Правове середовище бізнесу в Україні

фінансовий аналіз витрата зниження собівартість

Перехід до ринкових відносин зажадав створення нової правової бази, що відповідає цим відносинам, і правового інституціонального механізму, що забезпечує їхній розвиток. Розвиток нормативного правового середовища підприємницької діяльності являє собою частину проведеної в Україні правової реформи.

Основу правового середовища бізнесу в Україні складають Конституція України, кодекси, закони, підзаконні акти, постанови і розпорядження Уряду України, акти міністерств і відомств (постанови, розпорядження, інструктивні листи, інструкції, накази, роз'яснення, вказівки і т.п.), акти суб'єктів України й органів місцевого самоврядування. Основні акти цивільного права представляють основу для розвитку спеціальної нормативної бази, що сприяє в сполученні з формуванням нових правових інститутів становленню і розвитку ринкових відносин.

Діюча в даний час Конституція України, прийнята всенародним голосуванням 28 червня 1996 р., закріплює фундаментальні основи соціально-економічного пристрою суспільства. У ній визнається існування різноманіття форм власності (державної, приватної, інших форм), їхній рівний захист із боку держави. Нормальне існування різноманітних форм власності припускає вільне переміщення товарів, послуг і фінансових коштів, підтримку конкуренції, волю економічної діяльності. Конституція України закріплює і гарантує цивільні права і волі, у тому числі право на приватну власність, майно, вільне використання своїх здібностей і майна для підприємницької та іншої, не забороненої законом економічної діяльності. Україна відповідно до Конституції має єдину грошову і кредитну системи, єдиний державний бюджет і єдину систему податків.

Цивільний кодекс України (ЦКУ), від 1 січня 2004 р., регулює правове положення учасників цивільного обороту, відносини між особами, що здійснюють підприємницьку діяльність, підстави виникнення права власності й інших речових прав, договірні й інші зобов'язання, майнові і немайнові відносини, засновані на рівності, автономії волі і майнової самостійності їхнього учасників.

Книга перша Цивільного кодексу визначає підстави виникнення цивільних прав і обов'язків, способи їхнього здійснення і захисту. Тут даються визначення понять фізичної і юридичної особи, підприємницької діяльності, індивідуального підприємця, підприємства, його організаційно-правової форми, правоздатності і дієздатності, загальні положення про зобов'язання і договір.

Книга друга Цивільного кодексу України є логічним продовженням книги першої, розкриває конкретні правила про особисті немайнові права фізичної особи; особисті немайнові права, що забезпечують природне існування фізичної особи; особисті немайнові права, що забезпечують соціальне буття фізичної особи; загальні положення про право власності; загальні положення про речові права на чуже майно.

Книга третя Цивільного кодексу України розкриває право власності та інші речові права.

Книга четверта Цивільного кодексу України розкриває поняття права інтелектуальної власності, співвідношення права інтелектуальної власності та права власності, об'єкти та суб'єкти права інтелектуальної власності, підстави виникнення (набуття) та припинення права інтелектуальної власності.

Книга п'ята Цивільного кодексу України, яка має назву “Зобов'язальне право”, розкриває загальні положення про зобов'язання, про договір, про окремі види договорів і позадоговірних зобов'язань, що виникають у зв'язку з підприємництвом, заподіянням шкоди і безпідставним збагаченням.

Книга шоста Цивільного кодексу України розкриває загальні положення про спадкування, здійснення права на спадкування, оформлення права на спадщину та спадковий договір.

Узагалі вперше на рівні кодексу урегульовані договірні відносини, що не існували в минулому, але отримавши розвиток в умовах ринкових відносин, наприклад, продаж і оренда підприємств, фінансова оренда (лізинг), фінансування під поступку грошової вимоги (факторинг), комерційна концесія (франчайзинг), довірче керування майном, агентські відносини, постійна і довічна рента.

