Загальні положення про угоди. 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Загальні положення про угоди.



Представництво і довіренність.

§ 3. Загальні положення про зобов’язання.

 

Загальні положення про угоди.

 

Поняття та види угод.

 Відповідно до статті 41 Цивільного кодексу України (далі - Цивільний кодекс) угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов'язків.

Угоди можуть бути односторонніми і дво- або багатосторонніми (договори).

За своєю суттю угода - це правомірна дія, яка здійснюється для досягнення дозволеної законом мети і здатна визвати встановлення цівільних прав і обов’язків (наприклад, купівля атомобіля), зміну цих прав і обов’язків (наприклад, придбання майна раніше отриманого в аренду, за договором купівлі-продажу), та їх припинення (наприклад, повернення боргу).

Права і обов’язки, які встановлюються, змінюються та припиняються угодою, є елементами цивільних правовідносин. Відповідно, угоди - це один із видів юридичних фактів, з якими закон пов’язує встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов’язків.  

Угоди - завжди вольові акти і для їх здійснення необхідно мати дієздатність. Виражена в цих актах воля спрямована на досягнення бажаних для учасників угод юридичних наслідків.

Угоди - це акти, які здійснюють громадяни і організації в якості суб’єктів цивільного права. Цими своїми ознаками угоди відрізняються від такого юридичного факту як подія, що також тягне за собою встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов’язків. Угода відрізняється і від деліктів, які є вольовими, проте неправомірними діями.

В цивільному законодавстві не міститься вичерпний перелік можливих угод. В статті 4 Цивільного кодексу зазначено, що цивільні права і обв’язки можуть виникати з угод, передбачених законом, а також з угод, хоч і не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

 Угоди в залежності від класифікаціонного критерію можуть поділятись на декілька видів.

В частині 2 статті 41 Цивільного кодексу наведений найбільш розповсюджений на практиці поділ угод на види в залежності від того, чи виходить дія, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних правовідносин, від однієї, двох чи більше осіб. В залежності від цього угоди бувають односторонніми, двохсторонніми і багатосторонніми.

В односторонніх угодах дія виходить від однієї особи і в них виражається воля однієї сторони. Односторонньою угодою є заповіт, відмова від спадщини, довіренність.

Двохстороння угода передбачає наявність зустрічної волі і дії двох сторін. Це угоди договірного характеру, які ще називають взаємними. Для двохстонньої угоди властива взаємна погодженість волі двох сторін на встановлення правовідносин. Число сторін в такій угоді завжди дорівнює

двом, але кожна з них може бути представлена як одним, так і декількома суб’єктами. (Наприклад, на боці покупця чи продавця може виступати декілька осіб). 

В двохсторонній угоді цілі сторін, як правило, протилежні (одна сторона бажає продати, інша купити), проте вона повинна здійснюватись через зустрічні взаємопогоджені дії сторін.

Багатосторонні угоди - це також договори, проте на відміну двохсторонніх угод, кожен з учасників (їх повинно бути не менше трьох) є самостійною стороною, виражає свою індивідуальну волю, проте сама воля спрямована на досягнення однієї мети (на відміну від двохсторонньої угоди де цілі протилежні) і які мають лише ту особливість, що в здійсненні їх приймають участь не дві, а більша кількість осіб (наприклад, договір про сумісну діяльність).

Співвідношення угоди і договору можна пояснити наступною формулою: всі договори є угодами, але не всі угоди є договорами.

В залежності від співвідношення виникаючих за угодою прав і обов’язків угоди можна поділити на оплатні і безоплатні.

В оплатній угоді кожна з сторін має право вимагати від іншою певного майнового надання (наприклад, купівля-продаж, підряд, оренда). В безоплатній угоді обов’язок здійснити майнове надання несе лише одна сторона (наприклад, дарування, доручення, спадщина).

Розрізняють угоди консенсуальні і реальні.

Для здійснення консенсуальної угоди достатньо тільки досягнення згоди сторін по всіх істотних умовах, а надання речі це вже виконання угоди (купівля продаж).

В реальних угодах однієї згоди сторін недостатньо, для укладення таких угод стороном необхідно також вчинити певні фактичні дії (наприклад, внесення страхового внеску для набрання чинності договором страхування).

В залежності від правової підстави, мети укладення угоди можна поділити на каузальні і абстактні.

В каузальних угодах видно їх правову мету і таких угод абсолютна більшість. Абстактних угод не багато. Ці угоди не містять підстави і мети їх укладення. В таких угодах юридичні наслідки виникають безвідносно до наявності підстав (наприклад, вексель - простий і нічим не обумовлений наказ сплатити певну суму).

