Назва гри: «як іще врятувати подругу. »

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА:

- Підручник «Почесна варта Говерли», Івано-Франківськ, 2008

-Посібник практичного пластування, ЛЧ - Тернопіль: Лілея, 1993

-В.М.Буянов. Перша медична допомога. - М.: Медицина, 1987

-Навроцька Г.Т. Це треба знати всім

1 Вступ. Організаційні моменти. Час: 1 хв

2 Вивихи. Ознаки вивихів. Ускладнення після вивихів Час: 5 хв

3 Переломи. Ознаки переломів. Правила накладання шини. Надання ПМД. Час: 8 хв

4 Правила перенесення. Види транспортування хворого. Час: 5 хв

5 Відмороження. Ступені відмороження. ПМД при відмороженню кінцівок. Час: 5 хв

6 Замерзання. Клінічні ознаки. ПМД. Час: 4 хв

7 Термічні опіки. Опіки дихальних шляхів. Хімічні опіки. Час: 8 хв

8 Практичне заняття «Як іще врятувати подругу?». Час: 10 хв

 

2.2 При вивихах відбувається стійке зміщення суглобових поверхонь кісток.

Переважно вивих супроводжується розривом капсули суглоба. Для вивиху характерні укорочення або подовження кінцівок, наростаючий біль в суглобі, який різко посилюється при рухах, з утрудненням активних рухів і різке обмеження пасивних рухів. Змінюється і конфігурація суглоба: вивихнута кістка виступає на новому незвичному місці. При вивиху можуть бути пошкоджені зв’язки, судини, нерви.

Вправляти вивих може тільки медичний працівник! Самим це робити

не можна, оскільки невмілими діями можна ще більше травмувати зв’язки, судини, нерви.

Перша допомога полягає перш за все в тому, щоб створити пошкодженій кінцівці нерухомість. Для цього накладають фіксуючу пов’язку або шину. Потім потерпілого треба обов’язково доставити в лікувальний заклад. Якщо сильний біль, то слід дати знеболююче. Щоб зменшити більі набряк, рекомендується прикласти до місця вивиху грілку з холодною водою або змочений в холодній воді рушник.

Вивих в плечовому суглобі – найбільш часта травма плечової кістки, це

пояснюється анатомічними і функціональними особливостями цього суглоба.Вивих може відбутися не тільки при падінні на руку, але і при різкому русі рукою, наприклад, під час гри в баскетбол, волейбол, теніс.

Ознака вивиху плечової кістки в плечовому або ліктьовому суглобі –

рука знаходиться у вимушеному положенні, м’які тканини ніби западають в ділянку пошкодженого суглоба. Потерпілий відчуває різкий біль, особливо при намаганні рухати рукою, і тому він вимушений підтримувати пошкоджену руку здоровою.

Звичний вивих нерідко потребує вже оперативного лікування.

Вивих нижньої щелепи - це стійке зміщення суглобових поверхонь у

скроне-нижнє-щелепному суглобі.Воно може виникнути при надмірному розкриванні рота в момент позіхання, відкушування великого шматка хліба, при сміхові, а також при травмах обличчя.

Вивихи нижньої щелепи бувають односторонні і двосторонні.

Симптоми двостороннього вивиху:

- рот відкритий; -

- щелепа висунута вперед; -

- слинотеча;

- ковтання;

- - мовні затрудненння.

При односторонньому вивиху:

- рот привідкритий і ніби перекошений;

- щелепа висунута вбік.

Вивих, крім травматичного, можна вправити на місці.Потерпілого садять. Той хто надає допомогу стає обличчям до потерпілого, обгорнувши великі пальці руки бинтом або матерією,вводить їх в рот потерпілого, натискаючи на кут нижньої щелепи(задні кутні зуби), зміщуючи нижню щелепу вниз і назад,одночасно рештою пальців піднімаючи підборіддя

При травматичному вивихові необхідно прикрити рот потерпілого носовою хусточкою, накласти пов’язку, яка підтримує щелепу, і доставити потерпілого в лікарню.

2.3 Переломи – порушення цілісності кістки. Поділяються на:

• Без зміщення

• Зі зміщенням

- одиничні

- множинні

- закриті

- відкриті

Основні симптоми переломів:

- біль, що може спричинити шоковий стан;

-деформація, вкорочення пошкодженої кінцівки;
- порушення функції даної частини тіла;

- патологічна рухомість і крепітація (кістковий хруст);

- припухлість, гематома (крововилив).

