Представництво і довіреність.

2.1.Поняття і види представництва.

Необхідність використання такого інституту як представництво в цивільному праві взагалі і в підприємницькій діяльності зокрема, пов’язана з певними обставинами як юридичного, так і фактичного характеру. Досить часто особа (фізична чи юридична) не має можливості самостійно реалізувати свої суб’єктивні права і обов’язки. Представництво полегшує і розширює можливості використання особою своєї правоздатності через представників.

Відповідно до статті 62 Цивільного кодексу угода, укладена однією особою (представником) від імені другої особи (яку представляють) в силу повноваження, що грунтується на довіреності, законі або адміністративному акті, безпосередньо створює, змінює і припиняє цивільні права і обов'язки особи, яку представляють. Іншими словами, представництво можна визначити як цивільне правовідношення, в силу якого одна особа (представник), діючи в межах наданих їй повноважень, набуває або реалізовує від імені другої особи (яку представляють) і в її інтересах, права і обов’язки, шляхом здійснення певних дій по відношенню до третіх осіб. Суть представництва полягає в тому, що угоди та інші юридичні дії представника створюють юридичні наслідки (права і обов’язки) для особи, яку представляють. Тобто, внаслідок дій представника права і обв’язки виникають між особою, яку представляють і третіми особами. Представник діє не від свого імені, а від особи яку представляє і у представника ніяках прав і обов’язків з приводу угод, укладених ним, не виникає. Та обставина, що представник діє від свого імені, відрізняє його від комісіонера, який вчиняє угоди від свого імені і за рахунок комітента. Якщо особою яку представляють може бути будь-яка особа, то представником тільки особа, яка має цивільну правоздатність у повному обсязі.

Треба зауважити, що дії представника і третьою особи повинні бути тільки правомірними. В частині 3 статті 62 Цивільного кодексу зазначено, що представник не може укладати угоди від імені особи, яку він представляє, ні у відношенні себе особисто, ні у відношенні другої особи, представником якої він одночасно є. Це правило спрямоване на захист інтересів особи яку представляють від можливих зловживань з боку представника. Представник повинен керуватися виключно інтересами особи яку представляє. Якщо буде встановлено, що мала місце умисна змова представника однієї сторони з другою стороною, то внаслідок цього настають несприятливі наслідки для особи, від імені якої укладено договір (таку угоду суд визнає недійсною на підставі статті 57 Цивільного кодексу).

Найбільш розповсюдженими діями які здійснює представник від імені особи яку представляють є угоди і насамперед двохсторонні угоди (договори). Укладання угод не є єдиною формою діяльності представника. Представник може здійснювати і інші юридичні дії (наприклад, подання позову, отримання грошових коштів, підписання акту здачі-прийомки). Проте відповідно до частини 4 статті 62 Цивільного кодексу не допускається укладення через представника угоди, яка за своїм характером може бути укладена лише особисто, а так само інших угод, зазначених у законі (наприклад, посвідчення заповіту через представника).

 Представництво неможливе без належним чином оформлених повноважень. Повноваження встановлюють можливу поведінку представника по відношенню до третіх осіб.

Розрізняють три види представництва:

а) в силу повноваження, що грунтується на довіреності (договірне або добровільне представництво) - представництво засноване на договорі має добровільний характер і може виникнути тільки по волі особи яку представляють при наявності згоди представника. Для здійснення такого представництва представнику необхідно отримати повноваження посвідчені довіреністю;

б) в силу повноваження, що грунтується на законі (обов’язкове представництво) - при представництві що грунтується на законі представниками і особами яких представляють можуть бути тільки особи, яку прямо зазначені в законі (наприклад, стаття 60 Кодексу про шлюб та сім’ю України - з ахист прав та інтересів неповнолітніх дітей лежить на їх батьках, які діють без особливих на те повноважень.). Повноваження при цьому виді представництва, як правило, не має потреби підтверджувати спеціальними документами;

в) в силу повноваження, що грунтується на адміністративному акті (обов’язкове представництво) - представництво, що грунтується на адміністративному акті передбачає діяльність представника на підставі адміністративного акту юридичної особи.

