Реорганізація і ліквідація підприємства.

Здійснення ліквідації і реорганізації (злиття, поєднання, поділу, виділення, перетворення) підприємства віднесено до компетенції власника (уповноваженого ним органу), а у випадках, передбачених Законом - власника за участю трудового колективу чи органу, уповноваженого створювати відповідні підприємства, або суду чи господарського суду, а щодо господарських товариств - до компетенції їх вищих органів, суду чи господарського суду.

Власник, суд, господарський суд або орган, уповноважений створювати підприємства, який прийняв рішення про ліквідацію підприємства, встановлює порядок і строки проведення ліквідації, а також строк для заяви претензій кредиторів, який не може бути менше двох місяців з моменту оголошення про ліквідацію.

Відповідно до чинного законодавства (статті 5 і 34 Закону), статті 4 і 19 Закону України “Про господарські товариства”, реорганізація і ліквідація (припинення діяльності) підприємств та господарських товариств здійснюється з додержанням вимог антимонопольного законодавства.

Реорганізація підприємства, що зловживає своїм монопольним становищем на ринку, може здійснюватись також шляхом його примусового поділу в порядку, передбаченому чинним законодавством. Реорганізація підприємства, яка може призвести до екологічних, демографічних та інших негативних наслідків, що зачіпають інтереси населення території, повинна погоджуватися з відповідною Радою народних депутатів.

Підприємство ліквідується також у випадках:

а) визнання його банкрутом;

б) якщо прийнято рішення про заборону діяльності підприємства через невиконання умов, встановлених законодавством, і в передбачений рішенням строк не забезпечено додержання цих умов або не змінено вид діяльності;

в) якщо рішенням суду будуть визнані недійсними установчі документи і рішення про створення підприємства;

 г) на інших підставах, передбачених законодавчими актами України.

У разі визнання підприємства банкрутом його ліквідація проводиться згідно з ліквідаційною процедурою, передбаченою Законом України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” від 14.05.1992 року (в редакції від 30.06.1999 року).

Відповідно до підпункту “в” частини четвертої статті 19 Закону України “Про господарські товариства” товариство ліквідується на підставі рішення господарського суду за поданням органів, що контролюють діяльність товариства, у разі систематичного або грубого порушення ним законодавства.

Такими, що систематично порушують законодавство, слід вважати господарські товариства, які раніше двічі допускали порушення законодавства і вчинили його знову, незалежно від того, чи притягалися вони до відповідальності за попередні порушення. Як виняток з урахуванням конкретних обставин, пов'язаних із характером вчиненого порушення законодавства, причин його здійснення, тривалості у часі та наслідків систематичним може бути визнане і повторне порушення законодавства.

Грубим може вважатися одноразове порушення законодавства, яке свідчить про явне і умисне нехтування його вимогами з боку товариства (наприклад, здійснення без ліцензії таких видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до чинного законодавства) та/або потягло наслідки у вигляді значної шкоди, завданої державі, юридичним чи фізичним особам.

З позовом про визнання недійсними установчих документів і рішення про створення підприємства може звернутись до суду державний орган, що згідно з чинним законодавством здійснює контроль за діяльністю підприємства, прокурор, орган, що здійснює державну реєстрацію, а також будь-яке підприємство чи організація, які вважають порушеними свої права чи охоронювані законом інтереси в зв'язку із створенням (державною реєстрацією) відповідного підприємства.

Підставами для визнання недійсними рішень про створення підприємств чи їх установчих документів можуть бути, зокрема, вчинені при оформленні цих документів порушення чинного законодавства, які позбавляють їх юридичної сили; невідповідність фактичним обставинам вміщених в установчих документах відомостей щодо виду підприємства та форми власності, на якій воно засновано.

Судовий порядок скасування державної реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності встановлений для випадків:

 - визнання недійсними або такими, що суперечать чинному законодавству, установчих документів;

 - здійснення діяльності, що суперечить установчим документам та чинному законодавству України;

 - несвоєчасного сповіщення суб'єктом підприємницької діяльності про зміну свого місцезнаходження.

Скасування державної реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності, передбачене частиною одинадцятою статті 8 Закону України “Про підприємництво”.

При реорганізації і ліквідації підприємства звільнюваним працівникам гарантується додержання їх прав та інтересів відповідно до трудового законодавства України.

