційний вплив на людей, і потужний засіб підтримки стабільності, міцності, наступності соціальних зв'язків, механізм зімкнення людей, підвищення їхньої солідарності. Ритуали, обряди, звичаї здатні запам'ятовуватися на підсвідомому рівні людей, забезпечуючи глибоке проникнення певних цінностей у групову й індивідуальну свідомість, у родову й особисту пам'ять.

У наступному виді взаємодії - операціях - трансакція здійснюється з позицій «Дорослі-Дорослу-доросле-доросла-дорослий-дорослий». З операціями ми зустрічаємося щодня: це насамперед взаємодії на роботі, навчанні, а також готування їжі, ремонт квартири й ін. Успішно провівши операцію, людина підтверджує свою компетентність й одержує підтвердження навколишніх.

Трудова взаємодія, розподіл і виконання професійних, сімейних функцій, уміле й ефективне здійснення цих обов'язків - от ті операції, які заповнюють життя.

Змагання - форма соціальної взаємодії, при якій є чітко певна мета, що повинна бути досягнута, всі дії різних людей співвіднесені один з одним з урахуванням цієї мети таким чином, що вони не вступають у конфлікт; при цьому й самій людині не вступає в конфлікт із самим собою, дотримуючись установки іншого гравця команди, але проте людині властив бажання домогтися кращих результатів, чим інші члени команди. Оскільки людина приймає установки інших людей і дозволяє цій установці інших визначати, що він зробить у наступний момент, з обліком якоїсь загальної мети, оскільки він стає органічним членом своєї групи, суспільства, приймаючи мораль цього суспільства й стаючи значимим його членом.

У ряді випадків людина, перебуваючи з іншими людьми в одному приміщенні й виконуючи начебто б спільну діяльність, подумки перебуває в зовсім іншому місці, подумки розмовляє з уявлюваним співрозмовниками, мріє про своє- таку специфічну взаємодію називають відходом. Відхід - досить звичайна й природна форма взаємодії, але все-таки частіше до неї прибігають люди із проблемами в області міжособистісних потреб. Якщо в людини не залишається інших форм взаємодії, крім відходу, то це вже психоз-психоз-патологія-психоз.

Наступний тип схвалюваних фіксованих взаємодій – проводження час, що забезпечують хоча б мінімум приємних відчуттів, знаків уваги між взаємодіючими людьми. Проводження часу - фіксована форма трансакцій, Покликана задовольняти потреба людей у визнанні. Під час подібних проводження часу відбувається оцінювання партнерів і перспектив розвитку відносин з ними.

Стійка взаємодія людей може бути обумовлено появою взаємної симпатії - атракції. Тісні взаємини, що забезпечують дружню підтримку й почуття, пов'язані з відчуттям щастя. Дослідження показали, що тісні позитивні взаємини поліпшують здоров'я, зменшують імовірність передчасної смерті.

Якщо двох і більше людей багато чого зв'язує, формується фактор близькості, якщо їхні зв'язки поліпшуються, вони роблять друг для друга приємне - формується симпатія; якщо вони бачать друг у другу достоїнства, визнають право за собою й іншими бути такими, які вони є, - формується повага. Такі форми взаємодії, як дружба й любов, задовольняють потреба людей у прийнятті. Дружба й любов зовні схожі на проводження часу, однак тут завжди є присутнім чітко фіксований партнер, стосовно якого випробовується симпатія. Дружба включає фактор симпатії й поваги, любов відрізняється від дружби посиленим сексуальним компонентом.

Гра - це перекручений спосіб взаємодії, тому що всі міжособистісні потреби людини перетворяться в одну - у потребу контролю, і тоді людина прибігає до сили, якщо хоче визнання, прибігає до сили, якщо хоче прийняття. Незалежно від виду потреби й життєвої ситуації гра пропонує тільки силовий варіант рішення. Ігри - це стереотипізована серія взаємодій, що приводять до заздалегідь передбачуваного визначеного результату, це серія маніпуляцій, які покликані змінити поводження іншої людини в потрібну для ініціатора трансакцій сторону без обліку бажань цього іншого. Гри, на відміну від всіх інших видів взаємодій - нечесні взаємодії, оскільки включають пастки, підбивання, розплати.

