Цінності й ціннісні орієнтації як елемент структури свідомості (сутність, типології, структура ціннісної свідомості)

Найважливішими глибинними, відносно постійними компонентами суспільної свідомості є цінності та ціннісні орієнтації.

М.О. Бердяєв, зазначав: «Человек есть существо оценивающее, определяющее качество. Определение ценностей и установка их иерархии есть трансцендентальная функция сознания» [цит. за 3].

Цінності ‑ узагальнені уявлення людей про цілі і норми своєї поведінки, що втілюють історичний досвід і концентровано виражають зміст культури окремого етносу й усього людства. Це існуючі у свідомості кожної людини орієнтири, з якими індивіди і соціальні групи співвідносять свої дії [3]. На основі цих орієнтирів складаються конкретні типи поведінки, у тому числі соціокультурні типи відносин українців до політичної й економічної трансформації нашої країни.

Система цінностей утворює внутрішній стрижень культури, духовну квінтесенцію потреб і інтересів індивідів і соціальних спільнот. Вона у свою чергу впливає на соціальні інтереси і потреби, виступаючи одним з найважливіших мотиваторів соціальної дії, поведінки індивідів. Кожна цінність із системи має двоєдину основу: в індивіді як самоцінному суб'єкті й у суспільстві як соціокультурній системі.

Для практичних цілей особливого значення набуває типологія цінностей за їхнім місцем в статусно-ієрархічній структурі ціннісної свідомості членів суспільства. За цією ознакою можна виділити чотири групи цінностей:

- вищого статусу, "ядро" ціннісної структури;

- середнього статусу, які можуть переміщатися до складу ядра або на периферію, тому їх можна представити як "структурний резерв";

- нижче середнього, але не найнижчого статусу, або "периферію" - вони також рухливі й можуть переміщатися в "резерв" або в "хвіст";

- нижчого статусу, або згаданий "хвіст" ціннісної структури, склад якого малорухомий.

Ціннісне ядро можна охарактеризувати як домінуючу в суспільній свідомості групу цінностей, які інтегрують суспільство або іншу соціальну спільність у деяке ціле (за даними досліджень, до них відносяться ті цінності, які схвалюють понад60 % населення).

Структурний резерв перебуває між домінуванням і опозицією, він служить тією областю, де найбільше інтенсивно проявляються ціннісні конфлікти між індивідами і соціальними групами, а також внутріособистісні конфлікти (у середньому такі цінності схвалюють 45-60 % населення).

Периферія включає, у себе опозиційні цінності (їх схвалюють приблизно 30-45% населення), які розділяють членів даної групи на прихильників істотно різних, часом несумісних цінностей і тому викликають найбільш гострі конфлікти.

У хвості виявляються цінності явної меншості, що відрізняється від інших членів спільності більшою стабільністю своїх орієнтацій, успадкованих від минулих пластів культури (їх схвалюють менш 30 % населення).

З погляду соціокультурного змісту цінностей найбільш фундаментальною підставою для їхньої типології є розрізнення термінальних і інструментальних цінностей.

Термінальні, або цільові, цінності узагальнено виражають найважливіші цілі, ідеали, сенс життя людей. До них належать людське життя, духовне зростання, родина, міжособистісні відносини, воля, праця й аналогічні ім. Їх, у свою чергу, підрозділяють на особистісні та соціальні.

В інструментальних цінностях відображені схвалювані в даному суспільстві або іншій спільності засоби досягнення цілей. З одного боку, це моральні норми поведінки, а з іншого боку ‑ якості, здібності людей (такі, як незалежність, ініціативність, авторитетність і інші).

Відповідно до визначення, цільові цінності більше стійкі і мають більш високий статус у порівнянні з інструментальними цінностями. Це підтверджується й емпіричними даними.

Іншою основою типології цінностей може служити їхнє віднесення до відповідних потреб індивідів: вітальним - найпростішим, або первинним, потребам, значимим для збереження продовження життя (благополуччя, комфорт, безпека); інтеракціоністським ‑ більш складним потребам у спілкуванні, взаємодії з іншими людьми; соціалізаційним ‑ ще більш складним потребам у засвоєнні цінностей, норм, зразків поведінки, схвалюваних у даному етносі, суспільстві, культурі; сенсожиттєвим – вищим за складністю і функціям потребам у наповненні своєї діяльності загальним змістом, значимим для всього життя.