Відповідно до пункту 4 статті 34 Закону та статті 22 Закону України “Про господарські товариства” підприємство вважається реорганізованим з моменту виключення його з державного реєстру України (господарське товариство - з моменту внесення запису про припинення його діяльності до державного реєстру).

У разі злиття, поділу, приєднання підприємств момент переходу майна та відповідних прав і обов'язків до нових підприємств визначається, якщо інше не передбачено законом чи постановою про реорганізацію, днем підписання передаточного або розподільного акта чи балансу (частина друга статті 37 Цивільного кодексу, і тому може не співпадати у часі з моментом здійснення реорганізації підприємства, тобто виключення його з державного реєстру.

Нові підприємства, до яких в результаті реорганізації перейшли майнові зобов'язання, несуть за ними матеріальну відповідальність і у випадку, якщо прийняте ними майно не покриває вимог кредиторів у межах, визначених установчими документами про реорганізацію правопопередника.

.     Порядок і умови реорганізації та ліквідації об'єднань, створених підприємствами на добровільних засадах згідно зі статтею 3 Закону визначаються установчими документами про створення об'єднань.

Здійснення реорганізації підприємства, заснованого на колективній формі власності, становить компетенцію його вищого органу управління (загальних зборів, конференції тощо).

Відповідно до пункту 2 статті 37 Закону України “Про власність” у разі прийняття державним органом, уповноваженим управляти державним майном, рішення про реорганізацію чи ліквідацію державного підприємства трудовий колектив вправі вимагати передачі підприємства в оренду або перетворення його на інше підприємство, засноване на колективній власності.

Згідно зі статтею 14 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” припинення діяльності підприємства, майно якого передане в оренду, здійснюється шляхом його реорганізації через приєднання до орендаря з дати видання про це відповідного наказу органу, уповноваженого управляти майном.

Відповідно до пункту 2 статті 35 Закону ліквідаційна комісія зобов'язана провести роботу по стягненню дебіторської заборгованості підприємству і виявленню претензій кредиторів з повідомленням останніх про ліквідацію підприємства.

В період роботи ліквідаційної комісії підприємство, яке ліквідується, не втрачає статусу юридичної особи. Водночас ліквідаційна комісія не є юридичною особою. Тому якщо організація-кредитор вважає, що ліквідаційна комісія необгрунтовано відхилила її вимогу до підприємства, що ліквідується вона вправі до виключення останнього з державного реєстру України звернутися в установленому порядку з позовом до цього підприємства.

Претензії та позовні заяви, не пред'явлені (не подані) до виключення підприємства з державного реєстру, хоча б по них не закінчився строк позовної давності, задоволенню не підлягають.

Ліквідаційна комісія (орган, що проводить ліквідацію) оцінює наявне майно ліквідовуваного підприємства і розраховується з кредиторами, складає ліквідаційний баланс і подає його власнику або органу, який призначив ліквідаційну комісію. Достовірність та повнота ліквідаційного балансу повинні бути підтверджені аудитором (аудиторською фірмою), за винятком тих організацій, які повністю утримуються за рахунок бюджету і не займаються підприємницькою діяльністю.

Ліквідація підприємства вважається завершеною з моменту виключення його з державного реєстру України. Частина дев'ятнадцята статті 8 Закону України “Про підприємництво” пов'язує втрату підприємством статусу юридичної особи із виключенням його з Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності.

Необхідно зауважити, що саме лише визнання господарським судом недійсними установчих документів підприємства або рішення про створення підприємства, а також прийняття господарським судом рішення про скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності не є підставою для того, щоб вважати недійсними угоди, укладені таким підприємством з іншими підприємствами чи організаціями до моменту виключення його з державного реєстру.

Види підприємств.

Закон України “Про підприємства в Україні” визначає наступні види підприємств:

приватне підприємство, засноване на власності фізичної особи;

колективне підприємство, засноване на власності трудового колективу підприємства;

господарське товариство (правовий статус господарських товариств регулюється Законом України “Про господарські товариства” і буде розглянутий в окремому розділі);

підприємство, яке засноване на власності об'єднання громадян;

комунальне підприємство, засноване на власності відповідної територіальної громади;

державне підприємство, засноване на державній власності, в тому числі казенне підприємство.

