Необхідні матеріали: медичний нестерильний бинт – 4 шт, 2 джгути та підручні при грі.

НАЗВА ГРИ: «Врятуй подругу!»

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА:

- Підручник «Почесна варта Говерли», Івано-Франківськ, 2008

-Посібник практичного пластування, ЛЧ - Тернопіль: Лілея, 1993

-В.М.Буянов. Перша медична допомога. - М.: Медицина, 1987

1. Вступ.Організаційні моменти. Час: 1 хв

2. Рани, їх види та ознаки інфекційних ускладнень. Час: 6 хв

3. Кровотечі. Види кровотеч. Види зупинок крові. Накладання джгута: помилки, ускладнення. Час: 7 хв

4. Пов’язки. Види пов’язок. Час: 5 хв

5. Поранення дикими тваринами. Перша допомога при пораненні твариною. Час: 4 хв

6. Перша допомога при укусі змії та отруйної комахи. Перша допомога при виявленні кліща. Комахи, що надокучають. Профілактика нападів надокучливих комах. Час: 4

7. Профілактика отруєнь і опіків від дикоростучих рослин. Отруєння отруйними грибами. Профілактика отруєння грибами. Час: 3 хв

8. Мозолі та видалення інородного тіла. Час: 3 хв

9. Гра Час: 10 хв

 

1.2 Рана - це механічне пошкодження, що характеризується порушенням цілісності шкіряного покриву слизових оболонок, а іноді й глибоких тканин, яке супроводжується болем або кровотечею.

Рани характеризуються трьома основними місцевими симптомами: біль, кровотеча, розкриття країв рани, яке залежить від величини, глибини і локалізації рани.

Загальні симптоми: поява шоку, втрата крові, травматичний токсикоз чи розвиток інфекції.

Рани класифікують:

за причиною виникнення

· випадкові

· операційні

· боєві

за характером пошкодження тканин:

· колоті – рани, які нанесені голкою, шилом, штиком, цвяхом та іншими гострими предметами. Особливістю колотих ран є невелике пошкодження шкіри ізначна глибина пошкодження порожнин, судин, нервів, різних органів. Через невелику зону розкриття країв ран, замкнутість раневого каналу і попадання мікробів глибоко в тканини колоті рани можуть бути дуже небезпечними через пошкодження внутрішніх органів і занесення до них інфекції. Можуть ускладнюватись важким нагноєнням та правцем.

 

· рвані – супроводжуються значним глибоким пошкодженям великої кількості тканин, особливо шкіри; характерні при травматизмі на дорозі, у сільському господарстві, промисловості.

 

· різані – рани, які нанесені ножем, склом, бритвою та іншими ріжучими предметами. Для них характерне широке розкриття країв та сильною кровотечею. Такі рани часто є поверхневими, заживання після хірургічної обробки проходить, як правило, без ускладнень.

 

· рубані – наносяться сокирою, шаблею, тесаком та іншими важкими гострими предметами. Характеризуються значним глибоким пошкодженням тканин і глибоким порушенням кісток та внутрішніх органів.

 

· кусані – характеризуються масштабними пошкодженнями, сильним мікробним забрудненням, через що часто ускладненюються гострою гнійною інфекцією.

 

· отруєні – невелике пошкодження тканин, виникає при укусах змій, комах, проникненні отруйних речовин (бойових, радіоактивних та ін.). Характерною є важка течія з розвитком симптомів загального отруєння організму, тому перш за все потрібно видалити отруйні речовини.

 

· вогнепальні - рани виникають внаслідок кульового або осколкового поранення. Вони бувають: наскрізні, якщо є вхідні і вихідні ранові отвори; сліпі, якщо куля або осколок застряє у тканині тіла; дотичні, якщо куля або осколок, пролітаючи по дотичній пошкоджує шкіру і м’які тканини тіла, але не застрягає в них.

 

· змішані – наявність одночасно декількох видів ран.

 

по відношенню до порожнин тіла:

- проникаючі

- непроникаючі

за наявністю інфекцій

· інфіковані(забруднені)

· асептичні(стерильні)

 

Перша медична допомога при пораненнях:

 

Перш ніж почати обробку і перев’язку рани, необхідно помити руки і обробити їх спиртом. Шкіру навколо рани 2-3 рази протерти марлею або ватою, змоченою дезинфікуючим розчином, починаючи від краю рани до периферії.

1. Зупинити кровотечу чи накласти пов’язку так, щоб у рану не потрапляли мікроби.

2. Зменшити біль шляхом створенням зручного положення пораненої частини тіла.

