Основні характеристики української економіки як середовища бізнесу

Українська економіка являє собою дуже своєрідне середовище для організації, функціонування і ліквідації бізнесу. Ціль даного розділу – виділити і коротко сформулювати основні, фундаментальні риси української економіки (як «уроджені», обумовлені попереднім перебудові періодом її розвитку, так і «придбані», що виникли як результат проведення реформ останнього десятиліття), що у даний час впливають на особливості функціонування бізнесу. Також треба зауважити про зворотній вплив: бурхливий ріст підприємництва, створення нових підприємств, а також відбуваються одночасно з цим процеси гальмування розвитку давно працюючих виробничих підприємств, у першу чергу, підприємств обробної промисловості, уплинули на істотні риси загальної соціально-економічної обстановки в Україні.

Ці риси характеризують технологічний рівень, інституціональну структуру економіки, соціальні традиції й індивідуально-груповий менталітет. Не вдаючись у причини виникнення і прогноз кожного явища, обумовлені геополітичними особливостями і тривалою історичною традицією країни, відзначимо тільки виняткову своєрідність соціально-економічного «ландшафту» України, що робить середовище бізнесу в ній навряд чи не унікальним серед членів світового співтовариства держав.

1. Відстала в цілому технологічна структура цивільного сектора економіки, високий технологічний потенціал оборонно-промислового комплексу.

Це є наслідком тривалого панування централізованої системи планування і керування. Наявність детального зовнішнього для кожного товаровиробника планування перешкоджало впровадженню технологічних інновацій на широкому фронті промисловості, затрудняло дифузію інновацій і їхній потік з одного сектора в іншій. У результаті велика частина української промисловості виявилася ізольованою від світової економіки, залишаючи конкурентноздатними на світовому ринку власне кажучи тільки два види продукції: сировинну і наукомістку продукцію, вироблену в рамках оборонно-промислового комплексу. Нерозвиненість цивільного машинобудування обумовила низьку ефективність технологічних процесів в інших галузях, у тому числі і видобувних, які (за деякими виключеннями типу газовидобувної галузі) у результаті змушені були використовувати імпортне устаткування.

В останні роки високотехнологічні галузі промисловості опинилися в більш складному становищі у зв'язку зі зниженням державних замовлень (з 1700 оборонних підприємств України тільки 1000 мають оборонне замовлення, причому їхнє число передбачається скоротити до 600), і багато оригінальних технологій у даний час законсервовані. У той же час ця обставина може виявитися стимулюючою для розвитку інноваційного технологічного бізнесу, у тому числі – експортної орієнтації (у 1997 р. загальний обсяг постачань військової техніки за кордон склав 2,5 млн. дол., у 1998 р. планувалося довести його до 3,5 млрд. дол.).

2. Високий ступінь розвитку ряду галузей фундаментальної науки.

Незважаючи на колосальні масштаби спаду обсягів і інтенсивності академічної, вузівської і галузевої (особливо – останньої) науки протягом останніх 10 років, з ряду областей знань українська наука займає чи могла б зайняти протягом короткого часу (при належних матеріальних і фінансових умовах) найкращі позиції у світі. Ця обставина є сприятливою для венчурного бізнесу, що, на жаль, в Україні не знайшла поки широкого поширення. Маркетинг наукової продукції являє собою своєрідну сферу загального маркетингу, і багато закономірностей останнього, досить добре освоєні останнім часом українським бізнесом (реклама, просування товарів, привабливий зовнішній вигляд, упаковка) повинні бути модифіковані і доповнені специфічними для маркетингу наукової продукції рисами. Одна з основних відмінностей – труднощі «штучного» пошуку споживачів такої продукції в Україні і за кордоном, загострена вибірковість рекламної політики. Усе це вимагає особливих якостей бізнесмена й особливої організації бізнесу. Проте, є підстави думати, що через кілька років венчурний бізнес складе значну частку в структурі українського виробництва товарів і послуг.

3. Висока частка великих і дуже великих промислових підприємств у структурі виробничих потужностей, високий рівень товарного монополізму.

Ця особливість також є прямим наслідком існування системи централізованого планування і керування. Малі підприємства були в галузях, виробляючих предмети споживання, на автотранспорті, у будівництві, торгівлі, зв'язку, сільському господарстві. Така організаційно-виробнича структура в сполученні з загальною технологічною відсталістю ще більш затрудняла реалізацію технічних нововведень, вимагаючи значних фінансових витрат (для кожного підприємства) на заміну їх основних виробничих фондів. Разом з тим наявність великих підприємств сприяє розвитку «симбіозного» бізнесу, що будується на взаємодіях великого і малого підприємств. Структура промислового виробництва може бути уподібнена структурі планетарних систем, у яких навколо кожної великої планети обертається кілька сателітів. У такий же спосіб у даний час під егідою кожного великого підприємства досить успішно (у багатьох випадках більш успішно, ніж основне виробництво) функціонує ряд малих підприємств, що здійснюють такі функції, як маркетинг, просування і реалізацію продукції, постачання і т.д.