Казене підприємство - державне підприємство, яке відповідно до законодавства України не підлягає приватизації і за рішенням Кабінету Міністрів України перетворене в казенне підприємство.

Рішення про перетворення державного підприємства в казенне приймається за однієї з таких умов:

а) підприємство провадить виробничу або іншу діяльність, яка відповідно до законодавства може здійснюватись тільки державним підприємством;

б) головним споживачем продукції підприємства (більш як 50 відсотків) є держава;

в) підприємство є суб'єктом природних монополій.

Ліквідація і реорганізація казенного підприємства здійснюється за рішенням Кабінету Міністрів України відповідно до законодавства України.

Управління казенним підприємством здійснюють органи, уповноважені управляти відповідним державним майном. Органами управління казенними підприємствами є міністерства та інші центральні органи виконавчої влади.

Відповідно до обсягів господарського обороту підприємства і чисельності його працівників (незалежно від форм власності) воно може бути віднесено до категорії малих підприємств.

До малих підприємств належать новостворювані та діючі підприємства:

 у промисловості та будівництві - з чисельністю працюючих до 200 чоловік;

 в інших галузях виробничої сфери - з чисельністю працюючих до 50 чоловік;

 у науці і науковому обслуговуванні - з чисельністю працюючих до 100 чоловік;

 у галузях невиробничої сфери - з чисельністю працюючих до 25 чоловік; у роздрібній торгівлі - з чисельністю працюючих до 15 чоловік.

Особливості створення і діяльності малих підприємств встановлюються законодавством України.

В Україні можуть діяти інші види та категорії підприємств, у тому числі орендні, створення яких не суперечить законодавчим актам України.

 

§ 3. Об’єднання підприємств.

Згідно з статтею 3 Закону України “Про підприємства в Україні” підприємства мають право на добровільних засадах об'єднувати свою виробничу, наукову, комерційну та інші види діяльності, якщо інше не передбачено законодавством України.

Об’єднаня підприємств мають наступні ознаки:

а) об'єднання діють на основі договору або статуту, які затверджується їх засновниками або власниками;

б) підприємства, які входять до складу об’єднання підприємств, зберігають права юридичної особи;

в) об'єднання є юридичною особою, може мати самостійний і зведений баланси, розрахунковий та інші рахунки в установах банків, печатку із своїм найменуванням;

г) об'єднання не відповідає за зобов'язаннями підприємств, які входять до його складу, а підприємства не відповідають за зобов'язаннями об'єднання, якщо інше не передбачено установчим договором (статутом).

д) в об'єднання підприємств, зареєстроване в Україні, можуть входити підприємства інших держав;

е) рішення про створення об'єднання (установчий договір) і статут цього об'єднання погоджуються з Антимонопольним комітетом України в порядку, визначеному чинним законодавством;

є) реєстрація об'єднання провадиться в порядку, встановленому законодавством для підприємства;

ж) підприємства, які входять в об'єднання, можуть вийти з його складу із збереженням взаємних зобов'язань та укладених договорів з іншими підприємствами та організаціями;

з) об'єднання ліквідується за рішенням підприємств, які входять в нього. Ліквідація об'єднання здійснюється у порядку, встановленому цим Законом для підприємства. Майно, яке залишилося після ліквідації об'єднання, розподіляється між учасниками згідно з статутом об'єднання.

Відповідно до Закону підприємства можуть об'єднуватись в:

а) асоціації - договірні об'єднання, створені з метою постійної координації господарської діяльності. Асоціація не має права втручатися у виробничу і комерційну діяльність будь-кого з її учасників;

б) корпорації - договірні об'єднання, створені на основі поєднання виробничих, наукових та комерційних інтересів, з делегуванням окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників;

в) консорціуми - тимчасові статутні об'єднання промислового і банківського капіталу для досягнення спільної мети;

г) концерни - статутні об'єднання підприємств промисловості, наукових організацій, транспорту, банків, торгівлі тощо на основі повної фінансової залежності від одного або групи підприємців;

д) інші об'єднання за галузевим, територіальним та іншими принципами.

До об’єднань підприємств відносяться також промислово-фінансові групи порядок створення, реорганізації та ліквідації яких, а також фінансово-економічні умови їх діяльності визначаються Законом України “Про промислово-фінансові групи” (далі - Закон) від 21.11.1995 року.