Відповідно до частини 2 статті 62 Цивільного кодексу повноваження можуть також випливати з обстановки, в якій діє представник (продавець в роздрібній торгівлі, касир тощо). Природньо, треті особи укладаючи угоду з представником повинні мати відомості про наявність у нього належних повноважень. Проте особливих відомостей не потребується, коли   повноваження випливають з обстановки, в якій діє представник.

Стосовно використання представництва юридичними особами можна зазначити наступне. Як правило, письмова угода укладається шляхом складання документа, що визначає її зміст, і підписується безпосередньо особою, від імені якої вона укладена або іншою особою, яка діє в силу повноважень, заснованих, зокрема, на законі, довіреності, установчих документах. Для укладення угод органи юридичної особи не потребують довіреності, якщо вони діють в межах повноважень, наданих законом, іншим правовим актом або установчими документами.

Що ж до кола повноважень відособленого підрозділу юридичної особи стосовно укладення угод від імені цієї особи, то воно визначається її установчими документами, положенням про відособлений підрозділ, яке затверджене юридичною особою, або довіреністю, виданою нею ж у встановленому порядку керівникові цього підрозділу.

Відповідно до статті 63 Цивільного кодексу у года, укладена від імені другої особи особою, не уповноваженою на укладення угоди або з перевищенням повноважень, створює, змінює і припиняє цивільні права і обов'язки для особи, яку представляють, лише в разі дальшого схвалення угоди цією особою.

Наступне схвалення угоди особою, яку представляють, робить угоду дійсною з моменту її укладення

Підписання особою (органом юридичної особи) угоди без відповідних повноважень, а також з порушенням наданих їй повноважень може згідно зі статтею 48 Цивільного кодексу бути підставою для визнання укладеної угоди недійсною як такої, що не відповідає вимогам закону.

Оскільки сторона, з якою укладено угоду, знала або повинна була знати про відсутність у представника другої сторони відповідних повноважень, то її засновані на цій угоді вимоги до другої сторони (від імені якої укладено угоду) задоволенню не підлягають. При цьому припущення про те, що сторона, з якою укладено угоду, знала або повинна була знати про відсутність у представника юридичної особи або керівника її відособленого підрозділу повноважень на укладення угоди, грунтується на її обов'язку перевіряти такі повноваження.

За загальним правилом передбачені установчими документами обмеження повноважень особи щодо укладення угод у порівнянні з визначеними у довіреності, законі не повинні впливати на відносини підприємства, установи, організації, від імені якої укладено угоду, з іншими особами. Винятком є випадки, коли сторона знала чи повинна була знати про існуючі обмеження (наприклад, продавець, укладаючи договір, підписаний генеральним директором акціонерного товариства, знає про відповідні обмеження повноважень, оскільки є акціонером товариства і брав участь у загальних зборах, якими затверджено статут).

У цих випадках угода може бути визнана недійсною за позовом особи, в інтересах якої встановлено обмеження, але заявник повинен довести, що друга сторона знала чи повинна була знати про існуючі обмеження.

Наступне схвалення юридичною особою угоди, укладеної від її імені представником, який не мав належних повноважень, робить її дійсною з моменту укладення. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення до другої сторони угоди чи до її представника (лист, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення дій, які свідчать про схвалення угоди (прийняття її виконання, здійснення платежу другій стороні і т.ін.).

Якщо керівник відособленого підрозділу юридичної особи мав відповідні повноваження, але у тексті угоди помилково відсутні вказівки на те, що її укладено від імені юридичної особи, то сама лише ця обставина не може бути підставою для визнання угоди недійсною. У таких випадках угоду слід вважати укладеною від імені юридичної особи.       

2.2. Поняття і віди довіреності.

Відповідно до статті 64 Цивільного кодексу довіреністю визнається письмове уповноваження, яке видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.

Довіреність юридичній особі може бути видана тільки на укладення угод, що не суперечать її статутові (положенню) або загальному положенню про організації даного виду.