Перелом призводить до порушення цілісності кісток, їх уламки можуть

залишатися на місці або зміщуватися. Переломи бувають закриті (без ураження шкіри) і відкриті (з раною над місцем перелому).

Надаючи першу допомогу, перш за все необхідно з’ясувати у потерпілого, якщо він при свідомості, або в очевидців надзвичайної події про одержану травму. Потім слід оглянути потерпілого, звертаючи особливу увагу на положення і рухомість кінцівок.

Якщо відбувся перелом, потерпілий відчуває різкий біль і обмеження рухів, з’являються припухлість, деформація кінцівок, яка викликається зміщенням кісткових уламків, синяки, іноді чути хруст в місці перелому внаслідок тертя кісткових уламків. При відкритому переломі не можна намагатися видалити з рани кісткові уламки або вирівнювати їх.

Обережним поверхневим промацуванням необхідно визначити місце найбільшої болючості, воно відповідає локалізації перелому. Необхідно

пам’ятати, що не можна самим перевіряти рухомість кісткових уламків,

вправляти їх, щоб не пошкодити м’які тканини, судини, нерви і причинити потерпілому додатковий біль, який може призвести до розвитку шоку. При підозрі на перелом першу допомогу надають в такому ж обсязі, як і при явному переломі.

При відкритому переломі, коли уламки кісток виступають з рани, слід зразу ж зупинити кровотечу і накласти стерильну пов’язку. Ці дії допоможуть попередити розвиток шоку від крововтрати, а також додаткове інфікування рани.

Основне, що необхідно зробити, – забезпечити нерухомість (імобілізацію) пошкодженої кінцівки. Для цього можна використати косинку, бинти, вату, ремінь, готові або імпровізовані шини.

При закритому переломі слід вжити заходи, щоб попередити подальше зміщення уламків, зменшити травмування м’яких тканин їх кінцями,

усунути або зменшити біль. Закриті переломи інколи важко діагностувати.

При закритих переломах відчувається сильний біль, ушкоджене місце

набрякає. Інколи спостерігається зміна форми кінцівки внаслідок

зміщення зламаної кістки. Важливим при переломах є забезпечення

максимальної нерухомості пошкодженої частини тіла. На пошкоджену

кінцівку накладають шину. Це тверда пластина, виготовлена із легких

матеріалів або металічної сітки. Вона вкладається в пов'язку, щоб забезпечити нерухомість забинтованої частини тіла. Однак при нещасних випадках користуються підручними засобами, виготовляючи шину з

доступних матеріалів. Для цього використовують дошку, щільний картон, фанеру, пластик та інші тверді матеріали. Щоб шина не тиснула на пошкоджену ділянку тіла, між нею і тілом повинна бути м'яка прокладка.

Для плеча фіксують плечовий, ліктьовий і променево-зап’ястковий; а для

стегна— тазостегновий (кульшовий), колінний і гомілковостопний

суглоби. Якщо шини немає, поламану руку прибинтовують до тулуби, а

поламану ногу — до здорової ноги.

При відкритих переломах необхідно припинити кровотечу і

захистити рану від забруднення. Для цього рану закривають стерильною

пов'язкою. За допомогою тугої ватно-марлевої пов'язки можлива зупинка

кровотечі. Після цього накладають шину і негайно відправляють хворого у лікарню.

Пошкодження деяких кісток вимагає особливих прийомів надання

першої допомоги. При переломах грудної клітки шину не накладають.

Якщо пошкоджена ключиця або лопатка, руку з пошкодженої сторони

підвішують на косинку, а в пахову впадину вкладають невеликий валик із

вати або будь-якої тканини. При підозрі на перелом ребра потерпілого

просять зробити глибокий вдих, а потім дихати неглибоко і туго перебинтовують грудну клітку.

Особливо небезпечні переломи кісток черепа і хребта. У таких

випадках потерпілого краще не чіпати, а невідкладну медичну допомогу

викликати на місце нещасного випадку. Якщо це неможливо, то хворого

дуже обережно кладуть на живіт на тверду рівну поверхню (широку

дошку, лист фанери, що можуть витримати вагу людини). Під голову і

плечі потерпілого кладуть м 'які валики і в такому положенні його

транспортують у лікарню. При підозрі на перелом кісток черепа

потерпілого можна переносити на звичайних ношах, але з опущеним

підголовником і без подушки. Голову фіксують валиком із ковдри чи

одягу, який укладають навколо голови у вигляді підкови і якомога

обережніше транспортують до лікарні.