Звичайно угода починає діяти з моменту її здійснення і початок її дії не ставиться в залежність від яких-небудь обставин. Тому більшість угод мають безумовний характер. Іноді передбачені угодою правові наслідки наступають не одразу, а після перебігу деякого часу. Такі угоди вважають укладеними під певною умовою. Таких умов дві: відкладальна і скасувальна.

Відповідно до частини 1 статті 61 Цивільного кодексу угода визнається укладеною під відкладальною умовою, якщо сторони поставили виникнення прав і обов'язків у залежність від обставини, щодо якої невідомо, станеться вона чи не станеться.

Відповідно до частини 2 статті 61 Цивільного кодексу угода визнається укладеною під скасувальною умовою, якщо сторони поставили припинення прав і обов'язків у залежність від обставини, щодо якої невідомо, станеться вона чи не станеться.

Зустрічаються випадки, коли закон покладає на сторони обов’язок утримуватись від дій, що створюють такі обставини, які погіршують або знищують залежне від умови право (частини 3 і 4 статті 61 Цивільного кодексу).

Якщо настанню умови недобросовісно перешкодила сторона, якій настання умови невигідне, то вважається, що умова настала.

Якщо настанню умови недобросовісно сприяла сторона, якій настання умови вигідне, то вважається, що умова не настала.

Форма угод.

Під формою угоди прийнято вважати спосіб виявлення волі осіб, які приймають в ній участь, тобто спосіб зовнішньої фіксації волевиявлення сторін.

Відповідно до статті 42 Цивільного кодексу угоди можуть укладатись усно або в письмовій формі (простій чи нотаріальній).

Угода, для якої законом не встановлена певна форма, вважається також укладеною, якщо з поведінки особи видно її волю укласти угоду.

 Мовчання визнається виявом волі укласти угоду у випадках, передбачених законодавством.

Особа чи особи, здійснюючи угоду, повинні чітко і ясно виявити свою волю на встановлення, зміну або припинення цивільних правовідносин. Це волевиявлення може здійснене як в усній, так і в письмовій формі (простій чи нотаріальній).    

Відповідно до частини 2 статті 42 Цивільного кодексу, можливе виявленні волі особи шляхом певної дії, яка свідчить про намір особи укласти угоду і законом не встановлена для таких випадків певна форма угоди. В такому випадку вважається що угода укладена конклюдентним способом (наприклад, оплата проїду в транспорті без кондуктора).

Іноді мовчання є юридичним фактом, рівнозначним за наслідками волевиявленню сторони угоди. Відповідно до частини 3 статті 42 Цивільного кодексу мовчання визнається виявом волі укласти угоду у випадках, коли закон надає йому такого значення (наприклад, відповідно до стаття 260 Цивільного кодексу в разі продовження користування майном після закінчення строку договору при відсутності заперечень з боку наймодавця договір вважається поновленим на невизначений строк).

Усна форма укладення угод предбачена законом для таких угод, що виконуються під час їх укладення (Стаття 43 Цивільного кодексу).

Найбільш розповсюдженою угодою, яка укладається в усній формі є купівля-продаж за готівкові кошти. Стаття 43 Цивільного кодексу дозволяє укладати угоди в усній формі і юридичними особами.

Треба зауважити, що відповідно до Роз’яснення Вищого Арбітражного суду № 02-5/111 від 12.03.1999 року господарюючі суб'єкти повинні укладати угоди в письмовій формі, за винятком угод, зазначених у статті 43 Цивільного кодексу. Таким чином свобода вибору у підприємства, установи, організації, що укладає угоду, між усною та письмовою формами угоди є винятком, а обов'язкова письмова форма угоди - правилом.

У випадках, коли угоди між організаціями або між організацією і громадянином укладаються в усній формі, організація, яка оплатила товари або послуги, повинна одержати від другої сторони письмовий документ, що стверджує одержання грошей і підстави їх одержання.

В певних випадках укладення угоди в письмовій формі є обов’язковим.

Відповідно до статті 44 Цивільного кодексу угоди повинні укладатись у письмовій формі:

а) угоди державних, кооперативних та інших громадських організацій між собою і з громадянами, за винятком угод, зазначених у статті 43 цього Кодексу, та окремих видів угод, для яких інше передбачено законодавством Союзу РСР і Української РСР;

б) угоди громадян між собою на суму понад сто карбованців, за винятком угод, зазначених у статті 43 цього Кодексу, та інших угод, передбачених законодавством Союзу РСР і Української РСР;

в) інші угоди громадян між собою, відносно яких закон вимагає додержання письмової форми.

Письмові угоди повинні бути підписані особами, які їх укладають.

