![]() Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь КАТЕГОРИИ: ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву ![]() Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Походи козаків у Лівонію, Інгрію і Польщу
У 1699 році царь Петро І і Король Польський Август II умовились, через своїх уповажнених, разом стати проти молодого короля Шведського Карла XII. Війну розпочав Август у Лівонії, куди у 1700 році Царь звелів Мазепі послати йому на поміч козацьке військо. Гетьман вирядив один полк охочекомонних, під проводом полковника Искри. Ледве вийшло се військо, як знов прийшов царський наказ послати ще 10.000 козаків; і сі виступили у Псков, під проводом наказного Гетьмана Обидовського, Мазепиного небожа. У нього було війська: 4.000 Ніжинського та Чернигівського полків, 1.000 Стародубського і 4 полки охочекомонні. Але вони Шведів не бачили й у вічі, - бачили тільки московське військо, що тікало на всі боки після того, як його розбили Шведи під Нарвою. Незабаром ті козаки, що ходили воювати своїм коштом, босі й голодні, обідрані і без коней вернулися до-дому, люті на Московське начальство, котре позабірало на війну їх із кіньми і не платило за те грошей. Замість них послано ще 7.000 козаків, під проводом наказного Гетьмана, Гадяцького полковника Боруховича, а скоро за ним рушив із полками: Миргородським, Лубенським, Переяславським, Ніжинським і Полтавським наказний отаман - Миргородський полковник Апостол. Се військо пущено додому у січні (январі) 1702 року, а 27-го липня (юля) того ж року послано у поміч Полякам инших 12.000 козаків, під проводом наказного Гетьмана, Стародубського полковника Миклашевського. Ще в лютому (февралі) 1701 року царь Петро бачився із королем Августом, і вони заздалегідь поділили по-між себе землі, що мали одвоювати од Шведів. Петро брав собі Інгрію і Корелію (коло теперішнього Петербурга) а Август назначив собі Остзейський край, та ще, з поради панів польських, намагався, щоб Московський царь зрікся своїх прав на Правобічну Україну. Але Мазепа, через присланого до нього в сій справі дяка московського Бориса Михайлова, одказав Цареві, що Україна на се ніколи не пристане: „Бо не дурно наші літописі пишуть: поки світ стоїть світом, Поляк Русинові не буде братом". Зімою 1702 і 1703 року Гетьман їздив у Москву. Там знов його добре вітали, надарували йому земель із селами і з слободами, соболів (на футра), шовку і таке инше, а король Польський прислав йому орден Білого Орла. Козаки та Запорожці, вертаючись з походів тих до-дому, рознесли скрізь по Україні, які то люде Москалі, як вони знущаються, зневажають та кривдять Українців, як поневіряєть Українцями Московський уряд. Через сі балачки Запорожці готові були підняти повстання проти Москалів, і за те стояв і Кошовий отаман Кость Гордієнко, справжній лицарь і запеклий ворог Москви. Запорожці вже готові були вийти на Україну, вигнати Москалів, панів та орандарів. Мазепа писав у Москву, що по всій Україні менша стала прихильність до Царя й до Москви. Петро І вимагав, щоб присилано було козаків у північні сторони на службу та на всякі роботи. Сього попереду ніколи не було, а козаки тільки й знали свою Україну та сусідні степи південні. Сі походи на північ були на всій біді і ще більш обурювали Українців проти Московського уряду. У квітні (апрілі) 1704-го року Царь наказав Мазепі виступити з України з усім військом на поміч Польському королеві. Мазепа вийшов, коло Київа перейшов Дніпро і 15-го червня (юня) отаборився коло Паволочі; сюди ж прибув до його із своїми полчанами і Семен Палій. Мазепа вітав його приязно, а тим часом нишком листувався із князем Головіном. 