У визначеному змісті для динаміки бізнесу сприятлива і ситуація з товарним монополізмом. При можливому пожвавленні попиту на промислову продукцію бізнес може будувати свою стратегію на альтернативному виробництві і ціновій конкуренції з монополістами. Таке альтернативне виробництво може бути налагоджено, у тому числі і з використанням виробничих потужностей вже існуючого монополіста.

4. Нерівномірність розвитку різних галузей при загальнопромисловій депресивній стабілізації.

Загальний обсяг промислового виробництва за даними Держкомстату України знизився з 1991 по 2005 р. на 52 % (продукція легкої промисловості – на 85 %, машинобудування і металообробки – на 60 %, хімічної промисловості – на 57 % і т.д.). Темп падіння, однак, незмінно знижувався й у 2005 р. був зведений практично до нуля. Чисельність промислово-виробничого персоналу за зазначений період знизилася на 47 %. Частка основних фондів підприємств із терміном експлуатації понад 15 років склала близько 40 %, причому обсяги інвестицій в основний капітал у 2005 р. продовжували знижуватися (6,3 % протягом року) і склали 16 % від рівня 1991 р. Завантаження виробничих потужностей за даними обстежень Центра економічної кон'юнктури при Уряді України в 2005 р. незначно коливалася близько 38 %.

Частка збиткових з числа 2,9 млн. зареєстрованих на кінець 2005 р. у податковій інспекції підприємств склала: у промисловості 47,5 %, у будівництві 41,4 %, на транспорті 59,2 %. У 18 областях України до числа збиткових відноситься понад 60 % підприємств.

Загальна стабілізація промислового виробництва протягом останнього року характеризується нестійкістю, сильною залежністю від поводження енерговиробничих підприємств і може з рівною імовірністю перемінитися як тенденцією росту, так і подальшим спадом.

5. Слабість фінансової системи країни. Високий внутрішній і зовнішній державний борг.

Кількість реальних грошей (агрегат М2) у країні складає в останні роки від 8 % до 12 % обсягу ВВП (валовий внутрішній продукт). В умовах невисокої оборотності грошей у реальному секторі економіки це призводить до посилення ролі бартеру і різних грошових сурогатів, що засмічують фінансову систему країни й учасників економічного обороту, що дезорієнтують. До цього варто додати недостатню стійкість кредитно-фінансових установ, високі ставки кредиту, труднощі його одержання підприємствами реального сектора. Усе це призвело до розриву класичної формули «товар – гроші – товар» і перетворенню її в слабко зв'язані схеми «гроші – гроші» і «товар – товар». Внутрішній і зовнішній державний борг перевершує 40 % ВВП.

Слабкий зв'язок фінансового і фондового ринків, з одного боку, і реального сектора економіки, з іншої, має для бізнесу в сфері виробництва негативні наслідки, подолання яких є важливою задачею. Одне з рішень пов'язане з формуванням фінансово-промислових груп, однак, як показує практика керівництву «фінансової» і «промислової» частинами групи буває дуже важко знайти спільну мову.

На даний момент рівень рентабельності інвестицій у фінансовий сектор економіки України багаторазово перевищує рівень середньої рентабельності вкладень у реальний сектор. У цьому зв'язку значна частина великих запозичень України, призначених для реструктуризації реального сектора виявляється знову на фінансовому і фондовому ринках. Оскільки збір податків у цих сегментах істотно складніший, то і прибуткова частина бюджету країни виявляється недостатньою для покриття витрат, у тому числі – витрат на обслуговування зовнішнього державного боргу.

6. Несприятливий інвестиційний клімат, тривале зниження інвестиційної активності в економіці.

Якщо в період радикальних реформ 1991–2000 р.р. обсяги ВВП і промислового виробництва, рівень життя населення й інших аналогічних показників упали приблизно вдвічі, то інвестиції в основний капітал скоротилися в чотири рази, а в реальне виробництво – майже в шість разів, причому в деяких галузях, наприклад, у ряді підгалузей легкої промисловості – у 10–15 і більш разів. Не змінюють картини інвестиційної діяльності й іноземні інвестиції – їхній загальний обсяг в економіку України за всі роки реформ склав близько 25,0 млрд. дол. США, причому основна їхня частина не спрямована на розвиток реального виробництва. Загальна картина за 2005 р. (ВВП виріс на 0,4 %, обсяг промислового виробництва – на 1,9 %, а інвестиції продовжують падати – на 5,5 %) говорить про те, що перелом у динаміці інвестицій поки не настав. Цьому перешкоджають такі структурні фактори, як складна конфігурація ризиків різних видів і ступенів, нестабільність і неадекватність фондового ринку й ін. У деяких конкретних видах бізнесу цю ситуацію можна ефективно використовувати при наявності значних власних чи кредитних фінансових ресурсів.

