Анкетування мистецьких галерей та його результати

Для того, щоб з’ясувати особливості діяльності мистецьких галерей на сучасному етапі, галереям було запропоновано відповісти на запитання анкети (форма анкети – див. Додаток Г). Результати цього опитування виявилися доволі симптоматичними.

Насамперед, показовою стала кількість заповнених анкет – лише 18, при тому, що серед діючих галерей Києва, Львова і Рівного було поширено втричі більше анкет. Більшість галеристів не виявила бажання ділитися своїми «муками і радощами», можливо, через небажання «світити» у той чи інший спосіб інформацію про господарські результати і видатки. Навіть ті, хто заповнили анкети, відповіли далеко не на всі питання (у першу чергу без відповідей залишилися питання фінансового характеру). Кілька галерей скористалися правом анонімності. Зведені результати опитування (по основних питаннях анкети) представлені в Додатку Д.

Сучасні українські мистецькі галереї зазвичай планують свою роботу (графік виставок) на рік, а третина опитаних – лише на півроку. Кількість виставок, проведених галереєю у рік, коливається в межах 7-12, з поодиноким випадком 20 виставок за рік (галерея «Зелена канапа», Львів). Більшість опитаних галерей не захотіли вказати свою експозиційну площу, а у тих, хто вказав – середня експозиційна площа 60 кв.м.

Усі галереї співпрацюють з молодими художниками, майже всі вказали, що займаються розкруткою молодих імен. Дві третини опитаних галерей формують власні колекції художніх творів. Половина опитаних галерей не бере участі у міжнародних виставкових проектах насамперед через витратність («дорого»); більшість визнали, що не підтримують постійних зв’язків з творчими спілками. Тільки три галереї з 18 ствердили, що вони співпрацюють з державними органами. Тільки одна з опитаних галерей («Неф») має бюджетне фінансування (вона є не приватною, а структурним підрозділом Києво-Печерського історико-культурного заповідника). Майже всі галереї співпрацюють з бізнес-структурами. Функціонування галереї потребує в середньому 100-120 тис. доларів на рік, а витрати на проведення однієї виставки складають від п’яти тисяч до двадцяти тисяч гривень. Поточні витрати галерей за останні 5-10 років зросли в середньому в 5-7 разів, при цьому всі галереї (крім «Нефа») характеризують свій фінансовий стан як «складний». Галеристи одностайні у визначенні ризиків, пов’язаних із галерейною справою в сучасній Україні: це погіршення економічної та фінансової ситуації, загальна економічна криза, вади у законодавстві, нестабільність попиту. Але при цьому бачення більшістю галерей (13 із 18) бажаної державної підтримки передбачає не так фінансову допомогу, як зміни у законодавстві. Вказані зміни повинні, на думку галеристів, стосуватися полегшення процедури вивезення творів за кордон (6 відповідей), змін у податковому законодавстві (13), посилення підтримки меценатства (2). Три галереї вважають, що держава повинна «більш свідомо підходити до проблем естетичного виховання дітей».

У Таблиці 4.3 представлена інформація про головні джерела доходів опитаних галерей. Серед головних джерел доходів галерей на першому місці (10) – фінанси власника галереї, на другому місці 8 галерей вказали комісійні від продажу творів мистецтва, 4 галереї поставили плату за проведення виставок на друге місце, 7 віддали цьому джерелу третю позицію.

 

Таблиця 4.3 Джерела доходів мистецьких галерей

№	Назва галереї	Головні джерела доходів
1.	«Неф» (Київ)	1. Комісійні від продажу творів 2. Фінансування від власника 3. Плата за організацію виставки 4. Плата за оренду залу для проведення заходів 5. Гранти 6. Благодійні пожертви
2.	«ArtGallery» (Київ)	1. Фінансування від власника 2. Комісійні від продажу творів 3. Благодійні пожертви 4. Плата за організацію виставки 5. Плата за оренду залу
3.	«Колекція» (Київ)	1. Фінансування від власника 2. Комісійні від продажу творів 3. Плата за організацію виставки 4. Плата за оренду залу
4.	«КиївАрт»	1. Фінансування від власника 2. Комісійні від продажу творів 3. Плата за організацію виставки 4. Благодійні пожертви
5.	«KievFineArt»	1. Фінансування від власника 2. Плата за організацію виставки 3. Плата за оренду залу 4. Благодійні пожертви
6.	«М 17» (Київ)	1. Фінансування від власника 2. Комісійні від продажу творів 3. Плата за організацію виставки 4. Благодійні пожертви
7.	«Арт-Бюро» (Київ)	1. Фінансування від власника 2. Комісійні від продажу творів 3. Плата за організацію виставки 4. Благодійні пожертви 5.
8.	«Артхол» (Київ)	1. Плата за виставки 2. Комісійні від продажу творів 3. Плата за оренду залу 4. Благодійні пожертви
9.	«ArtHouse» (Київ)	1. Фінансування від власника 2. Плата за організацію виставки 3. Благодійні пожертви
10.	«Зелена Канапа» (Львів)	1. Комісійні від продажу творів 2. Плата за організацію виставки
11.	«Pit-Art» (Київ)	1. Фінансування від власника 2. Комісійні від продажу творів 3. Плата за організацію виставки 4. Плата за оренду залу 5. Благодійні пожертви
12.	«Примус» (Львів)	1. Благодійні пожертви 2. Плата за організацію виставки 3. Комісійні від продажу творів
13.	Анонімна (Київ)	1. Фінансування від власника 2. Комісійні від продажу творів 3. Плата за організацію виставки 4. Плата за оренду залу 5. Благодійні пожертви
14.	Анонімна (Київ)	1. Фінансування від власника 2. Плата за організацію виставки 3. Благодійні пожертви

