Умови настання цивільно-правової відповідальності.

Цивільно-правова відповідальність за порушення зобов’язань або завдання шкоди настає за наяності наступних умов:

а) протиправна поведінка боржника або особи, яка завдала шкоду;

б) наявність збитків або шкоди;

в) причинний зв’язок між протиправною поведінкою і настанням шкоди;

г) вина боржника або особи, яка завдала шкоду.

Однією з необхідних умов настання цивільно-правової відповідальності є протиправна поведінка зобов’язаної особи або особи, яка завдала шкоду. Протиправна поведінка може реалізуватися як у формі протиправної дії, так і у формі протиправної бездіяльності. Протиправна дія - це поведінка, що заборонена законом. У разі протиправної бездіяльності особа не вчиняє дії, до якою вона зобов’язувалася нормою права. Прикладом протиправної бездіяльності є невиконання боржником своїх обв’язків за договором.

Наступною умовою настання цивільно-правової відповідальності є наяність збитків або шкоди. Під збитками розуміються витрати, зроблені кредитором, втрата або пошкодження його майна, а також не одержані кредитором доходи, які він одержав би, якби зобов'язання було виконано боржником. Шкода - це знищення або зменшення майнових чи особистих немайнових благ, що охороняються законом.

Причинний зв’язок між протиправною поведінкою і настанням шкоди, як умова настання цивільно-правової відповідальності, виражає зв’язок протиправної поведінки і шкоди. Відшкодуванню підлягає шкода при якій протиправна поведінка є причиною, а шкода - наслідком.

Однією з умов настання цивільно-правової відповідальності є вина. Вина визначається як психічне відношення особи до вчинюваної нею протиправної дії чи бездіяльності та їх можливих наслідків. Згідно з статтею 209 Цивільного кодексу особа, яка не виконала зобов'язання або виконала його неналежним чином, несе майнову відповідальність лише при наявності вини (умислу або необережності), крім випадків, передбачених законом або договором. Відсутність вини доводиться особою, яка порушила зобов'язання.

Наведена стаття визначає форми вини: умисел і необережність. Умисел це така форма вини за якої правопорушник усвідомлює суспільну небезпеку своєї поведінки, передбачає негативні наслідки протиправної поведінкиі і бажає або свідомо допускає настання таких наслідків.

При необережності, як формі вини, особа передбачає настання негативних наслідків своєї протиправної поведінки, проте легковажно (безпідставно) сподівається їх відвернути, або не передбачає можливості настання негативних наслідків, хоча повинна була або могла їх передбачити.

На відміну від кримінального законодавства, в цивільному необережність як форма вини є простою або грубою. Різниця між ними полягає в ступені передбачення можливих наслідків. При грубій необережності протиправність поведінки полягає в недотриманні елементарних, загальнозрозумілих вимог, тому і ступінь передбачення можливих негативних наслідків є досить високою. При простій необережності, навпаки, протиправність полягає в порушенні складних правил, у зв’язку з чим ступінь передбачення негативних наслідків є невисоким.

На відміну від кримінального права цивільне право встановлює презумпцію вини боржника. “Відсутність вини доводиться особою, яка порушила зобов'язання”. Звернувшись з позовом кредитор повинен доказати факт порушення зобов’язання, розмір збитків і причинний зв’язок між порушенням зобов’язання і завданими збитками. Проте кредитор звільняється віж обов’язку доказувати вину боржника. Відсутність вини в порушенні зобов’язання повинен доказати сам боржник. Проте можливі випадки настання цивільно-правової відповідальності і при відсутності вини (наприклад, відповідно до статті 450 Цивільного кодексу відповідальність за заподіяну шкоду покладається на власника (володільця) джерела підвищеної небезпеки, навіть якщо він безпосередньо не здійснював експлуатації цього джерела.

Коли невиконання або неналежне виконання зобов'язання обумовлено умислом або необережністю кредитора, боржник звільняється від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом.

Якщо невиконання або неналежне виконання зобов'язання виникло з вини обох сторін, суд, господарський суд або третейський суд відповідно зменшує розмір відповідальності боржника.

Суд, господарський суд або третейський суд вправі також зменшити розмір відповідальності боржника, якщо кредитор навмисно або з необережності сприяв збільшенню розміру збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання, або не вжив заходів до їх зменшення.

1.2. Відповідальність за порушення договірних зобов’язань.

В разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання боржником він зобов'язаний відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Під збитками розуміються витрати, зроблені кредитором, втрата або пошкодження його майна, а також не одержані кредитором доходи, які він одержав би, якби зобов'язання було виконано боржником (стаття 203 Цивільного кодексу).

Обов’язок боржника відшкодувати збитки є його новим обов’язком, який виникає в силу порушення зобов’язання. Новий обов’язок приєднується до первинного обов’язку і порівнянно з останнім має додатковий характер. Під збитками розуміють негативні майнові наслідки, які виникають у кредитора внаслідок порушення зобов’язання. Збитки поділяються на два види: зменшення майна кредитора і неотримані доходи.

Якщо за невиконання або неналежне виконання зобов'язання встановлена неустойка (штраф, пеня), то збитки відшкодовуються в частині, не покритій неустойкою (штрафом, пенею).

Законом або договором можуть бути передбачені випадки: коли допускається стягнення тільки неустойки (штрафу, пені), але не збитків; коли збитки можуть бути стягнуті в повній сумі понад неустойку (штраф, пеню); коли за вибором кредитора можуть бути стягнуті або неустойка (штраф, пеня), або збитки (стаття 204 Цивільного кодексу).

Сплата неустойки, як і стягнення збитків, є заходом цивільно-правової відповідальності. На відміну від стягнення збитків, які відносятся до загальної форми відповідальності, неустойка є спеціальною формою цивільної відповідальності і застосовується лише тоді, коли вона передбачена законом або договором. Якщо за порушення зобов’язання ні законом, ні договором неустойка не передбачена, вона не може бути стягнута. В залежності від співвідношення права кредитора на стягнення неустойки і права на відшкодування збитків розрізняють наступні види неустойки:

а) якщо за невиконання або неналежне виконання зобов'язання встановлена неустойка (штраф, пеня), то збитки відшкодовуються в частині, не покритій неустойкою (залікова неустойка);

 б) коли допускається стягнення тільки неустойки, але не збитків (виключна неустойка);

 в) коли збитки стягуються в повній сумі понад неустойку (штрафна неустойка);

 г) коли за вибором кредитора можуть бути стягнуті або неустойка, або збитки (альтернативна неустойка).

Неустойка стягується з боржника на користь кредитора і цим вона здійснює правовідновлюючу (компенсаційну) функцію по відношенню до кредитора.

Згідно з статтею 207 Цивільного кодексу сплата неустойки (штрафу, пені), встановленої на випадок прострочення або іншого неналежного виконання зобов'язання, і відшкодування збитків, завданих неналежним виконанням, не звільняють боржника від виконання зобов'язання в натурі, крім випадків, коли планове завдання, на якому основано зобов'язання між соціалістичними організаціями, втратило силу.

1.3. Наслідки невиконання зобов'язання в натурі.

Зобов'язання повинно бути виконано в натурі.

В разі невиконання зобов'язання передати індивідуально визначену річ у власність або в користування кредиторові останній вправі вимагати відібрання цієї речі у боржника і передачі її йому, кредиторові.

У зобов'язаннях між соціалістичними організаціями кредитор вправі вимагати від боржника передачі речей і в тому разі, коли речі визначені родовими ознаками.

В разі невиконання боржником зобов'язання виконати певну роботу кредитор вправі виконати цю роботу за рахунок боржника, якщо інше не випливає з закону або договору, або вимагати відшкодування збитків (стаття 208 Цивільного кодексу).

Відповідно до статті 212 Цивільного кодексу боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання.

Відповідальність боржника за порушення грошового зобов’язання настає незалежно від його вини. Невиконання грошового зобов’язання у зв’язку з відсутністю грошових коштів у боржника не звільняє його від відповідальності навіть якщо відсутність коштів і не пов’язана з виною боржника. Неможливість виконання грошового зобов’язання не тягне за собою його припинення. Відповідно до статті 178 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватись згідно із законом чи договором неустойкою (штрафом, пенею). Отже майнова відповідальність за невиконання чи неналежне виконання грошового зобов'язання, тобто зобов'язання, в силу якого боржник

зобов'язаний сплатити певну грошову суму за будь-якою цивільно-правовою угодою, настає відповідно до закону чи договору у вигляді неустойки (штрафу, пені). Крім того, згідно зі статтею 203 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний відшкодувати кредитору завдані цим збитки.