2. При можливості видалити чужорідні тіла (якщо вони не глибоко та не міцно зафіксовані і незначних розмірів).

3. Дезінфікувати рану (промити розчином перекису водню, обробити навколо йодним розчином, зеленкою, прополюсом, кип'яченою водою з милом).Якщо аптечних засобів немає, шкіру довкола рани дозволяється обробити бензином, одеколоном, а потім змастити йодом.

4. Накласти асептичну пов'язку(при невеликих ранах можна обійтись лейкопластирем. На великі рани варто накласти шину, щоб іммобілізувати ушкоджену частину тіла). У таборових умовах неглибокі рани бажано лікувати відкритим способом – без накладання пов’язки, проте із регулярним застосуванням антисептиків (йоду чи зеленки, як «підсушують» рану), адже під пластирем чи пов’язкою рана «мокріє», «запарюється» і внаслідок того гоється у 5-6 разів довше.

5. Після накладення пов'язки хворий повинний бути направлений у лікарню для хірургічної обробки рани.

6. Дати пораненому багато пиття, тим самим компенсуючи втрати крові та зневоднення.

При будь-якому пораненні дуже велику небезпеку становить забруднення рани – інфікування та крововтрати внаслідок нелокалізованої кровотечі. У відкриту необроблену рану мікроби із швидкістю світла потрапляють не тільки з предмета, яким вона нанесена, але також зі шкіри, одягу потерпілого, навіть повітря. Тому при наданні першої допомоги необхідно паралельно дотримуватися двох головних вимог: зупинити кровотечу і зберегти рану від забруднення.

Забої рекомендується змащувати зеленкою або розчином йоду, заклеїти

бактерицидним пластиром.

 

Ускладнення при ранах:

• Кровотеча

• Больовий шок

• Інфікування рани (нагноювання, зараження крові – сепсис, правець, сказ, гангрена)

• Пневмоторакс (здавлення серця, легенів, судин, розвиток загального тяжкого стану - плевропульмонального шоку)

• Інтоксикація

• Гемоторакс

• Травматичний шок

 

 

1.3

Кровотеча - це витікання крові з кровоносних судин, внаслідок порушення цілісності судинної стінки.

Причиною кровотечі можуть бути: травми, руйнування стінок судин при

хворобах (пухлини, запальний процес).

Види кровотеч залежно від того, куди витікає кров:

1) Внутрішня кровотеча – це така, при якій кров виливається у грудну,

черевну чи порожнину черепа або у м’які тканини.

Паренхіматозна кровотеча:

• Виникає у впадку пошкодження внутрішніх органів (печінки, нирок, легенів)

• Небезпечна для життя

• Важко діагностується

Встановити її наявність можна тільки за зовнішніми ознаками. Такими ознаками є: блідність шкіри та слизових оболонок; частий, слабко наповнений пульс (іноді він не відчувається зовсім, часте дихання).

Перша медична допомога:

Негайно викликати швидку медичну допомогу, а до її прибуття потерпілого покласти лежачи або напівсидячи і не рухати з місця. До ймовірного місця кровотечі (живота, грудей, голови) прикласти холодний компрес (мішечок із льодом чи снігом, грілку або пляшку з холодною водою).

 

2) Зовнішня кровотеча – це така, при якій кров через рану витікає назовні.

Залежно від типу і розмірів пошкоджених судин розрізняють такі кровотечі:

· артеріальні

· венозні

· капілярні

Артеріальна кровотеча – така, при якій порушується цілісність артерії. Вона є найнебезпечнішою, бо внаслідок такої кровотечі швидко

втрачається великий об’єм крові, якщо не надати першу допомогу.

Ознаки:

- кров б’є у вигляді пульсуючого струменя подібного до фонтану та витікає дуже швидко;

- кров має яскраво-червоний колір;

Перша медична допомога:

Необхідно терміново вище від місця поранення притиснути пальцем ушкоджену судину й накласти медичний або саморобний джгут. У жодному разі не нижче, адже це спровокує ще більше посилення кровотечі (кров рухається від серця до органів). Одразу викликати швидку чи звернутися до лікаря.

 

Венозна кровотеча - це така, при якій порушується цілісність вени. Найчастіше артеріальна і венозна кровотечі виникають у місцях

пошкодження магістральних кровоносних судин, які розташовані близько до поверхні тіла.