Довіреність - це одностороння угода у формі письмового документа, яка виходить від особи, яку представляють і визначає повноваження представника по відношенню до третіх осіб. Для видачі довіреності згоди представника не потрібно. Повноваження виникають у представника незалежно від його згоди. Проте реалізація повноважень наданих представнику вже залежить від його волі.

Довіреність, як і будь-яка інша угода повинна відповідати всім вимогам передбаченим законом.

Розрізняють наступні види довіреностей:

а) загальна (генеральна) - передбачає повноваження на здійснення різноманітних угод та інших юридичних дій (наприклад, довіреність на управління майном);

б) спеціальна - видається для здійснення однорідних юридичних дій протягом певного часу (наприклад, отримання грошових коштів з депозитного рахунку в банку);

в) разова - видається для здійснення однієї угоди або юридичної дії (наприклад, отримання матеріальних цінностей).

Форма довіреності.

Відповідно до статті 64 Цивільного кодексу довіреність повинна бути укладена в письмовій формі. Письмова форма довіреності може бути простою і нотаріальною. В частині 1 статті 65 Цивільного кодексу передбачені вимоги згідно з якою довіреність обов’язково повинна бути ноторіально посвідчена.

Довіреність на укладення угод, що потребують нотаріальної форми, а також на вчинення дій щодо державних, кооперативних та інших громадських організацій повинна бути нотаріально посвідчена, за винятком випадків, передбачених Цивільним кодексом, та інших випадків, коли спеціальними правилами допущена інша форма довіреності.

Відповідно до чинного законодавства обов'язковому нотаріальному посвідченню підлягають:

- договори про відчуження (купівля-продаж, міна, дарування, довічне утримання) жилого будинку, іншого нерухомого майна (статті 227, 242, 244, 426 Цивільного кодексу);

- договори про заставу нерухомого майна, транспортних засобів, космічних об'єктів, товарів в обороті або у переробці (стаття 13 закону “Про заставу”;

- договори про відчуження земельних ділянок, що перебувають у колективній або приватній власності (стаття 18 Земельного кодексу України, стаття 4 Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 р. № 15-92, “Про приватизацію земельних ділянок”);

- договори купівлі-продажу майна державних підприємств (стаття 27 Закону “Про приватизацію майна державних підприємств” стаття 25 Закону “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)”;

- шлюбні контракти (стаття 27 Кодексу про шлюб та сім'ю);

- заповіти (стаття 541 Цивільного Кодексу);

- доручення на укладання угод, що потребують нотаріальної форми, а також на вчинення дій щодо підприємств, установ, організацій, за винятком випадків, коли законом або спеціальними правилами допущена інша форма доручення (стаття 65 Цивільного кодексу);

доручення, що видаються в порядку передоручення (стаття 68 Цивільного кодексу);

інші угоди, для яких чинним законодавством передбачена обов'язкова нотаріальна форма.

Відповідно до статті 58 Закону України “Про нотаріат” та п. 89 Інструкції “Про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України”, затвердженої Наказом Міністерства юстиції від 14.06.1994 року № 18/5 (з наступними змінами) нотаріуси посвідчують доручення, складені від імені однієї або кількох осіб, на ім'я однієї або кількох осіб. Такі доручення підлягають обов'язковій реєстрації в Єдиному реєстрі доручень в порядку, встановленому Положенням про Єдиний реєстр доручень. Доручення на право користування та розпорядження майном, у тому числі транспортними засобами, підлягають обов'язковій реєстрації в Єдиному реєстрі доручень у порядку, встановленому Положенням про Єдиний реєстр доручень.

У тексті доручення повинні бути зазначені місце і дата його складання (підписання), прізвища, імена та по батькові (повне найменування юридичної особи) і місце проживання (місце знаходження юридичної особи) представника і особи, яку представляють, а в необхідних випадках і посаду, яку вони займають. В дорученнях на ім'я адвокатів зазначається іх статус та членство в адвокатському об'єднанні (якщо є членом адвокатського об'єднання).