Ігри відрізняються від інших способів структурування часу двома параметрами: 1) схованими мотивами, 2) наявністю виграшу.

Соціальний вплив має місце в тому випадку, якщо в результаті взаємодії повторна відповідь людини на якусь проблему більше зближається з відповіддю іншої людини, чим із власною первісною відповіддю, тобто поводження однієї людини стає подібно поводженню інших людей.

У зв'язку із проблемою соціального впливу варто розрізняти конформність і сугестивність. Конформність - схильність людини груповому тиску, зміна його поводження під впливом інших осіб, свідома поступливість людини думці більшості груп для запобігання конфлікту з нею. Сугестивність, або сугестія, - мимовільна піддатливість людини думці інших осіб або групи.

Розповсюджена форма соціального впливу - покора, підпорядкування авторитету, схильність людини впливу особи з більше високим соціальним статусом. Така внутрішня позиція людини приводить до некритичного, беззастережного підпорядкування авторитету осіб, що мають більше високий соціальний статус, навіть вказівки цих «високопоставлених осіб» суперечать вимогам закону, моральності, та й самим поглядам, установкам конкретної людини.

Взаємодія в групі

Однієї із загальних форм соціальної взаємодії виступає соціальна група, у якій поводження й соціальний статус кожного члена у відчутному ступені обумовлені діяльністю й існуванням інших членів.

Взаємозалежність сторін у процесі взаємодії може бути рівної або одна зі сторін може сильніше впливати на іншу - отже, можна виділити одне- і двосторонню інтеракцію. Інтеракція може охоплювати як всі сфери людської життєдіяльності (тотальна інтеракція), так і тільки якусь одну специфічну форму або «сектор» діяльності. У незалежних секторах люди можуть не робити ніякого впливу один на одного.

Інтенсивність взаємодії характеризує ступінь залежності життєдіяльності від взаємин: вона може коливатися від максимальної до мінімальної величини. Чим більше екстенсивні або інтенсивні сектори інтеракції, тим більше залежні життя, поводження, психологія взаємодіючих сторін.

Початком будь-який інтеракції є виникнення впливу однієї сторони на поводження й психологію іншої. Інтеракція триває доти, поки цей вплив існує, при цьому неважливо - зустрічаються чи індивіди ні. Тільки коли сама пам'ять або думка про існування однієї сторони перестає впливати на поводження або психологію інший, тільки коли процес можна вважати закінченим.

Напрямок взаємин може бути солідарним, антагоністичним або змішаним. При солідарної інтеракції прагнення й зусилля сторін збігаються. Якщо бажання й зусилля сторін перебувають у конфлікті, то це - антагоністична форма інтеракції, якщо вони збігаються тільки почасти - це змішаний тип напрямку взаємодії.

Можна виділити організовані й неорганізовані взаємодії: інтеракція організована, якщо відносини сторін, їхні дії зложилися в певну структуру прав, обов'язків, функцій й опираються на якусь систему цінностей.

Неорганізовані інтеракції - коли відносини й цінності перебувають в аморфному стані, тому права, обов'язку, функції, соціальні позиції не визначені.

Виділяють наступні типи соціальної взаємодії: організовано-антагоністична система інтеракції, заснована на примусі; організовано-солідарна система інтеракції, заснована на добровільному членстві; організовано-змішана, солідарна-антагоністична система. Яка частково управляється примусом, а частково - добровільною підтримкою устояної системи взаємин і цінностей. більшість організованих соціально-інтерактивних систем від родини до церкви й держави належить до типу організовано-змішана. Також можуть бути неорганізований-антагоністичний; неорганізований-солідарний; не організовано-змішаний тип інтеракцій.