Ознаки:

• кров витікає повільно, проте рівномірно;

• кров має темно-вишневого кольору;

• відсутній пульсуючий струмінь;

Перша медична допомога:

Зупинити таку кровотечу можна накладанням тиснучої пов’язки, а

при пораненнях великих ран – джгутом, накладаючи його нижче місця

поранення, подалі від серця. Одразу після надання першої медичної

допомоги необхідно викликати лікаря.

Капілярна кровотеча - це така, при якій порушується цілісність капіляра, підшкірної клітковини чи м’язів.

Ознаки:

• кров витікає повільно і краплями;

• легко зупинити;

• кровоточить уся поверхня рани.

Перша медична допомога:

Перш за все рану обробляють перекисом водню або настойкою йоду і накладають чисту марлеву пов’язку, яка захищає від мікробів і сприяє швидкому згортанню крові.

 

Часто від зміни режиму дня, клімату, перенапруження тощо на таборах трапляються кровотечі з носа. У випадку кровотечі з носа потерпілого слід посадити, відхилити голову, покласти до перенісся холодний компрес або лід, обережно приплюснути ніздрі. Добре зупиняє кровотечу ватний тампон, насичений 3- процентним розчином перекису водню і закладений до носа.Добре занурити на якийсь час руки в холодну воду.

 

Головне правило зупинки кровотеч: втратити якомога менше крові.

Залежно від виду, характеру, сили, розмірів і локалізації кровотечі існує кілька способів її зупинки:

1. пальцевий натиск. На кінцівках притискають судини вище рани, на шиї і голові - нижче. Стискання судин проводять кількома пальцями.

Даний метод швидко втомлює.

 

2. максимальне згинання кінцівки у суглобі. Фіксування у такому положенні руки у ліктеому суглобі чи ноги у колінному або кульовому суглобі із подальшим закріпленням їх у такому стані бинтом. За таких умов кровотеча послаблюється внаслідок перегинання артерій.

 

3. тиснуча, туга пов’язка. На рану накладають стерильну пов'язку,

далі прикладають великий жмут вати і фіксують круговими турами

бинта. При продовженні кровотечі накладають ще один валик і ще

тугіше його забинтовують. Даний метод особливо ефективний при

поверхневих пораненнях голови та кінцівок, для зупинки зовнішніх венозних і капілярних кровотеч.

 

4. підняття травмованої кінцівки вгору. Відносно знижує тиск, тому кров витікає повільніше.

5. джгут або джгут-закрутка. Джгут-закрутка накладається так, щоб закрутка була попереду (зверху) кінцівки; джгут обводять навколо кінцівки і зав'язують. Кінцівку стискують шляхом закручування дерев'яної палички до припинення кровотечі. Паличку закріплюють. Якщо рана знаходиться на шиї, обличчі, голові і накласти джгут немає можливості, то потрібно затиснути долонею місце вище рани і негайно викликати лікаря.

 

Накладання джуга – метод, що застосовується при сильних кровотечах, коли всі вищеперелічені методи не допомагають. Накладання джгута – НЕрекомендоване Міжнародним Червоним Хрестом.

 

Перед накладанням джгута потрібно:

• Звільнити ушкоджену ділянку від одягу

• Підготувати місце для накладання джгута (забинтувати кінцівку або вкрити її чистим шматом тканини вище рани, щоб не защемити джгутом шкіру)

• Накласти на рану стерильну пов’язку

Замість джгута можна використати гумову трубку 1-1,5м завдовжки. Якщо немає гумових джгутів, то можна використати краватку, хустку, шарф, шматок тканини, зробивши з них закрутку.

Джгут накладають на стегно, гомілку, плече або передпліччя.

При можливості джгут накладають дві особи: одна притискує пальцями судину вище рани (адже зупинятиметься артеріальна кровотеча), а друга готує місце для джгута.

Місце накладання 10 см від рани і вище місця кровотечі. Джгут розтягують руками і накладають циркулярні тури так, щоб вони покривали один одного, кінець закріплюють гачком до ланцюжка, за їх відсутності – зав’язують вузол.

Правила накладання джгута

1. тимчасово зупиняють кровотечу, притискаючи пальцями судину;

2. на місце накладання ставлять прокладку з м'якої тканини так, щоб не утворились складки;

3. джгут накладають вище місця поранення при артеріальній кровотечі, нижче – при венозній;

4. правильне накладання джгута перевіряємо за припиненням кровотечі з рани, зникненням пульсу і блідістю шкіри;

5. до джгута чи одягу обов'язково прикріплюємо записку із вказаною датою та часом накладання.