 

 

Як бачимо, для переважної більшості опитаних галерей, головним джерелом доходів є фінансування від власника, що можна вважати ознакою їхньої фінансової нестабільності чи навіть несамостійності як бізнесу (коли власник, заробляючи на чомусь іншому, утримує мистецьку галерею чи то з міркувань престижу, чи то сподіваючись на доходність у майбутньому). Утім, не виключено, що галеристи у своїх відповідях трохи покривили душею, применшивши свої доходи.

Можливо, результати анкетування прояснить висококваліфікований діяч українського арт-ринку Віктор Хаматов, який констатує той факт, що «більшість галерей є некомерційними організаціями, об’єднаннями громадян, фондами і, якщо відверто, не мають права торгувати творами мистецтва. Оскільки у податковій звітності, яку надають всі юридичні особи, у тому числі й галереї, нема позиції «оборудки з реалізації творів мистецтва» - нема й уявлення про обсяги цих оборудок, статистики … отже, відстежити, хто і що продає, визначити загальний обсяг оборудок з предметами мистецтва в Україні поки що неможливо» [35, с.41].

Опрацьовані матеріали анкетуваня дозволяють зробити висновок, що галерейна справа у сучасній Україні не належить до надто прибуткових. «Піраміду потреб» ще ніхто не скасовував, тому кризові явища в національній економіці тягнуть за собою відмову потенційних клієнтів-покупців від придбання творів мистецтва, що, відповідно, негативно впливає на доходи незалежних галерей в Україні. Із відповідей галеристів на питання анкети можна також зробити висновок про слабкість, якщо не відсутність співпраці між більшістю незалежних галерей та органами управління культурою (Міністерством, міським управлінням культури). Галеристи не відчувають ані істотної підтримки з боку держави, ані відчутної турботи про їхні інтереси. Тому з їхнього боку помітна певна недовіра до Міністерства та його заходів, небажання надавати детальну інформацію про свою діяльність і проблеми.

Як зазначають фахівці, діяльність галерей на арт-ринку не може бути успішною без професійного маркетингу. Однак на українському арт-ринку сьогодні цього ще нема... На наступному етапі розвитку арт-ринку можна очікувати його диференціації, коли окремі галереї працюватимуть для своєї цільової аудиторії, і ринок стане сегментованим, поки що мало не кожна галерея торгує всім – від антикваріату до сучасного нефігуративного мистецтва.

Аукціонні доми

Наступний елемент арт-ринку – аукціонні доми. Їхню діяльність варто розглядати у двох варіантах: «місцевих», тобто таких, що працюють в Україні, та міжнародних, що працюють за кордоном, у провідних центрах арт-ринку, але пропонують також твори українських митців.

Аукціонні доми в Україні виникли відносно нещодавно, зокрема, «Епоха» – у 2001 р., «Золотий перетин» – у 2004 р., «Корнерс» – у 2006 р., «Дукат» – у 2008 році. Власне, ці дати достатньо красномовно свідчать про молодість арт-ринку в Україні.

Наприклад, створений у 2004 році Київський аукціонний дім «Золотий перетин» (засновники – брати Михайло і Олексій Василенки), до 2010 року провів 7 аукціонів, 3 виставки, а загальна кількість реалізованих творів становить 1248 одиниць.