Розвиток економічних відносин у суспільстві зажадав виділення в самостійний предмет законодавчого регулювання транспортної експедиції, договірних відносин по виконанню науково-дослідних, дослідно-конструкторських і технологічних робіт, надання послуг, договорів банківського рахунка і банківського вкладу, кредитного договору, діяльності в чужому інтересі без доручення. Визначених змін і більшої деталізації в кодексі відповідно до потреб реального економічного обороту зажадали традиційні правила і норми про купівлю-продаж, оренду, підряд, перевезення, комісію, доручення, позиці, збереження.

Господарський кодекс України визначає підстави утворення та особливості організації підприємств, їхні організаційно-правові форми. Підприємство як організаційна форма господарювання є самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому законодавством.

Залежно від форм власності, передбачених законодавством, в Україні можуть діяти підприємства таких видів:

1. Приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб'єкта господарювання (юридичної особи);

2. Підприємство, що діє на основі колективної власності (підприємство колективної власності);

3. Комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади;

4. Державне підприємство, що діє на основі державної власності;

5. Підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі об'єднання майна різних форм власності).

В Україні можуть діяти також інші види підприємств, передбачені законодавством.

У разі якщо в статутному фонді підприємства іноземна інвестиція становить не менш як десять відсотків, воно визнається підприємством з іноземними інвестиціями. Підприємство, у статутному фонді якого іноземна інвестиція становить сто відсотків, вважається іноземним підприємством.

Залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного фонду в Україні діють підприємства унітарні та корпоративні.

Унітарне підприємство створюється одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний фонд, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який їм призначається, керує підприємством і формує його трудовий колектив на засідках трудового найманню, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства. Унітарними є підприємства державні, комунальні, підприємства, засновані на власності об'єднання громадян, релігійної організації або на приватній власності засновника.

Корпоративне підприємство утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об'єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства. Корпоративними є кооперативні підприємства, підприємства, що створюються у формі господарського товариства, а також інші підприємства, у тому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб.

Підприємства залежно від кількості працюючих та обсягу валового доходу від реалізації продукції за рік можуть бути віднесені до малих підприємств, середніх або великих підприємств.

Визначення основних засад господарювання в Україні, регулювання господарських відносин, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб’єктами господарювання, а також між цими суб’єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання покладено на Господарський кодекс України, який набрав чинності від 01 січня 2004 р.

Основні положення договірного права (особливості заключення і виконання договорів) у процесі здійснення підприємницької діяльності регулюються Цивільним Кодексом України. У випадку виникнення господарських суперечок і розбіжностей, вони підлягають розгляду і вирішення господарськими судами. Господарський суд – процес вирішення спорів спеціальними судами, яким сторони за домовленістю передають свої правові суперечки і рішенням яких зобов'язуються добровільно підкорятися. Повноваження, порядок утворення і діяльності господарських судів в Україні встановлений Конституцією України, Господарським кодексом України, Законом України «Про судоустрій України» від 07 лютого 2002 р.

Господарські суди є судовими інстанціями з дозволу економічних суперечок, що забезпечують захист порушених прав чи прав, що заперечуються, і законних інтересів підприємств, установ, організацій і громадян. Вони сприяють зміцненню законності в підприємницькій та іншій економічній діяльності.

Цивільний кодекс України визначає особливості реорганізації і ліквідації підприємств, порядок добровільної ліквідації і ліквідації у випадку оголошення підприємства (юридичної особи) банкрутом.

У ЦКУ визначені особливості банкрутства окремих категорій підприємств-боржників: містоутворюючих організацій, сільськогосподарських підприємств, страхових організацій, професійних учасників ринку цінних паперів і навіть організацій, що здійснюють незаконну діяльність по залученню коштів громадян.

У кодексі дане чітке визначення поняття банкрутства, його ознак, основ для порушення справи про неспроможність господарським судом, термінів розгляду справ про банкрутство. У кодексі вперше дане визначення фіктивного банкрутства.