6. щогодини, а взимку через кожні 30хв, джгут послаблюють. Дуже небезпечно тримати його більше ніж 2год

7. якщо кровотеча відновилась після попускання, необхідно вдатись до пальцевого натискання судин, пізніше джгут накладають вище попереднього разу;

8. забороняється залишати хворого без нагляду

Помилки при накладанні джгута:

· Джгут накладений на голе тіло

· Засильно чи заслабо затягнутий

· Накладений без нагальної потреби

· Без супровідної записки

· Не здійсне знерухмлення кінцівки потерпілого

· Джгут не помітний закритий одягом, бинтом чи т.п.

 

 

1.4 Пов’язка – це асептичний засіб у вигляді перев’язувального матеріалу. Асептика спрямована на зупинення кількості мікроб, що можуть потрапити у рану, отже все, що торкається рани, має бути стерильним.

 

Пов'язки є двох видів:

· тверді (гіпсові, шинні, желатинові, крохмальні), які переважно

застосовуються для іммобілізації і при переломах;

· м'які (бинтові, лейкопластерні, косинкові), які утримують та

закріплюють перев'язочний матеріал.

Пов'язка складається з двох частин - матеріалу, що накладається на рану та фіксуючого матеріалу. Бинтові пов'язки є найбільш поширеними, їх

накладають на будь-які частини тіла з метою затримати перев'язочний

матеріал та тимчасової зупинки кровотечі.

Тимчасово зупинку зовнішньої венозної та капілярної кровотеч виконують за допомогою тугих пов'язок.

Правила накладання пов’язок:

• Рану «вкривають» серветкою чи бинтом у 5-6 шарів;

• Зверху кладуть гідроскопічну вату;

• Міцно забинтовують;

• Людина, яка бинтує, повинна знаходитись обличчям до того, кого

вона бинтує (щоб бачити реакцію);

• Потерпілий під час бинтування повинен мати зручне положення;

• Частина тіла, яку бинтують, повинна бути нерухомою, з розслабленими м`язами і доступною для того, хто бинтує;

• Початок бинта – у лівій руці, головка у правій, до того ж вона

знаходиться зверху по відношенню до основи бинта. Бинтують за

годинниковою стрілкою;

• Кожна пов’язка починається з закріплюючого або фіксуючого туру

(роблять перший круговий тур, кінець відгинають і закріплюють

наступним туром.);

• Частина тіла, яка бинтується, а особливо кінцівки повинні знаходитися

в тому положенні, в котрому вона буде після накладання пов`язки та з

урахуванням того, чи буде потерпілий ходити, сидіти, лежати…

• Якщо пов`язка тривожить потерпілого, необхідно її послабити чи

змінити напрям турів бинта.

 

При наданні першої допомоги частіше всього застосовують м'які

пов'язки, до котрих відносяться клеєві косинкові, пращевидні, контурні,

бинтові та тверді - шинні пов'язки.

Клеєві пов'язки в основному накладають для захисту рани від впливу

навколишнього середовища. При пов'язках перев'язувальний матеріал фіксують до шкіри навколо рани за допомогою лейкопластиру тощо.

Косинкові пов'язки накладають з куска матерії, який вирізаний або

складений у вигляді прямокутного трикутника (косинки). Такі пов'язки

закріплюють шпилькою або зв'язують кінці косинки.

Пращевидні пов'язки можна зробити із широкого бинта або куска

матерії довжиною 75-80 см. З обох кінців смужку розрізають уздовж з таким розрахунком, щоб середня її частина довжиною 15— 20 см залишалась цілою.

Нерозрізану частину смужки накладають на потрібну частину тіла в

поперечному направленні. Надрізані кінці кожного боку перехрещують між собою таким чином, щоб нижня частина смужки стала верхньою, а верхня - нижньою, та зв'язують такою ж смужкою з протилежного боку. При накладенні пов'язки на ніс та верхню губу два кінці проводять вище вушних раковин та зв'язують на потилиці, два інших - нижче вушних раковин та зв'язують на шиї.

При накладанні пов'язки на підборіддя нижні кінці смужки проводять

вперед вушних раковин та зв'язують на тіменній частині, верхні – проводять нижче вушних раковин, над потилицею, перехрещують та через скроневі ділянки виводять на лоб, де і зв'язують.

 

Основні типи бинтових пов'язок:

· Кругова - пов'язка, при котрій всі тури бинта кладуться на одне і те

ж місце, повністю перекриваючи один одного.

· Спіральну пов'язку накладають при необхідності забинтувати знач-

ну частину тіла.

· Вісімкоподібна пов'язка - це пов'язка, при котрій тури бинта на-

кладають у вигляді вісімки. Різновидами вісімкоподібної пов'язки є

колосоподібна, пов'язки, що сходяться та розходяться.

