Формування й розвиток арт-ринку

І галерейної справи у світі та в Україні

 

Сучасний арт-ринок – відносно нова для України галузь культурних індустрій, хоча певні його форми існували ще в СРСР. Становлення ринкових структур супроводжується значними світоглядними змінами у різних сферах життя. Процеси переходу до ринку не могли оминути і сферу культури. Твори мистецтва розглядаються сьогодні не тільки як духовні, а й як комерційні цінності. Відбувається формування нової моделі художньої свідомості суспільства, взаємодії бізнесу і культури. Товарний обіг творів мистецтва почав сприйматися як чинник, що має суттєвий вплив на розвиток сучасного мистецтва, на творчі процеси, на особистість і увесь спосіб життя художника.

Зрозуміло, що в СРСР твори мистецтва так само могли виступати об’єктом купівлі-продажу. Це мистецтво, за висловом Бориса Гройса, було «грандіозною рекламною кампанією, що мала на меті побудову комунізму». Але мистецтво в СРСР офіційно не розглядалося як товар. Зрозуміло, що твори мистецтва і тоді продавали-купували, створювалися приватні колекції, іноді мало не світового рівня (збірки Шустерів, А.Абрамяна, І.Зільберштейна, Д.Сігалова та інших), але це відбувалося у якийсь напівпідпільний спосіб. Існував також цілком легальний механізм реалізації творів мистецтва через «Художні салони» Спілки художників, але такі «Салони» вважалися місцем, де продається малохудожній кіч, призначений для прикрашання міщанських інтер’єрів, і провідні митці туди своїх творів не подавали.

 

Арт-ринок у сучасному світі

Ринок предметів мистецтва є одним із найдавніших інвестиційних ринків у світі. Якщо подивитись на проблеми світового арт-ринку крізь історичну призму, то треба зазначити, що перші художні комерційні виставки з’явились у Європі ще в середині XV ст. На перших таких ярмарках в Антверпені з лотків продавалися картини та рами до них, пензлі та фарби. Однак основною формою ринкових відносин стосовно творів мистецтва в ранньомодерних Нідерландах та Північній Італії було придбання картин (портретів, натюрмортів тощо) створених на замовлення конкретного покупця[6]. Стосовно XVII ст. можна згадати складні, часом драматичні стосунки Рембрандта з тодішніми замовниками та арт-дилерами. Професор Сорбонського університету Антуан Шнеппер у своїй монографії «Ремесло малювання в ХVІІ ст..» детально аналізує структуру арт-ринку, що існував у Франції ще 400 років тому. І якщо інфраструктура інвестиційних ринків відтоді переживала глобальні зміни, то арт-ринок залишився майже осторонь від впливу суспільної еволюції.

На думку спеціалістів, арт-ринок можна розцінювати як дзеркало соціокультурних процесів, що відбуваються у модерному суспільстві [21, c. 3]. Основними складовими арт-ринку можна вважати:

- митців як виробників товарів (художніх творів);

- арт-галереї;

- аукціонні доми та арт-ярмарки;

- покупців – спорадичних чи постійних (колекціонерів);

- представників певних професійних груп, які у той чи інший спосіб пов’язані з купівлею чи продажем творів мистецтва (арт-дилери, арт-критики, експерти-мистецтвознавці, куратори галерей та виставок тощо).

Придбання мистецьких творів завжди було прерогативою вузького кола заможних людей. За оцінками аналітиків компанії Кunst Аsset Мanagement, сьогодні загальна капіталізація ринку предметів мистецтва (винятково живопис) у світі становить близько $250 млрд. При цьому у вільному обігу перебуває лише 2% активів таких творів, а левова частка їх належить державним музеям. Ці 2% і є об’єктом полювання колекціонерів, арт-дилерів та галеристів. Утім, інвестування у предмети мистецтва залишається у фокусі уваги аналітиків, банкірів і просто дуже багатих людей. Власне, кількість цих дуже багатих людей у світі чи в конкретній країні, популярність міжнародних мистецьких ярмарків і бум сучасного мистецтва є тими чинниками, що створили передумови для виняткового зростання прибутковості арт-ринку в другій половині ХХ століття.

Зокрема, показовими є результати дослідження, проведеного відомими структурами Deloitte Luxembourg та ArtTactic, сформульовані у доповіді Art & Finance Report 2011 . Лейтмотивом цього дослідження була оцінка рівня інтересу учасників ринку управління приватним капіталом (wealth management) до інвестицій у мистецтво. Спеціалісти Deloitte Luxembourg та ArtTactic опитали 19 банків та 140 арт-професіоналів (галеристів тощо), 48 колекціонерів та 34 арт-фонди. Результат не став неочікуваним: за останні роки значно зросла кількість бажаючих розглядати твори мистецтва як складову свого капіталу. Інвестиції в активи SWAG (за перщими літерами слів: Silver, Wine, Art, Gold – срібло, вино, мистецтво, золото) входять у моду.