Правила накладання шини:

- накладаючи шину слід пам’ятати, що треба забезпечити нерухомість не менше двох суглобів: вище і нижче перелому;

- щоб шина не тиснула, на кісткові виступи слід покласти м’яку підкладку: вату, одяг та інше.

- шину разом із підкладкою прибинтувати або міцно закріпити косинкою чи смужками матерії;

- коли немає ніяких підручних засобів ушкоджену ногу прибинтовують до здорової, а руку – до тулуба.

При переломі передпліччя руку згинають в лікті під прямим кутом. Пальці напівзігнуті, підкладають під них валик з марлі

або вати. Шину накладають на два суглоби, розташовані вище і нижче перелому (мал. №1).

При переломі плеча фіксують плечовий і ліктьовий суглоб

(мал. №2, №3).

При переломі променевої кістки в «типовому місці» Серед всіх пошкоджень скелета переломи кісток кисті і передпліччя складають приблизно 40-55%.

Відбувається це тому, що, падаючи, людина інстинктивно виставляє руку,

намагаючись пом’якшити удар. А найслабкіше місце променевої кістки –

променево-зап’ястковий суглоб. Це її анатомічна особливість. Тому саме тут частіше всього буває перелом. Його називають переломом в типовому місці.

Перш за все пошкодженій руці необхідно створити спокій. Для цього її згинають в ліктьовому суглобі під прямим кутом, а кисть повертають долонею до тулуба, дещо зігнувши пальці. Для фіксації руки в цьому положенні можна використовувати дощечки, міцний картон, декілька зв’язаних лозин (мал. №4).

Накладають такі імпровізовані шини по тильній і долонній поверхні передпліччя, обов’язково захоплюючи і ліктьовий суглоб. Шину зафіксовують бинтом, шарфом, рушником, сорочкою або простирадлом. Пов’язку не слід накладати надмірно туго, це може викликати анемію пальців кисті або збільшити набряк.

Якщо немає можливості відразу звернутися за допомогою до лікаря, слід

обкласти пошкоджене місце шматочками льоду або снігу в поліетиленовомупакеті або покласти холодний металевий предмет. Але не грілку, праску,гарячий пісок, оскільки це буде збільшувати набряк. Якщо біль буде сильний,можна прийняти аналгін, попередньо подрібнивши його.

До тих пір, поки не знімуть гіпс, накладений в лікувальному закладі, необхідно тримати руку в косиночній пов’язці. Під час сну намагатися надати їй підвищеного положення (мал. №5). Опускати руку донизу не можна, оскільки набряк від цього збільшується.

Для кращого загоювання перелому вже з перших днів починають виконувати легкі рухи пальцями. Під впливом тягаря м’язи ніби «розкріпачуються», в них обмежується циркуляція крові, що призводить до порушення їх повноцінного харчування і відновлення.

При переломі ключиці не можна вправляти виступаючі під шкірою кісткові уламки!П ерше, що необхідно зробити, це надати пошкодженій кінцівці потерпілого положення, при якому розслабляються м’язи плечового пояса і кісткові уламки стають менш рухомими. Це рятує від наростаючого болю, а саме основне – попереджує ймовірність пошкодження підключичного судинно-нервового пучка.

Необхідно зігнути обидві руки потерпілого в ліктях, відвести назад надпліччя і закласти за його спину будь-яку палицю, щоб він утримував її в ліктьових згинах(мал. №6). В такому положенні потерпілого слід доставити в лікувальний заклад.

При переломі стегна фіксують три суглоби –

кульшовий, колінний і гомілковостопний (мал. №8).

Якщо перелом закритий, шину краще накладати прямо на одяг, щоб попередити стискання шкіри, великих судин, нервів. Шину слід накладати швидко і

обережно, щоб не спричинити потерпілому додаткового болю. Шину фіксують не дуже міцно, але надійно. Якщо немає предметів, які можуть бути придатні в якості шин, руку можна прибинтувати до тулуба, а ногу – до непошкодженої ноги.

При переломах ребер для зменшення болю грудну клітку міцно перев’язують бинтами, рушником, простирадлом або надають потерпілому зручного для нього положення.