· Сітчасто-трубчасті пов'язки - еластичні бинти у вигляді труби

(рукава) із сітчастого трикотажу.

 

Техніка накладання м 'яких пов'язок на окремі частини тіла

Для закриття частини голови, вкритої волоссям, найчастіше використовують просту та надійну бинтову пов'язку - чепець. Менш надійна є пов'язка-шапочка.

Пов'язка на око починається з накладання колового туру через лобно-потиличну ділянки. Другий тур у потиличній ділянці спускають ближче до шиї і виводять під вухом на обличчя через ділянку ока на лоб. Третій тур - закріплювальний, коловий. Наступний тур знову косий і т. д.

На ділянку вуха накладається зручна «неаполітанська» пов'язка.

На потиличну частину та шию накладають вісімкоподібну пов'язку.

Нижню щелепу можна надійно закрити за допомогою пов'язки, яка маєназву «вуздечка».

Сітчасто-трубчастим еластичним бинтом перев'язувальний матеріал може бути надійно закріплений на всякій частині голови та обличчя: зручні та легко накладаються на ніс, верхню губу, підборіддя та череп пращеподібні та контурні пов'язки.

 

На кисть в частині промінезап'ясного суглобу звичайно накладають

вісімкоподібну пов'язку. Щоб закрити велику рану кисті та пальців,

застосовують повертальну пов'язку. (г)

Передпліччя краще всього закривати спіральною пов'язкою.(а, б)

При необхідності зафіксувати ліктьовий суглоб у зігнутому положенні,

накладаючи різновид вісімкоподібної пов'язки - пов'язку, що сходиться.(д)

На колінний суглоб краще всього накладати пов'язку, що розходиться.

Пов'язки на нижню половину живота та верхню третину бедра легко зісковзують, тому застосовують комбіновану пов'язку, яка укриває живіт, сідницю та бедро. При чергуванні спіральних та колосовидних пов'язок створюється дуже міцна пов'язка на бедро, сідниці, нижню частину живота.

Найбільш простою пов'язкою, яка накладається на грудну клітку, є спіральна.

 

 

1.5 Великі хижаки трапляються таборовикам рідко. Відчуваючи людину задовго до того, як вона зможе їх побачити, майже завжди сходять з дороги. Якщо потурбувати тварину, переслідувати її або поранити, вона може стати небезпечною. Загроза тварин і в тому, що вони є носіями різних захворювань (вовки, лисиці, бродячі собаки і коти переносять глисти, можуть страждати на сказ, грибкові та інші захворювання).

 

Укуси можуть бути:

- Легкі (неглибокі укуси плеча, передпліччя, нижніх кінцівок або тулуба).

- Середньої тяжкості (поверхневі одиночні укуси, подряпини від зубів).

- Важкі (будь-які укуси голови, обличчя, шиї, пальців рук: множинні або широкі укуси; кожні укуси, нанесені дикими м'ясоїдними тваринами).

Якщо укус неглибокий, потрібно для початку приготувати 20% мильний розчин і промити ним уражену ділянку. Готується такий розчин дуже легко: беремо один шматочок туалетного мила або третю частину мила господарського і розчиняємо його в двох склянках води. Насправді в таких випадках краще всього вдаватися до допомоги господарсько мила, який містить у своєму складі найбільшу кількість лугу. А адже саме лугу властиво вести боротьбу з вірусом сказу. Отриманим розчином ретельно промиваємо уражену ділянку протягом п'яти хвилин. Потім використовуємо антибактеріальну мазь, щоб попередити розвиток інфекційного процесу. Наносимо мазь, після чого накладають стерильну пов'язку. Навіть незначні ранки вимагає особливо пильної уваги. Запам'ятайте, в таких випадках рана повинна гоїтися дуже швидко. Якщо ж у місці ураження виникли гнійні виділення, з'явилося почервоніння або припухлість, тоді як можна швидше отримаєте консультацію фахівця. При розвитку інфекції може спостерігатися і підвищення температури тіла.

Якщо ж укус глибокий і супроводжується кровотечею, тоді в найпершу чергу варто пам'ятати про те, що сама кровотеча допомагає очистити рану від слини тварини, так що зупиняти її відразу ж не варто. Для початку промийте рану 20% розчином з милом протягом десяти – п'ятнадцяти хвилин. Після цього обробіть шкірний покрив навколо рани етиловим спиртом або спиртовим розчином йоду, після чого накладіть чисту пов'язку. Вату в таких випадках краще всього не використовувати, оскільки вона може приклеїтися до рани, і потім її буде дуже важко видалити. Як тільки все це буде зроблено, відправляйтеся за медичною допомогою, так як тільки лікарі-фахівці в разі потреби зможуть ввести потепіломя щеплення проти сказу, правця тощо.