Діяльність аукціонних домів, як і галерей, є доволі непрозорою. Існує схема оминання податків: лот виставляється на продаж на інтернет-аукціоні, купує його анонім, а гроші перераховуються на оффшорний рахунок. Переважна більшість аукціонів працюють в закритому режимі. Реальну суму за проданий твір розголошувати не люблять. «Тут подвійна бухгалтерія. Довідки і заяви – це одне, а реальна ціна може бути абсолютно іншою», – вважає Віктор Хаматов, президент Асоціації галерей України [5].

Сучасні українські сучасні митці почали продавати свої роботи на західних аукціонах порівняно недавно – кілька років тому. До цього українське мистецтво на світовому ринку було представлене іменами класиків – О. Архипенка (504)[8], Д. Бурлюка (1414), Г. Нарбута (6), О. Шовкуненка (2), А. Ерделі (37), Т.Яблонської (20), С. Шишка (30), І. Похитонова (192), М. Глущенка (77), М.Кричевського (30), К. Трутовського (22), В. Орловського (88), О. Пимоненка (18), С. Васильківського (46), А. Маневича (117), І. Труша (163), С. Світославського (2).

Вихід сучасних українських митців на аукціони здійснився завдяки роботам А. Криволапа (76), А. Савадова (9), М. Мамсікова (7), О. Ройтбурда (3), О. Гнилицького (5), І. Чічкана (12), О. Тістола (16), М. Вайсберга (7), П. Макова (4), В. Цаголова (4).

Факти продажу творів українських митців, зокрема, сучасних, на провідних західних аукціонах є позитивними «для загальної політики країни, іміджу нашого арт-ринку. Це також, безумовно, додає ваги роботам наших митців, але не є вирішальним чинником зростання популярності», – стверджує Олексій Василенко, співвласник «Золотого перетину».

Пристрасті навколо рекордних продажів, що їх роздмухують ЗМІ, супроводжуються тверезими, навіть скептичними оцінками: «Рекорди бокс-офісу ще можуть означати, що фільм подобається багатьом (добре це чи погано, кожен вирішить сам), але рекорд аукціону свідчить лише про те, що картину захотіли купити два покупці, які до того ж залишаються зазвичай анонімними. Це не свідчить ані про талант художника, ані про якість твору, ані про те, де цей твір можна буде побачити публіці (швидше за все – тепер ніде)» – вважає куратор і критик Катерина Дьоготь [3, c. 165].

Показовим був випадок на арт-ярмарку «Art Basel» у 2010 році, коли торгівля за «Оголену» Пікассо тривала 8 хвилин і 6 секунд, а участь у ній брало шестеро претендентів [13]. Причина – азарт. «Театральна й адреналінова атмосфера аукціону» (К.Дьоготь) робить свою справу, хоча ціни там, зазвичай, вищі, ніж у галереї. Саме театралізована атмосфера, у поєднанні з можливістю анонімної купівлі та прихованістю аукціонної «кухні», відкриває можливості для ігор на будь-який смак. Зокрема, таких, як схема, що її описує згадана Фаріда Кадо: тихцем скуповуються твори якогось митця, потім публічно і голосно купуються за відверто високою ціною його два-три твори, і в такий спосіб створюється ажіотаж, внаслідок якого злітають ціни на всі твори цього митця, а після цього за високими цінами продається те, що купили заздалегідь дешево [13].

 

Куратори

Ще одна важлива постать арт-ринку – куратор. Кураторство як професія виникло в європейському мистецькому житті в середині ХХ сторіччя. Куратор поєднує функції мистецтвознавця, менеджера, філософа, посередника. Куратор – це людина, яка творчо формує з матеріалу артефактів певний образ чи твір, що реалізується у формі мистецької виставки. Доцільність, обґрунтованість та вдалість експозиційного рішення залежить від куратора. Відповідність дій куратора загальним художнім процесам сприяє утворенню навколо нього кола митців, а відповідність вимогам сучасності визначає методи роботи та їхній успіх [6, c. 11].

Куратор реалізує власні ідеї засобами чужих творів, що відповідають його розумінню і баченню. Іншими словами: хочеш стати учасником виставки – дружи з її куратором. П. Маков з цього приводу зауважує: «Персональні стосунки з колекціонерами мені зрозуміліші, ніж прихована кабала у куратора, який прагне просунути самого себе з моєю картиною. Роль куратора сьогодні дуже скидається на ті функції, що виконували чиновники радянського Худфонду» [4, c. 73]. П. Маков, може дозволити собі не любити кураторів, але сучасна специфіка виставкової справи, тяжіння до концептуальної побудови виставок передбачають наявність куратора.