У довгостроково існуючих організованих групах виділяють три типи взаємин: сімейний тип (інтеракції тотальні, екстенсивні, інтенсивні, солідарні по напрямку й тривала, характерно внутрішня єдність членів групи), договірний тип (обмеженість за часом дії сторін, взаємодіючих у рамках договірного сектора, солідарність відносин егоїстична й спрямована на одержання взаємної вигоди, задоволення або навіть на одержання «як можна більшого за менше», при цьому інша сторона розглядається не як союзник, а як якийсь «інструмент», що може зробити послугу, принести прибуток і т.п.); примусовий тип (антагонізм відносин, різні форми примуса: психологічний примус, економічне, фізичне, ідеологічне, військове).

Перехід від одного типу до іншого може відбуватися плавно й непередбачено. Часто спостерігаються змішані типи соціальних взаємодій - частково договірні, сімейні, примусові.

Соціальні взаємодії виступають як соціокультурні: одночасно протікають три процеси: взаємодія норм, цінностей, стандартів, що втримуються у свідомості людини й групи; взаємодія конкретних людей і груп; взаємодія матеріалізованих цінностей громадського життя.

Залежно від об'єднуючих цінностей можна виділити наступні групи6

-«однобічні» групи, побудовані на одному ряді основних цінностей;

- «багатобічні» групи, побудовані навколо комбінації декількох рядів цінностей: родина, громада, нації, соціальний клас.

Отже, група представлена як сукупність людей, які певним чином взаємодіють один з одним, усвідомлюють свою приналежність до даної групи й сприймаються її членами з погляду інших людей. Група має свою ідентичність із погляду сторонніх.

Первинні групи складаються з невеликого числа людей, між якими встановлюються стійкі емоційні відносини, особисті взаємозв'язки, засновані на їхніх індивідуальних особливостях. Вторинні групи утворяться з людей, між якими майже відсутні емоційні відносини, їхня взаємодія обумовлена прагненням до досягнення певних цілей, їхні соціальні ролі, ділові відносини й способи комунікації чітко визначені. У критичних й аварійних ситуаціях люди віддають перевагу первинній групі, проявляють відданість членам первинної групи.

Люди вступають у групи з ряду причин:

група виступає як засіб біологічного виживання;

як засіб соціалізації й формування психіки людини;

як спосіб виконання певної роботи, що неможливо виконати одній людині;

як засіб задоволення потреби людини в спілкуванні, у ласкавому й доброзичливому відношенні до себе, в одержанні соціального схвалення, поваги, визнання, довіри;

як засіб ослаблення неприємних почуттів страху, тривоги;

як засіб інформаційного, матеріального й іншого обміну.

Спілкування, взаємодія людей відбувається в різноманітних групах. Під групою розуміється сукупність елементів, що мають щось загальне.

Соціальні роль і статус

У повсякденному житті часто ототожнюють такі поняття, як «людина», «індивід», «особистість». Але в соціології дані поняття не розглядаються як синоніми й досить чітко розрізняються при всій їхній близькості й взаємозв'язку. І для того щоб зрозуміти, що таке особистість, необхідно в першу чергу провести розмежування цих понять.

Поняття «людин» уживається для характеристики загальним, властивим всім людям якостей і здатностей тоді, коли важливо відзначити приналежність особи до людського роду. А коли необхідно підкреслити, що мова йде не про все людство, а про окремого представника людства, конкретному носії всіх соціальних і психологічних рис людини (розуму, волі, інтересів, потреб і т.д.), те вживають поняття «індивід». У цьому випадку поняття «індивід» означає «конкретна людина».

Поняття «особистість», як відзначає відомий російський соціолог И.С.Кін, дуже широко. У своїй роботі «Соціологія особистості» (М., 1967) він підкреслює, що, «з одного боку, воно позначає конкретного індивіда (особа) як суб'єкта діяльності, у єдності його індивідуальних властивостей (одиничне) і його соціальних ролей (загальне). З іншого боку, особистість розуміється як соціальна властивість індивіда, як сукупність інтегрованих у ньому соціально значимих рис, що утворилися в процесі прямої або непрямої взаємодії даної особи з іншими людьми й роблячих його, у свою чергу, суб'єктом праці, пізнання й спілкування. Цей другий аспект поняття найбільш важливий з погляду соціології, що окрема людина цікавить не сам по собі, а як член певного суспільства, класу, соціальної групи, що втілює в собі деякі соціально типові риси». Таким чином, дане поняття вживають у двох змістах. У першому випадку під особистістю розуміється людина як суб'єкт відносин і свідомої діяльності (тобто особа в широкому змісті слова), а в другому - стійка система соціально значимих рис й якостей, що характеризують індивіда як члена певного суспільства або спільності.