 

1.6 Укуси отруйних змій є неабияк небезпечними, особливо у таборових умовах.

Симптоми укусу:

• в місці укусу, що має вигляд двох дірочок у тілі, виникає різкий і тривалий біль і набряк, який розповсюджується на весь організм;

• наявний внутрішній крововилив;

• можливі запаморочення та нудота;

• загальна слабкість, можливі марення чи послаблений зір;

• зниження кров'яного тиску;

• інколи - надмірне збудження;

• можлива втрата свідомості та шок

Перша медична допомога при укусах змії:

1. Важливо з першої хвилини призупинити розповсюдження отрути.

2. Заспокоїти хворого і знерухомити всі частини тіла, оскільки в нерухомому положенні отрута всмоктується повільніше.

3. Створити місцевий холод.

4. Промити рану розчином йоду або 1% розчином перманганату калію.

5. Дати знеболююче і випити чаю, молока чи води.

6. Негайно транспортувати до лікарні, де хворому введуть сироватку.

 

Заборонено:

1. Давати спиртні напої, оскільки це сприяє прискоренню всмоктування отрути.

2. Припікати рану та використовувати інші травмуючі заходи.

3. Розрізати місце укусу, щоб висмоктати отруту. Може стати причиною занесення інфекції.

4. Накладати джгут, оскільки отрута поширюється по лімфатичних вузлах.

5. Відсмоктувати отруту, якщо пошкоджена слизова оболонка ротової порожнини.

 

Лісові кліщі – маленькі хитрі хижаки, що «полюють» на відкриті ділянки шкіри людей і тварин. Висмоктуючи людську кров, здатні не лише створювати біль та дискомфорт, але і можуть бути переносниками енцефаліту. Далеко не всі кліщі переносять енцефаліт, та все ж, якщо ви плануєте мандрівку чи табір з дітьми на наприкінці весни чи на початку літа, варто зробити довідку про енцефалітну небезпеку району таборування.

При виявленні кліща варто намастити уражену ділянку шкіри яким-небудь жиром чи вазеліном та зачекати, поки кліщ почне задихатися і висуне голову з-під шкіри.

Можна витягувати кліща за допомогою людської волосини, яку зав’язують на шиї кліща та коловими рухами «викручують» кліща із тіла.

Найменш безпечним способом є видалення кліща пінцетом, адже у такому випадку голова кліща чи навіть частина тіла можуть залищитися у тілі потерпілого.

Укуси бджіл та ос іноді приводять до досить хворобливого стану потерпілого. Перша допомога полягає у видаленні жала бджоли (оса жала не залишає), дезінфекції ранки і накладанні на неї спиртового компресу. Добре сприяє ліквідації токсичних явищ прийом усередину ефедрину.

До надокучливих комах можемо зарахувати мошок, комарів, ґедзів, мокриць тощо. Їхні укуси не становлять великої небезпеки, проте якщо вони багато чисельні, то можуть спровокувати свербіж, набряк, втрату апетиту, підищену дратівливість тощо.

На ринку товарів для боротьби із такими комахами є широкий вибір засобів: креми, спреї, мазі, лосьйони, рідини, гелі, сухі спіралі для підпалу. Такі засоби часто є ефективним протягом незначного часу, а деякі з них є вогненебезпечні.

Відлякуючі речовини типу кремів «Тайга», «Табу», рідин «Репудин», «На привалі», «Дета», «Off», «Стоп-комар» тощо.

1.7. У деяких, безпечних на перший погляд рослин, листя, стебла, насіння і ягоди містять отрутні компоненти, які і викликають такі опіки та отруєння. Всього 2% з усіх рослин отрутні, однак у лісах вони зустрічаються не так вже і рідко, як хотілося б.

ЯКІ РОСЛИНИ ЗАЛИШАЮТЬ ОПІКИ?

Існують такі рослини, до яких достатньо лише доторкнутися для одержання сильного опіку шкіри з наступним утворенням пухирів. Зокрема, до таких відносяться вовче лико, бульбоносний бутень, синій борець (аконіт), борщівник, кропива, первоцвіт та інші.

• Ясенець

До цієї рослини краще не наближатися. Вона залишає на шкірі опіки, плями та фляки, які можуть протягом декількох місяців зберігатися на шкірі.