В Україні інститут кураторів почав формуватися знову-таки, зовсім недавно, паралельно з виникненням аукціонних домів та виходом сучасних українських митців на світовий арт-ринок. Сьогодні можемо говорити про невелике коло осіб, до якого входять Аліса Ложкіна, Олексій Титаренко, Ольга Балашова, Олеся Авраменко, Костянтин Дорошенко, Лариса Бабій, Ігор Абрамович, Олександр Соловйов, Влад Троїцький, Наталія Філоненко, Вікторія Бурлака, Володимир Кадигроб, Наталія Заболотна, Олеся Островська-Люта та ін.

 

 

Арт-ярмарки

Неодмінним елементом світового арт-ринку є арт-ярмарки. У світі існує чотири найвідоміші арт-ярмарки: Арт Базель (Швейцарія), Арт Базель Майамі Біч (США), Тефаль (Голландія) та Фрізе (Велика Британія).

Сьогодні «Арт Базель» – це близько 300 найкращих галерей світу, його рекламний бюджет складає близько 2 млн. доларів, відвідують цей ярмарок понад 60 тисяч глядачів та майже всі колекціонери зі світовим ім’ям. Галереї-учасники ретельно відбираються спеціальною комісією з провідних арт-дилерів. Як доповнення, був створений «Арт Базель Майамі Біч», що забезпечує доступ до північно- та південноамериканського ринку.

«Арт Базель» вважається арт-ярмарком №1 у світі. Щороку, за підрахунками фахівців, сюди привозять твори мистецтва на суму 1,7 млрд. доларів. На відміну від Венеційської бієнале, у Базелі твори купуються. Виторг на «Арт Базелі» є індикатором стану світового арт-ринку.

У 1990-х було вирішено змінити концепцію ярмарку на користь елітності, що спровокувало зменшення кількості експонентів. І сьогодні взяти участь у її роботі можуть далеко не всі. Як зауважує Людмила Березницька: «Потрапити туди практично неможливо...І перш ніж подати заявку на “Арт Базель”, потрібно пройти відбір на сателітних ярмарках Участь у них коштує близько п’ятнадцяти тисяч доларів, в “Арт Базелі” – 60-80 за п’ять днів. До того ж участь у “Арт Базелі” передбачає наявність певної кількості публікацій, період існування галереї має перевищувати чотири роки. Але якщо ти потрапив на цей ярмарок – усе, ти “в обоймі”. У тебе є ім’я, репутація, і все, що ти пропонуєш, вважатиметься напевно гарним. Тепер, здобувши ім’я, ти можеш зробити ім’я будь-якому художнику. Однак галерея зі Східної Європи потрапити на “Арт Базель” не може. Нас там не сприймають всерйоз. Навіть з Росії в 2011 році до Базеля потрапила тільки галерея “Regina”» [26, c. 31].

Найвизначнішою подією «Арт-Базеля» 2010 року для України стала участь української делегації. Київська Галерея Тетяни Міронової – перша вітчизняна інституція, якій вдалося потрапи­­ти на «Арт-Базель» і взяти участь у сателітному ярмарку Scope Art Show. Серед художників, яких галерея возила до Швейцарії, Жанна Кадирова (представила скульптури з кахлів, серія «Планети») і Арсен Савадов. Його масштабне полотно оцінювали у $80 тис. Крім того, на українському стенді виставлялися картини Оксани Мась із проекту «Вони серед нас», нова серія Романа Жука «The indigo» і скульптурний проект Віктора Сидоренка «Левітація».

Продати Міроновій вдалося лише інсталяцію американця з українським корінням Девіда Датуни. Його дзеркальну шафку з матрьошками і пляшками горілки під назвою «Російське щастя» купили за $25 тис. Утім, головним сенсом участі в «Арт-Базелі», як і в інших міжнародних арт-заходах, для Тетяни Міронової є передусім не комерційна вигода, а налагодження зв’язків. «Займаючись галерейним бізнесом кілька років в Україні, ми усвідомили, що без належної інтеграції українського арту до світової системи координат в державі нічого не буде: ні арт-ринку, ні арт-туризму, ні власних Енді Ворголів та Демієнів Херстів», – запевняє Тетяна Міронова [13].

В Україні роль арт-ярмарків виконують так звані салони, зокрема, антикварний і скульптурний. Вони відбувалися спершу в «Українському домі», потім, разом з колишньою організаторкою Наталею Заболотною, переїхали до «Мистецького Арсеналу».

Вже у «Мистецькому Арсеналі» 2012 року відбулися VI Великий скульптурний салон, V Великий антикварний салон, а також VII Міжнародний арт-ярмарок ART KYIV Contemporary 2012, які традиційно привертають велику увагу зацікавленої публіки.