Особистість є об'єктом вивчення ряду гуманітарних наук, насамперед філософії, психології й соціології. Філософію проблема особистості цікавить у широкому історико- теоретичному плані. Вона намічає підходи до рішення існуючих «вічних» питань. Філософія займається дослідженням сенсу життя, сутності людини, а також загальних закономірностей його розвитку як біологічного, так і соціальної істоти (мети, ідеали, шляхи їхнього досягнення). Таким чином, філософію цікавить особистість із погляду її положення у світі як суб'єкта діяльності, пізнання й творчості.

Психологія під особистістю найчастіше має на увазі суб'єкт свідомої діяльності в мотиваційній сфері, вивчає особистість як стійка цілісність. Як відзначає Г.М.Андрєєва: «Для соціальної психології головним орієнтиром у дослідженні особистості є взаємовідношення особистості із групою (не просто особистість у групі, а саме результат, що виходить від взаємини особистості з конкретною групою)». У зв'язку із цим головна проблема аналізу особистості в соціальній психології полягає у виявленні того, яким образом суспільство впливає на особистість, яку роль у процесі формування особистості грає мікро- і макросередовище.

Соціологія, на відміну від інших наук, при вивченні особистості виділяє соціально-типове. Ключовим питанням соціології є з'ясування, чи є кожна людина чи особистістю ні? І якщо так, те що із цього треба для нього самого й для суспільства? Соціологічну теорію особистості цікавить процес формування особистості й розвиток її потреб у нерозривному зв'язку з функціонуванням і розвитком соціальних відносин, вивчення закономірного зв'язку особистості й суспільства, особистості й групи, регуляція й саморегуляція соціального поводження особистості. Деякі проблеми є загальними для соціології й соціальної психології, тому границя між ними в значній мірі умовна.

У сучасній науці, як відзначає Е.А. Ануфріїв, можна виділити два підходи до визначення особистості: формально-логічний і діалектико-логічний. Перший підхід розділяють психологи й педагоги, він як би опирається на «здоровий глузд». При цьому підході поняття особистість визначається через підведення його під більше широке, родове поняття людини, а після цього вказуються його видові відмінності, тобто. перераховуються ознаки, наявність яких відрізняє особистість від людини взагалі. Дані ознаки включають різні позитивні характеристики. У зв'язку із цим прихильники першого підходу визнають особистістю не всіх людей, а тільки тих, хто має певні позитивні якості. Процес соціалізації, у цьому випадку, буде полягати в придбанні необхідного набору позитивних якостей. Незважаючи на раціональність свого змісту, даному підходу все-таки властива певна обмеженість - кого конкретно й чому не можна вважати особистістю, наприклад, якщо дитини, то до якого віку, якщо злочинця, то за який злочин, і т.д.

Другий підхід дозволяє уникнути вищевказані протиріччя. Особистість у цьому випадку визначається через діалектику одиничного й загального, як щось особливе, розглянуте в соціальному аспекті. Для всіх людей властиве володіння поруч певних загальних рис, як біологічних, так і соціальних. Але в той же час кожній людині властиве щось своє, особливе (своя біографія, своя професії й т.д.). Сукупність загальних характеристик людини з його індивідуальними особливостями й буде створювати особливе - особистість. Таким чином, прихильники даного підходу вважають, що поняття особистості застосовне до всіх людей без винятку. Так як кожна людина володіє й загальними, і індивідуальними ознаками. Особистість - як унікальна сукупність - буде вимагати ряду додаткових характеристик, що вказують, яка саме особистість мається на увазі (розвинена або нерозвинена, свідома або несвідома). Слід зазначити, що дані підходи не взаємовиключають один одного, вони становлять єдність, що обов'язково необхідно враховувати в соціології особистості.