Відповідно до частини 2 статті 65 Цивільного кодексу до нотаріально посвідчених довіреностей прирівнюються:

а) довіреності військовослужбовців та інших осіб, які перебувають на лікуванні в госпіталях, санаторіях та інших військово-лікувальних закладах, посвідчені начальниками, їх заступниками по медичній частині, старшими і черговими лікарями цих госпіталів, санаторіїв та інших військово-лікувальних закладів;

б) довіреності військовослужбовців, а в пунктах дислокації військових частин, з'єднань, установ і військово-навчальних закладів, де немає державних нотаріальних контор, приватних нотаріусів, посадових осіб та органів, що вчиняють нотаріальні дії, також довіреності робітників і службовців, членів їх сімей і членів сімей військовослужбовців, посвідчені командирами (начальниками) цих частин, з'єднань, установ і закладів;

в) довіреності осіб, які перебувають у місцях позбавлення волі, посвідчені начальниками місць позбавлення волі.

Відповідно до частини 3 статті 65 Цивільного кодексу довіреність на одержання заробітної плати та інших платежів, пов'язаних з трудовими відносинами, на одержання винагороди авторів і винахідників, пенсій, допомог і стипендій, грошей з ощадних кас, а також на одержання кореспонденції, в тому числі грошової і посилкової, може бути посвідчена організацією, в якій довіритель працює або навчається, житлово-екслуатаційною організацією за місцем його проживання, а також адміністрацією стаціонарного лікувально-профілактичного закладу, в якому він перебуває на лікуванні.

Згідно з статтею 66 Цивільного кодексу довіреність від імені державної організації видається за підписом її керівника з прикладенням печатки цієї організації.

Довіреність від імені кооперативної або іншої громадської організації видається за підписом осіб, уповноважених на це її статутом, з прикладенням печатки цієї організації.

Довіреність від імені державної, кооперативної або іншої громадської організації на одержання чи видачу грошей та інших майнових цінностей повинна бути підписана також головним (старшим) бухгалтером цієї організації.

Порядок видачі і форма довіреностей на вчинення операцій у банку і довіреностей на укладення угод у галузі зовнішньої торгівлі визначаються спеціальними правилами.

Довіреності організацій, крім тих, що видаються в порядку передоручення, нотаріального посвідчення не вимагають.Вони видаються за підписом її керівника (в кооперативних і громадських організаціях - за підписом осіб, уповноважених на це статутом) з прикладенням печатки цієї організації, а довіреності на одержання чи видачу грошей та інших майнових цінностей повинна бути підписана також головним (старшим) бухгалтером цієї організації.

Треба зазначити, що певні особливості мають довіреності на одержання цінностей юридичними особами. Порядок видачі та реєстрації таких довіреностей регулюється Інструкцією “Про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей” (далі - Інструкція). Інструкція затверджена наказом Міністерства фінансів від 16.05.1996 року № 99 (з наступними змінами). Відповідно до п.1 Інструкції сировина, матеріали, паливо, запчастини, інвентар, худоба, насіння, добрива, інструмент, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери (надалі - цінності) відпускаються покупцям або передаються безплатно тільки за довіреністю одержувачів.       

Довіреність на одержання цінностей видається тільки особам, що працюють на даному підприємстві. Довіреність особам, що не працюють на даному підприємстві, може бути видана з дозволу керівника підприємства, якщо підприємство, де працює дана особа, видало їй довіреність на одержання тих самих цінностей і такої ж кількості з цього підприємства.

Довіреність підписується керівником та головним бухгалтером підприємства або їх заступниками та особами, які на те уповноважені керівником підприємства.

Керівником підприємства затверджується перелік посад, зайняття яких надає відповідним працівникам право підписувати довіреність на одержання цінностей, та призначається особа, що здійснює виписування та реєстрацію виданих, повернутих та використаних довіреностей.

Строк дії довіреності встановлюється в залежності від можливості одержання та вивозу відповідних цінностей за нарядом, рахунком, накладною або іншим документом, що їх замінює, на підставі якого видана довіреність, однак, не більше як на 10 днів.

При позбавленні довіреної особи права на одержання цінностей за виданою йому довіреністю, строк дії якої ще не минув, довіреність у такої особи вилучається.