Основні умови господарської діяльності в Україні регулюються сукупністю загальноекономічних законів.

Закон «Про конкуренцію й обмеження монополістичної діяльності на товарних ринках» від 22 березня 1997 р. (з наступними змінами і доповненнями) визначає організаційні і правові основи попередження, обмеження і припинення монополістичної діяльності (зловживання домінуючим, тобто винятковим, положенням на ринку, угоди чи погоджені дії, що обмежують конкуренцію і т.п.) і несумлінної конкуренції (поширення помилкових, неточних чи перекручених відомостей, здатних завдати шкоди іншому суб'єкту, що хазяює, одержання, використання чи розголошення конфіденційної інформації, самовільне використання чи копіювання товарного знаку, фірмового найменування чи маркірування товару, введення в оману споживачів щодо характеру, способу виготовлення, споживчих властивостей і якостей товару, некоректна реклама і т.п.). Визначаючи задачі, функції і повноваження Державного комітету з антимонопольної політики і підтримки нових економічних структур, закон деякою мірою забезпечує умови для створення й ефективного функціонування ринкових механізмів.

Закон України «Про рекламу» від 01 січня 1998 р., Указ Президента України «Про захист споживачів від несумлінної реклами» від 10 червня 1997 р., регулюють загальні відносини в сфері рекламної діяльності, визначають особливості різних видів реклами і специфіку реклами окремих товарів. Наприклад, не допускається неналежна реклама, у тому числі недостовірна, свідомо помилкова реклама (утримуюча інформацію, що не відповідає дійсності, що вводить споживачів в оману), несумлінна і неетична реклама (порушуюча загальноприйняті норми гуманності і моралі, що ганьбить чи принижує честь і достоїнство людей, ділову репутацію конкурентів).

Особливо регламентується реклама фінансових, страхових, інвестиційних і інших інститутів, зв'язаних із залученням коштів населення і юридичних осіб, а також рекламна діяльність на ринку цінних паперів. Наприклад, заборонено приводити кількісну інформацію, що не має безпосереднього відношення до рекламованих послуг чи цінним паперам, гарантувати розміри дивідендів по простих іменних акціях, рекламувати цінні папери до реєстрації проспектів емісії, представляти які-небудь гарантії, обіцянки чи припущення про майбутню прибутковість діяльності, у тому числі шляхом оголошення росту курсової вартості цінних паперів, при повідомленні в рекламі про умови договору умовчувати хоча б про одному з них.

Закон України «Про захист прав споживачів» від 01 січня 2006 р. регулює відносини, що виникають між споживачами і виготовлювачами, виконавцями, продавцями при продажі товарів (виконанні робіт, наданні послуг), установлює права споживачів на придбання товарів (робіт, послуг) належної якості і безпечних для життя і здоров'я споживачів, одержання інформації про товари (роботах, послугах) і про їхніх виготовлювачів (виконавцях, продавцях), державну і суспільну захист їхніх інтересів, а також визначає механізм реалізації цих прав.

Закон України «Про державну підтримку малого підприємництва в Україні» від 14 червня 2005 р. визначає загальні положення в області державної підтримки і розвитку малого бізнесу, установлює форми і методи державного стимулювання і регулювання діяльності суб'єктів малого підприємництва (створення пільгових умов використання державних фінансових, матеріально-технічних і інформаційних ресурсів, науково-технічних розробок і технологій; установлення спрощеного порядку реєстрації, ліцензування діяльності, сертифікації продукції, надання державної статистичної і бухгалтерської звітності; формування інфраструктури підтримки і розвитку малого підприємництва, організація підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації кадрів для малих підприємств; підтримка зовнішньоекономічної діяльності суб'єктів малого підприємництва).

Соціальні (трудові) відносини регулюються Кодексом законів про працю (КЗПП), прийнятим у 2003 р. (із внесеними змінами).