Центральною проблемою всіх соціологічних досліджень виступає проблема взаємини суспільства й особистості. У центрі уваги соціолога, як указував А.Г. Здравомислов, постійно перебуває складна взаємодія суспільства й особистих інтересів. Для соціолога суспільний інтерес виступає не у вигляді якогось загального поняття, а в конкретній формі ~ у вигляді інтересів тих або інших суспільних організмів, інститутів, соціальних систем.

На даній схемі конкретизується положення К.Маркса про те, що людина є «сукупність всіх суспільних відносин».Суспільство є результатом взаємодії трьох головних систем: політики, економіки й духовного життя суспільства. А соціологія саме й з'ясовує, яким образом людина бере участь у цих важливих сферах громадського життя. Хоча економіка й відіграє вирішальну роль при поясненні історичного розвитку людського суспільства в цілому, того, як і чому відбувається зміна суспільних формацій, але вона не в змозі пояснити, як відбувається формування особистості, тому що не тільки економіка впливає на це.

Не можна, розглядаючи зв'язку людини із суспільством говорити про особистості взагалі й про суспільство взагалі, тому що кожна людина належить до певної соціальної спільності (нації, місто, клас і т.д.). Все це істотно впливає на структуру спілкування між людьми. Наприклад, спосіб життя жителів міста і їхніх відносин відрізняються від способу життя й відносин жителів села, і вони мають більше можливостей для подальшого розвитку й твердження особистості.

Звертають увагу соціологи й на процес становлення особистості, на те, як проходить його соціалізація. Адже перетворення дитини в дорослого відбувається завдяки впливу на нього двох соціальних інститутів: родини й системи суспільного виховання (у цьому випадку соціальним інститутом можуть виступати не тільки якісь установи, а навіть вулиця, що робить певний вплив на виховання людини).

Термін «соціальна роль» почали розробляти на початку XX століття Э.Дюркгейм, М.Вебер, а пізніше - Т.Парсонс, Т.Шибутани, Рлинтон й ін. Надалі свій розвиток він знайшов у різних соціологічних теоріях, у першу чергу функціоналістських й інтеракціоністських. У нашій країні розробці концепції рольової теорії особистості багато уваги приділяли у своїх роботах такі вчені, як И.С.Кін, В.А. Отрут й інших.

«Соціальна роль, - пише И.С.Кін, - це щось безособове, не зв'язане ні... із чиєю індивідуальністю, це те, що очікується в даному суспільстві від усякої людини, що займає певне місце в соціальній системі». Таким чином, соціальна роль - це сукупність вимог (приписання, побажання й очікування відповідного поводження), які суспільство пред'являє особам, що займають певні соціальні позиції. Дані вимоги знаходять своє вираження в конкретних соціальних нормах. Належне виконання вимог, пов'язаних із соціальною роллю, забезпечує система соціальних санкцій як позитивного, так і негативного характеру.

Соціальна роль, виникаючи у зв'язку з конкретної займаної індивідом соціальною позицією, що має місце в суспільній структурі, одночасно із цим - конкретний (нормативно схвалюваний) спосіб поводження, що обов'язковий для всіх індивідів, що виконують подібні соціальні ролі.

Але слід зазначити, що жодна роль не є жорстко фіксованою моделлю поводження. Хоча суспільство й нав'язує індивідові соціальну роль, характер індивіда впливає на те, якою мірою його поводження буде відповідати очікуванням інших.

Термін «соціальний статус» (від лат. status - стан справ, положення) уперше в соціологічному змісті вжив англійський історик Г.Д.С.Мейн (Ancient law. N.Y., 1885). Спочатку в Древньому Римі даний термін означав правове положення юридичної особи. Із середини 30-х рр. XIX в. розробкою теорії соціального статусу займалися Р.Линтон, Ф.Мерилл, Т.Шибутани, Р.Тернер й ін. У цей час цей термін використається соціологами у двох основних змістах: а) позначення соціальної позиції індивіда або групи в соціальній системі; б) позначення рангу, престижу цієї позиції.