10-го липня (юля) він покликав Палія і став дорікати йому, що його козаки свавільно розправляються з орандарями та панами і на се скаржиться й Король. „На те вони люде вольні, - одказав Палій. - Що я з ними подію?" Тоді Гетьман переказав йому царське бажання, щоб він їхав у Москву. „Нема чого міні туди їхати" - одмовив Палій і хотів іти до свого обозу, але Мазепа не пустив його і зараз написав про се Головінові, а 24-го серпня (августа) сповіщав його, що під караулом одпровадив Палія і його пасинка Сімашка у Батурин, і звелів їх держати там до приказу царського. Тим часом у Польщі люде метушилися і не знали, кого й чого держатись: одні держалися короля Августа, а другі переходили на бік Карла XII, котрий вже взяв Варшаву, Краків і Львів. Переяславський полковник Мирович, що стояв у Львові із 10.000 козаків, мусів був одступити у Броди. Багато зневаги терпіли козаки од Поляків і од Шведів, а тут ще до того у Червоній Русі почалися пошесті та болісті, і через те козаки мусіли зовсім вернутись до-дому. Мазепа, котрий теж ходив із військом походом на Волинь, повернувся до Батурина. Сі походи козацькі, здається, мало допомогли королеві Августові, а козакам далися добре в знаки; через них козаки лихі були й на Шведів. У початку 1705 року Мазепа був у Москві, а в березолі (марті) туди привезено Палія і пасинка його Сімашка. Після допиту, звелено було їх заслати в Сібір, у Єнисейськ, але чогось пізніш сей наказ перемінено, і Палія заслано у Верхотурьє, а звідтіль у Томськ, де він мав пробувати аж до смерті.
Другий поход на Волинь
По весні 1705-го року Мазепа, з наказу Царя, вирядив 4.500 козаків, під проводом наказного Гетьмана, Прилуцького полковника, Дмитра Горленка на Литву, а сам 18-го червня (юня) виступив на Поділля; звідтіль пішов він на Волинь, щоб плюндрувати маєтності тих польських панів, котрі пристали на бік Шведського короля. Так він дійшов до Львова. Далі мусів він іти, щоб поєднатися з Саксонським військом короля Августа, але не зустрів його і повернув на Волинь. Тут він став табором у місті Дубні, покинувши частину свого війська у воєводстві Белзському, а частину у землі Холмській. Тим часом у Варшаві 3-го вересня (сентября), з волі Карла XII, короновано Станіслава Лещинського на короля Польського. Таким побитом у Польщі було два королі в-раз. Новий король Станіслав зараз же почав запрошувати Мазепу, щоб він пристав на його бік, і обіцяв козакам усякі вольності: але Гетьман, ще до якого часу, не виявляв своїх замірів і про сі запросини повідомив Московський уряд.
Княгиня Дольська
Пробуваючи у Дубні, Мазепа їздив до Білої Криниці і там хрестив із княгинею Ганною Дольською дочку її сина од першого чоловіка, князя Вишневецького. Ся княгиня Дольська, удова по двох чоловіках, була ще не стара, дуже красива і приваблива. Вона сильно вразила гетьманське сердце і, здається, на сих хрестинах було кинуто перше зернятко спокуси - перейти на бік Шведів і з'явилася надія визволити Україну з-під московського гніту. А гніт сей був дуже тяжкий, і до Гетьмана з усіх кутків України приходили скарги на насильства, знущання і свавільство московських військових людей над козаками. Повернувшись до свого Батурина, Мазепа одержав звістку, що у-літку прибуде на Україну Царь, щоб оглядіти Київську кріпость. У кінці червня (юня) Гетьман зібрав до Київа козаків і сам поїхав стрічати Царя, котрий повинен був приїхати туди водою. Пробуваючи у Київі, Гетьман одібрав листа од своєї куми Дольської; в тому листі вона, імям короля Станіслава, радила Мазепі пристати до Шведів і впевняла, що все, чого Гетьман бажає, справдиться. Се був вже другий лист од неї, і про сі листи знав тільки Генеральний писарь Орлик; але й він не знав, як Гетьман ставиться до них, бо Мазепа не виявляв своїх замірів і лаяв при Орликові Дольську за її вигадки, кажучи: „проклята баба з глузду з'їхала!" 4-го липня (юля) 1706-го року приїхав у Київ царь Петро. Почувши тут, що Карл XII прямує на Україну, він виправив князя Меньшикова з кінними ватагами на Волинь, а Мазепі звелів допомагати йому і бути під його началом. Дуже вразило се старого Гетьмана, - і як Гетьмана, і як чоловіка, що вважав себе далеко вищим і родом і по освіті, ніж Меньшиков. Карл XII на сей раз не пішов на Україну, а повернув у Саксонію. Там у замку Альтранштадті було складено умову; по тій умові Август II зрікся Польської корони, зостався тільки королем Саксонським і порвав згоду з Московським царем.
