![]() Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь FAQ Написать работу КАТЕГОРИИ: ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву ![]() Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Павло полуботок наказним ГетьманомСодержание книги
Поиск на нашем сайте
Гетьман Скоропадський, поміраючи, доручив гетьманування, поки обрано буде нового Гетьмана, Чернигівському полковникові Павлу Полуботкові, а поки що - настановив його наказним Гетьманом. Як вмірав Скоропадський, то при тому були, крім Полуботка, Лубенський полковник Маркевич, Генеральний писарь, Савич і Генеральний осавул, Жураковський, котрі й послали у Сенат звістку про смерть Гетьмана. З свого боку, Полуботок послав у Москву до Царя військових товаришів Семена Рубця і Василя Биковського, прохати, щоб дозволено було скликати раду для обрання нового Гетьмана. Та послів тих до Царя не допустили і їм наказано було їхати аж у Астрахань, куди прибуде Царь, ідучи у Персидський поход. В Астрахані вони діждалися Царя, котрий обіцяв, як повернеться з походу, дати наказ про те, щоб обрати Гетьмана. Тим часом 20-го червня (юня) у Глухів приїхав голова „Малороссійської Колегії", бригадір Степан Вельямінов. У Колегії тій було 6 штабофіцерів того московського війська, що стояло постоями на Україні. Се мав бути найвищий уряд на Україні, що доглядатиме за порядком. Ледве Колегія почала свою роботу, як між Полуботком і Вельяміновим почалися сварки. Вельямінов став дуже неввічливо поводитись із старшиною і самим Гетьманом. Так, одного разу, як свідчить сучасник, він з великим гнівом гримнув на Полуботка: „Що твоя служба проти моєї? Ти бачиш, що я - бригадір і президент, а ти передо мною ніщо". А тоді звернувшись до старшини, що була при тому, додав: „Зігну я вас так, що й инші тріснуть. Ваші давнини скасувати звелено, а з вами по новому поводитись". Але того нового не хотіли дожидати старшини і скаржились у Сенат на Вельямінова і знову послали прохання про вибори нового Гетьмана та про свої права і вольності. На се прохання було прислано у Генеральну канцелярію царський указ 23-го червня 1723-го року: „Всім відомо, що від часів першого Гетьмана Богдана Хмельницького, аж до Скоропадського, усі Гетьмани були зрадники, і біду терпіла від того Московська держава, а особливо Україна. Ще свіжа память за Мазепу… Через се треба ще знайти на посаду гетьманську дуже відомого чоловіка, а доти, для користи вашого краю, встановляємо уряд (Малорйссійську Колегію), що має наказ усе робити по інструкції. Справа спинятися не буде, а тому про сі вибори Гетьмана докучати не належить". Не вдовольнив сей указ старшину, а Колегія, тим часом, давалася добре в знаки „наложенням несносних поборов", як каже тогочасний свідок, та важкими постоями Московського війська по городах та селах України. До того ще Московський уряд поназначав, окрім одного коменданта, що вже був у Полтаві, ще трьох: у Чернигів, Переяслав та Стародуб. Коменданти сі втручалися у справи полковників, і Колегія послала указ тим полковникам, щоб вони робили як найшвидче і не одмовляючись усе, що звелять коменданти. Досі з маєтків і грунтів старшини не брали ніяких податків, бо з тих грунтів вони мали себе содержувати на своїх посадах, а тепер почали брати з них податки у Колегію. Окрім того, заведені були, по новій інструкції, усякі збори грошові за хліб та за инші речі, у царську казну. Через все се не можна було не „докучати", і Полуботок знов, як Петро вернувся з Персидського походу, послав до його своїх послів із таким саме проханням, як і попереду. Але Царь вже намислив знищити окромність України і завести в ній такі порядки, як і у Москві. До того ще у Москві його стрів Вельямінов, котрий скаржився на те, шо Полуботок і старшина суперечать і противляться заходам його, щоб Україну з Москвою зрівняти. Через се Петро послав наказ, в которому звелено було Полуботкові, Генеральному писареві Савичу та Генеральному судді Чорнишу, передати свої справи і уряди Колегії і не гаючись їхати до Петербургу; другим же указом зроблено князя Голіцина головним начальником усього іррегулярного (непостоянного) війська, а разом з тим і українських козаків. Сим вже скасувалося геть значіння Гетьмана та Генеральної старшини. Боячись, щоб з сього не вийшло якої ворохобні по-між козаками, князь Голіцин вивів усі полки українські в степ, начеб то для того, що була якась небезпека од Татар. Як Полуботок виїхав з України, а козаків виведено у степ. Колегія зараз взялася до ревізської переписи усіх людей на Україні. 