У широкому змісті соціальний статус - це положення індивіда в суспільстві, що він займає відповідно до віку, підлогою, походженням, професією, родиним станом. Учені розрізняють природжений (приписаний) статус - національність, соціальне походження й т.д. і досягнутий (придбаний) статус - утворення, заслуги, кваліфікація й т.д.

Соціальний статус не визначаться довільно, а залежить від пануючої в даному суспільстві системи цінностей і культури. Наприклад, для дослідження стратифікаційної структури сучасного американського суспільства використають наступні критерії: рід занять, величина доходу, рівень утворення, етнічна пналежність.

У рольовій теорії (У.Томас, Р.Дарендорф), починаючи з 40-х рр., всі частіше замість терміна «соціальний статус» використається термін «позиція», як більше нейтральний, вільний від ціннісного підходу, тому що поняття «соціальна роль» всі частіше асоціюється із сукупністю певних прав й обов'язків, як із запропонованим або очікуваним поводженням. У цьому випадку соціальна структура розглядається як різні типи відносин між позиціями. Соціальний статус, здобуваючи якість рангу, престижу позицій індивіда або групи, стає елементом теорії соціальної стратифікації.

При цьому необхідно розрізняти соціальний статус й особистий статус індивіда. Якщо соціальний статус пов'язаний із приналежністю індивіда до певної групи й із престижем групи, то особистий статус, навпаки, з положенням усередині первинної групи, як правило, малої, і особистісними якостями, що викликають повага (неповага) навколишніх. На закінчення необхідно відзначити, що як статус не може існувати без ролі, так і роль не може існувати без статусу.

У цей час інтерес соціології до особистості знову зріс. Це пов'язане з тим, що процеси взаємодій у малих групах роблять велике значення на процеси, що відбуваються в макроструктурах.

Висновок

Сьогодні питання про спрямованість особистості, її потребах, мотивах, інтересах недарма ставиться на перше місце. Замислюючись над особливостями свого внутрішнього миру, ми вільно або мимоволі прагнемо усвідомити свої потреби й бажання, свої здатності й характер. Удивляючись в іншу людину, намагаючись зрозуміти його, ми також як би запитуємо: «Чого ти хочеш?», «Що ти можеш?», «Що ти є?». Виділяють три основних види спрямованості особистості: особиста, колективістична й ділова.

Внутрішня установка людини в системі внутрігрупових відносин - це особисте, суб'єктивне сприйняття їм свого власного статусу, те, як він оцінює своє реальне положення, свій авторитет, ступінь впливу на інших членів групи. Дійсний статус і його сприйняття людиною може збігатися або розходитися. Позитивний социометрический статус характеризує лідерську позицію члена групи.Лідери - це люди або соціальні ролі, здатні робити більше чим інші вплив на колектив. Як правило вони займають центральне місце в комунікаційній структурі групи, і ініціативи, що проявляють ними, більше ефективні, чим ініціативи інших членів групи, тобто вони намічають план дій, направляють їх і керують членами своєї групи, які випливають по наміченому ними шляхи й виконують їхньої рекомендації. Негативний социометрический статус характеризує дезорганізуючі тенденції в поводженні члена групи.

Провівши дослідження у групі курсантів нашого курсу можемо зробити такі висновки: направленність особистості на «я» не впиливає позитивним чином на статус особистості у групі,бо вона притаманна здебільшого або наближеним до лідера або аутсайдерам.Позитивно впливає на статус спрямованість на «О»,хоча вона й притаманна здебільшого группам нейтральних,але ми не виявили жодного аутсайдера з такою спрямованністю.Також більшості наших лідерів притаманна спрямованність на «Д»,це свідчить про те,шо люди з найвщим соціометричним статусом мають бути спрямованими на справу, зацікавлені у рішенні ділових проблем, виконання роботи якнайкраще, орієнтовані на ділове співробітництво, здатні відстоювати в інтересах справи власну думку, що корисно для досягнення загальної мети.

 

 

Додаток

 

Вступ

Більшу частину свого життя особистість проводить у групі. І велике значення займаного в групі положення. Становлення особистості індивіда не може розглядатися у відриві від суспільства, у якому він живе, від системи відносин, у які він включається. За словами К. Маркса, суспільство "не складається з індивідів, а виражає суму тих зв'язків і відносин, у яких ці індивіди перебувають друг до друга".