Важливою соціокультурною основою типології цінностей є їхнє співвіднесення з тим або іншим типом цивілізації, у надрах якої виникла дана цінність або до якого вона по переважно належить. Під цим культурно-генетичним кутом зору розрізняються: традиційні цінності, або цінності суспільств традиційного типу, орієнтовані на збереження і відтворення давно сформованих цілей і норм життя; сучасні цінності, або цінності суспільств типу modernity, орієнтованих на інновації та прогрес, у досягненні раціональних цілей; крім того, варто враховувати існування загальнолюдських цінностей, рівною мірою властивих традиційному і сучасному суспільствам. Також за цивілізаційною ознакою (у межах локально історичного підходу) доцільно виділяти цінності, сформовані у православній (східнословянській), західній (протестантській), мусульманській, індуістській, сінській цивілізаціях.

Сформувати сукупність базових цінностей, які б уловлювали специфіку ціннісної свідомості населення в кризово реформуємому суспільстві, ‑ досить складне завдання. Наприклад, після ряду експериментів група розробників під керівництвом М.І. Лапіна прийшла до оптимального переліку 14-ти базових цінностей, або ціннісних понять (вони сформовані на основі секулярного підходу). Наведемо їхню коротку характеристику [3]:

1. Життя людини як вища цінність, самоцінність:

2. Воля в сучасному, ліберальному значенні цього терміна як "волі для..." реалізації соціально позитивних потреб і здібностей індивіда;

3. Моральність як якість поведінки людини відповідно до загальнолюдських морально-етичних норм;

4. Спілкування в родині, із друзями й іншими людьми, взаємодопомога;

5. Родина, особисте щастя, продовження роду:

6. Робота як самоцінний сенс життя і як засіб для заробітку;

7. Благополуччя ‑ доходи, комфорт свого життя, здоров'я;

8. Ініціативність, заповзятливість, спроможність виразити себе, виділитися;

9. Традиційність ‑ повага до традицій, залежність від навколишніх обставин;

10. Незалежність, спроможність бути індивідуальністю, жити за своїми критеріями;

11. Самопожертва ‑ готовність допомагати іншим, навіть: на шкоду собі;

12. Авторитетність - спроможність впливати на інших, мати владу над ними, конкурувати і домагатися успіху, перемоги;

13. Законність як установлений державою порядок, що забезпечує безпеку індивіда, рівноправність його відносин з іншими;

14. Вільність як архаїчна "воля від..." обмежень волевиявлення індивіда, що тяжіє до вседозволеності.

Загальна спрямованість особистості на ті або інші цінності матеріальної або духовної культури суспільства характеризує її ціннісні орієнтації, що служать загальним орієнтиром у людській поведінці.

Ціннісні орієнтації варто відрізняти від цінностей, оскільки перші включають до свого складу ще й соціальні норми ‑ зовнішні регулятори поведінки.

Вони впливають на конкретні вчинки, дії людини, соціальні групи і їхнє осмислення.

Ціннісна орієнтація є провідним компонентом психологічної структури особистості. Вона певним чином інтегрує і координує всі інші психологічні властивості особистості ‑ інтереси, потреби, мотиви, бажання, цілі, а також і психофізіологічні процеси, пов'язані з пам'яттю, мисленням, здібностями, уявою.

Ціннісна орієнтація особистості є, як відзначалося, підсумком засвоєння пануючих у суспільстві ціннісно-нормативних зразків.

Поняття ціннісної орієнтації дозволяє виразити основну ідею особистості, виражає спрямованість різних видів діяльності. Вона формується в процесі соціалізації особистості, виховання, освіти.

При виконанні різних соціальних ролей ціннісні орієнтації відіграють певну роль, програмуючи, координуючи і направляючи поведінку людини в конкретній ситуації.

Ціннісні орієнтації мають трикомпонентну структуру.

Перший рівень ‑ когнітивний, його утворюють накопичені та систематизовані знання про різні матеріальні й духовні цінності суспільства.

Другий ‑ емоційний, характеризує ступінь емоційного переживання особистості свого відношення до різних цінностей.

Третій рівень ‑ поведінковий, містить плани дій, конкретних учинків, які прив’язуються до тієї або іншої соціальної ролі.