Мазепа й Меньшиков
Таким по-битом Мазепі не довелося ставати під начало Меньшикова, але ся образа глибоко запала в серце Гетьманові; а тут ще й княгиня Дольська знов писала в листі до нього, що вона чула, ніби-то князь Меньшиков має на думці скинути його з гетьманства і самому стати Гетьманом України. Про се справді була чутка, і Мазепа знав, що Меньшиков клопотав у Царя про те, щоб його зроблено було князем Чернигівським. Се князівство повинно було простелити йому шлях до гетьманства. Мазепі ж, щоб задовольнити його, Царь хотів виклопотати титул Австрійського князя, про що вже почали листуватись із Австрійським урядом. І Мазепа таки одержав сей титул аж перед смертью. На той час, як Петро пробував у Київі, Гетьман зробив за-для, Царя бенкет. На тому бенкеті була уся українська старшина і московські вельможі, котрі були коло Царя, по-між ними й Меньшиков. По обіді Меньшиков узяв Мазепу за руку і, сівши з ним осторонь, почав йому казати так, що де-хто з старшини і полковників чули: „Гетьмане Іване Степановичу! Час братись за ворогів", - промовив він, підморгуючи на старшину. Потім почав говорити йому, що для спокою Царської величности і на користь самому Гетьманові, треба викоренити усю старшину; за се й будучі Царі славитимуть його, як найвірніщого з Гетьманів. „Небезпешно, - промовив Гетьман - не скінчивши одної війни з ворогом, розпочинати другу хатню війну". „Чи сих ворогів (себ-то, козаків та старшину) боятись і жаліти?! - одказав Меньшиков. Але тут Петро встав, щоб їхати, і розмова на тому урвалася. Як Царь і російські вельможі поїхали, Гетьман звернувся до старшини і полковників з такою мовою: „Чи чули, що казав князь? І таку пісню співають міні раз-у-раз у Москві і скрізь. Не попусти Боже, щоб сталося по їх думці!" Тут вже й старшина, почувши таке, почала ремствувати: „Служать козаки Цареві без усякої противности, послушливим серцем, своїм коштом робили такі далекі походи у Інфлянти, Польщу, Литву, у Донські городи і Казанське царство… Козаки гинуть там, терплять тяжку зневагу і образу від московських начальників, і за все се їм така дяка!" В додачу до сього Гетьман сказав: „Я сам добре знаю, що думають заподіяти зо мною і з вами: мене хотять довольнити князівським титулом Римської держави, усю старшину викоринити, міста наші під себе підгорнути, посадовити своїх воєводів або губернаторів; як що наші підуть навпроти, то за Волгу усіх перегнати, а Україну своїми московськими людьми осадити". Се дуже збентежило усіх, хто там був, і з того часу, з того бенкету, почалося ще більше ремство на Москалів. Старшина почала збіратись то в обозного Ломиковського, то в кого з полковників або з старшин. У полковника Апостола, котрий достав з бібліотеки Печорського манастиря „Гадяцькі пакти", тоб-то умови Гетьмана Виговськосо про федераційну спілку України з Польщею, довго радились про се і перечитували ту умову. Козацьке поспільство теж було неспокійне і гомоніло по хатах та шинках. Скрізь Мазепа бачив, що народ невдоволений Московським урядом, і сам добре розумів і спочував