Ефективне функціонування ринкових відносин припускає наявність у підприємців, потенційних інвесторів і акціонерів достатньої інформації про різних суб'єктів, що хазяюють, визначеної «прозорості» ринку. Деякою мірою цьому сприяє створення інституту незалежного аудита в Україні.

Аудит – це перевірка публічної бухгалтерської звітності, обліку, первинних документів та іншої інформації щодо фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання з метою визначення достовірності їх звітності, обліку, його повноти і відповідності чинному законодавству та встановленим нормативам.

Аудит здійснюється незалежними особами (аудиторами), аудиторськими фірмами, які уповноважені суб'єктами господарювання на його проведення. Він може проводитись з ініціативи господарюючих суб'єктів, а також у випадках, передбачених чинним законодавством (обов'язковий аудит). Затрати на проведення аудиту відносяться на собівартість товару (продукції, послуг).

Основними документами, що регламентують аудиторську діяльність в Україні є Закон України «Про аудиторську діяльність в Україні» від 22 квітня 1993 р. Порядок атестації аудиторів і ліцензування аудиторської діяльності в Україні розглядає Аудиторська палата України. Необхідність щорічної аудиторської перевірки підтверджена в Законі України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 р.

Спеціальним законодавством регулюється в Україні порядок придбання, використання і захисти прав промислової власності. Серед основних законів цього блоку – Закон України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» від 15 грудня 1993 р., Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» від 15 грудня 1993 р., Закон України «Про авторське і суміжні права» від 23 грудня 1993 р.

Фіскальні відносини, тобто владні відносини по встановленню, введенню і стягнення податків і зборів, а також відносини, що виникають у процесі здійснення податкового контролю і залучення до відповідальності за здійснення податкових правопорушень, регулюються в Україні Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22 травня 2003 р., Законом України «Про фіксований сільськогосподарський податок» від 17 грудня 1998 р. та іншими Законами про податки і збори. Місцеві податки і збори встановлюються нормативними правовими актами, прийнятими представницькими органами місцевого самоврядування в межах, установлених законодавством.

Податкове законодавство встановлює систему податків, стягнених у державний бюджет, а також загальні принципи оподатковування і зборів в Україні, у тому числі види податків і зборів, підстави виникнення, зміни і припинення обов'язків по сплаті податків і зборів, порядок їхнього виконання, права й обов'язки платників податків і податкових органів, установлює форми і методи податкового контролю, відповідальність за здійснення податкових правопорушень.

Порядок числення і сплати окремих податків і зборів додатково роз'ясняється в постановах Верховної Ради України, Державної податкової служби, Державного митного комітету та ін. Щорічно приймається та підписується Президентом України Закон «Про тарифи страхових внесків у Пенсійний фонд України, Фонд соціального страхування України, Державний фонд зайнятості населення та у фонди обов'язкового медичного страхування» на відповідний рік.

Податкове законодавство України, а також Закон України «Про державну податкову службу в Україні» від 04 грудня 1990 р. визначають повноваження й основні функції Державної податкової служби України. Державна податкова служба України являє собою єдину незалежну централізовану систему органів оподатковування і складається з центрального органу і державних податкових інспекцій, що є юридичними особами. Відповідно до вступившим у силу з 15 липня 1998 р. Законом України «Про державні органи податкової поліції» крім Державної податкової служби України на правах держкомітету діє Державна служба податкової поліції України, що здійснює виявлення, попередження і припинення податкових злочинів і правопорушень, що забезпечує безпеку діяльності державних податкових інспекцій, захист їхніх співробітників від протиправних зазіхань під час виконання службових обов'язків, попередження, виявлення і припинення корупції в податкових органах.

Особливості господарювання в окремих сферах економіки регулюються по-різному, наприклад, відсутні особливі додаткові заходи регулювання торгового підприємництва, у той час як діяльність банків і кредитних організацій чи професійних учасників ринку цінних паперів значним образом регламентована.

