Звернення стягнення на заставлене майно.

Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором.

При припиненні (реорганізації, ліквідації) юридичної особи заставодавця заставодержатель набуває право звернення стягнення на заставлене майно незалежно від настання строку виконання зобов'язання, забезпеченого заставою.

При частковому виконанні боржником забезпеченого заставою зобов'язання застава зберігається в початковому обсязі.

Якщо предмет одного договору застави складають дві або більше речей (два чи більше прав), стягнення може бути звернено на всі ці речі (права) або на будь-яку з речей (на будь-яке з прав) за вибором заставодержателя. Якщо заставодержатель зверне стягнення на одну річ (право), він зберігає право наступного стягнення на інші речі (права), що складають предмет застави.

До третьої особи, яка задовольнила в повному обсязі вимоги заставодержателя, переходить разом з правом вимоги забезпечена нею застава у встановленому законодавством порядку.

Звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо інше не передбачене законом або договором застави. Звернення стягнення на заставлене майно державного підприємства (підприємства, не менше п'ятдесяти відсотків акцій (часток, паїв) якого є у державній власності) здійснюється за рішенням суду або господарського суду.

Сторони у договорі застави можуть визначити порядок переходу права власності на предмет застави до заставодержателя у разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання.

Реалізація заставленого майна, на яке звернено стягнення, провадиться судовим виконавцем на підставі виконавчого листа, суду або наказу арбітражного суду, або виконавчого напису нотаріусів у встановленому порядку, якщо інше не передбачено Законом чи договором. У разі звернення стягнення на майно державного підприємства (відкритого акціонерного товариства, створеного у процесі корпоратизації, всі акції якого перебувають у державній власності) реалізація заставленого майна провадиться на цій же підставі відповідним органом приватизаці (стаття 20 Закону).

Реалізація заставленого майна провадиться з аукціонів (публічних торгів), якщо інше не передбачено договором, а державних підприємств та відкритих акціонерних товариств, створених у процесі корпоратизації, всі акції яких перебувають у державній власності, - виключно з аукціонів (публічних торгів).

Якщо аукціон (публічні торги) оголошено таким, що не відбувся, заставодержатель за згодою заставодавця має право залишити заставлене майно за собою за початковою оцінкою. У випадках, коли заставодавець такої згоди не дав, то заставлене майно реалізується у встановленому порядку, якщо інше не передбачено договором (стаття 21 Закону) (Додатково див. Положення про порядок проведення аукціонів (публічних торгів) з реалізації заставленого майна, затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 22 грудня 1997 року (з наступними змінами) № 1448-97-п).

Порука.

За договором поруки поручитель зобов'язується перед кредитором іншої особи відповідати за виконання нею свого зобов'язання в повному обсязі або в частині.

Порука може забезпечувати лише дійсну вимогу.

Договір поруки повинен бути укладений у письмовій формі. Недодержання письмової форми тягне недійсність договору поруки (стаття 191 Цивільного кодексу).

Порука має похідний характер від забезпеченого нею зобов’язання. Договір поруки укладається між кредитором за основним зобов’язанням і поручителем для забезпечення виконання основного зобов’язання. В договорі поруки повинна бути виявлена воля поручителя покладення на себе відповідальності за невиконання зобов’язання боржником. Договір поруки повинен бути укладений у письмовій формі. Недодержання сторономи цієї вимоги тягне не загальні наслідки недодержання письмової форми угод, передбачені статтею 46 Цивільного кодексу, а недійсність договору з наслідками, передбаченими статтею 48 Цивільного кодексу.

Відповідно до пункту 27 Iнструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Мінюсту України від 14.06.94 № 18/5, нотаріуси посвідчують угоди, щодо яких законодавством установлено обов'язкову нотаріальну форму. Однак за бажанням сторін посвідчуються й інші угоди, для яких законодавство не вимагає обов'язкової нотаріальної форми.