Відповідно до статті 1 Закону Промислово-фінансова група (ПФГ) - об'єднання, до якого можуть входити промислові підприємства, сільськогосподарські підприємства, банки, наукові і проектні установи, інші установи та організації всіх форм власності, що мають на меті отримання прибутку, та яке створюється за рішенням Уряду України на певний термін з метою реалізації державних програм розвитку пріоритетних галузей виробництва і структурної перебудови економіки України, включаючи програми згідно з міждержавними договорами, а також виробництва кінцевої продукції.

Суб’єктами промислово-фінансової групи є:

а) головне підприємство ПФГ - підприємство, створене відповідно до законодавства України, яке виробляє кінцеву продукцію ПФГ, здійснює її збут, сплачує податки в Україні та офіційно представляє інтереси ПФГ в Україні та за її межами;

б) учасник ПФГ - підприємство, банк або інша наукова чи проектна установа, організація, створена згідно з законодавством України, або іноземна юридична особа, що входить до складу ПФГ, виробляє проміжну продукцію ПФГ або надає банківські та інші послуги учасникам і головному підприємству ПФГ і має на меті отримання прибутку.

Головне підприємство і учасники ПФГ згідно зі статтею 2 Закону зберігають статус юридичної особи, а також незалежність у здійсненні виробничої, господарської і фінансової діяльності. У складі ПФГ може бути тільки одне головне підприємство. ПФГ не має статусу юридичної особи.

Законом передбачено, що право діяти від імені ПФГ має виключно головне підприємство ПФГ.

Головне підприємство і учасники ПФГ укладають Генеральну угоду про сумісну діяльність для виробництва кінцевої продукції. Ця діяльність відповідно до статті 434 Цивільного кодексу України є окремим видом сумісної діяльності.

Сторони самостійно визначають умови Генеральної угоди, крім тих, що випливають з державних програм, з метою реалізації яких і створено ПФГ.

Пункт 3 статті 2 Закону визначає істотні умови Угоди, якими є:

 назва ПФГ; перелік затверджених у встановленому законодавством порядку державних програм, з метою реалізації яких створюється ПФГ; визначення головного підприємства ПФГ; кандидатура президента ПФГ; його права і обов'язки, порядок звільнення з посади; перелік учасників ПФГ; перелік кінцевої продукції ПФГ, термін дії Угоди; інші умови, передбачені законодавством, та ті, які визначають необхідними ініціатори створення ПФГ.

Угода підлягає затвердженню постановою Кабінету Міністрів України і набирає чинності з дня прийняття Кабінетом Міністрів України постанови про створення (реєстрацію) ПФГ.

Згідно з пунктом 1 статті 3 Закону рішення про створення (реєстрацію) об'єднання та надання йому статусу ПФГ ухвалюється Кабінетом Міністрів України з метою реалізації державних програм розвитку пріоритетних галузей виробництва і структурної перебудови економіки України, затверджених законами або постановами Верховної Ради України, і оформлюється постановою.

 

 

§ 4. Інші організаційно-правові форми суб’єктів підприємництва.

Вважається за необхідне розглянути правовий статус наведених нижче суб’єктів підприємництва, які хоча і не здійснюють свою діяльність в якихось особливих організаційно-правових формах, проте їх правові і організаційні основи створення і діяльності регламентуються спеціальними нормативними актами.

Холдингові кампанії.

Діяльність холдингових компаній регулюється Указом Президента України “Про холдингові компанії, що створюються в процесі корпоратизації та приватизації” від 11.05.1994 року № 224/94 (далі - Указ).

 Порядок створення та діяльності холдингових компаній, що створюються в процесі корпоратизації та приватизації підприємств, виробничих і науково-виробничих об'єднань, правовий статус яких раніше не був приведений у відповідність з законодавством України регулюється Положенням про холдингові компанії, що створюються в процесі корпоратизації та приватизації (далі - Положення), яке затверджене названим Указом.

Холдинговою компанією визнається господарюючий суб'єкт, який володіє контрольними пакетами акцій інших, одного або більше, господарюючих суб'єктів.

Холдингові компанії можуть створюватися в результаті:

заснування їх органами, уповноваженими управляти державним майном, державними органами приватизації самостійно або разом з іншими засновниками способами, передбаченими Положенням, і шляхом поєднання цих способів; поглинання одного господарюючого суб'єкта іншим (придбання контрольного пакета акцій) у процесі приватизації. При цьому господарюючий суб'єкт, що поглинає, визнається холдинговою компанією, а поглинутий - дочірнім підприємством.