Правове регулювання діяльності на ринках позикового капіталу в Україні здійснюється Законом України «Про банки і банківську діяльність» від 7 грудня 2000 р. (з наступними змінами і доповненнями), Законом України «Про Національний банк України» від 20 травня 1999 р. (з наступними змінами і доповненнями), іншими законами, нормативними актами Національного Банку України.

Закон «Про Національний банк України» визначає особливості організації НБУ, його функції, права і повноваження в розробці і проведенні грошово-кредитної політики, здійснення банківського регулювання і нагляду за діяльністю кредитних організацій, виконання банківських функцій.

Закон України «Про банки і банківську діяльність» визначає порядок установи, реєстрації і ліцензування кредитних організацій в Україні. Різні аспекти діяльності комерційних банків і небанківських кредитних організацій крім того регулюються інструкціями, положеннями і листами НБУ. Наприклад, вимоги до статутного капіталу (мінімальний розмір, структура, частка власних коштів), ряд обов'язкових нормативів (норматив достатності капіталу, ліквідності організації), максимальні розміри кредитних ризиків, кредитів, гарантій і доручень, притягнутих грошових внесків населення встановлені в Інструкції «Про порядок регулювання діяльності кредитних організацій», затвердженої наказом НБУ від 30 січня 2000 р. і Інструкції «Про порядок реєстрації кредитних організацій і ліцензуванні банківської діяльності» від 27 вересня 2000 р. Особливості проведення різних банківських операцій також регулюються окремо, наприклад, депозитарні операції – Правилами ведення обліку депозитарних операцій кредитними організаціями в Україні, затвердженими наказом Національного банку України від 25 липня 2000 р., операції довірчого керування – Інструкцією про порядок здійснення операцій довірчого керування. Інструкція «Про застосування до кредитних організацій заходів впливу за порушення пруденціальних норм діяльності», затверджена 31 березня 1999 р., значно формалізувала повноваження Національного банку України по нагляду за діяльністю кредитних організацій.

Законодавчу базу регулювання ринку цінних паперів складають Закон України «Про акціонерні товариства», Закон України «Про ринок цінних паперів» від 22 квітня 1998 р., що відповідають положенню Цивільного кодексу України, інші нормативні акти. Органом державного регулювання ринку цінних паперів є Державна комісія з ринку цінних паперів (ДКЦП) України. Повноваження, порядок організації і діяльності ДКЦП України визначені законом «Про ринок цінних паперів», «Положенням про Державну комісію з ринку цінних паперів», затвердженим Указом Президента України від 1 липня 1998 р.

Порядок емісії цінних паперів регламентується в даний час згаданими вище законами, а також Стандартами емісії акцій при установі акціонерних товариств, додаткових акцій, облігацій і їхніх проспектів емісії, затвердженими постановою ДКЦП України від 4 березня 1998 р., а також Інструкцією НБУ «Про правила випуску і реєстрації цінних паперів кредитними організаціями на території України».

Значно регламентується діяльність основних професійних учасників ринку цінних паперів: організаторів біржової і позабіржової торгівлі, брокерів і дилерів, депозитаріїв, реєстраторів (Положення про порядок ліцензування різних видів професійної діяльності на ринку цінних паперів України, затверджене постановою ДКЦП України).

Відносини в області страхування між страховими організаціями і громадянами, підприємствами й установами, між страховими компаніями регулюють відповідні статті Цивільного кодексу України і Закон України «Про організацію страхової справи в Україні». У законі також визначені основні принципи державного регулювання страхової діяльності в Україні.

Регулювання зовнішньоторговельної діяльності здійснюється в Україні відповідно до Закону України «Про державне регулювання зовнішньоторговельної діяльності України» від 13 жовтня 1998 р., Митним кодексом України і законом України «Про митний тариф».

Митний кодекс України (набрав сили 11 липня 2002 р.) визначає юридичний статус митних органів, види митних режимів і платежів, порядок нарахування, сплати і стягнення цих платежів, процедури оформлення товарів і транспортних засобів, підстави для обмеження ввозу і вивозу товарів, установлює порядок визначення ставок митних тарифів, види цих ставок, міри оперативного регулювання зовнішньої торгівлі за допомогою сезонних і особливих тарифів, порядок визначення митної вартості товару і країни його походження, а також надання тарифних пільг (преференцій).