3-го серпня (августа) Полуботок із старшиною прибули у Петербург, де й подали Цареві свою петіцію (домагання). Розсердившись на таку впертість старшини, Царь послав на Україну бригадіра Румянцева дознатися, чи правда тому, що увесь народ Український просить, щоб були вибори нового Гетьмана. Крім того, йому було звелено довідатися на місці, чи не робила якої кривди та утисків народові старшина. Тими звістками, що добуде Румямцев, хотіли обвинуватити Полуботка і тих, що з ним були. Провідавши про се, Полуботок зараз вирядив на Україну військового товариша Василя Биковського із листом до Генерального осавула Жураковського і Генерального бунчужного Якова Лизогуба, і в листі тому сповіщав про те, що на Вкраїну їде Румянцев і у подробицях навчав, що і як треба одказувати. Він добре розумів, що коли захотіти, то можна роздобути які завгодно докази і на зовсім безвиновного чоловіка. А таким ні він, та й уся тодішня старшина українська, не могли вважати себе супротив народу. Тим часом виведені проти Татар полки зібралися усі на річці Коломаку. Найстаріший і найбільш поважний по-між усіх полковників, Миргородський полковник Данило Апостол, покористувавшись тим, що всі козаки й старшина були в-купі, написав прохання до Царя про те, щоб стверджено було права і вольності козацькі і щоб обрано було Гетьмана. До прохання він зібрав багато підписів від старшини і козацтва і послав його у Генеральну канцелярію. Жураковський призначив везти те прохання у Петербург сотників: Самуся Галицького і Кирила Криштофенка, але Колегія, маючи потайний наказ не пускати більш ніяких послів у Петербург, не дозволила їхати й сим. Тоді Жураковський, потай від Колегії, вирядив канцеляриста Івана Романовича, котрий і поїхав до Царя. Як-раз в той час, як Полуботок виряжав на Україну Биковського, 10-го листопада (ноября) приїхав у Петербург і Романович з Коломацькими петіціями. Цареві він подав їх, як той виходив з церкви св. Тройці. Прочитавши їх і побачивши велику силу підписів, Царь „з великим гнівом і лютью" звелів генерал-маіору Ушакову зараз арештувати і посадовити у Петропавловську кріпость тих, що були в Петербурзі: Полуботка, Савича та Чорниша і усіх Українців, що були з ними (здається, се були перші політичні вязні у сій славетній твердині). Як тільки їх було арештовано, зараз поїхав на Україну бригадір Румянцев, котрому звелено забрати усі бумаги схопленої старшини. Але Полуботок вспів оповістити про се через свого челядника Миколу Лаговича, котрого послав на Україну замість Биковського. 15-го березоля (марта) 1724 року виїхав з Глухова Румянцев і, як тільки він приїхав у Петербург, зараз почали допитувати вязнів. Чогось сей раз допитували не так завзято, як звичайно, і не кончили через те, що 18-го грудня (декабря) Полуботок, котрий стояв на чолі арештованих і котрого вважали за головного діяча у сих справах, вмер у кріпості, і його поховано коло церкви св. Самсонія, що за Малою Невою. Скоро після того 28-го січня (января) 1725-го року помер і царь Петро, і Імператорицею зробилася його друга жінка Катерина І, з котрою Царь одружився у 1711 році після того, як у неї вже народилося двоє дочок: Анна у 1703 і Лизавета у 1709 р. Першу жінку свою, Євдокію Лопухину, котра в той час ще була жива, Царь запровадив у Суздальський манастирь. Там її, по його наказу, постригли у черниці ще у 1698 році. За Катерини І, скоро після смерті Петра, Українська старшина, що посажена була з Полуботком, була визволена з кріпості, і їм звелено жити у Петербурзі аж до смерті. Генеральний писарь Савич скоро, як його випущено з кріпості, помер у Петербурзі. На Україні усіма справами, по старому, порядкувала Колегія. У 1726 році Верховна Потайна Рада („Верховний Тайный Совътъ") ухвалила була обрати Гетьмана і скасувати податки, що завів був Петро, і брати тільки ті, котрі бралися з народу за Гетьманів; суди на Україні мали бути теж такі, як і були раніш, і суддями мали бути тільки Українці. Та за Катерини І сього не було зроблено. Тим часом Персидський поход не скінчився був і досі, і у квітні (апрілі) 1725-го року знов виряжено з України козаків, з наказу державного уряду. Се була кара за те, що домагалися Українці своїх прав. У сей поход, - так званий Гилянський (країна Персійська за Дербентом) - пішло 20.000 козаків, а з ними й 2.000 (трохи не всі) бунчукових і значкових товаришів