При переломі кісток тазу потерпілого необхідно покласти на спину на тверду рівну поверхню, зігнувши його ноги в колінах, дещо розвести їх в боки і підкласти валик під коліна (поза «жаби») (мал. №9).

При пошкодженні хребта найбільш небезпечним ускладненням є частковий або повний розрив спинного мозку. Тому потерпілого необхідно обережно покласти на рівну горизонтальну поверхню (підлога, щит, широка дошка) (мал. №10). Не можна намагатися посадити його, поставити на ноги, примушувати пересуватися і рухатися. Якщо після травми потерпілий лежить навзнак, дихання і кровообіг у нього збережені, необхідно лишити його в цьому положенні до приїзду «швидкої допомоги».

При пошкодженні шийного відділу хребта і переломах кісток черепа потерпілого укладають на спину на жорстку поверхню, а голову і шию фіксують з боків двома валиками із згорнутої одежі, ковдри, подушок (мал. №11).

Переломи щелеп – розповсюджена травма. При цьому мова і ковтання

забруднені, відмічається сильний біль, рот не закривається. Щоб створити нерухомість щелепи, на підборіддя накладають марлеву пов’язку, тури якої ідуть навколо голови і підборіддям. При переломі верхньої щелепи між верхніми і нижніми зубами прокладають шину (дощечку), а потім пов’язкою через підборіддя фіксують щелепу (мал. №12).

 

2.4 Транспортувати потерпілого слід не лише швидко, але й правильно, тобто в положенні найбільш безпечному для хворого згідно з характером захворювання або видом травми.

В найбільш несприятливих умовах потерпілого доводиться переносити на руках, на спеціалізованих або імпровізованих ношах, на брезенті тощо. Транспортування може тривати від кількох хвилин до кількох годин. Особа, яка надає допомогу, зобов’язана забезпечити правильне перенесення потерпілого, перекладання його з одного транспортного засобу на інший, надати медичну допомогу в дорозі, проводити заходи з попередження ускладнень, котрі можуть виникнути в наслідок транспортної іммобілізації, через вібрації та з інших причин.

Коли надається перша допомога, треба керуватися такими принципами:

- керівництво з надання першої допомоги повинна здійснювати одна людина;

- надання допомоги проводиться спокійно, без зайвого поспіху, впевнено;

- особливу обережність слід проявити у випадках, коли потрібно вийматипотерпілого з-під автомобіля, уламків від обвалів тощо;

- невмілі дії за таких обставин посилюють муки та поглиблюють тяжкість ушкоджень;

- потерпілого вкладають у безпечне місце, ослаблюючи тісні елементи одягу,пояс, комірець, краватку, ремінь;

- після надання першої допомоги, потерпілого без затримок направляють до найближчого лікувального закладу;

Способи перенесення постраждалих:

- на руках,

- на плечах,

- на спині,

- однією чи двома особами з використанням носильних лямок

- на санітарних ношах та підручних засобах.

До основних способів транспортування хворих на­лежать: наземний, повітряний, водний транспорт, який може бути санітарним і пристосованим.

2.5 Відмороження – це ушкодження тканин у результаті дії низьких

температур.Відмороження зазвичай розвиваються взимку під впливом тривалої дії холодного повітря; найчастіше відморожуються стопи, кисті рук, обличчя.На дію холодного повітря організм реагує рефлекторним спазмом кровоносних судин. Крім того, холод діє на тканини безпосередньо, знижуючи їх температуру і порушуючи місцевий обмін речовин; зміни тканини залежать від тривалості та інтенсивності впливу холоду.

Ознаки відмороження:

- людина відчуває втому, скутість, сонливість, байдужість до навколишнього.

- За подальшого зниження температури тіла спостерігається запаморочення

- Зупинка кровообігу, серцевої діяльності

Ступені обмороження:

Ι ступінь (легкий) – запалення, набряк, біль, почервоніння відповідної

частини тіла змінюється її побліднінням, зникає чутливість, інколи з'являється відчуття поколювання чи пощипування. Після відігрівання уражена ділянка шкіри червоніє і припухає, виникає невеликий біль. Через 2-3 доби усі симптоми повністю зникають.

ΙΙ ступінь (середньої тяжкості) – некроз поверхневих шарів шкіри,

поганий сон та апетит, більш виражені розлади кровообігу. Шкіра різко

блідне, при відігріванні набуває багряного забарвлення, набряк поширюється далі від відморожених ділянок, з'являються пухирі зі світлою чи кров'янистою рідиною.