Якщо громадянин внаслідок фізичної вади, хвороби або з будьяких інших причин не може власноручно підписатися, то за його дорученням угоду може підписати інший громадянин. Підпис останнього повинен бути засвідчений організацією, в якій працює або навчається громадянин, що укладає угоду, або житлово-експлуатаційною організацією за місцем його проживання, або адміністрацією стаціонарного лікувально-профілактичного закладу, в якому він перебуває на лікуванні, або органом чи службовою особою, що вчиняють нотаріальні дії.

Дво- або багатосторонні угоди (договори), які повинні укладатись в письмовій формі, можуть укладатись, зокрема, шляхом обміну листами, телеграмами, телетайпограмами, телефонограмами, радіограмами, підписаними стороною, яка їх надсилає. Відсутність відтиску печатки підприємства, установи, організації, на скріпленій підписом угоді не є порушенням форми угоди, якщо інше не передбачено законом, зокрема, статтею 66 Цивільного кодексу.

Поряд із загальними вимогами до письмової форми угоди законодавством можуть встановлюватися спеціальні вимоги до окремих видів договорів та інших угод (наприклад, договір перевозки повинен оформлюватися зазначеним у відповідному статуті документом; передбачені форми для договорів, що укладаються банками, біржами).

Нотаріальне посвідчення угод обов'язкове лише у випадках, зазначених у законі (стаття 47 Цивільного кодексу). Відповідно до чинного законодавства обов'язковому нотаріальному посвідченню підлягають:

- договори про відчуження (купівля-продаж, міна, дарування, довічне утримання) жилого будинку, іншого нерухомого майна (статті 227, 242, 244, 426 Цивільного кодексу);

- договори про заставу нерухомого майна, транспортних засобів, космічних об'єктів, товарів в обороті або у переробці (стаття 13 закону “Про заставу”;

- договори про відчуження земельних ділянок, що перебувають у колективній або приватній власності (стаття 18 Земельного кодексу України, стаття 4 Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 р. № 15-92, “Про приватизацію земельних ділянок”);

- договори купівлі-продажу майна державних підприємств (стаття 27 Закону “Про приватизацію майна державних підприємств” стаття 25 Закону “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)”;

- шлюбні контракти (стаття 27 Кодексу про шлюб та сім'ю);

- заповіти (стаття 541 Цивільного Кодексу);

- доручення на укладання угод, що потребують нотаріальної форми, а також на вчинення дій щодо підприємств, установ, організацій, за винятком випадків, коли законом або спеціальними правилами допущена інша форма доручення (стаття 65 Цивільного кодексу);

- доручення, що видаються в порядку передоручення (стаття 68 Цивільного кодексу);

- інші угоди, для яких чинним законодавством передбачена обов'язкова нотаріальна форма.

За бажанням сторін посвідчуються й інші угоди, для яких законодавством не встановлено обов'язкової нотаріальної форми, як, наприклад, угоди учасників спільної часткової власності про виділ частки у спільному майні, про встановлення порядку користування спільним майном (жилим будинком, квартирою, садовим будинком, дачею, земельною ділянкою тощо), про встановлення розміру часток або про зміну розміру часток, договори позики, доручення, схову, найму жилого приміщення тощо.

Чинне законодавство передбачає реєстрацію угод окремих видів. Так, відповідно до статті 23 Закону України “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)” договір купівлі-продажу державного майна підлягає реєстрації відповідною місцевою радою. Угода, укладена з порушенням правил щодо обов'язкової державної реєстрації, може бути визнана недійсною лише у тому випадку, коли такі наслідки прямо передбачені нормативним актом.

Якщо незареєстрована угода повністю або частково виконана, а сторона, яка одержала виконання, ухиляється від державної реєстрації цієї угоди, друга сторона має право звернутися до арбітражного суду за захистом своїх інтересів. У цьому випадку суд може визнати угоду, що не пройшла державної реєстрації, дійсною, і такого рішення достатньо для виникнення у реєструючого органу обов'язку щодо здійснення державної реєстрації угоди, незважаючи на волю другої сторони. Таке рішення можливе лише у випадку, коли відповідна угода укладена за встановленою формою, а її зміст відповідає вимогам закону.

Якщо сторонами угоди, пов'язаної з переходом права власності (повного господарського відання) на майно, не дотримано вимог нормативних актів стосовно реєстрації майна, наприклад, правил державної реєстрації об'єктів нерухомого майна, транспортних засобів тощо, то сама лише ця обставина не є підставою для визнання відповідної угоди недійсною, оскільки реєстрація майна не є елементом форми угоди.

1.3.Наслідки недотримання форми угод.