Спеціалісти пов’язують це з тим, що за останнє десятиліття помітно розширився клас High Net Worth Individuals – надбагатих людей, чиї вільні активи перевищують $1 мільйон. Якщо у 2000 році їх було 7,2 мільйони, то у 2010-му – вже 10,9 мільйона. Це люди, які шукають можливості для вкладення капіталу і, судячи з усього, знаходять їх також у придбанні творів мистецтва. Динаміка знаменитого індексу Mei-Moses (враховує повторні продажі предметів мистецтва) в період 2000-2011 років підтверджує, що вкладення в твори мистецтва за прибутковістю випереджало вкладення в акції.

Упродовж останніх років активізувалася діяльність фондів, що вкладають в мистецькі цінності (арт-фонди). Якщо у 2010 році вони оперували активами на суму приблизно $760 мільйонів, то в 2011-му вже на $960 мільйонів. У 2011 році у світі працювало 44 арт-фонди і арт-трасти, з них 21 – у Китаї.

Одна з очікуваних подій світового арт-ринку – запуск першої європейської арт-біржі SplitArt, що базуватиметься в Люксембурзі. Під конкретні твори мистецтва біржею будуть випускатися арт-сертифікати, що перебуватимуть у біржовому обігу [18].

Але поряд із міркуваннями інвестиційної привабливості предметів мистецтва, існують і вагомі перешкоди на шляху такого інвестування, а саме: проблеми ліквідності (тобто можливість продажу за достатньо високою ціною), оцінки вартості творів мистецтва, експертизи, фінансові ризики тощо.

Феномен арт-ринку є вкрай неоднорідним. З одного боку, існує велика кількість фактів легального, законного продажу та купівлі творів мистецтва. З іншого боку, з арт-ринком пов’язані різноманітні чутки, і не тільки чутки, про масштабні афери, «відмивання» капіталів, маніпуляції з викраденими творами тощо. Тому плавання цим морем не позбавлене несподіванок.

 

Питання існування українського арт-ринку

Сказане вище стосується арт-ринку у світі. Що можна сказати про його український варіант? За підрахунками експертів, річний оборот українського ринку творів мистецтва становить понад $100 млн [8], хоча точні цифри назвати важко через значну частку «тіні». Взагалі думки стосовно українського арт-ринку мають суперечливий характер. Дехто навіть сумнівається у факті його існування. Зокрема, на думку Олега Байшева, співвласника галереї «Колекція», у будь-якій країні має бути мінімальна кількість колекціонерів, без яких арт-ринок не може існувати: «У Великій Британії 10 тис. колекціонерів, з них 3,5 тис. – ті, хто купує щороку роботи мінімум 50 художників. Британці кажуть, що якби в них була тисяча, а не десять тисяч колекціонерів, то в країні не було би ринку. А в Україні таких лише 30 людей. Це настільки мало, що ні про який ринок мова йти не може».

«Кілька колекціонерів – це ще не ринок. Реальний ринок – той, на який працюють художники з щоденними продажами» – це думка відомого діяча мистецтва Сергія Пояркова.

«Це, швидше, мода, що залежить від колекціонерів, їх фінансових можливостей і сформованих смаків, – вважає директор «Мистецького Арсеналу» Наталія Заболотна. – Одні купують картини на Андріївському узвозі, інші – в ЦУМі, а треті – в галереях».

Тетяна Миронова, директор «Mironova-gallery», навпаки, вважає, що арт-ринок в Україні вже існує, хоча він далекий від загальноприйнятих стандартів [31].

«Хоч би як оцінювали стан [українського] арт-ринку, але він склався» – стверджує Г.Пилипенко, при цьому додає: «арт-ринок нині перебуває у стихійному стані» [20]. Тут варто зауважити, що стихійність – це синонім вільного ринку; будь-який ринок має бути «стихійним». Г.Пилипенкові йдеться, вочевидь, про несформованість арт-ринкових структур в Україні.

Олексій Василенко, співвласник аукціонного дому «Золотий перетин», солідаризується із Пилипенком: «У нас усе ще на стадії становлення. За великим рахунком, ще п’ять років тому ринку взагалі не було» [31].

Тож існує чи не існує арт-ринок в Україні? Щоб відповісти на це запитання, розглянемо стан основних його структур в Україні.