тому. Він бачив, що російське військо хазяїнує на Україні, наче в звойованій країні. Йому здавалося, неначе він чує голос, котрий промовляє: „Як ми за душу Хмельницького по-всяк-час Бога молимо і імя його славимо, що визволив Україну з-під лядської кормиги, так ми й діти наші на віки-віков душу й кості твої проклинатимемо, як що нас, за гетьманування свого, після смерті своєї, ти залишиш у такій неволі". Тим часом козаки ріжних полків вже пять літніх місяців, коли було чимало роботи й у свойому хазяйстві, працювали, з наказу Царя, над Київською кріпостью, та ще й на своїх харчах. Царь сказав, що кріпость збудовано в поганому місці і зробив нову закладчину, навкруги Печерського манастиря, та звелів, щоб доглядав за роботою Гетьман. Тільки аж у кінці жовтня (октября) прийшов царський дозвіл, щоб Гетьман пустив військо - голе, босе, обідране і голодне, та ще до того замучене тяжкою, незвичайною для козаків працею над кріпостью. Сам Гетьман поїхав до Батурина. Під новий 1707 рік Царь прибув у Жовкву, а 11-го квітня (апріля), з наказу Царя, туди ж прибув і Мазепа. Тут знов сталася друга потичка Мазепи з Меньшиковим, котрий самовладне, без волі Гетьмана, послав наказ компанійському полковникові Ганському, щоб він забрав на пів року гроші для війська і виступив у поход. Се страшенно розлютувало Гетьмана.
Єзуїт Заленський
Саме тоді приїхав до нього Львівський Єзуїт, ректор єзуїтської школи у Винниці, Заленський. Мазепа прийняв його на самоті, і що вони там балакали, про се ніхто не знає. Після того Гетьман послав його у Саксонію до короля Станіслава із своїм листом. Небавом Гетьмана і старшину одпущено з Жовкви, і він вернувся до Батурина. Вдома він перебув не довгий час, бо треба було поспішатись до Київа, де знову усі козаки - і городові, і охочекомонні - працювали над кріпостью. Тут 16-го жовтня Мазепа ізнов одібрав лист від Дольської і від короля Станіслава. Прочитавши його, ось що промовив старий Гетьман до свойого писаря Орлика, перед хрестом з часткою животворящого древа: „Я кличу Всемогучого Бога за свідка і заприсягаюсь, що не ради своєї користи, не ради високої пошани, не за-для багатства або инших примх, а за-ради усіх вас, що під моїм урядом і регіментом єсьте, і для жінок і дітей ваших, для загального добра матері нашої, бідної України, для користи усього війська Запорожського і народу Українського, для збільшення і розвитку військових прав і вольностей, хочу я, за помічю Бога, так зробити, щоб ви з жінками і дітьми вашими і край рідний з військом Запорожським не загинув а-ні під Москвою, а-ні під Шведами". Сими словами він виявив свої заміри, але до якого часу усе робилося потай, Орлик, і тільки Орлик, котрий присягнув нікому нічого не говорити, знав дещо про усе. Другої зіми знов приїздив Єзуїт Заленський до Мазепи з універсалом Станіслава до козаків і народу Українського. Він пробував у Бахмачі, а звідти Орлик привозив його двічи до Гетьмана на Гончарівку (урочище, де був палац Мазепи, за пів верстви од Батурина); там вони зачинившись, довго потаємці розмовляли.