Особа, якій видана довіреність, зобов'язана не пізніше наступного дня після кожного випадку доставки на підприємство одержаних за довіреністю цінностей, незалежно від того, одержані цінності за довіреністю повністю або частково, подати працівнику підприємства, який здійснює виписування та реєстрацію довіреностей, документ про одержання нею цінностей та їх здачу на склад або матеріально відповідальній особі.

Невикористані довіреності повинні бути повернуті працівнику підприємства, який здійснює виписування і реєстрацію довіреностей, не пізніше наступного дня після закінчення строку дії довіреності.

Строк довіреності.

Довіреність - це угода, яка укладається на певниї строк. 

Відповідно до статті 67 Цивільного кодексу строк дії довіреності не може перевищувати трьох років. Якщо строк у довіреності не зазначений, вона зберігає силу протягом одного року з дня її вчинення. Посвідчена державним нотаріусом довіреність, що призначається для вчинення дій за кордоном і не містить вказівки про строк її чинності, зберігає силу до її скасування особою, яка видала довіреність.

Довіреність, в якій не зазначена дата її вчинення, недійсна.

Передоручення.

Передоручення - це передача представником своїх повноважень другій особі. Воно можливе лише в двох випадках: 1. Коли передоручення прямо предбачено в виданій довіреності; 2. Коли передоручення не передбачене в довіреності, проте в склавшихся обставинах (наприклад, хвороба) представник примушений до цього обставинами для охорони інтересів особи, яка видала довіреність.

Відповідно до статті  68 Цивільного кодексу особа, якій видана довіреність, повинна особисто вчинити ті дії, на які вона уповноважена. Вона може передоручити їх вчинення іншій особі, якщо уповноважена на це довіреністю або примушена до цього обставинами для охорони інтересів особи, яка видала довіреність.

Довіреність, за якою повноваження передаються іншій особі, повинна бути нотаріально посвідчена.

Строк дії довіреності, виданої за передорученням, не може перевищувати строку дії основної довіреності, на підставі якої вона видана.

Особа, яка передала повноваження іншій особі, повинна сповістити про це того, хто видав довіреність, і подати йому необхідні відомості про особу, якій передані повноваження. Невиконання цього обов'язку покладає на особу, що передала повноваження, відповідальність за дії особи, якій вона передала повноваження, як за свої власні.

Припинення довіреності.

Після закінчення строку дії довіреності вона втрачає свою силу. Враховуючи, що відносини між особою, яку представляють і її представником засновані на довірі, то дія довіреності може бути припинена в односторонньому порядку, як особою, яку представляють (скасування довіреності), так і представником (шляхом відмови від довіреності). Припенення довіреності можливе в будь-який час і угода про відмову від цього права є недійсною.

Відносини між особою, яку представляють і представником, який діє на підставі довіреності - це завжди відносини між дієздатними учасниками. В зв’язку з цим припинення юридичної особи, від імені якої видана довіреність, припинення юридичної особи, на ім'я якої видана довіреність, смерті громадянина, який видав довіреність, визнання громадянина недієздатним, обмежено дієздатним або безвісно відсутнім, смерті громадянина, якому видано довіреність, визнання громадянина недієздатним, обмежено дієздатним або безвісно відсутнім тягне за собою припинення чинності довіреності.

Оскільки передоручення засноване на довіреності, то припиненням довіреності втрачає силу і передоручення.

Відповідно до статті 69 Цивільного кодекусу чинність довіреності припиняється внаслідок: 1) закінчення строку довіреності; 2) скасування довіреності особою, яка її видала; 3) відмови особи, якій видана довіреність; 4) припинення юридичної особи, від імені якої видана довіреність; 5) припинення юридичної особи, на ім'я якої видана довіреність; 6) смерті громадянина, який видав довіреність, визнання громадянина недієздатним, обмежено дієздатним або безвісно відсутнім; 7) смерті громадянина, якому видано довіреність, визнання громадянина недієздатним, обмежено дієздатним або безвісно відсутнім.

Особа, яка видала довіреність, може в усякий час скасувати довіреність або передоручення, а особа, якій довіреність видана, - відмовитися від неї. Угода про відмову від цього права недійсна.

З припиненням довіреності втрачає силу передоручення.