Міжнародні розрахункові і валютно-кредитні відносини, а також порядок володіння і використання іноземних валют вітчизняними підприємствами, організаціями і громадянами регулюються поруч з законодавчими актами інструктивними матеріалами деяких відомств. Найважливішими з них є Закон України «Про валютне регулювання і валютний контроль», постанова Кабінету Міністрів України «Про посилення валютного й експортного контролю і про розвиток валютного ринку» від 6 березня 1998 р., інструкція Національного банку України «Про порядок обов'язкового продажу підприємствами, об'єднаннями, організаціями частини валютного виторгу через уповноважені банки і проведення операцій на внутрішньому валютному ринку України» від 29 червня 1995 р.

Україна приєдналася до ряду міжнародних угод і конвенцій, що регулюють різні сторони господарської діяльності (наприклад, Віденської конвенції про міжнародні договори закупівлі-продажу 1980 р., Оттавської конвенції про міжнародний фінансовий лізинг і ін.).

Навіть біглий огляд деяких нормативних актів, що регулюють підприємницьку діяльність в Україні, дозволяє зробити визначені висновки.

Сучасний стан правової бази підприємницької діяльності в Україні можна охарактеризувати так, яке знаходиться на етапі формування і потребуюче подальшого удосконалювання і розвитку для просування і завершення економічних реформ.

У цілому можна говорити про наявність правової бази основних сфер підприємницької діяльності, однак ступінь розробленості окремих правових аспектів розрізняється і не завжди є однаково високим чи навіть достатнім. Так, нормативна база діяльності пайових інвестиційних фондів є, по загальному визнанню, однієї з найбільш розроблених (досить сказати, що загальне число нормативних актів, розроблених і прийнятих протягом півтора-двох років складає більш 20), у той час як діяльність акціонерних інвестиційних фондів регулюється значно слабкіше. Детально пророблена правова база емісії і звертання корпоративних цінних паперів і державних облігацій (в основному для юридичних осіб) при вкрай недостатній розробці нормативної бази обороту муніципальних боргових паперів і практичній відсутності основ правового регулювання обороту похідних цінних паперів. У ряді випадків негативно позначається відсутність ряду нормативних актів. Багато законів вимагають прийняття величезної кількості підзаконних актів, що розкривають їхні окремі положення.

Положення деяких законів суперечать один одному чи окремим нормам Цивільного кодексу України, введення окремих законів чи їхніх статей затримується до внесення відповідних змін у Цивільний кодекс України. Необхідне прийняття нових нормативних актів, заміна раніше прийнятих законів на більш зроблені, що відповідають сучасним потребам розвитку ринкових відносин.

На сучасному етапі розвитку правової бази потрібно новий системний підхід до розробки і відновлення законодавства, проведення роботи з упорядкування складу і систематизації українського законодавства. Назріла необхідність приділити особливу увагу питанням забезпечення виконання вимог законодавства, узгодження та ув'язування норм, що регламентують підприємницьку діяльність з положеннями, урегульованими іншими галузями права – адміністративним, цивільно-процесуальним, карним і карно-процесуальним.

Необхідне підвищення загальної низької правової культури населення і підприємців, що не знають чи не вважають потрібним поважати закон, які віддають перевагу піти в тіньову економіку, ніж здійснювати правомірне господарювання.

Створення достатньо повної і несуперечливої нормативної бази саме по собі ще не означає наявності нормальних умов і інститутів, адекватної цивілізованої підприємницької діяльності. Крім самих законів і механізмів їхнього перетворення в життя, необхідна належне інформаційне середовище, що забезпечує безперешкодний доступ до будь-якого закону і нормативного акта, а також визначений рівень правової культури.