Отже, якщо за бажанням кредитора та поручителя договір поруки був посвідчений нотаріусом, то за цих обставин на підставі пункту 1 Переліку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.99 № 1172, нотаріус має право вчинити виконавчий напис про стягнення грошових сум.

Слід мати на увазі, що державним підприємствам забороняється укладати договір поруки.

В разі невиконання зобов'язання боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо інше не встановлено договором поруки.

Поручитель відповідає в тому ж обсязі, як і боржник, зокрема, відповідає за сплату процентів, за відшкодування збитків, за сплату неустойки, якщо інше не встановлено договором поруки.

Особи, які разом поручились, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки (стаття 192 Цивільного кодексу).

За договором поруки зобов'язання боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. Таким чином, кредитор має право одночасно звернутись з позовом до боржника і до поручителя.

Поручитель, який виконав зобов'язання, набуває всіх прав кредитора по цьому зобов'язанню.

Кожний з кількох поручителів має право зворотної вимоги до боржника в розмірі виплаченої цим поручителем суми (стаття 193 Цивільного кодексу).

Виконання поручителем зобов’язання замість боржника створює правовідносини, в силу яких поручитель сам стає кредитором і набуває право зворотньої вимоги у розмірі сплаченої ним суми кредитору. В такому випадку до поручителя від кредитора повинні перейти всі документи, які засвідчують право вимоги кредитора до боржника.

Порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання.

Порука також припиняється, якщо кредитор протягом трьох місяців з дня настання строку зобов'язання не пред'явить позову до поручителя. Якщо строк виконання зобов'язання не зазначений, або визначений моментом вимоги, то при відсутності іншої угоди відповідальність поручителя припиняється після закінчення одного року з дня укладення договору поруки (стаття 194 Цивільного кодексу).

Законодавством встановлений скорочений строк відповідальності поручителя - три місяці або один рік. До строку відповідальності поручителя не застосовуються правила про зупинення, перерив і поновлення строків позовної давності. Стососовно зобов’язання самого боржника, то строки позовної давності застосовуються на загальних підставах.

3.9.Завдаток.

Завдатком визнається грошова сума, що видається однією з договірних сторін в рахунок належних з неї за договором платежів другій стороні в підтвердження укладення договору і в забезпечення його виконання.

Якщо за невиконання договору відповідальною є сторона, яка дала завдаток, він залишається у другої сторони. Якщо за невиконання договору відповідальною є сторона, яка одержала завдаток, вона повинна сплатити другій стороні подвійну суму завдатку.

Крім того, сторона, відповідальна за невиконання договору, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки з зарахуванням суми завдатку, якщо в договорі не передбачено інше (стаття 195 Цивільного кодексу).

Завдаток, як вид забезпечення виконання зобов’язань, звичайно застосовується при укладенні договорів між громадянами або між громадянами і організаціями. Угодо про завдаток повинна бути укладена в письмовій формі. Предметом завдатка можуть бути тільки гроші. Завдаток виконує наступні функції: посвідчуючу - сплата завдатка є доказом укладення договору; платіжну - гроші вносяться і зараховуються в рахунок належних за договором платежів; забезпечуючу - передбачені майнові наслідки у випадку невиконання зобов’язання забезпеченого завдатком.

Гарантія.

Правила статей 191 і 194 Цивільного кодексу поширюються на гарантії, що видаються одними організаціями в забезпечення погашення заборгованості інших, якщо інше не встановлено законодавством (стаття 196 Цивільного кодексу).

Особливість гарантії полягає в тому, що цей спосіб забезпечення виконання зобов’язань застосовується тільки у відносинах між організаціями. Гарантія застосовується виключно в кредитних відносинах і являє собою особливий вид поруки. Відповідальність гаранта носить додатковий (субсидіарний) характер - на відміну від поруки, кредитор сам повинин здійснити заходи для повернення боргу і тільки після цього може звернутись до гаранта.