Однією із умов набуття статусу холдингової компанії господарюючим суб’єктом є володіння останнім контрольним пакетом акцій інших господарюючих суб’єктів.

Під контрольним пакетом акцій розуміють кількість акцій (пай, частка у статутному фонді), яка дає право холдинговій компанії здійснювати фактичний контроль над господарюючим суб'єктом. Рішення щодо підтвердження наявності контрольного пакета акцій, якщо його розмір становить менш як 51 відсоток, приймає Антимонопольний комітет України з урахуванням конкретних особливостей установчих документів і структури статутних фондів господарюючих суб'єктів у порядку, що встановлює цей Комітет.

Холдингові компанії можуть бути дочірніми підприємствами інших холдингових компаній.

Дочірнє підприємство визначається як господарюючий суб'єкт, контрольним пакетом акцій якого володіє холдингова компанія.

Засновником холдингової компанії може бути:

а) підприємство;

б) орган, уповноважений управляти державним майном.

Засновник холдингової компанії повинен одержати згоду Антимонопольного комітету України та Міністерства економіки України[12] на створення холдингової компанії у порядку, який затверджують ці органи.

Холдингову компанію створюють у формі відкритого акціонерного товариства шляхом об'єднання у статутному фонді контрольних пакетів акцій дочірніх підприємств та інших активів.

Створення холдингових компаній у процесі корпоратизації та приватизації не допускається в таких галузях: торгівля товарами народного споживання та продукцією виробничо-технічного призначення; виробництво та переробка сільськогосподарської продукції; громадське харчування та побутове обслуговування населення; автомобільний транспорт (крім підприємств, що виконують переважно міжнародні перевезення).

Не допускається також створення холдингової компанії, якщо вона та її дочірні підприємства або два і більше дочірніх підприємств реалізують взаємозамінні товари (роботи, послуги) та їхня сукупна частка на відповідному загальнодержавному або регіональному ринку перевищує 35 відсотків.

Холдингові компанії повинні один раз на рік публікувати у засобах масової інформації відомості про свої баланси, прибутки і збитки, а також про належні їм частки (акції, паї) інших підприємств за формою, встановленою Міністерством фінансів України та Антимонопольним комітетом України.

Окремі види холдингів, як різновид об’єднаннь банків, визначаються Законом України “Про банки і банківську діяльність” від 07.12.2000 року (далі - Закон). Відповідно до статей 11 і 12 Закону існує два види холдингів: банківська холдингова група і фінансова холдингова група.

Банківська холдингова група - це банківське об'єднання, до складу якого входять виключно банки.

Материнському банку банківської холдингової групи має належати не менше 50 відсотків акціонерного (пайового) капіталу або голосів кожного з інших учасників групи, які є його дочірніми банками.

Дочірній банк не має права володіти акціями материнського банку. У разі, якщо дочірній банк набув право власності на акції материнського банку, він зобов'язаний відчужити їх у місячний термін.

Банківські холдингові групи дозволяється створювати лише за умови, що угода про їх створення передбачає покладання на головний банк групи додаткових організаційних функцій стосовно банків - членів групи, а також створення системи управління спільною діяльністю.

Материнський банк банківської холдингової групи відповідає за зобов'язаннями своїх членів у межах свого внеску в капіталі кожного з них, якщо інше не передбачено законом або угодою між ними.

Фінансова холдингова група має складатися переважно або виключно з установ, що надають фінансові послуги, причому серед них має бути щонайменше один банк, і материнська компанія має бути фінансовою установою.

Материнській компанії має належати більше 50 відсотків акціонерного (пайового) капіталу кожного з учасників фінансової холдингової групи.

Материнська компанія фінансової холдингової групи зобов'язана подавати наглядовим органам консолідовано-фінансовий та статистичний звіти групи відповідно до вимог цього Закону.

Материнська компанія фінансової холдингової групи при здійсненні своєї діяльності з управління та координації діяльності її членів має право встановлювати правила, що є обов'язковими для членів фінансової холдингової групи.

Материнська компанія фінансової холдингової групи відповідає за зобов'язаннями своїх членів у межах свого внеску в капітал кожного з них, якщо інше не передбачено законом або угодою між ними.