Характерна для перших десятиліть ХХ століття популярність проблематики малих груп була зв'язана, звичайно, з розвитком самої соціальної психології як системи наукового знання. Впровадження експериментального методу в соціальну психологію закономірно обумовило лідируючу роль малої групи як об'єкта наукових досліджень. Однак вирішальним фактором фокусування соціальної психології на проблемі малих груп виступили не внутрінаукові, а соціально-практичні обставини, обумовлені значимістю, що збільшилася, малих груп у більших соціальних процесах (виробництво, виховання, керування й т.п.). Дослідження малих груп у великій мері пов'язані з тією теоретичною моделлю, якої дотримуються автори того, або іншого напрямку. Г.М. Андрєєва визначає три таких основних напрямки в західній психології: социометрическое, соціологічне й школа «групової динаміки». Більше розгорнутою класифікацією можна вважати виділення наступних теоретичних ориентаций дослідження малих груп: теорія підкріплення, интеракционизм, теорія поля, психоаналітична орієнтація, социометрический підхід, організаційний підхід, деятельностный підхід, параметричний підхід, теорія систем. У вітчизняній психології існують свої традиції дослідження малої групи. Так, основна маса прикладних досліджень, виконаних в 60-70-і роки в нашій країні, концентрувалася навколо двох головних проблем: колектив - особистість і мала група - особистість.

Чим порозумівається постійний інтерес до малої групи? По-перше, мала група виступає найважливішим фактором вивчення в психології особистості, по-друге, дослідження малої групи дають можливості в постановці строго контрольованого експерименту, по-третє, вивчення малої групи дозволяє зрозуміти процеси, що протікають у більших соціальних общностях, по-четверте, запити практики пов'язані з колективним характером людської діяльності. Психологія малих груп у даний момент являє собою розроблену область наукового знання, що включає в себе різні феноменологические, динамічні й структурні аспекти. Соціальні групи не існують поза часом і простором.

Природа міжособистісних відносин у будь-яких общностях досить складна. У них проявляються як сугубо індивідуальні якості особистості - її емоційні й вольові властивості, інтелектуальні можливості, так і засвоєні особистістю норми й цінності суспільства.

Актуальність теми дослідження

На нашу думку, ця тема – тема першорядної важливості в соціальній психології тому що її актуальність для сучасників велика. Якщо особистість зможе адаптуватися в колективі, якщо кожний знайде «ключі до успіху», у світі стане на порядок менше депресій, стресів і розчарувань. Це оздоровить кожні нації окремо й населення Землі в цілому.

Ціль дослідження:

Визначити особливості спрямованості особистості й статусу в системі міжособистісних відносин.

Завдання дослідження:

1. Проаналізувати наукову літературу по проблемі впливу, спрямованості особистості на міжособистісні відносини в колективі

2. Розглянути теоретичні основи проблеми спрямованості особистості якостей і соціального статусу в міжособистісних відносинах

3. Визначити особливості міжособистісних відносин у колективі.

4. Визначити характер сприйняття індивідом групи.

Об'єкт даного дослідження – є міжособистісні відносини.

Предмет -особливості спрямованості особистості й соціального статусу.

Методологічна основа дослідження:

Дослідження базується на наукових працях: Андрєєвій, Г.М.; Божович, Л.И.; Бодалева А.А.; Робера М. А. Методи дослідження засновані на вивченні й конструктивному аналізі наукової літератури по проблемі курсової роботи. У роботі були застосовані:

а) Методика социометрического виміру

б) Методика спрямованості особистості (Басс).

3. Методи математичної й статистичної обробки даних:

Критерій Фишера.

Дослідження особливості спрямованості особистості з її статусом у системі міжособистісних відносин курсантському колективі. У дослідженні взяли участь 22 чоловік із групи ИПТ 07-5. У складі групи переважна більшість дівчин (19 чоловік),група характеризується начальством з позитивної сторони.Має високий рівень успішності й достатній рівень дисципліни.Вік учасників дослідження від 19 до 23 років.