ΙΙΙ ступінь (тяжкий) – відбувається поступовий некроз тканин на

значну глибину, нестерпний біль супроводжується виділенням поту та

оздобами. Різко погіршується кровообіг, після відігрівання шкіра стає синьо-багряною, іноді чорною, пухирі заповнені кров'яною рідиною темно-бурого кольору. У перші дні на ділянці відмороження спостерігається повна втрата чутливості, потім з'являється сильний біль.

ΙV ступінь (вкрай тяжкий) – змертвіння тканин до кістки,(супроводжуються омертвінням не тільки м'яких тканин, але й кісток.)

Ця частина тіла залишається холодною та абсолютно нечутливою.

Перша медична допомога

- Відновити кровообігу в відмороженій частині тіла.

- Тепле приміщення

- Дати випити алкоголь

- Теплий чай, кава.

- При легкому відмороженні 1 ступеня ніс, щоки, вуха потерпілого можна відігріти теплими долонями чи диханням на відмороженні ділянки доти, поки не відновиться їх природній колір.

При відмороженні рук чи ніг 1-2 ступеня слід проводити відігрівання в теплій воді (18-20°С), легкий масаж (при наявності пухирів масаж робити не слід), потім поступово (протягом 20-30 хв.) підвищують температуру води до 37-40 °С, після чого відморожену кінцівку опускають перемінно в воду кімнатної, температури та гарячу воду; кінцівку протирають спиртом і накладають суху стерильну пов'язку.При відмороженнях 3 і 4 ступеня відморожену частину тіла закривають стерильними серветками і не туго забинтовують після чого потерпілого слід доправити у лікувальний заклад.

Попередити відмороження можна змазуючи шкіру обличчя, рук, вух, губ

жиром, вдягаючись у теплий, вільний та зручний одяг, а також, слід регулярно харчуватися гарячою їжею.

НЕ МОЖНА: розтирати снігом чи використовувати прямі джерела світла, робити розтирання онімілих частин.

2.6 Основні причини переохолодження організму - тривале перебування на холоді або навіть короткочасне перебування в крижаній воді. Ознаки переохолодження: озноб, тремтіння, синюшність шкіри, губ, зниження температури тіла, біль у пальцях рук і ніг, поява "гусячої шкіри", позіхання, гикавка, затьмарення свідомості. У постраждалого настає апатія, сонливість, загальна слабість, поверхневе дихання. Ступінь і швидкість переохолодження залежать від температури повітря, води та адаптації організму до холоду.

Перша медична допомога при переохолодженні:

Легкий ступінь переохолодження (озноб, м'язове тремтіння, загальна слабкість, трудність пересування, блідість шкіри):

- одягніть тепло постраждалого, напоїть гарячим чаєм або кавою

- заставте виконувати інтенсивні фізичні вправи.

Середній ступінь переохолодження (синюшність губ і шкіри, ослаблене дихання, пульс стає рідшим, з'являється сонливість, втрачається спроможність до самостійного пересування):

- розітріть постраждалого вовняною тканиною, зігрійте під теплим душем (якщо його поміщаєте у ванну, то температуру води підвищуйте поступово від 30-35 °С до 40-42°С);

- зробіть масаж усього тіла;

- тепло одягніть постраждалого та укладіть в ліжко, зігрійте грілками (зігрівання повинно бути поступовим, щоб не було різкого перепаду температури);

- викличте лікаря.

Важкий ступінь переохолодження (з'являється втрата свідомості, життєві функції поступово знижуються):

- негайно викличте лікаря;

- виконайте всі заходи першої допомоги, як і при середньому ступені переохолодження.

Замерзання:

Загальне системне ураження організму холодом найчастіше розвивається у людей виснажених, а також при алкогольному сп'янінні. Симптоми замерзання – спочатку виникає сонливість, млявість, порушення координації рухів, пригнічується стан, температура тіла знижується до 23-25°С. Пам'ятайте! Серце зупиняється при температурі тіла 26 °С.