Недодержання форми угоди, якої вимагає закон, тягне за собою недійсність угоди лише у разі, якщо такий наслідок прямо зазначений у законі (стаття 45 Цивільного кодексу).

Недодержання передбаченої законом простої письмової форми угоди не тягне визнання її з цих підстав недійсною, а тільки виключає можливість доказування сторонами наявності угоди показаннями свідків.

Порушення вимог закону про укладення угоди у простій письмовій формі є підставою для визнання її недійсною лише у разі, коли це прямо передбачено правовою нормою, що регулює даний вид угод (наприклад, статті 180, 191 Цивільного кодексу).

З підстав недодержання нотаріальної форми визнаються недійсними тільки угоди, які відповідно до чинного законодавства підлягають обов'язковому нотаріальному посвідченню, зокрема, договори довічного утримання; застави, купівлі-продажу, в тому числі при придбанні на біржових торгах) міни або дарування жилого будинку (квартири) чи його (її) частини.

Якщо така угода виконана повністю або частково однією з сторін, а друга сторона ухиляється від її нотаріального оформлення, суд на підставі частини 2 статті 47 Цивільного кодексу за вимогою сторони, яка виконала угоду, її правонаступників або прокурора вправі визнати угоду дійсною. Однак це правило не може бути застосовано, якщо сторонами не було досягнуто згоди з істотних умов угоди або для укладення її були в наявності передбачені законом обмеження (наприклад, статті 105, 114, Цивільного кодексу).

Умови дійсності угод.

Угоди є дійсними при певних умовах:

а) якщо зміст угоди відповідає вимогам закону, не суперечить інтересам держави і суспільства, відповідає цілям діяльності юридичної особи;

б) якщо учасники угоди дієздатні;

в) якщо має місце дійсне волевиявленню сторін;

г) якщо воля сторін виявлена в необхідній за законом формі.

Крім того, воля особи, яка укладає угоду повинна формуватися вільно і не знаходитися під неправомірним тиском чужої волі (наприклад, насильство, погроза) або під впливом інших факторів (наприклад, помилка, збіг тяжких обставин), які не дозволяють особі, що укладає угоду, правильно розуміти її характер і наслідки.

Угода укладена з порушенням зазначених умов визнається недійсною. Недійсність угоди означає її протиправність, обумовлену порушенням вимог законодавства. Така угода створює наслідки передбачені законом, а не ті, які сторони мали на меті.

Недійсні угоди.

Недійсна угода являє собою неправомірну дію. При недійсній угоді не можна вимагати виконання, так як вона не створює тих прав і обов’язків, які виникають на підставі дійсної угоди даного виду. В цивільному законодавстві містяться вказівки на підстави недійсності угод (статті 48-58 Цивільного кодексу): угода не відповідає вимогам закону або укладена з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства; угода, укладена юридичною особою суперечить її цілям; укладення угоди недієздатною, частково або обмежено дієздатною особою без необхідної згоди батьків або піклувальника; угода укладена внаслідок помилки, обману, насильства, погрози, зловмисної угоди представника однієї сторони з другою стороною або збігу тяжких обставин; мнимі і удавані угоди. Угода може бути також визнана недійсною внаслідок недодержання необхідної форми угоди.

За загальним правилом угода, визнана недійсною, вважається такою з моменту її укладення (частина перша статті 59 Цивільного кодексу).

Виняток з цього правила становлять угоди, зі змісту яких випливає, що вони можуть бути припинені лише на майбутнє, оскільки неможливо повернути усе одержане за ними (наприклад, вже здійснене користування за договором майнового найму, зберігання за договором схову тощо). У такому випадку одночасно з визнанням угоди недійсною суд зазначає у рішенні, що вона припиняється лише на майбутнє (частина друга статті 59 Цивільного кодексу).

Визнання угоди недійсною як з моменту її укладення, так і лише на майбутнє тягне, залежно від підстав такого визнання, майнові наслідки, передбачені статтями 48-58 Цивільного кодексу.

Недійсні частини угоди не тягнуть за собою недійсності інших її частин, оскільки можна припустити, що угода була б укладена і без включення недійсної її частини (стаття 60 Цивільного кодексу).

Розрізняють також абсолютно недійсні або нікчемні угоди і відносно недійсні або заперечні угоди.

Нікчемна угода є недійсною в момент укладення на підставі норми права, незалежно від звернення з позовом про визнання її недійсною чи рішення суду. Суд в своєму рішенні зобов’язаний костантувати факт недійсності нікчемної угоди незалежно від бажання сторін.

Заперечна угода в момент її здійснення створює у сторін права і обов’язки, проте в результаті спору може бути визнана судом недійсною.



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2020-03-02; просмотров: 152; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.238.6.55 (0.047 с.)