Опіки з'являються під впливом ефірної олії, що міститься в суцвіттях ясенця, і тому нюхати дану рослину особливо небезпечно!

• Борщівник

Це одна з найпоширеніших отрутних рослин, які можуть залишати на шкірі опіки. Зустріти її можна у будь-якому місці: у лісі, на лузі, на дачній ділянці або на узбіччі. Борщівник може досягати 2,5 м у висоту. Він дуже примітний, і його важко не помітити. У рослини велике листя, білі квітки, зібрані в парасольку, і порожнє стебло.

Усього налічується близько 70 видів цієї рослини. У нашій країні в основному росте борщівник Сосновського, що був привезений з Кавказу після Другої світової війни.

Рослина дуже стійка, і боротися з нею досить складно: вона витримує мороз до 10 градусів, її не вбивають отрутохімікати і вона абсолютно невибаглива до умов.

Стебла, листя і плоди борщівника містять речовини фурокумарини, які істотно підвищують чутливість шкіри людини до ультрафіолетових променів. Це і є основна небезпека рослини: на відкритому сонці сік борщівника здатний викликати серйозні опіки. Спочатку ви помітите почервоніння, а пізніше з'являться хворобливі відчуття і вилізуть пухирі з рідиною всередині.

Особливо небезпечний борщівник у період свого цвітіння, що триває із середини липня до кінця серпня. Смертельно небезпечна ця рослина для людей з алергією. Контактуючи з нею, у схильної до алергії людини набрякає гортань, викликаючи удушшя, і це може стати причиною смерті. Примітно, що реакція на контакт із цією рослиною досить індивідуальна. Наприклад, найбільш чутливі до опіків борщівника блондини зі світлою шкірою.

• Кропива

Це одна з відомих усім рослин, що теж здатна залишати опіки. На кінчику кожного з волосків цієї рослини перебувають солі кремнію. Доторкаючись до рослини, цей кінчик обламується, і його краї врізаються у шкіру, впроваджуючи у неї подразнюючий сік.

ЯК ДІЯТИ, ОДЕРЖАВШИ ОПІК ВІД борщівника?

• Потрібно захистити ділянки дотику шкіри з рослиною від сонячних променів мінімум на дві доби;

• Промити уражені місця великою кількістю води з густою мильною піною;

• Обробити спиртом або слабким розчином марганцівки (знежирює шкіру, чим послаблює ураження);

• Обробити шкіру пантенолом або іншим засобом від опіків;

• Невеликі пухирі краще не чіпати. Якщо вони продовжать зростати - потрібно сходити до лікаря, щоб він розітнув їх у стерильних умовах.

Одержавши опік від кропиви, шкіру потрібно протерти лосьоном, що містить спирт, а від вовчого лика допомагає синтоміцинова мазь і мазь Вишневського.

При опіках ясенцем (неопалимою купиною):

• Промийте місце контакту великою кількістю мильної води.

• Якщо дотик не помітили, а вранці виявили пухирі - обробіть їх пентанолом і максимально довго не розривайте. Якщо міхур лопне, його потрібно щодня промивати розчином перекису водню і накладати захисну пов'язку.

• Головне - це тримати рану в чистоті, щоб не було зараження

Отруєння грибами

Симптоми отруєння грибами. Розрізняють чотири групи симптомів отруєння людей грибами, у тому числі:

Перша група - отруєння грибами строчками, виявляється через 6-10 годин,з'являється слабкість, нудота, блювота, іноді розлад шлунку.

Друга група - отруєння блідою поганкою і близькими до неї видами грибів,виявляється через 8-24 години, з'являються раптові болі в животі,

блювота, розлад шлунку, слабкість, зниження температури, висока

імовірність смертельних наслідків.

Третя група - отруєння мухоморами виявляється через 30 хвилин - 6 годин,з'являється нудота, блювота, розлад шлунку, запаморочення, марення,розширення зіниць. Рідко наступає смерть.

Четверта група - отруєння опеньками несправжніми, жовчним і чортовим

грибом та неспецифічне отруєння їстівними грибами при неправильном

приготуванні, зберіганні та заготівлі. Відсутні загальні ознаки отруєння, яке виявляється через 30 хвилин - 2 години розладом шлунково-кишкового тракту.

Головним принципом як лікарської, так і долікарської медичної допомоги при отруєнні грибами є видалення токсину, що не всмоктався. Вона може бути проведена різними способами. Важливо викликати блювоту (якщо не було мимовільної блювоти) і промити шлунок, випити води з активованим вугіллям (важливо щоб вона залишалася в шлунку якийсь час).