і уся гетьманська гвардія. На чолі козацького війська стояли: Генеральний бунчужний Лизогуб, полковники Кандиба та Горленко і полковий обозний Огранович. У сьому поході козакі пробули аж пять год. На другий 1726 год знов призначив був уряд вислати 10.000 козаків у Сулак, на границю Персії, а як що козаки хотять, - було сказано в указі, - то можуть одкупитися од того походу. Старшина була згодилась, а козацтво обурилось, кажучи, що вони не на те єдналися з Москвою, щоб вона постоянно вчиняла здирства. Як що треба воювати, то вони не від того і з охотою підуть, а одкупуватися грішми од бою козацтво не звикло і не хоче. Про сю одповідь оповістили уряд, але уряд звелів узяти з козаків по 4 карбованці з кожного і у поход не посилати. Гроші сі збірали з великим насильством, і козаків у поход таки не послали. Весною 1727-го року імператориця Катерина І померла, і імператором став молодий онук Петра І, син покараного на смерть царевича Олексія, Петро II Олексійович; йому тоді було ще тільки 12 год. Уряд державний, як вище казано, ще за Катерини І ухвалив був дати Україні де-які полегкості - „сдълать нъкоторыя удовольства й приласканія"; він боявся, щоб невдоволена старшина, користуючись війною з Турцією, не счинила якого повстання або не підбурила народ на якусь ворохобню. Тоді того „приласкання" не було зроблено, і тепер, за Петра II, як Меньшикова було скинуто з його високої посади, а уряд бажав скасувати Петровські порядки, на Україні скасована була „Малоросійская коллегія" і дозволено обрати Гетьмана, а для того було послано у Глухів тайного совітника Наумова.
Гетьман Данило Апостол
1-го вересня (сентября), на майдані проти церкви св. Миколи, зібрано було раду. На раду Наумов приїхав у кареті шестериком; попереду його їхали 24 узброєні їздці, а за ним 4 обер-офіцери несли булаву, бунчук, прапор і печать гетьманські. Гетьманом обрано старого полковника Миргородського Данила Павловича Апостола, котрому тоді було вже 70 год. Про ніякі права нічого не було казано, наче про них забули. Не забуто було тільки до Гетьмана пристановити „резидента" Хведора Наумова, з котрим він мусів радитися про всякі справи. У грудні (декабрі) вирядили у Петербург послів дякувати Цареві за те, що дозволено обрати Гетьмана і за те, що скасовано Колегію. Посли були: Ніжинський полковий суддя Михайло Забіла, Гадяцький полковий суддя Мартин Стішевський, Прилуцький сотник Григорій Стороженко і Переяславський осавул Лука Васільєв. Царь обдарував їх подарунками, і з ними пустив Полуботкових прихильників - Івана Чорниша, Василя Жураковського і Якова Лизогуба, що досі жили у Петербурзі. Але для забезпеки од того, щоб Гетьман часом не пішов слідом Мазепи, у Петербург був викликаний менший син Апостола Петро, котрий мав жити у Петербурзі, немов у заставі. Сей Петро був дуже освічена людина, добре знав французьку, італійську, польську, російську й латинську мови; старшого ж сина Апостола, Павла, зроблено Миргородським полковником. На другий 1728 год мало бути коронування Петра II. Гетьман із старшиною, полковниками, бунчужними товаришами та тайним совітником Наумовим був на тому коронуванні, пробуваючи у Москві, подав Цареві прохання од себе і старшини про те, щоб стверджено було права України. На се прохання була дана одповідь, так звані „ръшительные пункты", котрими стверджено усі права і вольності України і вернуто виборче право, що було раніще. Повернувшись до Глухова, Гетьман поспішив послати до Царя, щоб він ствердив реєстер Генеральної старшини, що була скасована у 1723 році. Реєстер той був стверджений у 1726 році; по ньому настановлено: Генеральним обозним - Яків Лизогуб, Генеральними суддями - Андрій Кандиба і Михайло Забіла, Генеральними осавулами - Іван Мануйлович і Хведір Лисенко, Генеральним хорунжим - Яким Горленко і Генеральним бунчужним - Іван Борозна. У сьому ж 1729 році, замість Наумова, резідентом при Гетьманові настановлено було князя Шаховського. У кінці 1729-го року Гетьман знов поїхав у Москву і несподівано був при тому, як помер молодий царь Петро II (18-го січня 1730 року). Ся смерть дуже збентежила старого Гетьмана, бо не можна було знати, чого сподіватись і що могло статися. Прямого наслідника не було, і хто буде на престолі, не знати було. Члени „Верховнаго Совъта", на раді своїй положили покликати дочку царя Івана Олексійовича, племенницю Петра І, удовицю після Курляндського Герцога, Анну Івановну, 28-го квітня (апріля) того