Перша медична допомога при замерзанні:

Швидко відновлюйте нормальну температуру тіла:

- помістіть постраждалого у ванну, вода в якій повинна бути 25-30°С, а через 20-30 хвилин воду доводять до 35°С (але не вище);

- обкладіть тіло грілками, пляшками з теплою водою тієї ж самої температури, якщо ванни немає;

- робіть штучне дихання і закритий масаж серця - при порушенні дихання і серцевої діяльності.

Після відновлення нормальної температури і свідомості, дайте постраждалому гарячий чай або каву, укрийте теплою ковдрою і доставте у лікувальний заклад.

 

2.7 Опіки шкіри – це ушкодження, які виникають внаслідок дії сонячного проміння, високої температури, електричного струму, їдких речовин (кислоти, лугу) стикання з вогнем або сильно нагрітими предметами. Опіки поділяються на:

- Термічні – виникають під дією високих температур, кип’ятку, гарячої пари, розпечених предметів;

- Хімічні - виникають під дією їдких хімічних речовин: кислот, лугів, концентрованих солей;

- Променеві – виникають під дією інтенсивного інфрачервоного, ультрафіолетового випромінювання;

- Радіаційні – виникають під час контакту з радіоактивними речовинами.

Ступені опіків:

Ι ступінь – біль, почервоніння (гіпернія);

ΙΙ ступінь – утворення пухирів (міхурів);

ΙΙΙ ступінь –а) некроз поверхневих шарів шкіри;

б) некроз всієї товщини шкіри (відкрита рана);

ΙVступінь – поширений некроз шкіри і глибини лежачих тканин, інколи обвуглення (обвуглення до кістки).

Опіковий шок настає, якщо пошкоджено більше 15 % шкіри. Площу опіків обчислюють різними методами - від простого вимірювання долонею (складає близько 1,1 % площі тіла) до застосуваннятаблиць та формул. Опік вважається небезпечним для життя, якщо при 1 ступені уражено 50% поверхні тіла, при 2 - більше, ніж 30 %, при 3 - близько 30%.

Перша медична допомога при термічних опіках:

- Припинити дію ураженого агента, що викликав опік (скинути палаючий одяг, загасити полум'я водою, накинути покривало і т.ін);

- Розрізати одяг обережно (при можливості);

- Знеболююче (дати протишокові засоби);

- Накласти суху стерильну пов'язку;

- Знерухомити кінцівку;

- При значних опіках загорнути в чисте простирадло і транспортувати у лікувальний заклад.

Перша медична допомога при хімічних опіках:

- Змити струменем холодної води 10-15 хв (30-40 хв при запізнілій

допомозі);

- Якщо є опік кислотою – промити 2 % розчином соди (натрій гідрокарбонат);

- Опік лугом. Необхідно промити опік проточною водою та прикласти серветки, змочені розчином слабких кислот - промити 2% розчином оцету або лимонної кислоти, або 3 % розчином борної кислоти.

- При Опіках стравоходу і шлунку лугами, оцтовою есенцією еобхідне інтенсивне пиття молока, води;

- При опіках очей їх слід промити водою.

 

Опіки дихальних шляхів

Незалежно від ступеня та площі ураження слизової оболонки ці опіки зараховують до категорії тяжких, бо вони становлять значну загрозу для життя потерпілих. Особливо небезпечні опіки, що поширюються на підзв'язкову ділянку гортані. Опіки дихальних шляхів зумовлені вдиханням потерпілими гарячих повітря, пари та диму. Опіки дихальних шляхів нерідко комбінуються з отруєнням потерпілих токсичними хімічними речовинами, що виділяються під час горіння.

Оскільки опіки дихальних шляхів майже завжди поєднуються з опіками шкіри, які передусім привертають до себе увагу, своєчасна діагностика інгаляційних опіків дуже важлива. Клінічна симптоматика цих опіків у ранній період (у перші 8 год) обмежується спазмом м'язів гортані, а пізніше — набряком та запаленням слизової оболонки дихальних шляхів, які зумовлюють порушення прохідності дихальних шляхів та дихання. Діагностика грунтується на таких клінічних ознаках та симптомах:

1) наявність опіків голови та шиї;

2) спалене волосся в носі;

3) охриплість голосу;

4) задишка та ціаноз;

5) "трубний" кашель;

6) стискуючий біль вздовж груднини;

7) запалення ротоглотки;

8) виділення харкотиння з доміш­ками сажі, кіптяви.

Різко підвищена кількість виділень із бронхів (бронхорея).Всі такі хворі потребують обов'яз­кової госпіталізації.