Бунт Булавина
Тим часом при кінці 1707-го року з'явився на Запорожжі донський козак Кіндрат Булавин. Він заохочував Запорожців пристати до Донців, щоб битись з московським військом, вигубити бояр і усіх панів та усяких урядовців, До його пристало чимало Запорожської голоти і гультаїв. Але Мазепа вирядив проти нього компанійського полковника Кожухівського і Полтавського - Левенця, і вони вигнали Булавина з його ватагою з України та пішли на підмогу князю Долгорукому, що був посланий Московським урядом проти бунтівників. Так знищив Мазепа власного союзника, бо таким міг стати Булавин у борбі Мазепи з Москвою. На Дону Булавинові спочатку щастило: він розбив московське військо і зайняв місто Черкаськ; але тут він на-щось розділив свої сили, а через те незабаром його було розбито. Знаючи, яка буде йому кара і муки у Москві, як його піймають, він застрелився. 1.500 Запорожців, котрі були в його війську, обложив бригадір Шидловський у Бахмуті і, здається, винищив їх до одного, а Бахмут спалив. Частина Донців, під проводом Некрасова, утікла на Кубань, а потім піддалися Турції і оселилися по Дунайських плавцях у Добруджі. Там живуть потомки їх і досі і прозиваються „Некрасовцями". Ми ще стрінемося з ними далі. З самого початку гетьманування Мазепи він мав багато ворогів, і доноси на його присилано у Москву мало не що-року, але вони скомпановані були недотепно, в них було так небагато правдивих доказів, що Гетьманові не було чого боятись, - навпаки, через них Мазепа ставав в очах Петрових ще вірнійшим та ще більш прихильним до нього Гетьманом. Усіх доносчиків, починаючи з 1687-го року (з попа - розстриги з Путівля) і до посліднього часу, Московський уряд або сам карав на смерть, або присилав до Гетьмана, щоб він робив з ними, що схоче; і, треба сказати правду, Мазепа ніколи не уживав на зле своєї власти та посади: він не був лютий з роду. Так, ми бачимо, що з одданих йому доносчиків, він скарав на смерть одного тільки ченця Соломона, - небожа ж Самойловичового, Гадяцького полковника Михайла Василевича Галицького, він передав Московському урядові, і в Москві покарали його батогами за донос на Гетьмана та заслали у Сібір; Забілу, Солонину і Чалієнка він зовсім прощає і нічим не карає Суслу. Але тепер у 1708 році послано новий донос, котрий дуже збентежив Гетьмана. Донос сей з'явився саме тоді, як трохи не вся старшина козацька і Запорожжя скупились коло Гетьмана, щоб проголосити незалежність України, як от-от Карл XII мав рушити на Москву, а Станіслав - на Київ. Вийшов той донос од одного з найповажніших старшин - Генерального судді Василя Кочубея, котрий до того ще був і близький до Гетьмана чоловік; він знав усі думки і заміри старшин, у нього Мазепа часто гостював і по-приятельськи балакав із ним про багато де-чого такого, чогоб не сказав другому. Усе те дуже турбовало Гетьмана. Скоїлосяж воно ось через що. Мазепа був хрещений батько Кочубеївоі дочки Мотрі, і як кум, він часто бував у Кочубеїв.
Мотря Кочубеївна
Хрещениця його підросла і на його очах стала гарною дівчиною. Гетьман тоді був удівцем (його жінка вмерла у 1702 році), і задумав посватати свою хрещену дочку. Се дуже вразило Мотрину матірь, Любов Хведорівну Кочубеїху, котра й чути не хотіла про таке беззаконство, щоб хрещений батько узяв собі за жінку свою хрещену дочку. Але молодій Кочубеївні бажалося зробитись гетьманшою. Хатні сварки і лайка з матірью та велика охота досягти таки свого, повели до того, що дівчина покинула батьків і утікла в будинок до Гетьмана. Старі Кочубеї счинили галас і стали докоряти Гетьманові. Мазепа не стерпів тих докорів і, щоб вгамувати се діло, мусів одіслати Мотрю до батька, але після того він ще часто листувався із нею. Се було у 1704 і 1705 роках, але, здається, через те Гетьман з Кочубеєм не стали гірші, бо ми бачимо, що Кочубей після того бував на бенкетах у Гетьмана у Бахмачі та на Гончарівці, і сам Гетьман по-приятельськи приїздив до Кочубеїв у Диканьку і бував у їх господі в Батурині; виїзжаючи в поход Мазепа лишав замість себе у Батурині наказним Гетьманом Кочубея. Так було і у 1706 і 1707 роках.