Розмір неустойки за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань встановлюється Законом України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” (далі Закон) від 22.11.1996 року (набрав чинності з 14.01.1997 року). Згідно з статею 1 Закону платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

В статті 3 Закону зазначено: розмір пені, передбачений статтями 1 Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо сторони у відповідному договорі не встановили конкретного розміру відповідальності, передбаченої статтями 1 та 2 Закону, пеня стягненню не підлягає, за винятком випадків, коли розмір пені встановлений чинними актами законодавства. У разі встановлення сторонами розміру пені меншого ніж передбачено чинними законодавчими актами, пеня підлягає стягненню у межах, визначених чинними актами законодавства. Конкретний розмір пені (1 відсоток вартості неоплачених послуг за кожний день прострочки), що підлягає стягненню з платника, який порушив строки виконання зобов'язання, встановлено, зокрема, частиною третьою статті 14 Закону України “Про зв'язок”. Така пеня може застосовуватись у разі затримки оплати послуг зв'язку лише понад строки, передбачені актами законодавства або обумовлені угодою сторін.

Якщо відповідно до чинного законодавства або за договором неустойка (штраф, пеня) підлягає стягненню за кожний день прострочки виконання зобов'язання, строк позовної давності необхідно обчислювати щодо кожного дня прострочки виконання зобов'язання за попередні шість місяців з дня подання позову.

Якщо після задоволення позову зобов'язання не буде виконане, кредитор має право знову звернутись до господарського суду з позовом про стягнення санкцій за наступні шість місяців.

Сам лише факт закінчення строку дії договору не може розцінюватись як підстава для звільнення боржника від відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання.

Отже стягнення пені у зв'язку з цим має здійснюватися незалежно від закінчення терміну дії договору в межах скороченого строку позовної давності (стаття 72 Цивільного кодексу).

Відповідно до статті 213 Цивільного кодексу України, якщо внаслідок прострочення боржника виконання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитись від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Виходячи з сучасних умов господарювання, викладена у другому реченні абзацу 2 цієї статті норма щодо соціалістичних організацій практично не може знайти свого практичного застосування. Отже у разі прострочення боржником виконання зобов'язання, кредитор за усіх обставин має право відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків, заподіяних зазначеним простроченням.

Що ж до прострочення кредитора, то згідно зі статтею 215 Цивільного кодексу він визнається таким, що прострочив, якщо відмовився прийняти належне виконання зобов'язання. Прострочення кредитора дає боржникові право на відшкодування завданих простроченням збитків.

Такі збитки складають, зокрема, не одержаний кредитором прибуток (доход), який він одержав би в результаті виконання зобов'язання, а також сума, на яку збільшились його умовно-постійні витрати. Слід мати на увазі, що кредитор повинен подати докази вживання ним заходів до зменшення збитків, наприклад, про неможливість реалізації продукції, від прийняття якої покупець відмовився, іншим споживачам.

1.4. Прострочення виконання грошового зобов'язання боржником і кредитором

Прострочення боржника.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів (стаття 214 Цивільного кодексу).

Особливість правових наслідків прострочки боржника за грошовим зобов’язанням полягає в наступному: а) відповідальність настає незалежно від вини боржника; б) формою відповідальності є виключна неустойка, яка розраховується в певних процентах до несплаченого боргу. Стягнення збитків при цьому не допускається.

З змісту статті 214 Цивільного кодексу випливає, що на випадок прострочення виконання боржником грошового зобов’язання сторони можуть прямо передбачити в договорі сплату боржником не тільки три проценти річних з простроченої суми, а встановити інший розмір процентів (наприклад, 30% або 50% річних). Тобто, умовно можна вести мову про додатковий спосіб забезпечення виконання зобов’язання.

Прострочення кредитора.

Кредитор визнається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не зробив дій, до вчинення яких боржник не міг виконати свого зобов'язання.

Прострочення кредитора дає боржникові право на відшкодування завданих простроченням збитків, якщо кредитор не доведе, що прострочення не викликано умислом або необережністю його самого або тих осіб, на яких в силу закону або доручення кредитора було покладено прийняття виконання. Після закінчення прострочення кредитора боржник відповідає на загальних підставах.

По грошовому зобов'язанню боржник не повинен платити проценти за час прострочення кредитора (стаття 215 Цивільного кодексу).

1.5. Відповідальність по зобов’язанням, що виникають внаслідок заподіяння шкоди.