ж року вона коронувалася у Москві. Нова цариця була ласкава, - вона пустила до-дому сина Гетьмана, Петра, і зробила його полковником Лубенським, зменшила число війська, що стояло постоями на Україні, до 6 кавалерійських полків і дарувала Гетьманові орден св. Олександра Невського. Ся ласка хоч трошки дала спочити людям, та не зовсім: граф Мініх, що тоді був головним начальником російської армії, заходився, для забезпеки од Татар, копати рови і насипати високий вал із кріпостями од Дніпра аж до Донця. На сю важку роботу виряжено 20.000 козаків і 10.000 простого люду звідусіль з України, під проводом Київського полковника Антона Танського. На другий год, на заміну, посилано стількиж козаків і людей під проводом Прилуцького полковника Петра Ґалаґана, а у 1733 році число їх було зменшено на 10.000, і ходили вони, на заміну, під проводом Лубенського полковника Петра Апостола. Багато народу загинуло на тих важких роботах. У 1730 році через Україну і Київ проїздив, вертаючись з Єрусалиму, ігумен Московського манастиря, Суханов. Йому дуже не вподобались церковні порядки і служба на Україні, і він написав донос у Синод. Він писав в ньому, що у Палестині і Греції бачив він багато обрядів у службі Божій і звичаїв по манастирях, котрі йому дуже не подобались, а надто на Україні, де наче-б то заведено багато треклятого латинства, - приміром: „співають у церквах по нотах, наче італійці де на ігрищах; у митрополита на митрі хрест - на зразок хрестів, що в царів на коронах; попи хрестять дітей не окупаючи їх у воду, а тільки поливають їх водою; до того ж, як хрестять, то не плюють усім кліром на сатану", На сей донос Святійший Синод звернув увагу і почав допитуватися про все те Київського митрополита Ванатовича. Ванатович одказав тоді, що все, що написано у доносі єромонаха Суханова, се - „бред мужичій, преній богословських не стоющій, і єсть оні порожденія Мартина Мніха Армянського, у Велікороссії нелъпия толкі і расколи посіявшого… а на Україні твердо тримаются тих обрядів, що з самого початку христянсько-гречеського ісповідання заведені". Синод признав сю одповідь за єретичну і знявши з Ванатовича митрополичий сан, заслав його простим ченцем у далекий манастирь. На його місце прислано митрополитом Рафаїла Заборовського. Се втручання неосвіченого і темного старо-Московського духовенства у церковні справи на Україні велику шкоду зробило Українцям не тільки для самої віри, але й для церковної архитектури (будівництва). Тим часом у 1733 році помер польський король Август ІІ, і на сеймі у Варшаві у жовтні (октябрі) стверджено на королівській посаді Станіслава Лещинського. Але син Августа II, Август III, обернувся за допомогою до Російського уряду. Станіславова партія була дужа і, взиваючи себе „конфедератами" (так звалися політичні спільники), вона намагалася, щоб королем був Лещинський. Московський уряд вислав своє військо під проводом спершу генерала Лассія, а потім фельдмаршала Мініха; з України у поміч йому виряжено 20.000 козаків, під проводом Лизогуба і Ґалаґана. Вони облягли город Гданск, де зачинився Станіслав із військом; город той узяли, а Станіслав, переодягнений за простого селянина, ледве утік. У 1773 році Гетьман випрохав у імператориці Анни Іванівни, щоб дозволено було повернутися на Україну Запорожцям, котрі жили ще з 1716 р. у Алешковській Січі у Турецькому підданстві. Сій справі допомогло ще те, що Запорожці не захотіли запомагати Станіславові, хоч і як їх умовляли Поляки. Імператориця, довідавшись про те, послала Запорожцям через Мініха військові клейноди: булаву, бунчук, пернач, велику корогву, прапори, літаври і грамоту, що пробачає їх за те, що помагали Мазепі і Карпові. Кошовим тоді був Іван Білицький. Запорожці присягали на вірність цариці у Білій Церкві, а після того їх було виряжено у поход проти Станіслава Лещинського. Вони оселилися у Старому і Новому Кодаці і на річці Самарі, а Січ вони засновали ще раніще на річці Базавлуку. Усіх Запорожців, що вернулися у російське підданство, було 38 курінів, - усього 7.115 чоловіка. 17-го січня (января) 1734-го року Гетьман Данило Апостол помер од греця (appoplexia). Похорон справляв Київський митрополит Рафаіл Заборовський у містечку Сорочинцях, де його й поховано у камяній церкві, котру він сам будував.
|
||||
Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; просмотров: 396; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.97.14.90 (0.014 с.) |