Донос Кочубея
Раз якось, під час такого гетьманування Кочубея, приїхали до його ченці - по-між ними був чернець Никанор. Кочубеїха, котра була дуже крута і сувора на вдачу, досі не могла забути образи, що вчинив їй Мазепа, сватаючи її дочку, а свою хрещеницю, та передержуючи її у себе. Вона намоглася, щоб Кочубей вирядив того ченця, як певного чоловіка, із доносом на Гетьмана аж у Москву. Узявши з Никанора присягу і давши йому грошей, Кочубей вирядив його у Москву. Він багатів думкою, що як повірять там його доносові і скинуть Мазепу з гетьманства, то ся посада достанеться йому. Дожидався він свого посланця аж до 1708 р., і не діждався. Тоді він знайшов якогось Петра Яценка, вихреста з Жидів. Виявивши свої заміри приятелеві і своякові свойому, Полтавському полковникові Искрі, вони разом од себе обох вирядили того Яценка у Москву з другим доносом, а самі закликали у Диканьку до себе попа Івана Святайла і доручили йому скомпонувати ще один донос російському полковникові Осипову, котрий полковникував у Ахтирці, щоб він, сповістив про заміри Мазепи Київського воєводу, князя Голіцина. Князь, одібравши донос, одпровадив його до Царя, котрий саме тоді пробував у Бішенковичах. Як довідався про се Мазепа, то поспішив од себе послати лист до царя Петра. Петро звик вже, що на Мазепу часто приходять доноси, то він і на сей раз не звернув на нього уваги і доручив самому Гетьманові піймати доносчиків. Тоді Мазепа покликав до себе Гадяцького полковника Трощинського і охочекомонного Кожухівського і доручив їм ісхопити Кочубея та Искру. Але Миргородський полковник Данило Апостол, - дочку його держав старший син Кочубея, Василь - послав до Кочубея верхівця з порадою тікати в Крим. Здається, того хотів і сам Гетьман, і зроблено то було по умові з ним, бо полковник Апостол був головним спільником Мазепи у задуманому ділі - щоб одірвати Україну од Москви. Як би Кочубей та Искра утікли були в Крим, то донос їх не був би страшний а-ні Гетьманові, а-ні усій тій справі, що замислила старшина. Але, на лихо, Кочубей та Искра, котрі, тікаючи в Крим, доїхали були аж до Коломаку, чогось повернули на північ і як-раз попалися до рук Осипову. Сей несподіваний случай дуже збентежив Гетьмана і усіх його спільників. Кочубея, Искру та Осипова, як головних доносчиків, звелено було одпровадити зараз на допит до Смоленська, а звідтіль до Вітебська, де була головна кватиря московського канцлера Головкіна - йому доручено було сю справу. Туди ж були прислані з Москви піп Святайло, сотник Кованько, вихрест Яценко і чернець Никанор, як люде, що найбільше причетні були до того діла. Після допиту, Осипова пущено на волю, Кочубея та Искру присуджено скарати на смерть, Святайла одпровадити у Соловецький манастирь, Кованька завдати до Архангельська у військо, Яценка та Никанора заслати у Московські далекі міста. Усіх їх заковали у кайдани і одпровадили до Смоленська. Після того Кочубея та Искру, з наказу Царя, знов привезено до Вітебська; там їх знов допитували та мордували, та проте нічого нового не дозналися. Тоді одвезли їх до Смоленська, а звідтіль Дніпром одпровадили до Київа і посадили у новій Печорській кріпості. Мазепа стояв тоді обозом у Боршагівці коло Білої Церкви.
|
||
Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; просмотров: 357; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.236.241.39 (0.011 с.) |