7. Висока частка і ріст тіньової економіки, високі трансакційні витрати виходу на легальний ринок, витрати захисту прав власності, широке поширення корупції.

Тіньова економіка займає за різними оцінками від 40 % до 60 % ВВП, причому обсяг і «глибина» проникнення її в народне господарство незмінно збільшуються. Бізнес стає невід’ємним від тіньової економіки і кримінального середовища. Якщо на початку і середині 1990-х років кримінал «правил» на малих підприємствах і в комерційних структурах, то тепер сфера його впливу охопила більшість великих підприємств, незалежно від галузевої приналежності і структури власності. Знову організований бізнес також привертає увагу рекету, однак тут більш значиму роль відіграє смичка чиновництва і кримінальних елементів. Фактично криміналізація бізнесу розвивається в напрямку криміналізації влади на всіх рівнях.

8. Слабість контрактної системи, низький рівень державного захисту договорів і обмінів. Традиції повсюдного невиконання законів, указів Президента, розпоряджень уряду й інших державних органів.

Дана характеристика економічного середовища представляє серйозну перешкоду для організації іноземного бізнесу в Україні. Відомі численні приклади, коли успішно працююче іноземне чи спільне підприємство змушене було зупинити виробництво через неможливість реалізувати право на судовий і адміністративний захист своєї власності і невиконання контрактних зобов'язань українськими контрагентами. Для українських підприємств нерозвиненість, низька пропускна здатність і ефективність судової й арбітражної систем приводять до загальної необов'язковості. Традиційні для економіки останнього років неплатежі викликали поширення бартеру, що за різними оцінками досягає в промисловості 70 – 90 % обороту.

Останнім часом активно розгорнулася кампанія з примусу до сплати податків як фізичними, так і юридичними особами. Однак одночасно зросло число випадків виявленої корупції податкових органів.

Характеризуючи ситуацію в українській економіці, з погляду керованості в цілому, можна сказати, що фактично виконуються тільки ті рішення, що вигідні виконавцям чи можуть бути безпосередньо проконтрольовані керівником, що прийняв відповідне рішення.

9. Відносно низька (за умовами розвинутих країн) ціна робочої сили на ринку праці працівників виробничих підприємствах. Безправ'я працівників перед роботодавцями на більшості підприємств.

Дана особливість обумовлена, існуючими протягом тривалого часу більш низькими, у порівнянні зі світовими, цінами на дешевій частині споживчого ринку, більш низькими життєвими стандартами, звичками, схильностями, готовністю терпіти нестатки і т.п., а також ментальними особливостями працівників українських підприємств. При високому рівні утворення працівників це дозволяє розраховувати на економічну ефективність установи в Україні філій західних фірм, дочірніх чи франчайзингових підприємств. Разом з тим слабість контрактної системи і загальна політична нестійкість можуть зробити таке рішення достатньо ризиковим.

На даний час дії керівників підприємств, особливо середніх і малих, практично безконтрольні. Традиційний для західних корпорацій розподіл функцій між радою директорів (наглядацькою радою), правлінням чи іншим виконавчим органом і зборами акціонерів, при якому рішення щодо цілей корпорації приймаються акціонерами, форми і способи їхнього досягнення визначаються радою директорів, а менеджерам довірена їхня реалізація, для українських підприємств порушено. Функції зборів акціонерів зведені до мінімуму, роль найманих робітників і трудових колективів у прийнятті стратегічних рішень у цілому близька до нуля, а функції виконавчого органу гіпертрофовані. Разом з тим останнім часом помітні тенденції активізації відстоювання своїх прав працівниками підприємств, підвищення ролі і зміцнення профспілкових організацій. Незважаючи на те, що поки мова йде не про підвищення, а лише про виплату заробітної плати, варто думати, що в міру консолідації трудових колективів ці вимоги торкнуться і її розміру. Основна частина працівників у віці 30 – 60 років може бути віднесена до маючих досить якісне базове утворення, здатних порівняно легко пройти підвищення кваліфікації, перенавчання, пристосуватися до нової техніки і технології виробництва.

10. Політична нестабільність суспільства. Відсутність єдності в суспільстві і владних структурах з питання про конкретні цілі соціально-економічних перетворень.

Консолідаційний потенціал суспільства вкрай низький, загальне усвідомлення напрямку руху суспільства в цілому відсутнє. Вплив мас на прийняті рішення незначний. Інформаційні бар'єри між суспільними стратами переборюються за допомогою засобів масової інформації, однак це не робить впливу на зближення стилів життя «багатих» і «бідних». Моральні принципи поводження піддаються ерозії.

Політичні ризики (у широкому сенсі слова) залишаються високими. При цьому реальна небезпека бачиться не в можливості зміни політичного ладу, реставрації і зв'язаного з цим насильницького перерозподілу власності, а у сваволі місцевої влади і тих чи інших обласних чиновників, від яких залежить успіх бізнесу.