Слід підкреслити, що кількість активованого вугілля повинна бути достатньою – не менше 0,5-1 г/кг маси тіла (40-60 г для дорослої людини). Якщо діарея відсутня, до активованого вугілля можна додати послаблюючий засіб. Якщо пацієнта турбує багатократна блювота, не слід призначати протиблювотні засоби, оскільки блювота – важливий захисний механізм, який сприяє виведенню токсинів. З цієї ж причини не рекомендується усувати діарею медикаментозними препаратами.

Можна провести промивання шлунку. Для полегшення стану хворого варто прийняти спазмолітики (папаверин, Но-шпа, платифілін). Якщо блювота відсутня або не виражена, призначають пероральний препарат регидрон, він сприяє нормалізації водно-електролітного балансу.

Одразу звернутися до лікаря!

Зважаючи на те, що у таборових умовах категорично заборонено вживати гриби, то єдиною профілактикою отруєнь є дотримання цього правила.

 

1.8

Мозоль – місцеве розростання рогового шару шкіри (найчастіше це пальці ніг та рук та стопи), часто з'являються через незручне та мокре взуття. Тривалі мозолі можуть тріснути, в результаті поллється неприємна речовина і утворюється болісна рана,при цьому необхідно:

• промити перекиснем водню, дезінфікувати

• перев'язяти стерильною пов'язкою або обробити бактирицитним лейкопластирем, якщо немає можливості – прикласти подорожник

• використати проти мозольний пластир «Саліпод», змінити шкарпетки і взуття

1.9

Стороннім тілом може бути будь-який предмет, розміри якого дозволяють проникнути в отвір (в зовнішній слуховий апарат, носову порожнину,сітківку ока, горло через ротову порожнину).

Перша медична допомога:

Невдачі при усуненні сторонніх тіл вуха в багатьох випадках спричинені неспокійною поведінкою хворого, міцною фіксацією сторонніх тіл. Тому спершу необхідно знерухомити потерпілого.

Вухо:

Розрізняють два види сторонніх тіл - живі та неживі. Живі — різні

комахи (мошка, таргани, мухи тощо), неживі — дрібні предмети (ґудзики,

намистинки, горох, кісточки від ягід, насіння, шматочки вати тощо), котрі

попадають у зовнішній слуховий прохід. Неживі сторонні тіла частіше за все не викликають ніяких больових відчуттів і знаходження їх у вусі не

призводить до яких-небудь серйозних наслідків. Тому першої допомоги тут непотрібно. Більше того, необхідно підкреслити, що всякі спроби оточуючих або самого потерпілого витягти стороннє тіло може лише сприяти подальшому проштовхуванню цього тіла у глибину слухового проходу, травмування тканин та набряку. Вилучення таких тіл не спеціалістом категорично забороняється, тому що це може призвести до тяжких ускладнень.

Живі сторонні тіла можуть викликати неприємні відчуття - почуття

свербіння, болю тощо.

Тому необхідно:

• потерпілий лягає на здоровий бік, йому закапують вухо гліцерином, спиртом, олією чи навіть водою, лежить так 5-10 хв;

• перевертається на інший бік, комаха виходить разом із рідиною;

Якщо комаха не вийла – ніяких дій більше не робити, одразу звернутися до лікаря-отоларинголога.

Не можна використовувати голки, шпильки чи інші гострі предмети.

Ніс:

• видалення стороннього тіла з переднього відділу носа можна починати зі спроби його «видування»;

Дихальні шляхи:

• спершу треба різко і сильно відкашлятись;

• якщо предмет осів глибше, треба перехилити хворого через коліно і вдарити декілька разів по спині;

• маленьких дітей беруть за ноги, опускаючи головою вниз і декілька разів стряхають. Стороннє тіло може вийти з гортані

Око:

• необхідно припідняти повіку і за допомогою чистої хустинки обережно видалити його;

• промити око чистою водою;

• не варто терти око, можна легенько масувати від зовнішнього кутика ока в напрямі до носа, із сльозою може вийти непотріб.

Шкіра:

• акуратно чистими руками спробувати витягнути або використовуючи дезінфіковану шпильку;

• уражене місце змастити зеленкою або йодом;

• небезпека зростає, якщо частинки комахи залишаються в тканині

Травний тракт:

- необхідно посприяти його проходженню шляхом поїдання мякої їжі (хліб, варена капуста, пюре)

Проте якщо це гострий предмет, треба негайно відправити у лікарню.